30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/932/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
позивача - Колток О. М. (адвоката),
відповідача - Сібілєва М. А. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025
(суддя Трофименко Т. Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025
(головуюча - Барсук М. А., судді: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"
про стягнення 1 947 981,35 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор ГТС) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - Товариство) про стягнення пені у розмірі 1 092 753,27 грн і штрафу у сумі 855 228,08 грн, загальний розмір склав 1 947 981,35 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог Оператор ГТС послався на порушення Товариством зобов'язань за договором від 08.07.2022 № 4600006339 у частині дотримання строків виконання робіт.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 08.07.2022 Оператор ГТС як замовник і Товариство як підрядник уклали договір № 4600006339, основним зобов'язанням останнього було надання передбачених у пункті 1.1 послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати разу ГРС Грінцеве). Умовами договору і додатками до нього також визначені інші обов'язки підрядника у межах основного зобов'язання, зокрема розробка, подання експертизи й отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення/придбання обладнання, будівельно-монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи, місце виконання - ГРС Грінцеве, с. Грінцеве, Сумський р-н, Сумська обл. Замовник зі свого боку зобов'язався прийняти й оплатити ці роботи.
4. Склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені у технічних, якісних та кількісних характеристиках (додаток № 1), договірна ціна (додаток № 2) та складений графік виконання робіт із визначенням їх граничних термінів (додаток № 3), а саме: обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 календарних днів; виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 календарних днів; пусконалагоджувальні роботи - 365 календарних днів. Загальна вартість робіт 13 680 000 грн з ПДВ.
5. Відповідно до пунктів 4.1-4.4 договору підрядник зобов'язався виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення договору з обов'язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток № 3). Строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір у випадках, передбачених чинним законодавством України. Датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником у порядку, передбаченому розділом 5 договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника.
6. У випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання (додаток № 3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді нарахування пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більше ніж на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у сумі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт (пункт 10.2 договору).
7. Підрядник передав замовнику виконані роботи і вони оформили акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2022 № 1 (за грудень 2022 року), від 12.06.2023 № 1 (за червень 2023 року), від 29.12.2023 № 2 (за грудень 2023 року), від 30.07.2024 № 1; акти вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт, від 12.06.2023, від 29.12.2023; довідки про вартість виконаних робіт та витрати форми КБ-3 від 12.06.2023 за червень 2023, від 29.12.2023 за грудень 2023 року, від 30.07.2024 за липень 2024 року.
8. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням підрядником строків виконання робіт, погоджених сторонами у графіку (додаток № 3 до договору), а саме:
- роботи першого етапу (розроблення робочої документації) відповідно до акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2022 року на суму 132 432 грн виконані підрядником 29.12.2022, тобто з простроченням на 51 календарний день, оскільки останнім днем виконання робіт за етапом № 1 є 05.11.2022;
- роботи другого етапу (будівельно-монтажні роботи) відповідно до акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 за червень 2023 року на суму 45 417,67 грн та акта вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт, за червень 2023 року на суму 7 746 783,47 грн виконані 12.06.2023 з простроченням на 38 календарних днів, тоді як останній день виконання робіт за етапом № 2 - 04.05.2023;
- будівельно-монтажні роботи за актом приймання виконаних будівельних робіт № 2 за грудень 2023 року та актом вартості устаткування за грудень 2023 року на суму 4 148 992,23 грн виконані 29.12.2023 з простроченням на 238 календарних днів;
- з простроченням виконані роботи другого та третього етапів (будівельно-монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи) відповідно до акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 за липень 2024 року на суму 143 918,62 грн.
9. Відповідач клопотав про зменшення розміру штрафних санкцій, посилався на збитковість Товариства у 2022-2023 роках, неодноразове повідомлення позивача про неможливість виконання робіт у встановлені строки і виконання ним робіт повністю.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
10. 14.04.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025, про часткове задоволення позову, присудив до стягнення з Товариства на користь Оператора ГТС пеню у розмірі 517 799,64 грн і штраф у сумі 300 503,76 грн, у решті позову відмовив.
11. Судові рішення мотивовані порушенням підрядником кінцевого строку виконання всього комплексу робіт. Суди зауважили на тому, що за умовами договору відповідальність підрядника у вигляді нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем робіт саме у цілому, а не за прострочення виконання окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання. Звернули увагу на те, що пункт 10.2 договору не передбачає відповідальності за порушення строків виконання кожного окремого етапу робіт, а обумовлює його відповідальність за прострочення саме кінцевого строку виконання робіт. Тому виснували, що прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором почалося з наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт, тобто з 08.07.2023, і з цієї дати виникло право позивача на нарахування пені й штрафу. При цьому встановили, що відповідач допустив прострочення виконання своїх зобов'язань за договором, зокрема за актами від 29.12.2023 № 2 та від 30.07.2024 № 1, тоді як прострочення за актами від 29.12.2022 та від 12.06.2023 не відбулося, оскільки роботи виконані до закінчення терміну, передбаченого пунктом 4.1 договору. За загальний період з 08.07.2023 (початок періоду прострочення виконання зобов'язання) по 04.11.2023 (кінцевий період нарахування) за актом від 29.12.2023 № 2 розмір пені склав 497 879,07 грн, а штрафу - 290 429,46 грн, а за період з 08.07.2023 (початок періоду прострочення виконання зобов'язання) по 08.01.2024 (кінцева дата нарахування з урахуванням приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за актом від 30.07.2024 № 1 пеня склала 19 920,57 грн, а штраф - 10 074,30 грн.
12. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24, правовідносини у якій подібні до правовідносин у цій справі, суди виснували, що основним зобов'язанням підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору. Адже виконанням підрядником одного з перерахованих у графіку виконання робіт (додаток № 3 до договору) етапу не досягається загальний результат за договором. Сторони передбачили строк виконання робіт у цілому, який складається із суми строків окремих етапів погоджених сторонами робіт.
13. Суди спростували доводи відповідача, який посилався на прострочення замовником погодження змін до робочої документації, на тій підставі, що умовами договору не визначено строки погодження робочої документації, невиконання яких можна кваліфікувати як прострочення кредитора. Звернули уваги при цьому на умови пунктів 6.10, 6.11 договору про право сторін зупинити виконання робіт на підставі письмового звернення підрядника або замовника про настання умов, за яких їх виконання заборонено та/або не рекомендовано діючими нормативними, галузевими документами, національними стандартами та правилами, що регламентують предмет таких робіт, про це складається акт про зупинку виконання робіт. Натомість відповідач лише після настання граничного строку виконання всіх робіт за договором звертався до замовника з пропозиціями стосовно зупинки ГРС, але домовленості про це, як із причин настання форс-мажорних обставин, не відбулося.
14. Суди відхилили доводи відповідача стосовно зарахування стягнутої за порушення ним умов договору суми банківської гарантії у рахунок сплати штрафних санкцій, допущення замовником прострочення у частині погодження змін до робочої документації, зупинення ГРС для проведення робіт та існування форс-мажорних обставин.
15. Крім того, відхилили клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, вказавши про недоведення обставин, необхідних для застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
16. 14.05.2025 за заявою Товариства місцевий господарський суд ухвалив додаткове рішення, залишене без змін апеляційним господарським судом, про стягнення з Оператора ГТС на його користь 20 300 грн витрат на професійну правничу допомогу, у решті вимог Товариства, яке заявляло про стягнення з Оператора ГТС 35 000 грн цих витрат, відмовив. Ці витрати суд першої інстанції поклав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, урахував при цьому фактичний обсяг наданих адвокатом послуг відповідачу у суді та витрачений ним час, критерій реальності, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на ступінь складності цієї справи, пропорційність до предмета спору і розумність розміру цих витрат.
Короткий зміст доводів та вимог касаційних скарг
17. Товариство оскаржило рішення місцевого й постанову апеляційного господарських судів і в касаційній скарзі просить їх скасувати у задоволеній частині позову й ухвалити нове рішення про відмову у позові.
18. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Товариство послалося на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Наполягає на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 09.05.2023 у справі № 910/14795/20 щодо застосування статті 90 цього ж Кодексу;
- від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 07.05.2024 у справі № 915/649/22, від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21, від 31.05.2022 у справах №№ 916/693/21, 910/2711/20, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 31.01.2020 у справі № 922/610/19 щодо порушення судами принципів справедливості, добросовісності та розумності і помилкове незастосування ними статей 538, 612, 613 ЦК України у підрядних правовідносинах, позаяк неможливо розглядати порушення підрядником термінів виконання робіт без дослідження своєчасності та повноти виконання своєї частини зобов'язань замовником;
- від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 про те, що суди мають досліджувати доводи підрядника щодо прострочення замовника, від 13.02.2020 у справі № 910/2932/19 про те, що підрядник не визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення замовника, і суди помилково не застосували до спірних відносин норми статей 612, 613 ЦК України, хоча Товариство заявляло про наявність прострочення з боку позивача;
- від 21.08.2019 у справі № 727/9352/17, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22, щодо неправильного застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
19. Товариство звернуло увагу на те, що суди не оцінили тих обставин, що прострочка відбулася внаслідок затримки погодження робочої документації з боку замовника, а також вважає безпідставною відмову судів щодо зменшення за його клопотанням розміру штрафних санкцій.
20. Товариство заявило, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції і попередній (орієнтовний) розрахунок суми цих витрат склав 65 250 грн.
21. Оператор ГТС також оскаржив рішення місцевого й постанову апеляційного господарських судів і в касаційній скарзі просить їх скасувати у відмовленій частині позову про стягнення пені у сумі 574 953,63 грн і штрафу у розмірі 554 724,32 грн, що у загальному розмірі складає 1 129 677,95 грн, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
22. На обґрунтування підстав касаційного оскарження послався на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
23. Мотиви Оператора ГТС зводяться до того, що всупереч положенням статті 236 ГПК України суди не зазначили норму чинного нормативно-правового акта, який містить пряму заборону нараховувати і стягувати штрафні санкції з контрагента за порушення строків виконання окремих етапів робіт. Висновки судів у відмовлених частинах позовних вимог мотивовані правовою позицією Верховного Суду у постанові від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 і від неї скаржник просить відступити та виснувати про право нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, оскільки це передбачено умовами договору та чинним законодавством (пункти 5.2, 3.3, 4.1, 7.1.3, 7.3.1 договору, статті 846, 854, 882, частина четверта статті 879 ЦК України). Оператор ГТС, стверджуючи про порушення Товариством своїх зобов'язань, наполягає на тому, що умовами договору передбачено застосування пені і штрафу саме за несвоєчасне виконання будь-яких робіт, передбачених графіком - етапами, а не лише усього договору у цілому.
24. Крім того, Оператор ГТС просить скасувати додаткове рішення місцевого й постанову апеляційного господарських судів про стягнення з нього на користь Товариства 20 300 грн витрат на професійну правничу допомогу й повністю відмовити останньому у задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення. Стверджує про те, що суди при стягненні з нього витрат на професійну правничу допомогу неправильно застосували норми статей 126, 129 ГПК України і без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. На переконання Оператора ГТС, розмір присуджених до стягнення з нього витрат на правничу допомогу є надмірно великим і неспівмірним із складністю справи, яка не потребувала витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів. Крім того, Оператор ГТС наполягає на безпідставності стягнення з нього на користь Товариства цих витрат, позаяк останнє не надало суду доказів їх оплати адвокату.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
25. Оператор ГТС у відзиві на касаційну скаргу Товариства просить залишити її без задоволення, мотивуючи свої заперечення тим, що правовідносини у справах Верховного Суду, на які посилається останнє, неподібні до правовідносин у цій справі і тому висновки суду касаційної інстанції незастосовні. Наголосив на відсутності підстав для зменшення неустойки, позаяк необґрунтованими є доводи Товариства про понесення ним збитків і перебування його у тяжкому матеріальному становищі, оскільки воно веде повноцінну підприємницьку діяльність і отримує прибуток.
26. Товариство у відзиві на касаційну скаргу Оператора ГТС просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, мотивуючи свої заперечення відсутністю підстав для відступу від висновків Верховного Суду, на яких наполягає Оператор ГТС. Звернуло увагу на те, що процесуальний закон ставить в обов'язок стороні подати докази того, що витрати сплачені або підлягають сплаті у зв'язку з розглядом справи, тобто достатньо підтвердити саме зобов'язання сторони сплатити гонорар, узгоджений у договорі, навіть якщо оплата буде здійснена після завершення процесу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, сплачені вони фактично чи лише мають бути сплачені відповідно до договору.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги Товариства
27. Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 сформулювала критерій для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин.
29. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
30. Мотивуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Товариство обґрунтувало свої доводи неврахуванням судами під час вирішення цього спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких наведений у пункті 19 цієї постанови, у подібних правовідносинах.
31. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
32. Так, Товариство стверджує, що у відзиві на позов на підставі статті 90 ГПК України попросив представника позивача, безпосередньо задіяного при виконанні договору на надання послуг від 08.07.2022 № 4600006339, надати відповідь на поставлені Товариством питання. Вважає незаконною відмову місцевого господарського суду у задоволенні цього клопотання, що завадило йому повністю довести свою позицію, зокрема, у частині наявності правомірної затримки у виконанні робіт за названим договором. У цьому аспекті наполягає на неврахуванні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.05.2023 у справі № 910/14795/20, щодо застосування статті 90 ГПК України про право учасника поставити питання, що мають значення для справи, іншому учаснику, на які останній має надати вичерпну відповідь.
33. У справі № 910/14795/20 вирішувався спір про визнання договору поруки недійсним. Верховний Суд (у контексті доводів касаційної скарги) відзначив, зокрема, що письмове опитування учасників як свідків є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони. Однак, визначені у заяві питання не є тими, що спрямовані на встановлення обставин, що мають значення для справи. Поряд з цим правова кваліфікація спірних правовідносин лежить у площині виключних повноважень судової юрисдикції, оскільки саме суд самостійно обирає норму права, яку необхідно застосувати при вирішенні спору, та надає оцінку обраному стороною способу захисту порушеного права. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що надання чи ненадання відповідачем письмових пояснень щодо його думки з приводу чи є укладеним/не укладеним, а також дійсний/недійсний певний правочин, не впливає на повне, всебічне й об'єктивне з'ясування обставин, які мають значення у цій справі та, відповідно, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Крім того апеляційний суд зазначив, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 42 ГПК України позивач не позбавлений права ставити питання іншим учасникам справи й під час розгляду справи по суті; витребування доказів у зв'язку з його невідповідністю вимогам статей 80, 81 ГПК України, про що зазначено у постанові суду апеляційної інстанції. При цьому Товариством у касаційній скарзі не зазначено, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотань Товариства, оскільки останнє не наводить жодних доводів щодо необґрунтованості висновків або які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні відповідних клопотань Товариства. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.
34. Тобто Верховний Суд у постанові від 09.05.2023 у справі № 910/14795/20 зробив висновок про те, що письмове опитування учасників як свідків є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.
35. Слід урахувати, що правозастосування статті 90 ГПК України, хоча і є універсальними для розгляду справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин, водночас її застосування залежить саме від встановлених обставин справи, які були досліджені і оцінені судами на підставі поданих сторонами доказів (з урахуванням їх відповідності статтям 74, 76-79 ГПК України).
36. Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 09.05.2023 у справі № 910/14795/20, мають універсальний характер, відмінність судових рішень полягає у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, у залежності від яких і прийнято судове рішення, а, отже, визначена Товариством для порівняння постанова Верховного Суду не може бути релевантною, позаяк обставини справ не є подібними, виходячи зі змістовного критерію.
37. При цьому слід звернути увагу Товариства на те, що судовий процес у першу чергу спрямований на вирішення спору шляхом ухвалення відповідного судового рішення і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи за недостатністю доказів, які були витребувані та є необхідними, суд може залишити позов без розгляду (висновок Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 у справі № 926/1333/21).
38. Товариство також посилається на порушення судами принципів справедливості, добросовісності та розумності і помилкове незастосування ними статей 538, 612, 613 ЦК України у підрядних правовідносинах, позаяк неможливо розглядати порушення підрядником термінів виконання робіт без дослідження своєчасності та повноти виконання своєї частини зобов'язань замовником. У цьому аспекті Товариство послалося на неврахуванням судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 07.05.2024 у справі № 915/649/22, від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21, від 31.05.2022 у справах № 916/693/21, № 910/2711/20, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 31.01.2020 у справі № 922/610/19.
39. Утім доводи про незастосування правових висновків суду касаційної інстанції, викладених у цих постановах, до уваги не приймаються, оскільки спірні правовідносини є неподібними за змістом, фактичними обставинами, матеріально-правовим регулюванням порівнюваних справ.
40. У пункті 121 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, на яку послалося Товариство, Велика Палата Верховного Суду виснувала: "Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57)". Такі ж висновки викладені у пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, на яку також послалося Товариство.
41. Але у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом і вирішувала питання щодо можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
42. У справі № 363/1834/17 позивач оскаржував умови кредитного договору про встановлення додаткової плати за управління кредитом та надання кредиту в іноземній валюті. Вважав, що ці умови є несправедливими та мають ознаки нечесної підприємницької практики. Крім того, просив визнати дії банку зі стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов'язати його перерахувати заборгованість позивача. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд із цим рішенням у цілому погодився, але змінив мотиви суду першої інстанції, застосувавши ті приписи Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991, які були чинними на момент укладення кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання, чи є недійсною (нікчемною) умова укладеного до 13.01.2006 кредитного договору про встановлення додаткової плати (комісії) за управління кредитом? Виснувала з цього приводу, що означена умова кредитного договору є оспорюваною згідно з частиною першою статті 21 названого Закону у редакції, чинній на час його укладення, та частиною третьою статті 215 ЦК України. Таку умову суд може визнати недійсною на підставі приписів статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" у вказаній редакції, пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України. Також суд касаційної інстанції вирішував питання, чи є ефективним способом захисту прав позивача вимога про зобов'язання банку перерахувати кредитну заборгованість? З цього приводу виснувала, що така вимога є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) й ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
43. У справі № 915/649/22 замовник звернувся з позовом про стягнення коштів, посилаючись на неналежне виконання підрядником умов договору у частині своєчасного виконання останнім підрядних робіт. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про неможливість виконання підрядником робіт у визначений договором строк у зв'язку з прострочкою замовника, а також недоведеністю обставин вчинення останнім всіх необхідних заходів для усунення перешкод для виконання підрядником робіт згідно з договором. Верховний Суд оскаржувані судові рішень залишив без змін.
44. Товариство посилається на неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 45 постанови від 07.05.2024 у справі № 915/649/22 про те, що: "Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21 підтвердив висновок щодо застосування статей 612, 613 ЦК України у підрядних правовідносинах, який було раніше викладено Верховним Судом у справах № 916/693/21, № 910/2711/20, № 910/6217/19, згідно з яким Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів підряду як зі сторони замовника, так і підрядника, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами підрядного зобов'язання діям на його виконання у їх сукупності. При цьому як виснував Верховний Суд у справі № 904/8883/21, неможливо розглядати порушення підрядником термінів виконання робіт без дослідження своєчасності та повноти виконання своєї частини зобов'язань замовником".
45. Однак, проаналізувавши наведену Товариством постанову Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність справи № 915/649/22 зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказана для порівняння постанова Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 915/649/22 - релевантною до обставин цієї справи. Відмінність судових рішень полягає не у різному застосуванні наведених норм права, а у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, у залежності від яких і прийнято судове рішення.
46. До того ж, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 915/649/22, скаржник не зазначив ані конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), ані висновок, які, на думку Товариства, неправильно застосували або не врахували господарські суди попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
47. Доводи Товариства стосовно неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21, від 31.05.2022 у справах №№ 916/693/21, 910/2711/20, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, мотивовані з посиланням на постанову від 07.05.2024 у справі № 915/649/22, у якій суд касаційної інстанції виснував про обов'язок судів оцінювати вжиті сторонами підрядного зобов'язання дії у сукупності, у тому числі належне і своєчасне виконання договору і замовником і підрядником. Оскільки суди дотрималися цього висновку і, оцінивши у сукупності надані і замовником і підрядником докази, визнали необґрунтованими посилання Товариства на прострочення строків з вини замовника, то не можна стверджувати про неврахування судами цих висновків Верховного Суду.
48. У постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, на які посилається Товариство, зазначається, що оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов'язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною зі сторін свого обов'язку у порядку, встановленому договором поставки. Якщо ж одна зі сторін зобов'язання не виконує свій обов'язок у порядку і в строки, встановлені договором, то, відповідно, друга сторона має право або зупинити виконання свого обов'язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
49. Частина друга статті 613 ЦК України передбачає, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
50. Таким чином, виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто у такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.
51. Товариство стверджує, що оскільки Оператор ГТС допустив порушення зобов'язання за договором, а саме порушив строки погодження документації, то Товариство вчасно не виконало свого обов'язку. Утім суди перевірили ці аргументи Товариства і спростували їх із наведенням відповідного мотивування, вказавши, у тому числі, на відсутність додаткових угод щодо продовження термінів виконання робіт сторонами, як обумовлено пунктами 6.10, 6.11 договору.
52. У справі, що переглядається, не йдеться про порушення Оператором ГТС зустрічного зобов'язання, позаяк у випадку наявності такого Товариство мало право спростовувати ці обставини у судах попередніх інстанцій.
53. У справі № 922/610/19 вирішувався спір про стягнення штрафних санкцій за договором підряду на виконання ремонтних робіт у зв'язку з порушенням підрядником строків виконання робіт. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову через встановлення факту невиконання позивачем, як замовником, умов договору по очищенню і промивці рухомого складу та надання відповідного акта промивки. У зв'язку з чим суди дійшли висновку, що порушення строків виконання ремонту підрядником сталося внаслідок порушення умов договору замовником.
54. Утім у справі, що розглядається, суди перевірили доводи Товариства, яке стверджувало про те, що прострочення ним строків виконання робіт відбулося внаслідок затримки замовником строків погодження робочої документації. Суди установили, що відповідач звертався з пропозиціями стосовно зупинки замовником ГРС після настання граничного строку виконання всіх робіт за договором, також звернули увагу на відсутність укладених між сторонами додаткових угод щодо продовження термінів виконання робіт у порядку домовленості, передбаченої пунктом 6.10 договору, а тому відхилили посилання Товариства щодо наявності прострочення кредитором своїх зобов'язань.
55. Отже, обставини справи № 922/610/19 відмінні від обставин у справі, що розглядається, а тому твердження Товариства про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 613 ЦК України, викладених у визначеній останнім справі, безпідставні.
56. Товариство не згодне із судами попередніх інстанцій, стверджуючи про порушення ним строків виконання робіт з посиланням на те, що воно заявляло, що така прострочка виникла з боку Оператора ГТС, який протягом тривалого часу не погоджував робочу документацію, і при цьому Товариство стверджує про помилкове неврахування судами норм статей 612, 613 ЦК України і висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 про те, що суди мають досліджувати доводи підрядника щодо прострочення замовника і у постанові від 13.02.2020 у справі № 910/2932/19 про те, що підрядник не визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення замовника.
57. Утім ці аргументи Товариства також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які, як зазначено раніше, за наслідком дослідження обставин справи і оцінки наданих сторонами доказів відхилили посилання Товариства, який не підтвердив відповідними доказами свої доводи про наявність прострочення своїх зобов'язань з боку замовника.
58. До того ж у постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17 Верховний Суд виснував про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували умови укладеного сторонами договору про надання послуг на предмет установлення правової природи зобов'язань за договором та наявності спеціальних умов та порядку щодо визначення передачі проектної документації, яка є предметом договору, не дослідили обставин відмови відповідача від договору, обставин здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання та визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди порушили вимоги процесуального закону оцінки доказів у справі на предмет їх допустимості, належності та достатності з дотриманням стандарту оцінки доказів "у межах розумних сумніві" відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які вимагають від суду демонстрації судового процесу у такій формі, щоб особа бачила, що правосуддя відбувається, що сприяє відновленню довіри до судової системи.
59. У справі № 910/2932/19 Міністерство оборони України вимагало від Державного підприємства "Дніпровський проектний інститут" сплати штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням умов державного контракту на виконання робіт за державним оборонним замовленням, мотивуючи простроченням відповідача щодо виконання зобов'язання з будівництва об'єктів та споруд спеціального призначення. Місцевий й апеляційний господарські суди відмовили у позові і з їх висновками погодився Верховний Суд, але при цьому суди установили, що мала місце прострочка з боку позивача-замовника у виконанні обов'язку з надання відповідачу-виконавцю вихідних даних, необхідних для початку проектних робіт за державним контрактом.
60. Водночас, як зазначено раніше, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не встановили обставин прострочки зобов'язань з боку замовника, хоча цим аргументом останній мотивував свої заперечення протягом розгляду справи у суді першої й апеляційної інстанцій.
61. Як зазначалося раніше, відповідач клопотав про зменшення розміру штрафних санкцій, посилався на збитковість Товариства у 2022-2023 роках, неодноразове повідомлення позивача про неможливість виконання робіт у встановлені строки і виконання ним робіт повністю, але це клопотання Товариства суди не задовольнили. Послалися на значне прострочення відповідачем виконання робіт за договором, а також те, що обґрунтований розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не є значним чи надмірно великим, виходячи із загальної суми вартості виконаних робіт за договором, а також погодженого між сторонами розміру неустойки пені лише у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт та штрафу лише у розмірі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт. Зауважили також на тому, що баланс відповідача станом на 31.12.2022, звіт про фінансові результати за 2022 рік, баланс на 31.12.2023, звіт про фінансові результати за 2023 рік не є достатніми підставами для зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) з урахуванням встановлених судом обставин справи та у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.
62. Товариство, вважаючи безпідставною відмову судів щодо зменшення за його клопотанням розміру штрафних санкцій, послалося на неврахування ними висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.08.2019 у справі № 727/9352/17, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22, щодо неправильного застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
63. Натомість слід звернути увагу Товариства на те, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, яка виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
64. При цьому наведені у касаційній скарзі доводи Товариства фактично зводяться до незгоди його з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у цій справі.
65. Тому доводи Товариства про неправильне застосування судами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні його клопотання про зменшення неустойки, адже вони не суперечать висновкам суду касаційної інстанції у наведених Товариством постановах. Товариство намагається переконати суд до необхідності встановлення інших критеріїв зменшення пені.
66. Отже, постанови Верховного Суду та висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послалося Товариство, суттєво відрізняються за обставинами справ. Частина його доводів з посиланням на висновки Верховного Суду зводяться лише до виокремлення деяких висновків Верховного Суду без урахування, зокрема, предмета та підстав позову у справі, результату вирішення спору в цілому.
67. Тому визначена Товариством підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не навів, тоді як касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо касаційної скарги Оператора ГТС
68. Оператор ГТС у касаційній скарзі стверджує про порушення судами попередніх інстанцій статті 236 ГПК України, адже вони не зазначили норму чинного нормативно-правового акта, який містить пряму заборону нараховувати і стягувати штрафні санкції з контрагента за порушення строків виконання окремих етапів робіт. Висновки судів у відмовлених частинах позовних вимог мотивовані правовою позицією Верховного Суду у постанові від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 і від неї скаржник просить відступити та виснувати про право нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, оскільки це передбачено умовами договору та чинним законодавством (пункти 5.2, 3.3, 4.1, 7.1.3, 7.3.1 договору, статті 846, 854, 882, частина четверта статті 879 ЦК України).
69. У справі № 910/3385/24 суди вирішували спір у подібних правовідносинах, за договором, основним зобов'язанням підрядника за яким було надання послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (ремонт вузла редукування ГРС ВО "Азот" Рівненського проммайданчика Бібрського ЛВУМГ). Разом з тим, умовами договору також було визначено інші обов'язки підрядника у межах основного зобов'язання, зокрема розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення/придбання та доставка обладнання, монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи. Проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов'язання підрядника, суд касаційної інстанції виснував, що основним зобов'язанням підрядника було виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору. Тому Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання.
70. За приписами пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
71. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
72. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
73. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
74. Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
75. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, Оператор ГТС не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення. Наведені у касаційній скарзі доводи Оператора ГТС фактично зводяться лише до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо визначення терміну настання відповідальності підрядника за несвоєчасне виконання робіт, тоді як висновки судів попередніх інстанцій з цього приводу узгоджуються з висновками Верховного Суду у справі № 910/3385/24 у подібних правовідносинах і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.
76. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, колегія суддів відхиляє доводи Оператора ГТС, адже з моменту винесення Верховним Судом постанови від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 не відбулося змін у законодавстві та правозастосуванні у справах з подібними правовідносинами.
77. У постановах від 19.08.2025 у справі № 910/15480/24 та від 28.08.2025 у справі № 910/15007/24 Верховний Суд виснував, що "за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт".
78. Умови договору не містять прив'язки до порушення підрядником окремих етапів робіт, тобто погоджені сторонами умови договору у частині відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт не передбачали можливості стягнення неустойки за порушення строків виконання окремих етапів виконання робіт.
79. Оператор ГТС у справах №№ 910/15480/24, 910/15007/24 просив Верховний Суд відступити від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17 та у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24, але суд касаційної інстанції також не знайшов підстав для відступлення. При цьому Верховний Суд зауважив на тому, що норма частини третьої статті 883 ЦК України не змінює і не спростовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у справах №№ 910/22058/17, 910/3385/24 з огляду на те, що не є нормою закону, яка передбачає сплату неустойки саме за порушення підрядником окремих етапів робіт, а врегульовує інші випадки.
80. Як зазначалося раніше, Оператор ГТС оскаржив додаткове рішення місцевого й постанову апеляційного господарських судів про стягнення з нього на користь Товариства 20 300 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи це розмір надмірно великим і неспівмірним зі складністю справи, яка не потребувала витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів. Крім того, Оператор ГТС наполягає на безпідставності стягнення з нього на користь Товариства цих витрат, позаяк останнє не надало суду доказів їх оплати адвокату.
81. Разом з тим, ці доводі Оператора ГТС не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які поклали на нього відшкодування понесених Товариством витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з огляду на таке.
82. За змістом частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
83. Суди попередніх інстанцій дослідили подані Товариством докази щодо обсягу наданих його адвокатом послуг, урахували заперечення Оператора ГТС щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 35 000 грн, а також принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності цих витрат та дійшли висновку про стягнення з Оператора ГТС на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 300 грн у зв'язку з частковим задоволенням позову, що відповідає принципам розумності у цих правовідносинах.
84. Аргументи Оператора ГТС стосовно того, що суди застосували норми статей 126, 129 ГПК України всупереч висновкам, наведеним у зазначених ним постановах Верховного Суду, у тому числі у питанні застосування критерію реальності адвокатських витрат, не знайшли підтвердження, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник. До того ж у касаційній скарзі Оператора ГТС не наведено переконливих доводів, які би ставили під сумнів правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій у частинах вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу.
85. Крім того додаткове рішення суду першої й постанова апеляційної інстанцій у цій справі узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, які виснували про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
86. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
88. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
89. З огляду на викладене вище доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, адже не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень.
Судові витрати
90. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 910/932/25 закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення.
3. Рішення і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 910/932/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Н. Губенко
О. Кролевець