справа № 626/4209/24
провадження № 2/631/407/25
03 жовтня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АА № 1513579 від 01 грудня 2024 року діє адвокат Кальонов Дмитро Григорович, звернулась до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 липня 2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1038.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 07 липня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що був зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів 07 липня 2006 року зроблено відповідний актовий запис № 1038 та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . За твердженням представника позивача, від даного шлюбу у подружжя не має дітей. Спільне життя у сторін не склалося, тривалий час, а саме з 2011 року, подружжя мешкає окремо, спільного господарства не веде та їх шлюб має суто формальний характер. За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що подальше спільне життя і збереження шлюбу, а також налагодження сімейних стосунків, є неможливим. Спір щодо поділу майна у сторін відсутній.
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області, постановленою 06 грудня 2024 року під головуванням судді Дудченка В. О., справу з єдиним унікальним № 626/4209/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу передано на розгляд до Нововодолазького районного суду Харківської області.
08 січня 2025 року за вхідним № 80/25-вх. з Красноградського районного суду Харківської області надійшла цивільна справа з єдиним унікальним № 626/4209/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Зі змісту ухвали Красноградського районного суду Харківської області, постановленої 06 грудня 2024 року під головуванням судді Дудченка В. О. у справі з єдиним унікальним № 626/4209/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, убачається, що підставою для її передачі є те, що судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено, що відповідно до змісту позову відповідач по справі - ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , що не відноситься до юрисдикції Красноградського районного суду Харківської області, отже даний спір належить до територіальної юрисдикції Нововодолазького районного суду Харківської області з урахуванням постанови Верховної Ради України № 807-ІХ від 17 липня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів».
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за останнім відомим фактичним місцем проживання відповідача з урахуванням приписів частини 9 статті 28, статті 32 та частини 10 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 03 жовтня 2025 року визначено про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу судом не вживалось.
Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Кальонова Дмитра Григоровича.
Представник позивача - адвокат Кальонов Дмитро Григорович у судове засідання, призначене на 03 жовтня 2025 року, також не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно, відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України.
Скориставшись правом, визначеним частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, адвокат Кальонов Дмитро Григорович засобами поштового зв'язку направив на адресу суду заяву, що була зареєстрована за вхідним № 5738/25-вх. від 22 вересня 2025 року, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності та відсутності позивача, зазначивши, що проти ухвалення рішення в заочному порядку не заперечують.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату час та місце проведення судового засідання повідомлявся відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України за останньою відомою адресою місця проживання згідно Караваського старостинського округу Старовірівської сільської ради Берестинського району Харківської області № 1/39 від 09 квітня 2025 року. Судові повістки про виклик відповідача повернулись на адресу суду з відміткою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» - «адресат відсутній за вказаною адресою».
До того ж, у судове засідання, призначене на 03 жовтня 2025 року, ОСОБА_2 викликався шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (адреса посилання: https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/1880462).
Про причини своєї неявки ОСОБА_2 суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності, а також відзив на позовну заяву, у відповідності до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, не надав, станом розгляду справи не цікавився.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В даному випадку відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату судового розгляду справи, враховуючи наявні в матеріалах справи довідки поштового відділення, у тому числі з позначкою про неможливість вручення судової повістки «адресат відсутній за вказаною адресою». Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23 (провадження № 61-73св24).
Окрім цього, частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).
Також відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.?
В даному випадку суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач будучи завчасно належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з'явився у судове засідання, а сторона позивача звернулась на адресу суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, де зазначили, що проти ухвалення рішення в заочному порядку не заперечують, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов'язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у ній доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Приписами частини 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Як убачається із матеріалів справи 07 липня 2006 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, зареєстрували шлюб, про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції в Книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис за № 1038, та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_5 », дружини - « ОСОБА_5 ».
Із наданих сторонами заяв та змісту позову, судом не встановлено наявності у подружжя на утриманні спільних неповнолітніх дітей, у тому числі віком до одного року, а також те, що позивач вагітна.
Також відповідно до змісту позову, судом було встановлено, що подружжя сімейно - шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть, кожен живе самостійним життям. На поступки примирення позивач не згодна, представник позивача направив на адресу суду заяву, відповідно до якої наполягали на розірванні шлюбу.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Крім того, відповідно до статті 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 5 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколу першого та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Також через призму, зокрема, статтей 5 та 8 вказаного міжнародного договору безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Валліанатос та інші проти Греції» (заяви № 29381/09 та 32684/09) передбачено: «суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Крім того, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2014 року у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) встановлено: «що стосується права на приватне та сімейне життя, суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в пункті «с» частини 1 статті 16 Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», а саме: забезпечення на основі рівності чоловіків і жінок однакових прав та обов'язків під час шлюбу і після його розірвання.
При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде протирічити інтересам чоловіка та дружини.
Таким чином, можливість припинення браку на підставі волевиявлення кожного з подружжя являється проявом принципу свободи браку і рівності подружжя. Оскільки вступ до браку здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Прийшовши до такого висновку також суд бере до уваги приписи статті 56 Сімейного кодексу України, які встановлюють, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 1 статті 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України (частина 3 статті 105 Сімейного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
При розгляді справи про розірвання шлюбу суд, відповідно до положень статті 112 Сімейного кодексу України, з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При цьому, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 Сімейного кодексу України).
За змістом указаної норми права заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України та небажання сторін відновити сімейні відносини, суд вважає за можливе позов ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Питання щодо судових витрат, суд вирішує відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України за якими суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; при цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки позивач, ОСОБА_1 , в поданій до суду позовній заяві не ставить питання щодо відшкодування позивачу судових витрат, тому процесуальне рішення з вказаного питання судом не приймається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 26, 51 Конституції України, статтями 3, 15, 24, 56, частиною 1 статті 104, статтями 110 - 112, 115 Сімейного кодексу України, а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 43, 44, 76 - 81, частиною 6 статті 82, статтями 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, стаття 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, зареєстрований 07 липня 2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис за № 1038 - розірвати.
Роз'яснити сторонам, що рішення є документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу, і той вважається припиненим у день набрання ним законної сили.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Т. М. Трояновська