Іменем України
30 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 626/2365/24
провадження № 22-ц/818/2982/25
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Приватне аграрно-орендне підприємство "Промінь"
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року в складі судді Рибальченко І.Г.,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Красноградського районного суду Харківської області з позовом про повернення земельної ділянки площею 5,7212 га з кадастровим номером 6323381200:08:000:0019, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, також просила скасувати запис про державну реєстрацію права оренди Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" (далі ПАОП "Промінь") земельної ділянки площею 5,7212 га з кадастровим номером 6323381200:08:000:0019, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, відповідно до Договору №92 оренди земельної ділянки від 18.08.2004 року.
В обґрунтування позовних заяв зазначено, що за договором оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 , укладеного між ПАОП "Промінь" в особі Гулого І.М. та ОСОБА_2 , орендодавець ОСОБА_2 передала в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Договір оренди укладено строком до 31.12.2021. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023 року, ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку перейшло від первісного орендодавця - ОСОБА_2 до її правонаступника - ОСОБА_1 .
Оскільки позивач була впевнена в тому, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2021 року та не мала наміру продовжувати оренду надалі з відповідачем після закінчення дії договору,звернулася до ПАОП "Промінь" і повідомила про небажання продовжувати з ним оренду з вимогою повернути їй земельну ділянку.
У поверненні належної позивачеві земельної ділянки відповідачем було відмовлено, оскільки договір оренди землі №92 з первісним орендодавцем ( ОСОБА_2 ) було укладено не на 17 років, в чому була впевнена позивач, а на 25 років, що підтверджується листом відповіддю від 10.11.2023 року №411.
Ознайомившись з копією спірного договору оренди земельної ділянки №92, позивачем було виявлено, що він містить виправлення в частині терміну його дії та в ньому зазначено, що він укладається строком до 31.12.2029 року, що не відповідає дійсності.
Така ж інформація щодо строку дії укладеного договору оренди землі міститься і у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, позивачем виявлено, що у договорі оренди міститься підпис, який виконаний не спадкодавцем (орендодавцем) ОСОБА_2 , а іншою особою, оскільки вона, як її донька, може відрізнити дійсний підпис матері від підробленого.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права оренди Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» на земельну ділянку площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, зареєстрованого у Красноградському відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.08.2004 року за № 90.
Зобов'язано Приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь» повернути ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнуто з Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 1211, 20 грн, 9550, 80 грн витрат, пов'язаних із проведенням судово-почеркознавчої експертизи, та 22000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач довів відсутність волевиявлення ОСОБА_2 (орендодавця) на укладення договору оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 року строком до 31.12.2029 року. Оскільки ОСОБА_2 зазначений договір оренди з відповідачем не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на його укладення не мала, інших осіб на вчинення правочину щодо належної їй земельної ділянки не уповноважувала, що зокрема підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, тому цей договір є неукладеним.
Не погодившись з рішенням суду Приватне аграрно-орендне підприємство "Промінь" подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило судове рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Договір оренди між власником земельної ділянки ОСОБА_2 та відповідачем був укладений в серпні 2004 року та належним чином виконувався сторонами. 10.06.2013 між сторонами договору була підписана додаткова угода до договору, пунктом 1.3 якої передбачено термін оренди за п.2.2.1 25 років з дати його реєстрації. Крім того, 01.12.2013 була підписана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2024, згідно якої орендна плата з урахуванням коефіцієнту 1,756% складає 4% від грошової оцінки. 01.12.2015, в 2016, 2019 роках між сторонами підписувались додаткові угоди в яких були зміни в збільшенні розміру орендної плати до 18348,00 грн. Довідка ПАОП «Промінь» від 14.08.2024 №234 підтверджує, що ОСОБА_2 отримувала орендні платежі за договором № 92 та додатковими угодами від 10.06.2013, 01.12.2013, 01.12.2015, 01.12.2016, 27.12.2019, а після її смерті орендна плата виплачувалася спадкоємиці ОСОБА_1 . Так, як позивач надала на експертизу в якості порівняльного матеріалу вільні зразки підпису ОСОБА_2 в додаткових угодах від 10.06.2013 (в даній угоді ОСОБА_2 підтвердила, що строк дії договору 25 років) та від 27.12.2019. Позивач також визнає, що між її матір'ю та ПАОП «Промінь» існують договірні відносини, про що свідчить факт отримання нею особисто орендної плати. Проте суд зазначеній поведінці позивачки належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача права оренди.
20.05.2025 представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ПАОП «Промінь» в якій просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін. Зазначив, що згідно з судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19117-24/18546-ПЧ підпис у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" договору №92 оренди земельної ділянки від 18.08.2004 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Тому вказаний договір оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 року є неукладеним. Отримання позивачем орендної плати не підтверджує факт укладання договору оренди земельної ділянки саме строком на 25 років. Державна реєстрація права оренди (договору оренди) за ПАОП «Промінь» на вищевказану земельну ділянку, на підставі договору оренди № 92 від 18.08.2004, який є неукладеним, не відповідає вимогам закону та порушує права позивача. До відзиву надав докази витрат на правничу допомогу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справами, що земельна ділянка, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ХР № 025684 від 16.01.2003 (а.с. 89-90).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області (а.с. 12).
Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 проведена 12.07.2023 року приватним нотаріусом Момот С.В. Красноградського районного нотаріального округу Харківської області, як державним реєстратором, номер запису про право власності 50967330, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1870036063233 (а.с. 13)
21.01.2022 в Державному реєстрі речових прав зареєстровано державним реєстратором Лазрєвим Ю.О. Зачепільвської силищної радою Красноградського району Харківської області право оренди на підставі договору оренди землі №90 від 18.04.2004, додаткових угод від 10.06.2023, 01.12.2013, 01.12.2015, 01.12.2016, 27.12.2019 за ПАОП «Промінь» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46356864 від 21.01.2022) (а.с. 14).
З копії договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" укладено договір оренди земельної ділянки, строком до 31 грудня 2029 року, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстрований 18.08.2004 року за №90 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (а.с. 10).
Відповідно до акту передачі-прийому земельних ділянок згідно з договором оренди №92 земельна ділянка ОСОБА_2 площею 5,7212 га ріллі із земель Кобзівської сільської ради була передана орендарю ПАОП "Промінь" згідно з планом (схемою) розміщення земельної ділянки на місцевості (а.с. 11).
Згідно додаткової угоди від 10.06.2013 про зміни до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004, пункт «2.3.1.» договору оренди викладено в наступній редакці: «За користування вказаної в Договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щороку орендну платну, розмір якої з урахуванням коефіцієнту 1, 756 складає 3% від грошової оцінки». Термін орендної плати за п.2.2.1 25 років з дати його реєстрації.
Додатковою угодою від 01.12.2013 про зміни до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004, пункт «2.3.1.» договору оренди викладено в наступній редакці: «За користування вказаної в Договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щороку орендну платну, розмір якої з урахуванням коефіцієнту 1, 756 складає 4% від грошової оцінки». Термін орендної плати за п.2.2.1 25 років з дати його реєстрації.
01.12.2015 укладена додаткова угода про зміни до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004, пункт «2.3.1.» договору оренди викладено в наступній редакці: «За користування вказаної в Договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щороку орендну платну, розмір якої з урахуванням коефіцієнту 1, 756 складає 5% від грошової оцінки». Термін орендної плати за п.2.2.1 25 років з дати його реєстрації.
Відповідно до додаткової угоди про зміни до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 від 01.12.2016 пункт «2.3.1.» договору оренди викладено в наступній редакції: «За користування вказаної в Договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щороку орендну платну, розмір якої з урахуванням коефіцієнту 1, 756 складає 6,5% від грошової оцінки». Доповнено Договір пунктом «4.5. орендар має право самостійно без погодження з орендодавцем підвищувати процент нарахування розміру орендної плати». Термін орендної плати за п.2.2.1 25 років з дати його реєстрації.
Додатково угодою від 27.12.2019 про зміни до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 пункт «2.3.1.» договору оренди викладено в наступній редакції: «За користування вказаної в Договорі земельної ділянки орендар сплачує орендодавцю щороку орендну платну, розмір якої складає 18 348,00грн». Доповнено Договір пунктом «2.3. Зміни розміру орендної плати здійснюється за згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди між орендарем та орендодавцем. Зміни внесені до даного пункту в попередніх додаткових угодах щодо одностороннього порядку збільшення розміру орендної плати, визнати такими, що не відповідають нормам закону та протирічать умовам самого договору».
Вказані додаткові угоди були підписані ОСОБА_2 (а.с. 52-56).
Позивач підтверджує факт існування договірних правовідносин між померлою ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь» щодо оренди спірної земельної ділянки, однак зазначає, що підпис у договорі №92 від 18.08.2004 року, вчинений від імені ОСОБА_2 , фактично виконано нею особисто, а іншою особою.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19117-24/18546-ПЧ Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.12.2024 року: підпис у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" договору №92 оренди земельної ділянки від 18.08.2004 року, який зареєстровано у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 18.08.2004 року №90, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 115-121).
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (стаття 792 ЦК України).
Частина четверта статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на час підписання договору оренди передбачала, що передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Згідно зі статтею 18 цього Закону у відповідній редакції договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Згідно зі статтею 18 цього Закону у відповідній редакції договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що підпадає під поняття «правочин» (ч. ст. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.
Підписуючи договір оренди, особа надає свою згоду не тільки на передачу земельної ділянки в оренду, а саме на передачу її в оренду на певних умовах (розмір орендної плати, строк договору та інше), а не підписання позивачем договору оренди свідчить про відсутність погодження істотних умов договору із власником земельної ділянки.
Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-127цс13).
Відповідно до вимог ч.І статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що підпадає під поняття «правочин» (ч. ст. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.
Підписуючи договір оренди, особа надає свою згоду не тільки на передачу земельної ділянки в оренду, а саме на передачу її в оренду на певних умовах (розмір орендної плати, строк договору та інше), а не підписання позивачем договору оренди свідчить про відсутність погодження істотних умов договору із власником земельної ділянки.
Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-127цс13).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
З висновку судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19117-24/18546-ПЧ Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.12.2024 року, який зареєстровано у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 18.08.2004 року №90, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 118).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Конституційний Суд України у рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині третій статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель).
такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.
Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків. Так, підписання додаткової угоди про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування стосовно нього можуть підтверджувати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
За змістом частини другої статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів ЦК України поняття «добросовісність» ототожнюється з поняттям «безвинність», а «недобросовісність» - з виною. За діяння, якими завдана шкода внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 ЦК України). Оскільки настання відповідальності за загальним правилом пов'язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).
Суд встановив, що доведеним є факт того, що позивач не підписував договір оренди землі від 18.08.2004 року та не надавав відповідних повноважень іншій особі на їх підписання.
Відповідно до положень статей 13, 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, а також враховуючи принцип добросовісності сторін у цивільних правовідносинах, судова колегія бере до уваги, що протягом тривалого періоду часу, з 2004 року орендодавець беззаперечно отримував від ПАОП «Промінь» орендну плату за користування спірною земельною ділянкою. Зазначена обставина є належним і допустимим доказом фактичного виконання сторонами умов договору та підтверджує існування між ними реальних договірних відносин.
Позивач не заперечує факт отримання нею орендних платежів, що додатково підтверджує наявність договірних правовідносин між його спадкодавцем - ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь».
Крім цього між сторонами було укладено низку додаткових угод від 10.06.2013, 01.12.2013, 01.12.2015, 01.12.2016 та 27.12.2019 до договору оренди земельної ділянки №92. Зазначені угоди містять підпис ОСОБА_2 , що підтверджує її волевиявлення на внесення відповідних змін до істотних умов договору.
Зокрема, додатковою угодою від 10.06.2013 пункт 2.3.1 договору оренди було змінено та встановлено, що строк дії договору складає двадцять п'ять років з дати його державної реєстрації.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що факт укладення та належного виконання договору оренди земельної ділянки є доведеним належними і допустимими доказами, проте суд зазначеним доводам належної оцінки не надав та дійшов до помилквого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У відповідності до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» задоволено, то на його користь необхідно стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1816,80 (605,60+943,40) грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381,382, 383, 384 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» - задовольнити.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» судовий збір у розмірі (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02.10.2025.
Головуючий О. ІО. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук