Провадження № 22-ц/803/7264/25 Справа № 201/789/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі законних представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 на рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 20 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 в особі законних представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (суддя першої інстанції Батманова В.В.),
У січні 2024 року ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до малолітнього ОСОБА_1 в особі законних представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майно, в якому просив:
Позбавити малолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) права користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .
Усунути перешкоди з боку малолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в здійсненні ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_2 шляхом зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Соборного районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2025 року позовні вимоги задоволено та вирішено питання щодо судових витрат.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Скарга мотивована тим, що під час розгляду даної цивільної справи за позовом ОСОБА_5 про позбавлення малолітнього ОСОБА_1 право на житло, а саме спірну квартиру, було надано висновок органу опіки та піклування в особі Адміністрації соборного району Дніпровської міської ради від 05.06.2024 року № 5/6-81 про недоцільність позбавлення права користування спірною квартирою ОСОБА_1 , який суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення до уваги не взяв.
Вказує, що ОСОБА_1 має право користування квартирою АДРЕСА_3 .
Також вказує, що позивачем не було залучено до участі у справі відповідний орган опіки та піклування як це передбачено ч. 4 та ч. 5 ст. 19 СК України.
ОСОБА_4 , просив рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_5 , - ОСОБА_6 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголосив на тому, що усі зазначені представником відповідача висновки Верховного Суду стосуються тільки малолітньої дитини чи особи, яка є членом сім'ї власника або наймача житлового приміщення, тому вони також не можуть бути застосовні до спірних правовідносин ані в частині узагальненої правової позиції, ані в частині результатів вирішення спору, оскільки у даній справі малолітня дитина є членом сім'ї колишнього власника ОСОБА_2 , який втратив право користування зазначеним житловим приміщенням в результаті припинення його права власності на це житлове приміщення в розумінні ст. 346 ЦК України на підставі рішень судів апеляційної та касаційної інстанції у цивільній справі № 201/10592/19 за позовом ОСОБА_5 , тобто підстава (право власності батька ОСОБА_2 - договір дарування квартири від 26 квітня 2019 року), на якій було зареєстровано 23 жовтня 2019 року місце проживання і набув право користування син власника - малолітня особа ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні (після відкриття провадження 01 жовтня 2019 року у справі № 201/10592/19) була оспорена ОСОБА_5 та скасована у судовому порядку, тому не можливо вважати, що позивач - малолітня особа набув право користування цим житлом на законних підставах. ОСОБА_6 просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ОСОБА_4 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.
ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.04.2019 між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Уваровим М.О., зареєстрований в реєстрі за № 199 і того ж дня цим де нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності на квартиру за ОСОБА_8 .
26.04.2019 між ОСОБА_8 і ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Уваровим М.О., зареєстрований в реєстрі за № 229 і того ж дня цим де нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності на квартиру за ОСОБА_2 .
У ОСОБА_2 і ОСОБА_3 народився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.63).
13.09.2019 ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (треті особи - приватний нотаріус Дніпровського МНО Чернишов С.О., приватний нотаріус Дніпровського МНО Кейтельгіссер О.М., приватний нотаріус Дніпровського МНО Уваров М.О., Дніпровська міська рада, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпрі ради) про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа № 201/10592/19).
23.10.2019 на підставі заяви матері - ОСОБА_3 і за згодою батька та власника спірної квартири (на той час) - ОСОБА_2 , державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийнято рішення про реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2022 по цивільній справі № 201/10592/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 (а.с. 14-21).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, за яким позовні вимоги задоволено частково. Витребувано квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) від ОСОБА_2 , що належала на підставі договору дарування від 26 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Уваровим М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 229 на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (а.с. 36-44).
Зокрема усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права користування та розпорядження квартирою за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) шляхом зобов'язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) та відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 .
06.12.2023 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на виконання судових рішень по справі № 201/10592/19 в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на спірну квартиру відновлено реєстрацію місця проживання позивача ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 06.12.2023 (а.с. 74).
14.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко С.Г. відкрито виконавче провадження № 73606561 щодо примусового виконання виконавчого листа № 201/10592/19, виданого 09.10.2023 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська в частині витребування спірної квартири за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 (а.с. 77).
18.01.2024 від ОСОБА_2 під час примусового виконання рішення суду витребувано квартиру за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_5 , про що приватним виконавцем складений акт (а.с. 78).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Вірко С.Г. від 19.01.2024 виконавче провадження № 73606561 з примусового виконання виконавчого листа № 201/10592/19, виданого 09.10.2023 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська в частині витребування спірної квартири закінчено у зв'язку з його фактичним виконанням в повному обсязі (а.с. 93).
