Провадження № 22-ц/803/8831/25 Справа № 196/1577/24 Суддя у 1-й інстанції - Бабічева Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 15
24 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Гречишніковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року у складі судді Бабічевої Л.П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 05 липня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, який на підставі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2015 року було розірвано. Від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею.
На даний час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу має двох малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З моменту розірвання шлюбу з відповідачем у справі, останній не бере ніякої участі у вихованні дитини, лише надає матеріальну допомогу в межах рішення суду про стягнення аліментів. Здитиною не спілкується, на зв'язок з нею не виходить, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, що свідчить про те, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
З урахуванням викладеного, з метою захисту інтересів дитини, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів свідомого умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, враховуючи висновок органу опіки та піклування про недоцільність для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав у розумінні положень статті 164 СК України.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи. Суд не звернув належної уваги на протиправну поведінку батька по відношенню до своєї дитини, який свідомо не виконує свої обов'язки щодо виховання та розвитку дитини, що є підставою для задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку наданим нею доказам, які підтверджують відсутність батька у процесі виховання дитини. Вказує, що суд першої інстанції формально розглянув справу що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення суду.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2014 року з ОСОБА_2 проводиться стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття.
Згідно повторного свідоцтва про шлюб серія, наявного у матеріалах справи, з 04 червня 2019 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_5 , а в подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.
На підставі розпорядження голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 11 грудня 2024 року №485-р визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , 2014 року народження разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки КЗДО (ясла-садок) комбінованого типу №338 Дніпровської міської ради №77 від 07 листопада 2024 року, донька ОСОБА_3 відвідувала заклад в період з 2017 по 2020 рік. За цей час батько дитини ОСОБА_2 у садок не приходив, батьківські збори не відвідував, всі питання щодо перебування дитини в закладі вирішувались виключно матір'ю ОСОБА_1 .
За змістом довідки Дніпровського ліцею №138 ДМР від 07 листопада 2024 р. №01-13/614, в якому навчається ОСОБА_3 учениця 5-І класу, мати дитини разом з чоловіком ОСОБА_4 спілкуються з педагогами, які навчають доньку, цікавляться життям дитини. Батько дитини ОСОБА_2 контакту з закладом не підтримує, з вчителями не спілкується.
Згідно характеристики ОСОБА_3 , виданої Дніпропетровською гімназією №147 ім. В'ячеслава Чорновола, ОСОБА_8 була зарахована до складу здобувачів освіти КЗО «СЗШ І-ІІІ ст. №147 ім. В.Чорновола» ДМР до першого класу у 2020 році за заявою матері ОСОБА_1 . За період навчання у молодшій школі з 2020 року по 2024 рік дитина проявила себе як здібна, розумна і добросовісна учениця. Мама ОСОБА_1 весь час підтримувала з учителем зв'язок. ОСОБА_9 питаннями щодо проживання, забезпечення одягом, речами, навчанням і вихованням дитини опікується мама ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 .. ОСОБА_2 ніколи не з'являвся до школи, не телефонував вчителю, не цікавився життям дитини.
Разом з цим, всі звернення до сімейного лікаря ОСОБА_10 , стосовно дитини ОСОБА_3 , 2014 року народження, надходять виключно від матері ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_4 .
Згідно консультативного висновку від 19 листопада 2024 року дитина ОСОБА_11 спостерігається з 24 травня 2020 року, дитина на прийом до лікаря приходить з мамою ОСОБА_1 та вітчимом ОСОБА_4 , батько дитини ОСОБА_2 ніколи не приходив з дитиною на прийом.
Відповідно до складаної характеристики робітника з комплексного обслуговування КП «Жилсервіс-5» ДМР від 10 грудня 2024 року №9/5-253, ОСОБА_2 працює в КП «Жилсервіс-5» ДМР з 10 березня 2021 року, роботу виконує ефективно, має високу технічну та професійну підготовку. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник. До дисциплінарної відповідальності не притягався. Із заробітної плати ОСОБА_2 утримуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_11 у розмірі 1/4 його доходу.
Під час розгляду справи судом були допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та надавала особисто пояснення дитина ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження», орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини(параграф 57, 58).
Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.
Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відсутність достатніх підстав для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини. Судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що батько дитини не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Навпаки, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач бажає виховувати доньку, намагається усіма доступними способами приймати участі у житті доньки, сплачує аліменти на утримання доньки, що знайшло своє підтвердження у висновку Органу опіки та піклування і вказує на його зацікавленість у збереженні зв'язків із своєю донькою. Такий факт свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні та утриманні.
При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки ОСОБА_3 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження. Наявні у матеріалах справи докази, не свідчать про винну поведінку та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на висновок органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 24 січня 2025 року № 5/5-33, яким встановлено недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоцільність позбавлення батька батьківських прав щодо доньки, з урахуванням встановлених у цій справі обставин.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не можуть бути підставною для скасування рішення суду й простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батьківських прав. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказує, що він хоче відновити та не бажає розвивати стосунки зі своєю донькою.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на покази свідків, що підтверджують відсутність батька у житті та процесі виховання дитини, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки покази свідків, допитаних в суді першої інстанції не узгоджуються з встановленими обставинами справи та дослідженими під час розгляду справи доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на наявну протиправну поведінку батька щодо дитини, яка суперечить інтересам самої дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки скаржником не надано суду належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки батька щодо дитини у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства України.
Посилання скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини й при розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 вересня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна