Іменем України
02 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 641/154/22
провадження № 22-ц/818/3616/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Яцини В.Б., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку ст.369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум по сплаті комунальних послуг та утримання майна в порядку регресу, понесених збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року, постановлене суддею Клімовою С.В.,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу суми сплачених грошових коштів за комунальні послуги в розмірі 49549грн., понесених витрат на поліпшення житлових умов- 20000 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 11 300,00 грн та судового збору.
Позовна заява мотивована тим, що позивачці 18.06.1999 року за договором дарування ОСОБА_4 подарував частку квартири АДРЕСА_1 . 15.06.2021 року позивачка придбала ще одну частку вказаної квартири у ОСОБА_5 , а саме частину. На теперішній час частини вказаної квартири належить відповідачці по справі ОСОБА_2 , яку остання успадкувала у 1999 році після смерті своєї бабусі. На момент вступу у спадщину, відповідачка була неповнолітньою та не сплачувала жодних комунальних послуг. На даний час, відповідачка витрат щодо утримання квартири та по сплаті комунальних послуг не несе. Позивачка весь час одна сплачувала всі комунальні послуги, робила ремонт в квартирі. На контакт з приводу сплати за комунальні послуги, утримання будинку та прибудинкової території відповідач не йде, усі витрати позивач вимушена нести сама. Позивач вказує, що загальна сума сплачених одноосібно коштів за комунальні послуги та утримання майна за період з 01.01.2002 по 01.11.2021 склала 49548, 00 грн. Крім того позивачка за власний кошт робила ремонт в квартирі, тому вважає, що з відповідачки також має бути стягнуто 20000,00 грн. за ремонтні роботи. У процесі розгляду справи позовні вимоги було уточнено та збільшено.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому вважає, що слід відмовити в задоволенні частини позовних вимог у зв'язку із пропуском позивачем трирічного строку позовної давності звернення до суду із позовом. Крім того, згідно матеріалів справи за період з 12.03.2017 по 29.11.2021 позивач сплатила 2075 грн. квартплати та 9800 грн. за надання послуг з опалення, таким чином позивач може вимагати від відповідача відшкодування 2075/4=518,75 грн. за квартплату та 9800/4=2450 грн. за опалення. Зазначає, що позивач проживає у вказаній квартирі самостійно, відповідач доступу до квартири немає, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення у квартиру. На підтвердження цього зазначає, що у матеріалах справи міститься копія Заяви Відповідача про намір продати свою частку у спільній власності від 21.10.2021. У вказаній заяві, серед іншого, відповідач просить позивача надати дублікат ключів від квартири та вільний доступ до неї, оскільки такого доступу вона ніколи не мала. Однак, вказана заява залишилася без відповіді з боку позивача. Стверджує, що відповідач ніколи не користувалася житлово-комунальними послугами у вказаній квартирі не через власне небажання, а через активний супротив позивача щодо вільного доступу і розпорядження спільною квартирою. Також зауважує, що позивач жодного разу не зверталася до відповідача стосовно спільної пропорційної оплати витрат на житлово-комунальні послуги (доказів зворотнього матеріали справи не містять). Таким чином, вважає, що в цій частині у задоволенні позову також має бути відмовлено. Стосовно стягнення витрат, понесених позивачем на поліпшення житлового приміщення у розмірі 20 000 грн.- в матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження доводів позивача про понесення вищевказаних витрат, а тому позов і в цій частині, на думку відповідача, не підлягає задоволенню. Також не погоджується з вимогою про стягнення збитків у вигляді витрат з оплати юридичних послуг в сумі 11300грн.
Від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку позовної давності, яке обгрунтоване тим, що, як відомо зі слів позивачки, перший раз вона зустрілася із відповідачкою десь в кінці жовтня на початку листопада 2021р. за адресою: АДРЕСА_2 , після того відповідачка ні разу не приходила. Відповідачка не повідомила свою адресу проживання та засоби зв'язку на прохання позивачки. Відповідачка повідомила, що вона є власником частки квартири у порядку спадкування, після смерті бабусі (підтверджуючих документів про право власності не надала) та бажає продати частку квартири. При зустрічі, позивачка повідомила відповідачку, що для вирішення питання про продаж квартири необхідний звіт з незалежної оцінки майна, документи підтверджуючі право власності на квартири., після того можливо розглядати питання про продаж квартири. Вказує, що з 2002 року сплачує комунальні послуги (опалення) та квартплату за відповідача. Якби не сплачувала комунальні послуги, квартплату то власники квартири несли відповідальність відповідно до діючого законодавства (нарахування пені, індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна). Зробила ремонт в квартирі. Позивачка зазначила відповідачці про необхідність компенсувати комунальні послуги, а саме опалення, квартплату та витрати на ремонт квартири. Відповідачка повідомила, що дані витрати не буде компенсувати. До отримання заяви від 21.10.2021 року про намір продати свою частку у спільній власності від відповідача позивачка не знала адресу відповідача та засоби зв'язку відповідача. Заява від 21.10.2021 року про намір продати свою частку у спільній власності була отримана 22.11.2021 року. Отже, позивачка не могла раніше подати до суду позовну заяву у порядку регресу про стягнення із відповідача суми сплачених за опалення квартири та за утримання будинку та прибудинкової території, бо тільки 22.11.2021 року дізналася про адресу проживання відповідача та засоби її зв'язку.
Представником позивача 21.06.2023 до суду також подано заяву, в якій вказно, що за несплату за користування житлово-комунальними послугами до боржників може застосовуватись відповідальність у формі: стягнення пені, припинення надання комунальних послуг, виселення з житла та звернення стягнення на нерухомість відповідні до норм законодавства. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача в порядку регресу суму сплачених грошових коштів за комунальні послуги, а саме: за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2002 р. по 30.06.2023 р. у розмірі 16254,50 грн.; суми сплачених грошових коштів за послуги з утримання будинку і прибудинкової території (квартплата) за період з 01.01.2002 р. по 30.06.2023 р. у розмірі 3257,38 грн.; індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 6 031,07 грн., три процента річних від простроченої суми у розмірі 1207,08 грн., витрати, понесені на поліпшення житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 25 000,00 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 11 300,00 грн. та судовий збір.
26.03.2024 позивачем у зв'язку зі зміною періоду стягнення збільшено суму позовних вимог. Просить суд стягнути з відповідача в порядку регресу суму сплачених грошових коштів за комунальні послуги в розмірі 69549,00 грн., а саме: за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2002 р. по 29.02.2024 р. у розмірі 54078,30 грн.; суми сплачених грошових коштів за послуги з утримання будинку і прибудинкової території (квартплата) за період з 01.01.2002 р. по 31.01.2024 р. у розмірі 3337,53 грн.; індекс інфляції за весь час прострочення (03.02.2017 р. по 24.03.2024 р.) у розмірі 6 213,11 грн., три процента річних від простроченої суми за період 03.02.2017 р. по 24.03.2024 р. у розмірі 1520,26 грн., витрати, понесені на поліпшення житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 25000,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 11 300,00 грн. і судовий збір.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум по сплаті комунальних послуг та утримання майна в порядку регресу та понесених збитків відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати і задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з непроживанням відповідача в квартирі у зазначений період, оскільки вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території і теплопостачання нараховується залежно від площі житлового приміщення, а не кількості осіб, які ним користуються. Стверджує про відсутність будь-яких перешкод з боку позивача для відповідача у користуванні квартирою. Звертає увагу на подання відповідачем позовної заяви про усунення перешкод у користуванні майном одразу після відкриття провадження у справі про стягнення вартості комунальних послуг у порядку регресу. Посилається на практику Верховного Суду в постанові від 19.08.2020 року у справі №703/2200/15-ц, яку не було враховано у рішенні суду, що оскаржується.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зауважує про те, що строк позовної давнсті для вимог про стягнення заборгованості за період з 01.01.2002 по 11.03.2017 минув. Вважає, що не існувало жодних перешкод для своєчасного звернення позивачем із вказаним позовом до суду. Вказує на відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на поліпшення житлового приміщення (ремонт) у сумі 20000грн., а також узгодження таких витрат між співвласниками. Сам факт співвласності не є безумовною підставою для стягнення витрат на спожиті комунальні послуги.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним задовольнити частково апеляційну скаргу з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка не проживала в квартирі у зазначений період, доказів на спростування цього судом не отримано, вона не користується вищезазначеними житлово-комунальними послугами, а оплата за їх використання здійснюється позивачем відповідно до кількості спожитих послуг саме позивачем, яка проживає у квартирі та користується ними. В даному випадку використання послуг теплопостачання та послуг з утримання будинку та прибудинкової території мало місце лише для потреб позивача, а не для утримання самої квартири, а тому вони не є витратами в розумінні статті 360 ЦК України і не підлягають стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки індексу інфляції та 3 % річних суд зазначив, що дані вимоги є похідними та у зв'язку з тим, що суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині стягнення суми сплачених грошових коштів за комунальні послуги, то дані вимоги також задоволенню не підлягають. Вимога про стягнення з відповідача витрат понесених на поліпшення житлового приміщення у розмірі 25000,00грн. також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували доводи позивача та зазначені останньою обставини, в розпорядження суду не надано, матеріали цивільної справи таких доказів не містять, а свої висновки суд не може ґрунтувати на припущеннях та усних поясненнях представника. Підстави для поновлення та застосування строків позовної давності відсутні, оскільки суд прийшов до висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з договору дарування серія АВА № 559225 від 18.06.1999 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Беседа Т.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 4 -3353 вбачається, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 частку квартири АДРЕСА_1 .
З договору купівлі-продажу частини квартири серія НОМЕР_1 від 15.05.2003 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 2529 встановлено, що ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 . Зазначене також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №782105 від 15.06.2003.
Із заяви про намір продати свою частку у спільній власності від 21.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 як співвласника про намір продати належну їй частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за 91500, 00 грн.
Спадкоємцями майна ОСОБА_6 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є на 1/2 частину її чоловік ОСОБА_4 та на 1/2 частину в рівних частинах кожний її неповнолітні онучки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкове майно складається з квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченого Державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори від 14.11.1997 року серія НВ 0353190, зареєстрованого в реєстрі за № 8-4695,
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції від 03.09.2010 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 ».
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10.05.2023 у справі №646/1225/23 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном задоволені. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності, користуванні і розпорядженні частиною квартири АДРЕСА_1 , шляхом вселення її у цю квартиру. Рішення набрало законної сили 12.06.2023.
За даними з наданих квитанцій за період з 01.01.2002 по 31.12.2023 ОСОБА_1 було сплачено витрати за комунальні послуги, а саме електропостачання, теплопостачання, холодна вода, каналізація, газ, доставка газу, вивіз сміття, інтернет, квартплата на загальну суму 143470,19 грн.
З наданих фотознімків вбачається, що в квартирі зроблений косметичний ремонт.
У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги- регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) та у постанові від 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №725/3790/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17, витрати на утримання будинку та прибудинкової території, витрати, пов'язані із вивозом твердих побутових відходів та витрати на опалення житла є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст.360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності. При цьому утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи. Плата за тепло також залежить від обсягів спожитого тепла, які для квартири визначаються її площею та опалювальною системою, а не кількістю мешканців у ній. Таким чином, вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території і теплопостачання нараховується залежно від площі житлового приміщення, а не кількості осіб, які ним користуються.
На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про необхідність сплати відповідачем вартості послуг теплопостачання (опалення) та послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Отже, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що відповідач як співвласник житлового приміщення, який не проживав у квартирі у зазначений період, не зобов'язаний брати участь у витратах на зазначені послуги.
Щодо строку позовної давності.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом 28.01.2022 і просить стягнути в порядку регресу з відповідача сплачені ним грошові кошти за комунальні послуги, а саме: за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2002 р. по 29.02.2024 р. у сумі 18007,40 грн.; за послуги з утримання будинку і прибудинкової території (квартплата) за період з 01.01.2002 р. по 31.01.2024 р. у розмірі 3337,53 грн.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За частиною першою, пунктом 1 частини другої ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Приписами частини першої, п'ятої ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
З огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності для вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості комунальних послуг за період з 01.01.2002 по 01.04.2017 минув.
За правилами ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Крім того, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позовна заява про стягнення сум сплачених грошових коштів за комунальні послуги має пред'являтися за місцезнаходженням майна, за правилами виключної підсудності. Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №638/1988/17.
Таким чином, посилання позивача на пропуск строку звернення до суду у зв'язку з відсутністю у неї відомостей про місце проживання відповідача колегія суддів до уваги не бере, оскільки адреса квартири, співвласником якої є відповідач, позивачу була достеменно відома і вона мала можливість пред'явити позов за місцезнаходженням майна ОСОБА_2 .
Отже, наявні підстави для стягнення з відповідача, як співвласника житла, співмірно частці власності, що їй належить, на користь позивача вартості сплати за надані послуги з теплопостачання у в межах строку позовної давності за період з 02 квітня 2017 року по 29 лютого 2024 року, яка становить 13070,40 грн. (52281,61:4); та за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2024 року, яка становить 1739,03 грн. (6956,13:4), а всього 14 809,43 грн.
Між тим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених ним витрат на поліпшення житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 25 000,00 грн. є безпідставними.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження таких витрат позивача.
У зв'язку із простроченням відповідачем сплати комунальних послуг, позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов'язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 6213,11 грн. та сума трьох відсотків річних - 1520,26 грн.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 11300,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що 23.11.2021 між ТОВ «Юридичний центр Вердикт права» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання юридичних послуг № ВП-223 (Т.1, а.с. 140-141).
16.11.2023 між ОСОБА_1 та адвокатом Пелих Л.Д. укладено Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги (Т.3, а.с. 9).
Згідно Договору про надання юридичних послуг від 23.11.2021 заявлена до стягнення сума 11300 грн. включає: попередню оплату в розмірі 1000 грн і внесення в подальшому наступних сум в розмірі- 2500 грн. і 7800 грн.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-цта в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження№ 61-13608св20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 604/484/23 (провадження № 61-17933св23), додаткові постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 752/24975/20 (провадження № 61-9599св23).
Враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також те, що вимоги позовної заяви було задоволено частково на 41,68 %, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4709,84 грн. у рахунок відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено 992,40 грн., за подачу апеляційної скарги сплачено 1488,60 грн., оскільки позовні вимоги задоволено на 41,68 %, то за подачу позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 413,63 грн., за подачу апеляційної скарги 620,44 грн., а всього судового збору на суму 1034,07 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення сум по сплаті комунальних послуг - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум по сплаті комунальних послуг в порядку регресу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість понесених витрат на комунальні послуги у розмірі 13070,40 грн.- за надані послуги з теплопостачання за період з 02 квітня 2017 року по 29 лютого 2024 року; 1739,03 грн. - за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2024 року; суму інфляційних втрат у розмірі 6213,11 грн., суму трьох відсотків річних - 1520,26 грн., а всього- 22542,80 грн.
В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення сум на утримання майна рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4709,84 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1034,07 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: В.Б. Яцина
О.Ю. Тичкова