22.01.2024 ОСОБА_5 пред'явив позов до малолітнього ОСОБА_1 в особі законних представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Станом на 22.01.2024 за адресою АДРЕСА_4 зареєстровано дві особи, а саме позивача з 06.12.2023 та відповідача з 23.10.2019.
На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 по справі № 201/10592/19 в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на спірну квартиру, 06.04.2023 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради знято з реєстрації місця проживання матір малолітньої особи - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 .
На виконання постанови Верховного Суду від 13.09.2023 по цивільній справі № 201/10592/19, постанови Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023, 17.01.2023 державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кравченком О.О. рішенні суду апеляційної та касаційної інстанції в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 виконані, скасовано (анульовано) право власності колишніх власників ОСОБА_2 (батька позивача), ОСОБА_8 (баби позивача), ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на спірну квартиру, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав №№ 350768719, 350769175, 350769314, 350769368 від 17.10.2023.
На підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2023 по справі № 201/12856/23 клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12019040650001203 задоволено та скасовано арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/5858/19 від 24.05.2019.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.11.2024, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.03.2025, було відмовлено у задоволенні позову малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_5 (третя особа - Дніпровська міська рада) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с. 215-224).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 натепер втратив право власності і, як наслідок, і право користування квартирою - ОСОБА_3 втратила право користування житловим приміщенням внаслідок зняття її реєстрації з місця проживання на підставі рішення суду у цивільній справі № 201/10592/19, тому - малолітній ОСОБА_1 також як член сім'ї колишнього власника ОСОБА_2 втратив право користування і проживання у спірній квартирі.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не належить до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Визначальним для захисту права на підставі статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Згідно із ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
У статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із ст. 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із ст. 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок і частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свійПравова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Відповідно до пп.5 пункту 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 року № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року в справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» («McCann v. the United Kingdom»), заява № 19009/04, пункт 50)).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17).
Під час розгляду справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
У силу частини першої статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як було встановлено матеріалам справи та не заперечується учасниками справи, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, за яким позовні вимоги задоволено частково.
Витребувано квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1758870312101) від ОСОБА_2 , що належала на підставі договору дарування від 26 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Уваровим М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 229 на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (а.с. 36-44).
06.12.2023 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на виконання судових рішень по справі № 201/10592/19 в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на спірну квартиру відновлено реєстрацію місця проживання позивача ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 06.12.2023 (а.с. 74).
На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 по справі № 201/10592/19 в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на спірну квартиру, 06.04.2023 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради знято з реєстрації місця проживання матір малолітньої особи - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 .
На виконання постанови Верховного Суду від 13.09.2023 по цивільній справі № 201/10592/19, постанови Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023, 17.01.2023 державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кравченком О.О. рішенні суду апеляційної та касаційної інстанції в частині відновлення прав та інтересів ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 виконані, скасовано (анульовано) право власності колишніх власників ОСОБА_2 (батька позивача), ОСОБА_8 (баби позивача), ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на спірну квартиру, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав №№ 350768719, 350769175, 350769314, 350769368 від 17.10.2023.
Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до висновку якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 09.12.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №337/1253/16-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , дійшов до обґрунтованого висновку, оскільки як було встановлено матеріалами справи та не спростовано законними представниками відповідача, батьки малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , втратили право власності та право користування на спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , та яка належить на паві власності позивачу ОСОБА_5 , що у силу вимог статті 82 ЦПК України не потребує доказування, а отже відсутні будь-які правові підстави для малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо користування спірною квартирою.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи не встановлено відсутність у батьків малолітнього ОСОБА_11 , власного житла, тим паче, малолітня особа зобов'язана бути зареєстрована за місце реєстрації батьків.
Також слід наголосити, що у зв'язку із реєстрацією ОСОБА_11 , у спірній квартири, її законний власник ОСОБА_5 , позбавлений права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не приймає до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки, позивачем належним чином не доведено перешкод у користуванні квартирою чи доступу до неї.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотримання всіх норм права, судом першої інстанції під час розгляду справи було досліджено всі надані докази у справі та надано належну правову оцінку даним правовідносинам.
Доводи апеляційної скарги стосовно не залучення, судом відповідного органу опіки та піклування не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви в письмовій формі було зазначено повне 4 найменування (для юридичних осіб) серед інших учасників справи у якості третьої особи - адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, яка і є належною юридичною особою, що представляє орган опіки та піклування у даній справі.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Що стосується не врахування судом висновку адміністрації Соборного району міста Дніпра про недоцільність припинення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку малолітнього, то колегія суддів вважає, що у даному випадку, такий висновок носить рекомендаційний характер та не може слугувати беззаперечною підставою для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись статтями, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі законних представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 1 жовтня 2025 року.
Головуючий-суддя О.В. Халаджи