Провадження № 22-ц/803/7620/25 Справа № 180/645/25 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 жовтня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року,-
10 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, посилаючись на те, що позивач працюючи на підприємстві відповідача 23.09.2005 року та 12.07.2012 року, при виконанні трудових обов'язків, внаслідок нещасних випадків, отримав виробничі травми, про що було складено Акти про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 26.09.2005 року та від 18.08.12 року. Оглядом МСЕК від 31.10.2012 року первинно ОСОБА_1 встановлено 30% втрати професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком, встановлено третю групу інвалідності. Оглядом МСЕК від 23.01.2014 року ОСОБА_1 встановлено 35% втрати професійної працездатності (30% - повторно, 5% - первинно в зв'язку з нещасним випадком на виробництві 12.07.2012 року) та встановлено третю групу інвалідності. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров'я, завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, потерпає від фізичного болю, визнаний інвалідом 3 групи. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 160 000 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, яку просив стягнути з відповідача (а.с. 1-7).
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80 000 гривень, без утриманням податку та обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено також вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 57-60).
В апеляційній скарзі АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" просить рішення суду змінити, зменшивши суму відшкодування до 35 000 грн. з утриманням податку та обов'язкових платежів, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, ухвалене з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права та недоведеністю позивачем тверджень і обставин на які він посилався (а.с.63-67).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача.
23 вересня 2005 року о 1 годині 50 хвилин з ОСОБА_1 при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок в наслідок якого він отримав відкритий перелом нігтьової фаланги першого та другого пальців правої стопи. За данним випадком складено акт за формою Н-1 № 30/6 від 26.09.2005 (а.с.12-14).
12 липня 2012 року о 20 годині з ОСОБА_1 при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок внаслідок якого він отримав СГМ, забійну рану лівої вушної раковини. За даним випадком складено акт за формою Н-1 № 31/10 від 18.07.2012 (а.с.16-18).
Згідно з довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 31.10.2012 року ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено 30% втрати професійної працездатності, з датою переогляду 01.11.2013 року (а.с. 20-21), в подальшому щорічно ступінь втрати працездатності продовжувалась.
Відповідно довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 23.01.2014 року ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено 35% втрати професійної працездатності: 30 % - по травмі 2012 року повторно, 5 % - по травмі від 2005 року, первинно, з датою переогляду 01.11.2015 року, встановлено третю групу інвалідності (а.с. 22-23).
В подальшому щорічно підлягав огляду, згідно довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 19.10.2022 року ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено 35% втрати професійної працездатності, з датою переогляду 10.10.2024 року, встановлено третю групу інвалідності (а.с. 27).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності - 30%, третю групу інвалідності, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність лікування, тривалий період роботи на підприємстві відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в розмірі 80 000 грн., без утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, з того приводу, що позивач проходить тривалі лікування, визнаний інвалідом 3 групи, що вимагає додаткових зусиль для продовження активного громадського життя та підтримання в належному стані здоров'я, він обмежений в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв'язки; виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 80 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що нещасні випадки з ОСОБА_1 , згідно акту № 30/6 від 26.09.2005 року та акту № 31/10 від 18.07.2012 року, виникали з особистої недбалості постраждалого та у зв'язку з порушенням вимог законодавства з охорони праці є безпідставними, оскільки факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 , у зв'язку з нещасними випадками на виробництві доведені матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом третьої групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отримані травми, що позбавило його нормальних життєвих зв'язків, та вимагають додаткових зусиль для організації життя.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача: в молодому віці з ним сталися нещасні випадки, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, третьої групи інвалідності, постійний характер страждань, з того приводу, що позивач постійно проходить медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 , третьої групи інвалідності та втрати ним 30 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 80 000 грн., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Також, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про те, що присуджена сума відшкодування шкоди підлягає стягненню без відрахування податку та інших обов'язкових платежів, а доводи апеляційної скарги АТ “Марганецький гірничо-збагачуваний комбінат», щодо стягнення моральної шкоди з утриманням податку та обов'язкових платежів, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Тому визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2025 року.
Судді: