01 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4780/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - Нікольського О.М.,
відповідача - Яковлевої М.С.,
третьої особи 1 - Рудюк Ю.А.,
третьої особи 2 - не з'явились,
третьої особи 3 - не з'явились,
розглянувши матеріали касаційної скарги Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 (головуючий суддя - Попков Д.О., судді: Стойка О.В., Медуниця О.Є.) та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 (суддя Лаврова Л.С.)
у справі №922/4780/24
за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
до Акціонерного товариства "Харківобленерго",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго",
2. Харківське квартирно-експлуатаційне управління,
3. Військова частина НОМЕР_1 ,
про визнання договору недійсним у частині визнання недійсними пунктів 1, 2 та 3 додатка до заяви приєднання від 16.01.2019 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К,
Короткий зміст позовних вимог
1. Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі за текстом також - Університет) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківобленерго" (далі за текстом також - АТ "Харківобленерго") про визнання пунктів 1, 2 та 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К недійсними з 16.01.2019.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що:
(1) станом на дату формування заяви-приєднання від 16.01.2019 до умов договору та додатка до неї об'єкти 1, 2 та 3 вже більше 12 років не належали Університетові, не використовувались ним та не перебували на його балансі;
(2) зазначена в оспорюваних пунктах 1, 2 та 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до договору інформація стосовно того, що Університет є споживачем електричної енергії за цими об'єктами не відповідала дійсності, проте була використана, зокрема, при підготовці додатка до повідомлення оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії", Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі за текстом також - ДПЗД "Укрінтеренерго"), оформленого листом АТ "Харківобленерго" від 30.12.2022 №56к-01/04-4519 та, відповідно, стала підставою для приєднання Університету до договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії з 01.01.2023, за яким на Університет покладено майнові зобов'язання зі сплати 2 290 478,45 грн вартості постачання електричної енергії на об'єкти 1, 2 та 3, які йому не належали та ним не використовувалися протягом останніх 12 років;
(3) оскільки Університет позбавлений можливості в інший спосіб спростувати обставину фактичного визнання його споживачем електричної енергії за об'єктами 1, 2 та 3, саме визнання недійсними пунктів 1, 2 та 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до договору здатне забезпечити ефективне поновлення порушених майнових прав Університету;
(4) змісту додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до договору свідчить про те, що Університет фактично вчинив юридичні дії щодо об'єктів майна (об'єктів 1, 2 та 3), які йому не належали, тобто перевищив обсяг своєї господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що:
(1) відповідно до пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 №312 (далі за текстом - Постанова №312) Університет приєднався до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К з додатками, що підтверджується заявою-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з додатком;
(2) згідно з додатком від 07.03.2023 №3.1 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №2-928К відповідач надає споживачу, Університету, послуги з розподілу електричної енергії, зокрема, за адресами: вул. 23 Серпня, буд. 22А (ЕІС-коди точок комерційного обліку 62Z3804851462439, 62Z7905800451991); пр. Науки, буд. 22А (ЕІС-коди точок обліку 62Z6977130917020, 62Z9508907925095); м. Харків, вул. Михайла Гуревича, 22/24 (ЕІС-коди точки обліку 62Z0464252937087 в подальшому перейменована на ТКО 62Z8498548804759) до 03.04.2024;
(3) за весь час дії договору позивач передавав відповідачу покази засобів обліку електричної енергії у вигляді звіту споживача в паперовій формі, підписані уповноваженою особою позивача; позивач подавав звіти й за оспорюваними точками комерційного обліку; позивач та відповідач підписали акти приймання-передачі про надання послуги з розподілу електричної енергії та акти про обсяги розподіленої електричної енергії за договором №2-928К, у тому числі й за спірними точками комерційного обліку;
(4) твердження про те, що в користуванні у позивача не перебували об'єкти, які зазначені в пунктах 1, 2, 3 додатка до заяви приєднання, є хибними, так як саме позивач подавав відповідачу звіти про обсяги розподіленої електричної енергії за вказаними об'єктами, підписував акти приймання-передачі про надання послуг з розподілу електричної енергії, в тому числі до вказаних об'єктів. До того ж саме позивач сплачував вартість наданих послуг з розподілу електричної енергії. Тобто позивач у повному обсязі виконував умови спірного договору з урахуванням додатка до заяви-приєднання.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
4. Відповідно до заяви-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії АТ "Харківобленерго" повідомило Університет про приєднання його як споживача з 01.01.2019 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на офіційному сайті АТ "Харківобленерго": www.oblenergo.kharkov.ua (далі за текстом - договір) на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К.
5. Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднанням, що є додатком 1 до цього договору. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312.
6. Пункт 2.2 договору визначає, що відомості про засіб (засоби) вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об'єкті (об'єктах) споживача, зазначаються разом із енергетичними ідентифікаційними кодами (ЕІС) в додатку 3 до цього договору.
7. Підставою приєднання Університету до договору слугувала заява-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, датована 16.01.2019 з додатком (далі за текстом - заява-приєднання від 16.01.2019).
У графі "споживач" заяви-приєднання від 16.01.2019 зазначений Харківський Національний Університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
8. У додатку до заяви-приєднання від 16.01.2019 вміщений перелік об'єктів із зазначенням адрес за об'єктом споживача у м. Харків та EIC-кодами точок комерційного обліку за об'єктом споживача, зокрема:
1. житловий будинок за адресою: пр. Науки, б.22А (EIC-code 62Z6977130917020 та 62Z9508907925095), далі - об'єкт 1;
2. гуртожиток за адресою: вул. Двадцять Третього Серпня, б.2А (EIC-code 62Z3804851462439 та 62Z7905800451991), далі - об'єкт 2;
3. приміщення за адресою: вул. Михайла Гуревича, б.22/24 (EIC-code 62Z0464252937087, перейменований з EIC-code 62Z8498548804759), далі - об'єкт 3.
9. Відповідно до довідки Відділу з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 04.07.2024 №119/0/1-24 проспект Леніна було перейменовано на проспект Науки, що є єдиною чинною на сьогодні назвою.
10. Згідно з актом прийому-передачі на обслуговування гуртожитку військового містечка № НОМЕР_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2, Університет передав будівлю гуртожитку Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова ще 21.12.2007.
Підстава: розпорядча телеграма начальника Південного територіального КЕУ ЗС України від 13.12.2007 №303/22/6/283.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 з 13.10.2010 знаходиться в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова .
11. Житловий будинок (гуртожиток офіцерів) за адресою: АДРЕСА_3 Університет передав на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова ще 29.12.2006.
Згідно з довідкою Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 07.03.2024 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться на балансі та на забезпеченні Харківського квартирно-експлуатаційного управління.
12. Відповідно до довідки Відділу з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 04.07.2024 №120/0/1-24 чинною назвою об'єкту за адресою: Помірки у місті Харкові є вулиця Михайла Гуревича.
13. Нерухоме майно військового містечка №216 Університет передав на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова ще 29.12.2006.
Згідно з листами Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 07.06.2024 та командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.07.2024 майновий комплекс (будівлі та споруди) колишнього військового містечка № НОМЕР_3 Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_1 у 2015 році переданий до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України на баланс військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та перебувають у неї на балансі з 15.04.2015 за фактом підписання акту приймання-передачі військового майна майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_3 .
Правова підстава передачі: розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №38-р.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
14. Господарський суд Харківської області рішенням від 28.04.2025 у справі №922/4780/24, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 28.07.2025, відмовив у задоволенні позову.
15. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів в розумінні статей 203, 215 ЦК, а саме: дефекту форми, дефекту волі або дефекту закону, які б свідчили про недійсність спірного договору, та не довів підстав для визнання спірного договору недійсним та порушення його прав у спірних правовідносинах відповідачем.
16. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що:
(1) визначена позивачем мета і спосіб використання права на судовий захист є несумісною ані із принципом добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК), ані з вимогами щодо меж здійснення прав, визначених частинами другою, третьою статті 13 ЦК, що згідно з частиною третьою статті 16 цього Кодексу є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову;
(2) необхідним є застосування принципів "тлумачення слів договору проти того, хто їх написав" та "заборони суперечливої поведінки" як аспектів добросовісності, у світлі яких послідовна тривала позиція позивача і його власні дії у розглядуваних спірних правовідносинах створили легітимні очікування інших учасників таких правовідносин щодо обґрунтованості сприйняття позивача як споживача електричної енергії у розглядуваний період (тобто і після вказаних у 2006-2007 передач відповідних об'єктів третім особам 2, 3) і належної (у тому числі і зобов'язаної у розумінні статті 509 ЦК) сторони за відповідним договором та похідних від нього правовідносин;
(3) аргументи скаржника про нездійснення ним оплати за договором №2-928К за спірними об'єктами, що підтверджується документами про вибуття цих об'єктів з його володіння у 2006-2007 роках та інформацією щодо відсутності оплати, не спростовують вищенаведені міркування суду та самі по собі за змістом статей 203, 215 ЦК вже як аспект виконання договору не можуть обґрунтовувати його недійсність у розглядуваній частині та піддавати сумніву правильний висновок місцевого суду з цього приводу щодо відсутності дефекту форми, дефекту волі або дефекту закону;
(4) чинні приписи пункту 4.27 розділу ІV Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), не тільки покладають обов'язок повідомлення про вибуття майна саме на позивача у розглядуваному випадку з метою відповідного коригування договірних правовідносин (чого за наявними матеріалами справи позивач не здійснив) та визначають наслідком невиконання вказаних дій подальше перебування "колишнього" (фізично чи фактично) споживача у статусі боржника за грошовим зобов'язанням з оплати електричної енергії на таких об'єктах (відповідальності за належне виконання якого позивач хоче уникнути), але й фактично визначають на належні дії із захисту своїх інтересів у такій ситуації, які мав (і має) здійснити позивач замість оспорювання дійсності договору. Чинні норми вказаного пункту ПРРЕЕ відтворюють аналогічні положення пункту 6.18 ПКЕЕ, які діяли у період вибуття спірних об'єктів з його володіння у 2006-2007 роках, та яких позивач також не дотримався, зокрема щодо належного повідомлення постачальника електричної енергії та ініціювання відповідних змін до договору і припинення його дії щодо таких об'єктів, адже нові споживачі (треті особи 2 і 3) могли укласти свої самостійні договору тільки після розірвання договору з позивачем, який звільнив (передав) відповідні приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
17. Університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у справі №922/4780/24 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
18. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК), зазначаючи, що:
(1) суди попередніх інстанцій помилково застосували норму права, а саме пункт 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.03.2021 у справі №908/3049/19, щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі;
(2) відсутній висновок Верховного Суду про застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ, а саме щодо можливості на підставі зазначених положень ПРРЕЕ покладення на попереднього споживача зобов'язання зі здійснення оплати спожитої на об'єктах електричної енергії на підставі умов публічного договору приєднання про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який набрав законної сили, за фактом зафіксованого на зазначених об'єктах споживання електричної енергії, - вже після їх звільнення та передання на баланс поточним споживачам;
(3) суди відхилили клопотання про долучення доказів (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).
19. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) норми пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ, прийнятих 14.03.2018, не підлягають застосуванню до обставин (правовідносин), які припинили своє існування ще у період 29.12.2006 - 21.12.2007 (за фактом вибуття об'єктів 1, 2 та 3 з володіння та користування Університету);
(2) необхідність формування вищезазначеного висновку щодо застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ обумовлена тим, що недостовірна інформація щодо Університету як споживача електричної енергії за об'єктами 1, 2 та 3, яка була внесена відповідачем у 2019 році до додатка до заяви-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №2-928К, у подальшому була використана відповідачем при підготовці додатка до повідомлення оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго", оформленого листом АТ "Харківобленерго" від 30.12.2022 №56к-01/04-4519, на підставі якого Університет з 01.01.2023 був приєднаний до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", дійсність якого Університет оскаржує в межах справи №910/7404/24;
(3) суди необґрунтовано відхилили клопотання (заяви) Університету про долучення доказів від 04.04.2025 та від 24.07.2025 відповідно, а також листа-відповіді АТ "Харківобленерго" від 05.05.2025 №16-48/3445 щодо встановлення обставин, які мали значення для правильного вирішення справи;
(4) оскільки відповідач стверджував, що споживачем за договором є особа, яка передавала покази засобів обліку електричної енергії, а також звіти за точками комерційного обліку, розміщеними на об'єктах 1, 2 та 3, Університет листом від 14.03.2025 звернувся до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, якому ще у період 29.12.2006 - 21.12.2007 передав на баланс об'єкти 1, 2 та 3, з проханням надати інформацію та копії платіжних документів щодо виконання ним умов договору. Проте листом від 31.03.2025 третя особа 1 повідомила, що вона не сплачувала послуги з розподілу електричної енергії згідно з умовами договору.
З огляду на це Університет 04.04.2025 звернувся до відповідача з проханням про надання інформації та/або документів про особу, яка фактично здійснювала платежі на рахунки АТ "Харківобленерго" за договором за об'єктами 1, 2 та 3. Проте лист-відповідь АТ "Харківобленерго" від 05.05.2025 №16-48/3445 на запит Університету від 04.04.2025 надійшов лише 09.05.2025, що унеможливило його надання до суду першої інстанції до моменту ухвалення рішення у цій справі.
Зміст вказаного листа свідчить, що за договором №2-928К за об'єктами 1, 2 та 3 платежі не надходили, що спростовує позицію відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що сторони протягом тривалого часу (з 2019 року) виконували спірний договір; (5) 24.07.2025 Університет надав суду апеляційної інстанції пояснення щодо правових підстав підписання його представником як споживачем наданих відповідачем до відзиву актів про розподіл електричної енергії, у тому числі спожитої за адресами об'єктів, які передані третім особам 2 і 3, до яких долучив докази на підтвердження викладених у поясненнях обставин. Проте апеляційний суд протокольною ухвалою з посиланням на приписи статті 118 ГПК залишив зазначені документи без розгляду;
(6) за фактом підписання заяви-приєднання від 16.01.2019 до договору Університет вчинив юридичні дії щодо чужого майна (об'єкти 1, 2 та 3), які йому не належали (не перебували у його володінні чи користуванні), а відтак перевищив обсяг своїх повноважень (цивільної дієздатності юридичної особи), що прямо суперечить вимогам статті 319 ЦК та порушує майнові права титульних володільців об'єктів 1, 2 та 3 , а саме третіх осіб 1 та 2.
20. АТ "Харківобленерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
21. Доводи відповідача зводяться до того, що:
(1) додаток від 07.03.2023 №3.1 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №2-928К від 01.01.2019, в якому зазначено, що АТ "Харківобленерго" надає послугу з розподілу електричної енергії споживачу Університету, зокрема за спірними об'єктами 1, 2 та 3, підписаний уповноваженою особою позивача та скріплений його печаткою, відповідно у відповідача були відсутні будь-які підстави вважати, що дані, які наведені в додатку до заяви-приєднання, містять недостовірну інформацію;
(2) позивач протягом 5 років виконував умови договору, зокрема оспорювані пункти додатка до заяви-приєднання;
(3) правовідносини, які були предметом дослідження у справі №908/3049/19, на неврахування правових висновків у якій вказує скаржник, є нерелевантними до спірних у цій справі №922/4780/24 правовідносин;
(4) умови договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та додатки до нього, зокрема, оспорюваний додаток, сторони уклали з огляду на зміни, які відбулися в законодавстві, і саме з урахуванням вказаних змін (затвердження ПРРЕЕ) має розглядатися питання дійсності/недійсності оспорюваного правочину;
(5) скаржник стверджує про відсутність висновків Верховного Суду у правовідносинах, що виникають на підставі умов публічного договору приєднання про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", тобто у правовідносинах, що стосуються постачання електричної енергії, тоді як АТ "Харківобленерго" не надає послуг з постачання електричної енергії (не є постачальником), а є оператором системи розподілу та надає послуги з розподілу електричної енергії.
Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ у формулюванні, яке наводить скаржник, жодним чином не впливає та не впливатиме на правовідносини, що є предметом цього спору;
(6) суд першої інстанції не відмовляв позивачу в задоволенні його клопотання про долучення доказів, а протокольною ухвалою від 07.04.2025 відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів у зв'язку із його заявленням після закінчення підготовчого провадження, ненаведенням підстав для поновлення строку його подання та ненаведенням обґрунтувань неможливості його подання у встановлений процесуальним законом строк;
(7) суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволені його клопотання про долучення доказів, а саме відповіді відповідача на запит позивача, яку (відповідь) датовано 05.05.2025, так як позивач обґрунтовував необхідність отримання відповіді відповідача відзивом останнього, який (відзив) відповідач подав до суду 03.02.2025, а позивач направив запис до відповідача лише 04.04.2025, тобто через два місяці після отримання відзиву, нехтуючи встановленими ГПК строками для проведення судом підготовчого провадження;
(8) наявні в матеріалах справи документи, які підтверджують виконання сторонами протягом тривалого часу (з 2019) договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, в тому числі з урахуванням пунктів 1, 2, 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019, спростовують твердження позивача про те, що спірні об'єкти не перебували у його користуванні;
(9) апеляційний суд правильно зазначив, що означена позивачем мета і спосіб використання права на судовий захист є несумісною ані із принципом добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК), ані з вимогами щодо меж здійснення прав, визначених частинами другою, третьої статті 13 ЦК, що згідно з частиною третьою статті 16 цього Кодексу є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
22. ДПЗД "Укрінтеренерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.
23. Доводи третьої особи 1 зводяться до того, що:
(1) ДПЗД "Укрінтеренерго" повністю підтримує позицію АТ "Харківобленерго" як оператора системи розподілу, який діє судового відповідно до законодавства України та нормативно-правової бази, зокрема Закону України "Про ринок електричної енергії», Ліцензійних умов, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку та ПРРЕЕ;
(2) у своїй діяльності АТ "Харківобленерго" виконує всі покладені на нього законодавством функції, зокрема забезпечує прозору, достовірну і своєчасну передачу інформації щодо споживачів електричної енергії та обсягів її споживання, а також несе відповідальність за адміністрування процесу зміни постачальника, ведення облікових даних, формування та передачу звітності щодо споживання, а також за забезпечення недискримінаційного доступу до послуг розподілу електроенергії. Ця інформація має критичне значення для належного функціонування ринку електроенергії, забезпечення прав та обов'язків споживачів, а також для електропостачальників, у тому числі постачальника "останньої надії" - ДПЗД "Укрінтеренерго", яке розпочинає постачання з моменту припинення постачання попереднім електропостачальником та здійснює його на основі інформації, наданої оператором системи розподілу;
(3) ДПЗД "Укрінтеренерго" обґрунтовано довіряє достовірності та повноті даних, які надходять від оператора системи розподілу, та не має підстав сумніватися в їхній об'єктивності.
Позиція Верховного Суду
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК
24. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив на підставі, зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
25. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
26. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.
28. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
29. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
30. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
31. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
32. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
33. Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
34. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
35. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
36. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
37. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
38. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
39. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норму права, а саме пункт 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.03.2021 у справі №908/3049/19, щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
40. Проаналізувавши висновки, що викладені в постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.
41. У справі №908/3049/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення боргу за недораховану електроенергію, обґрунтовані порушенням відповідачем пунктів 5.1, 3.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28, а саме здійсненням самовільного підключення електроустановки до електричної мережі енергопостачальника за відсутності договору про постачання електричної енергії; здійсненням самовільного підключення електропроводки напруги ліфтів житлового багатоквартирного будинку до електричної мережі енергопостачальника за відсутності договору про постачання електричної енергії, про що складено акт про порушення від 23.05.2018.
42. Суд першої інстанції рішенням, яке апеляційний суд залишив без змін, позов задовольнив з огляду на (1) доведеність самовільного підключення відповідача до електромереж та набуття електричної енергії без укладення договору; (2) відсутність доказів скасування рішення комісії від 20.09.2018; (3) здійснення позивачем правильного розрахунку обсягу самовільно спожитої електроенергії відповідачем, що не суперечить пункту 2.6 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією; (4) відсутність доказів добровільної оплати відповідачем електричної енергії за заявлений період.
43. Погодившись з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, Верховний Суд постановою від 19.03.2021 у справі №908/3049/19 вказані рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
44. Водночас Верховний Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 8.2.5 ПРРЕЕ, які набрали чинності з 11.06.2018, з огляду на таке:
"Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки).
За таких обставин та з огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що складення акту про порушення відбулося до набрання чинності Правилами роздрібного ринку електричної енергії, а чинні на той час Правила користування електричною енергією не встановлювали строків розгляду такого акту, ПАТ "Запоріжжяобленерго" мало "законне сподівання" на застосування приписів саме діючого нормативного акту, який не регламентував часових обмежень для розгляду акту про порушення.".
45. Проаналізувавши зміст наведеної постанови, Суд звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі є загальними по відношенню до застосування нормативно-правових актів, зокрема ПРРЕЕ, дія яких поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, та зроблені без урахування специфіки правовідносин у цій справі №922/4780/24, хоча, як зазначав Суд, задля визначення необхідності застосування правових висновків Верховного Суду до конкретних правовідносин на предмет подібності насамперед необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях (питаннях).
46. Суд зауважує, що наведене у постанові від 19.03.2021 у справі №908/3049/19 Верховний Суд виснував насамперед у контексті доводів скаржника щодо спірних у справі №908/3049/19 правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, зокрема з огляду на те, що:
(1) спірні правовідносини у справі склалися з приводу стягнення боргу за недовраховану електроенергію внаслідок порушення відповідачем пунктів 5.1, 3.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28;
(2) суди попередніх інстанцій встановили і сторони не заперечують, що станом на момент проведення перевірки та складання за її результатами акта про порушення від 23.05.2018 були чинними Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28.
При цьому засідання комісії з розгляду акта, на якому було прийнято рішення, відбулось 20.09.2018.
Зазначені Правила користування електричною енергією втратили чинність на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, якою затверджено ПРРЕЕ, що набрали чинності з 11.06.2018;
(4) як Правилами користування електричною енергією (п.6.40), так і ПРРЕЕ, передбачений однаковий порядок притягнення споживачів до відповідальності за виявлені порушення, а саме: відповідно до Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, яка визначає види правопорушень у сфері енергопостачання та порядок розрахунку обсягу недоврахованої електроенергії.
(5) встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що в основу розрахунку обсягу та вартості недоврахованої електроенергії за правопорушення, передбачене підпунктом 5 пункту 2.1 Методики, покладено саме положення Методики (пункти 2.6, 2.7), а не Правила користування електричною енергією чи ПРРЕЕ.
47. Тоді як у цій справі №922/4780/24 предметом розгляду є вимоги про визнання недійсними пунктів 1, 2 та 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К, який, як встановили суди, згідно з пунктами 1.1, 1.2 є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднанням, що є додатком 1 до цього договору. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ.
48. До того ж Суд наголошує, що посилаючись в аспекті визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) рішень судів попередніх інстанцій на помилкове застосування судами до спірних правовідносин пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ з огляду на вищенаведену правову позицію Верховного Суду щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі, скаржник не доводить, що наведене у цій постанові є свідченням помилково застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм зазначеного пункту ПРРЕЕ , відповідно достатньою підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з вищенаведеним мотивуванням, зокрема з огляду на те, що (1) спірні правовідносини сторін у цій справі виникли 16.01.2019 (за фактом підписання позивачем вищезгаданої заяви-приєднання від 16.01.2019 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії), тобто після того як ПРРЕЕ набрали чинності 11.06.2018, а не у 2006-2007 роках (за фактом вибуття об'єктів 1, 2 та 3 з володіння та користування Університету), як стверджує скаржник; (2) залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у контексті відповідних доводів скаржника зауважив, що чинні приписи пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ відтворюють аналогічні положення пункту 6.18 Правил користування електричною енергією, які діяли у період вибуття спірних об'єктів з його володіння у 2006-2007 роках та яких позивач не дотримався, зокрема в частині належного повідомлення постачальника електричної енергії та ініціювання відповідних змін до договору і припинення його дії щодо таких об'єктів.
49. З огляду на зазначене, проаналізувавши зміст визначеної скаржником постанови у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, а саме висновків апеляційного суду в аспекті застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ до спірних у цій справі правовідносин, Суд зазначає про те, що правовідносини у справі №908/3049/19, щодо яких Верховний Суд виснував у наведеній скаржником постанові, та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними у розумінні критеріїв подібності, зокрема змістового, через відмінність спірних питань та встановлених судами фактичних обставин, що формують зміст правовідносин з урахуванням їх специфіки, а також через відмінність суб'єктного складу, предмета та підстав позову.
50. Наведене свідчить, що визначена скаржником - Університетом підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) постанови Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у справі №922/4780/24 не підтвердилась, що є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК
51. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд також відкрив на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
52. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
53. Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №910/10442/21, від 30.05.2023 у справі №918/707/22, від 24.07.2024 у справі №912/1863/23, від 08.08.2024 у справі №906/446/23, від 08.08.2024 у справі №906/497/23, від 10.12.2024 у справі №904/5475/23, від 04.02.2025 у справі №909/996/22.
54. У разі подання касаційної скарги на підставі вказаного пункту, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №918/707/22, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, 19.03.2024 у справі №910/6141/22, від 08.08.2024 у справі №906/446/23, від 08.08.2024 у справі №906/497/23, від 04.02.2025 у справі №909/996/22).
55. Тобто, в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини статті 287 ГПК, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені скаржником обґрунтування, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми мають бути застосовані у спірних правовідносинах).
56. Обґрунтовуючи визначену підставу касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК), скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ, а саме щодо можливості на підставі зазначених положень ПРРЕЕ покладення на попереднього споживача зобов'язання зі здійснення оплати спожитої на об'єктах електричної енергії на підставі умов публічного договору приєднання про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який набрав законної сили, за фактом зафіксованого на зазначених об'єктах споживання електричної енергії, - вже після їх звільнення та передання на баланс поточним споживачам.
57. У контексті поставленого питання та визначеної скаржником підстави касаційного оскарження Суд зазначає таке.
58. Правовідносини, які пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії між учасниками ринку електричної енергії (ліцензіатами з виробництва, передачі, розподілу або постачання електричної енергії) та споживачами електричної енергії регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, які визначають правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
59. Стаття 4 цього Закону визначає, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з розподілу та про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
60. Розподіл електричної енергії - транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії (стаття 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
61. Відповідно до частин першої, другої статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства.
Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
62. Згідно з частиною четвертою статті 46 вказаного Закону оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.
63. Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК за формою договору, що є додатком 3 до цих Правил. Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за ініціативою споживача або оператора системи відповідно до визначених цими Правилами випадків, як правило, укладається шляхом приєднання споживача за заявою-приєднанням до розробленого оператором системи розподілу договору на умовах складеного оператором системи розподілу паспорта точки розподілу.
64. Згідно з постановою НКРЕКП від 16.11.2018 №1446 "Про видачу АТ "Харківобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом" АТ "Харківобленерго" з 01.01.2019 здійснює діяльність з розподілу електричної енергії на закріпленій території як оператор системи розподілу.
65. Предметом спору в цій справі є встановлення наявності або відсутності підстав для визнання недійсними пунктів 1, 2 та 3 додатка до заяви-приєднання від 16.01.2019 до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 №2-928К.
66. Тобто спір між сторонами виник в межах правовідносин учасників ринку електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеним з відповідачем як оператором системи розподілу.
67. Тоді як у межах визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) скаржник просить Суд надати висновок щодо застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ у межах його (скаржника) правовідносин з іншим учасником ринку електричної енергії, а саме з постачальником "останньої надії", зокрема в аспекті наявності/відсутності підстав для покладення на підставі зазначених положень ПРРЕЕ на попереднього споживача (скаржника) зобов'язання зі здійснення оплати спожитої на об'єктах електричної енергії на підставі умов публічного договору приєднання про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який набрав законної сили, за фактом зафіксованого на зазначених об'єктах споживання електричної енергії, - вже після їх звільнення та передання на баланс поточним споживачам.
68. Наведене виключає можливість формування висновків щодо застосування пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ у межах спірних правовідносин за заявленими позивачем (скаржником) позовними вимогами до іншої сторони договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а саме до відповідача як оператора системи розподілу, зокрема з огляду на те, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору, тоді як скаржник не доводить, яким чином норми пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ у контексті поставленого перед Верховним Судом питання щодо їх застосування у межах правовідносин скаржника з постачальником "останньої надії", а саме його зобов'язань перед останнім зі здійснення оплати спожитої на об'єктах електричної енергії на підставі умов публічного договору приєднання про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", врегульовують спірні у цій справі правовідносини, не доводить їх неправильне застосування та/або незастосування судами попередніх інстанцій.
69. Крім цього в межах визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) скаржник жодним чином не спростовує висновки судів попередніх інстанції, які стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача як сторони за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який в цьому випадку є оператором системи розподілу та надає послуги з розподілу електричної енергії, а не послуги з постачання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", так як не є постачальником "останньої надії".
70. Так, скаржник не спростовує в аспекті неправильного застосування судами пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ до спірних у цій справі правовідносин висновки апеляційного суду стосовно того, що (1) чинні приписи пункту 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ відтворюють аналогічні положення пункту 6.18 Правил користування електричною енергією, які діяли у період вибуття спірних об'єктів з його володіння у 2006-2007 роках та яких позивач не дотримався, зокрема в частині належного повідомлення постачальника електричної енергії та ініціювання відповідних змін до договору і припинення його дії щодо таких об'єктів; (2) майнові інтереси позивача у розглядуваних правовідносинах мають захищатися як у спосіб, визначений пунктом 4.27 розділу ІV ПРРЕЕ (щодо подальшого періоду), так і у спосіб, визначений статтею 1212 ЦК, у правовідносинах з третіми особами 2, 3 щодо відшкодування витрат позивача (після їх здійснення) з оплати ним споживання за спірними об'єктами, що відповідає дійсним фактичним причинам виникнення такої ситуації (у якій винен сам позивач), а не шляхом перекладання негативних наслідків своєї поведінки на відповідача та третю особу 1.
71. У контексті зазначеного Суд звертає увагу, що на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
72. Формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм права має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи як положення чинного законодавства, так і встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, та не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
73. З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи в аспекті спірних у цій справі правовідносин та мотивів відмови в задоволенні позову, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної скаржником норми права в правовідносинах, які не є спірними у цій справі, та фактично виходять за межі спірних у цій справі правовідносин.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК
74. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу
75. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
76. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
77. Проте, як зазначалося, визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК, у цьому випадку після відкриття касаційного провадження, не отримали підтвердження, а тому доводи скаржника про те, що суди безпідставно відхилили клопотання позивача про долучення доказів щодо встановлення обставин, які мали значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК) не заслуговують на увагу, так як умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
78. При цьому Суд акцентує увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
79. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
80. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (відхилення судами клопотання про долучення доказів щодо встановлення обставин, які мали значення для правильного вирішення справи), необхідно залишити без задоволення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).
82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
83. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
84. З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі №922/4780/24 за касаційною скаргою Університету в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК, - залишити без задоволення із залишенням без змін постанови Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у цій справі.
Розподіл судових витрат
85. У зв'язку із закриттям касаційного провадження за касаційною скаргою Університету в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, та відмовою в її задоволенні в частині підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК, судовий збір за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у справі №922/4780/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2.Касаційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у справі №922/4780/24 у частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.
3.Постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 у справі №922/4780/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р Кібенко
В.І. Студенець