Провадження № 22-ц/803/7221/25 Справа № 204/9923/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.,
суддів:Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (суддя першої інстанції Приваліхіна А.І.),
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Красногвардійського районного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в якій просила встановити юридичний факт проживання однією сім?єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу з лютого 2016 року.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник Міністерства оборони України - Матвєєнко Г.М., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, воно було ухвалено без належного дослідження наявних у справі доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скарга мотивована тим, що встановлення судом факту прямо пов'язано з подальшим вирішення спору про право між повнолітньою дочкою ОСОБА_2 та заявницею на отримання грошового забезпечення у зв'язку зі зникненням безвісти військовослужбовця, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Судом першої інстанції не враховано, що надані заявником докази в їх сукупності не надають підстав для висновку про те, що заявниця проживала однією сім'єю як чоловік та жінка з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов'язки.
Матеріали справи та свідки підтверджують лише факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки але не факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, що у сукупності досліджених доказів свідчить про те, що між ними не склалися та не мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
ОСОБА_4 , просила рішення Красногвардійського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив оскаржуване рішення суду залишити без змін та зазначив, що заявницею доведено, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 має для неї юридичне значення; в іншому, окрім судового, порядку встановити такий факт вона не має можливості, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву, оскільки ним було встановлено, що Заявниця спільно проживала з безвісті зниклим ОСОБА_3 з початку 2016 року по дату зникнення безвісти, їхнім взаємним стосункам були притаманні ознаки шлюбу і сім'ї, що підтверджується дослідженими судом доказами.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ОСОБА_4 у судовому засідання доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Представник заявниці ОСОБА_5 , та сама ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду без змін.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 23 липня 1981 року заявниця зареєстрована в буд. АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 (а. с. 81).
Відповідно до довідки від 30 травня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є солдатом та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 58,111).
З фото-скрінів месенджеру заявниці убачається, що остання займалася пошуками та відправляла відповідні запити до Центральної агенції з розшуку МКЧХ на пошук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як такого, що з 10 травня 2024 року вважається безвісті зниклим або як такого, що перебуває у полоні (а. с. 100-105).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважається зниклим на території бойових дій, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин (а. с. 116-117 та на звороті).
З фото паспорту собаки, а саме німецької вівчарки, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що власником собаки записаний ОСОБА_6 , адресою якого вказана АДРЕСА_1 , що є адресою реєстрації заявниці ОСОБА_1 (а. с. 31,112).
З січня 2024 року по 10 травня 2024 року, а також в період 2023 року, ОСОБА_6 здійснював періодичні перерахування коштів на рахунок заявниці ОСОБА_1 , що підтверджується виписками по особовому рахунку заявниці (а. с. 128-129,131-133).
Як вбачається с фото-скрінів з месенджеру заявниці за період 2024 року, остання підтримувала спілкування з ОСОБА_7 , а саме телефонні дзвінки та смс-повідомлення, в яких обидва підтримували один одного та вирішували питання щодо придбання майна на користь сім'ї (а. с. 82-99).
24 липня 2024 року заявницею від Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Україні у зв'язку із зникненням безвісті її чоловіка ОСОБА_3 , було отримано одноразову фінансову допомогу у розмірі 21550 гривень (а. с. 106).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 розповіла, що є подругою заявниці з самого дитинства, приблизно 8 років заявниця проживала з чоловіком ОСОБА_7 , однак не були офіційно одружені. Зазначила, що приходила до них в гості, на свята вони завжди були разом, разом робили ремонт, разом працювали на городі та навіть до неї у гості приходили разом.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні розповів, що є рідним братом ОСОБА_3 , заявниця разом з її братом були у відносинах та проживали разом, як сім'я, приблизно 10 років, однак офіційно не були розписані, мали спільний побут та бюджет. Зазначив, що коли приїжджав до них у гості допомагав робити ремонт, вони завжди були разом, ОСОБА_7 називав заявницю «моя ОСОБА_10 ».
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що факт, який просить встановити заявниця, знайшов своє підтвердження.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспрюваних прав.
За змістом частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Враховуючи зазначені норми процесуального права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») вказано, що обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019року у справі № 554/8023/15-ц.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові 17 січня 2024року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з лютого 2016 року до дати коли він зник безвісти 10 травня 2024 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов'язків, надавши правову оцінку показанням допитаних судом свідків, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про доведення заявницею факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а, відтак, і про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Посилання у скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в апеляційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст.12 Конвенції встановлено і право на шлюб.
Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторення заперечень проти заяви, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи учасників справи перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 1 жовтня 2025 року.
Головуючи суддя О.В. Халаджи