01 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/203/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників:
позивача - Савченко О.В.,
відповідача-1 - Ситнікова А.В.,
відповідача-2 - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 (головуючий суддя - Василишин А.Р., судді: Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 (суддя Крамар С.І.)
у справі №924/203/25
за позовом ОСОБА_1
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю Проектний інститут "Цивільпромбуд",
2. ОСОБА_2
про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників,
1. Короткий зміст позовних вимог
2. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Проектний інститут "Цивільпромбуд" (далі - ТОВ ПІ "Цивільпромбуд"), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) про визначення розміру статутного капіталу ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" у сумі 1 565 500 грн, а розмір часток учасників у статутному капіталі ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" таким чином: розмір частки учасника ОСОБА_1 у грошовому виразі номінальною вартістю становить 29 405 грн, що складає 1,8783% статутного капіталу товариства; розмір частки учасника ОСОБА_2 у грошовому виразі номінальною вартістю становить 1 536 095 грн, що складає 98,1217% статутного капіталу товариства.
3. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що його позбавили права власності на належну частку в статутному капіталі Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд", яка відповідно до закону повинна була б конвертуватись в частку ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" із збереженням співвідношення частки позивача до загального розміру статутного капіталу Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд", що існувало до його перетворення, з огляду на порушення майнового інтересу позивача у вигляді невключення його до складу засновників (учасників) ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" та невизначення за ним частки у його статутному капіталі вартістю 29 405 грн, що складає 1,8783 % статутного капіталу. Зазначає, що в порушення вимог законодавства відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу, який, враховуючи положення статті 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), надає підстави для формування висновку про припинення за позивачем права власності на належну йому частку у статному капіталі юридичної особи.
4. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
5. Позивач з моменту створення та реєстрації Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд" був членом (співвласником) вказаної юридичної особи.
6. Станом на 01.01.2024 розмір статутного капіталу Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд" становив 1 565 500 грн, що відповідає 100% статутного капіталу.
7. Відповідно до пункту 1.2 Статуту, затвердженого загальними зборами товариства покупців Хмельницького державного проектного інституту "Діпроцивільбуд" від 18.10.1994 Статуту Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд", воно було створене шляхом викупу державного майна товариством покупців - працівників підприємства в 1994 році.
8. Згідно пункту 3.1 Статуту колективного підприємства, членами підприємства є громадяни (співвласники майна), що взяли участь у викупі державного майна.
9. Як визначено пунктом 3.2 Статуту колективного підприємства, члени підприємства, які закінчили трудові відносини в зв'язку із виходом на пенсію, залишаються співвласниками майна (членами підприємства).
10. За пунктом 3.4 Статуту колективного підприємства члени підприємства, які не виконують свої обов'язки, можуть бути виключені із членів підприємства.
11. Пунктом 7.7 Статуту встановлено, що загальні збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства.
12. У відповідності до підпункту "и" пункту 7.7 Статуту колективного підприємства рішення про виключення приймається простою більшістю голосів, при цьому член підприємства, який виключається з членів підприємства, участі у голосуванні не бере.
13. Розмір вкладу позивача до статутного капіталу Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд" становив 29 405 грн, що складає 1,8783 % статутного капіталу.
14. Вказане підтверджується свідоцтвом про внесення вкладу (частки) в Хмельницьке колективне підприємство - Проектний інститут "Цивільпромбуд" від 24.09.2024. Зазначений розмір частки не оспорюється відповідачем.
15. 27.08.2024 загальними зборами членів Колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд" прийняте рішення про реорганізацію колективного підприємства шляхом перетворення у ТОВ ПІ "Цивільпромбуд", створено комісію з припинення (комісію з реорганізації) (протокол №1 від 27.08.2024).
16. 29.08.2024 розпочата процедура реорганізації колективного підприємства у ТОВ ПІ "Цивільпромбуд".
17. Рішенням загальних зборів членів Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд" №1 від 17.12.2024 (протокол від 17.12.2024) позивача виключено з членів колективного підприємства. Колективне підприємство зобов'язалося виплатити йому належну частку в розмірі 29 405 грн. У зборах прийняли участь ОСОБА_2 та члени комісії з реорганізації колективного підприємства.
18. Позивач участі у зборах не приймав. Був запрошений на збори. Повідомлення про проведення зборів було надруковано у місцевій газеті "Є" (а.с.48).
19. У період жовтня-листопада 2024 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відчужили свої частки у майні Хмельницького колективного підприємства - Проектний інститут "Цивільпромбуд", що підтверджується актами приймання-передачі частки, підписи на яких посвідчені нотаріально.
20. Станом на 17.12.2024 член колективного підприємства ОСОБА_2 мав 98,1217% частки у статутному фонді колективного підприємства, а позивач -1,8783% - відповідно, що в грошовому вигляді складає 29 405 грн.
21. 31.01.2025 ОСОБА_2 вніс до статутного капіталу ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" грошові кошти в розмірі 29 405 грн, що підтверджується приходним касовим ордером від 31.01.2025 та випискою по банківському рахунку товариства в АТ КБ "Приват Банк" за період з 31.01.2025 по 31.01.2025 (а.с.98-99).
22. Процедура реорганізації колективного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю завершена 13.01.2025 (запис про державну реєстрацію 1009041450000002334).
23. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для відновлення становища, яке існувало до порушення права шляхом визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників, що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного, на його думку, права з даним позовом.
24. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
25. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 29.05.2025 у справі №924/203/25, яке Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 23.07.2025, в задоволенні позовних вимог відмовив.
26. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки рішенням загальних зборів членів Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд" №1 від 17.12.2024 позивача було виключено з членів колективного підприємства, він не набув жодних прав (частки у статутному капіталі) товариства правонаступника Колективного підприємства - ТОВ ПІ "Цивільпромбуд". Також суди зазначили, що при виключенні позивача з членів Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд" останнє прийняло на себе зобов'язання виплатити йому належну частку в розмірі 29 405 гривень. Отже, обставини, які б підтверджували наявність порушення права позивача, є відсутніми.
27. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони
28. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі №924/203/25 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
29. Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження вищезазначених судових рішень, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 04.02.2021 у справі №912/2509/19, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, щодо застосування статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, щодо обрання ефективного способу захисту; від 28.07.2021 у справі №918/456/20, щодо визначення, яке законодавство підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами спору, від 11.06.2020 у справі №757/1782/18 (змагальність судочинства) (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
30. ТОВ ПІ "Цивільпромбуд" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також товариство вказує на те, що постанови Верховного Суду, про неврахування яких позивач вказує у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з тими, які виникли між сторонами у справі №924/203/25.
31. Позиція Верховного Суду
32. За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
33. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
34. У статті 287 ГПК, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
35. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
36. Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
37. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
38. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
39. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
40. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
41. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
43. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
44. Предметом касаційного оскарження у цій справі №924/203/25 є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025.
45. У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 04.02.2021 у справі №912/2509/19, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, щодо застосування статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, щодо обрання ефективного способу захисту; від 28.07.2021 у справі №918/456/20, щодо визначення, яке законодавство підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами спору, від 11.06.2020 у справі №757/1782/18 (змагальність судочинства) (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
46. Так, скаржник, посилаючись на висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, зокрема, вказує, що:
- ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам;
- застосування конкретного способу захисту права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення;
- право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
47. Посилаючись на висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 зазначає таке:
"Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма про захист прав гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.".
48. Також позивач наголошує, що оскільки відповідач здійснює діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, в якій Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
49. Крім того, скаржник зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача, який прагне відновити становище, що існувало до порушення його прав (зокрема відновити розмір статутного капіталу та/або розміри часток у статутному капіталі та/або склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, які існували до порушення його прав) є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства його прав (пп. "д" п. 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Посилаючись на ці висновки, скаржник зазначає про неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 04.02.2021 у справі №912/2509/19.
50. Однак наведені доводи не можуть підтверджувати визначену позивачем підставу касаційного оскарження та обґрунтовувати неврахування судами указаних висновків Верховного Суду, адже, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволенні позову не з підстав обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту прав, а з огляду на те, що за встановлених судами обставин справи права позивача не були порушені. Суди встановили, що позивача було виключено з членів колективного підприємства до завершення його перетворення та саме з огляду на цю обставину відмовили в позові щодо визначення частки у ТОВ ПІ "Цивільпромбуд", яке виникло внаслідок перетворення Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд" №1. Водночас суди не ставили під сумнів належність та ефективність обраного позивачем способу захисту та не висновували протилежного ніж ті висновки, на які посилається позивач.
51. Скаржник вказує, що в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №757/1782/18 зазначено про те, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
52. Посилаючись на вказані висновки Верховного Суду, позивач зазначає, що в порушення вимог ГПК, відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу, який, враховуючи положення статті 346 ЦК, надає підстави для формування висновку про припинення за позивачем права власності на належну йому частку у статному капіталі юридичної особи.
53. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи не можуть підтверджувати наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, оскільки їх суть зводиться не до інакшого застосування судами наведеної правової позиції Верховного Суду щодо розуміння принципу змагальності сторін, а до незгоди з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів. Як було зазначено вище, суди, оцінивши протокол загальних зборів членів Колективного підприємства Проектний інститут "Цивільпромбуд" №1 від 17.12.2024, установили, що цим рішенням позивача було виключено з членів колективного підприємства. З огляду на викладене, оскільки таке рішення є чинним, суди дійшли висновків, що позивач не набув жодних прав (частки у статутному капіталі) товариства правонаступника колективного підприємства - ТОВ ПІ "Цивільпромбуд". Суди також установили, що при виключенні позивача з членів колективного підприємства останнє прийняло на себе зобов'язання виплатити йому належну частку в розмірі 29 405 гривень.
54. Відповідно, доводи скаржника про інакше застосування положень процесуального законодавства не підтвердилися, адже висновки про доведеність/недоведеність певних обставин справи зумовлені саме індивідуальними особливостями кожної з порівнюваних справ, які не є подібними.
55. Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.07.2021 у справі №918/456/20, зазначає, що оскільки Колективне підприємство Проектний інститут "Цивільпромбуд" був створений у 1994 році, а перехідними положеннями ЦК не було передбачено приведення організаційно-правових форм вже існуючих юридичних осіб у відповідність до вимог ЦК, то положення законодавства про господарські товариства можуть бути застосовані до Проектного інституту "Цивільпромбуд" за аналогією. Скаржник наголошує, що в межах правовідносин, які виникли в цій справі, в частині вирішення питання про перетворення можуть застосовуватись положення ЦК і Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і відповідна судова практика.
56. Однак наведені доводи не підтверджують вимоги касаційної скарги, адже вказаний висновок скаржник наводить безвідносно до обставин справи та зроблених щодо них висновків судів попередніх інстанцій. Позивач не вказує ні норм закону, які мали б застосовуватись судами, втім не були ними застосовані, ні норм які суди застосували помилково. Як було зазначено вище, підстави для відмови в позові ґрунтувались не на обставинах щодо порядку перетворення колективного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю, а на тому, що позивача було виключено зі складу учасників підприємства до закінчення перетворення.
57. Інші наведені скаржником доводи, а саме про незаконність його виключення зі складу учасників колективного підприємства внаслідок прийняття такого рішення загальними зборами, а не правлінням юридичної особи, в силу імперативних вимог статті 300 ГПК, Верховним Судом не розглядаються як такі, що не охоплюються наведеними скаржником у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження, за якими було відкрито це касаційне провадження.
58. Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №924/203/25.
59. Звідси, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
60. Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
61. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат
62. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).
63. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №924/203/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
64. З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі №924/203/25, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець