Унікальний номер справи № 757/27080/23-ц Головуючий у суді першої інстанції -Вовк С.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7236/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
25 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Ольшевська Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Костишеною Вікторією Леонідівною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Теслею Степаном Миколайовичем на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС», про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС», про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з 2006 року сторони проживали разом однією сім'єю у цивільному шлюбі, без реєстрації та вели спільне господарство за адресою АДРЕСА_1 , а згодом в АДРЕСА_2 .
Вони обидва вкладали гроші в спільне господарство, купували продукти харчування, оплачували комунальні послуги та інше. Крім того, весь час позивач, як чоловік відповідача приділяв багато часу та уваги по догляду за її дітьми та будинком і домогосподарством. Відвозив дітей ОСОБА_2 з с. Чайки до школи №57 в Києві (вул. Прорізна, 19А) та забирав зі школи і відвозив додому, вдома допомагав їм робити уроки. Також регулярно відвозив її (одну або з дітьми) до її батьків в село Удайці Чернігівської області.
В серпні 2013 року вони всією сім'єю з дітьми переїхали до Франції. Проживали разом в найманій квартирі в АДРЕСА_9, потім з вересня 2016 року проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яку придбано за їхні спільні гроші і оформлено на ОСОБА_2 .
Позивач працював віддалено з осені 2013 р. до травня 2015 р. періодично проживаючі у Франції та в Україні. Але на прохання ОСОБА_2 йому довелось звільнитися, тому що робота вимагала присутності в основному в Україні, а ОСОБА_2 вимагала, що зараз потрібно майже весь час знаходитись разом у Франції в зв'язку із купівлею нерухомості та необхідністю її облаштування, і допомоги їй у домашніх справах. Тому, на її думку, потрібно було влаштуватися на роботу у Франції. У Франції позивачу не вдалося влаштуватися на роботу. Тому, влітку 2017 року ОСОБА_2 попросила позивача повернутися в Україну, бо за її словами був потрібний додатковий дохід, щоб допомагати її батькам та утримувати нерухомість в Україні (оплата комунальних платежів та підтримка трьох домогосподарств в робочому стані). В цей час вона з дітьми залишилась у Франції, тому що їм треба було продовжувати навчання у Франції. Позивач повернувся жити в приватний будинок в Україні ( АДРЕСА_2 ), заробляв гроші підприємницькою діяльністю (ФОП) та отримував дохід в середньому 100,000 грн на місяць. ОСОБА_2 приїздила до нього в Україну, а він їздив до неї і дітей до Франції.
В серпні 2018 року був проданий мікроавтобус Mercedes-Benz , який належав позивачу, за 23 500 доларів США. Ці гроші були передані ОСОБА_2 у Францію для оплати навчання дітей та утримання сім'ї. Позивач користувався автомобілем RangeRoverFreelander 2013 р. випуску, який був зареєстрований на ОСОБА_2 , за її словами, це фактично машина позивача, бо він її оплачує, обслуговує і страхує.
За домовленістю із ОСОБА_2 позивач відкрив їй банківську картку в Укрсиббанку, яка була «прив'язана» до його рахунку для того, щоб ОСОБА_2 могла без комісії отримувати та знімати гроші у Франції на утримання дітей, їх навчання та на інші сімейні потреби. При цьому позивач продовжував оплачувати всі комунальні послуги на всю нерухомість, яка належала ОСОБА_2 та її рідним в Україні, що складало від 14000 грн./місяць влітку до майже 30000 грн./місяць взимку. Також, тільки позивач сплачував усі витрати по страхуванню, тех. огляду, тощо таких авто: RangeRoverFreelander , автомобіля KIA Sportage 2008 p. випуску, який належить матері ОСОБА_2 , та яким користувалися батьки ОСОБА_2
16 лютого 2022 року в черговий приїзд ОСОБА_2 в Україну сторони, за ініціативою відповідача, припинили спільне проживання.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім'єю з 07 квітня 2014 року по 16 лютого 2022 року;
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, придбане у період спільного проживання, а саме: майнові права за Попереднім договір купівлі-продажу двокімнатної квартири N? 1686/СДР2/360 (надалі Договір), укладеного ОСОБА_2 із АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС» на об?єкт нерухомого майна: двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:109:0032; площею 74,60 кв. метрів та
майнові права за Попереднім договір купівлі-продажу двокімнатної квартири № 1686/СДР2/367 (надалі Договір), укладеного ОСОБА_2 із АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС» на об?єкт нерухомого майна: двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:109:0032; площею 74,60 кв. метрів, визначивши їх загальну вартість у сумі 6 801 871 грн 34 коп.
- поділити спільне сумісне майно (майнові права), придбане в період проживання однією сім?єю на засадах рівності: визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право на майнові права за Попереднім договір купівлі-продажу двокімнатної квартири № 1686/СДР2/367 (надалі Договір), укладеного ОСОБА_2 із АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС» на об?єкт нерухомого майна: двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:109:0032; площею 74,60 кв. метрів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щофакт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та показами свідків.
Зазначає, що майнові права на об'єкт інвестування, а саме на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:109:0032; набуті відповідачем під час перебування у шлюбі, а тому до вказаних майнових прав застосовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника відповідача - адвоката Теслі С.М. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідачки витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги у розмірі 176 000 грн.
В обґрунтування скарги вказує, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Стверджує, що відповідачкою були понесені судові витрати при розгляді справи, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 176 000 грн, що підтверджується належними доказами наданими суду першої інстанції, тому суд безпідставно відмовив у задоволення заяви відповідачки про стягнення цих витрат з позивача.
Від відповідачки ОСОБА_2 надійшоввідзив на апеляційнускаргу позивача, у якомузазначено, щорішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу відповідачки просить її апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні в апеляційномусудівзяла участьпредставниця позивача ОСОБА_1 адвокат Костишена В.Л., якапідтрималасвою апеляційнускаргу, просилазадовольнитиїї з викладенихпідстав, проти задоволення апеляційної скарги відповідачки заперечила. Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Тесля С.М. у судовому засіданні просивапеляційнускаргупозивача залишити без задоволення, рішення суду першоїінстанції без змін, апеляційну скаргу відповідачки на ухвалу суду першої інстанції просив задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 07 липня 2021 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС» (сторона-1) та ОСОБА_2 (сторона - 2) укладено попередній договір № 12686/СДР2/360 купівлі -продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Литвин А.С., за реєстрованим № 2216.
07 липня 2021 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕНІКС» та громадянкою ОСОБА_3 було укладено попередній договір № 12687/СДР2/367 купівлі -продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Литвин А.С., за реєстрованим № 2215.
Згідно з пунктами 1.1.1, 1.1.2 та 2.1 зазначених попередніх договорів, предметом цих договорів є укладання в майбутньому договору купівлі - продажу квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 .
Відповідно до п. 4.2. попередніх договорів, розмір Забезпечувального авансового платежу на момент укладання цього Договору визначений Стороною -1 та в будь-якому разі не може бути меншим від суми в українських гривнях що складає 3 400 935, 67 грн. (Три мільйона чотириста тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень 67 копійок) без ПДВ (згідно з пп. 197.1.14 п. 197.1.статті 197 Податкового Кодексу України операції з постачання житла звільняються від оподаткування ПДВ) і підлягає коригування Строною-1 на момент оплати кожного платежу (у тому числі на дату сплати першого платежу) у встановленому порядку.
На виконання Попереднього договору № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 Стороною - 1 на ім'я Сторони - 2 виписано рахунок-фактуру № 1 від 07.07.2021 до Попереднього договору № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 на суму 3 400 935, 67 грн без ПДВ.
На виконання умов Попереднього договору № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 ОСОБА_2 було сплачено:
2 900 935, 67 грнз особистого рахунку № НОМЕР_1 відкритого у АТ «КБ «ГЛОБУС», що підтверджується платіжним дорученням № 6451 від 08.07.2021.
43 000, 00 грнз особистого рахунку № НОМЕР_2 відкритого у АТ «УКРСИББАНК», що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 09.07.2021.
457 000, 00 грнз особистого рахунку № НОМЕР_2 відкритого у AT «УКРСИББАНК», що підтверджується випискою за картковим рахунком, сформованою 06.09.2023.
Довідкою за вих. № 120721/360 від 12.07.2021 ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «БУДКЕПІТАЛ» підтверджено здійснення ОСОБА_2. сплати 3 400 935, 67 грнна виконання Попереднього договору № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021.
На виконання Попереднього договору № 12687/СДР2/367 купівлі-продажу від 07.07.2021 Стороною - 1 на ім'я Сторони - 2 було виписано рахунок-фактуру № 1 від 07.07.2021 до Попереднього договору № 12687/СДР2/367 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 на суму 3 400 935, 67 грн.
На виконання умов Попереднього договору № 12687/СДР2/367 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 ОСОБА_3 було сплачено:
2 900 935, 67 грнз особистого рахунку № НОМЕР_2 відкритого у AT «УКРСИББАНК», що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 07.07.2021.
500 000, 00 грн з особистого рахунку № НОМЕР_2 відкритого у AT «УКРСИББАНК», що підтверджується платіжним дорученням № 65794657 від 09.07.2021.
Довідкою за вих. № 080721/367 від 12.07.2021 ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «БУДКЕПІТАЛ» підтверджено здійснення ОСОБА_2. сплати 3 400 935, 67 грнна виконання Попереднього договору № 12687/СДР2/367 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021.
25.05.2021 року між громадянкою України ОСОБА_3 (Продавець) та громадянином України ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Войнарскою І.А., за реєстрованим № 535.
Згідно із п. 1.1. Договору купівлі-продажу житлового будинку, Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) Житловий будинок садибного типу № 107 (сто сім), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 і сплачує за нього ціну, визначену цим Договором, загальна площа будинку становить 539, 2 кв.м., житлова площа - 129.2 кв.м.
Пунктом 1.2. Договору купівлі-продажу житлового будинку визначено, що Житловий будинок належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (київська міська державна адміністрація) 04 серпня 2004 року на підставі Наказу головного управління житлового забезпечення від 23 квітня 2004 року № 759-С/ЖБ, право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 19 серпня 2004 року, записано у реєстрову книгу № 168-271-271 за реєстровим № 33107.
Відповідно до п. 2.1. Договору купівлі-продажу житлового будинку, Продаж житлового будинку за домовленістю Сторін вчинено за 6 456 000, 00 грн, з яких суму у розмірі - 2 561 650, 00 грн Покупець передав Продавцю до підписання та посвідчення цього Договору, а решту в розмірі - З 894 350,00 грн Покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Продавця ОСОБА_2.
25.05.2021 року між громадянкою України ОСОБА_3 (Продавець) та громадянином України ОСОБА_4 (Покупець)укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Войнарскою І.А., за реєстрованим № 534.
Згідно з п. 1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, за цим договором Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) земельну ділянку і сплачує за неї Продавцю ціну, визначену цим договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, земельна ділянка, яка відчужується, площею 0,0798 га, кадастровий номер: 8000000000:72:117:0003, цільове призначення - для індивідуального житлового гаражного і дачного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .
Згідно із п. 1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, прав власності на земельну ділянку, що відчужується, належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-KB№ 134626, виданий 14 квітня 1999 року Київським міським управлінням земельних ресурсів, акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 72-2-00138.
Відповідно до п. 2.1. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, продаж земельної ділянки за домовленістю Сторін вчинено за 2 140 000,00 грн, з яких суму у розмірі - 849 100, 00 грн Покупець передав Продавцю до підписання та посвідчення цього Договору, а решту у розмірі: 1 290 900, 00 грн, Покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Продавця ОСОБА_2 код отримувача НОМЕР_3 , номер рахунку № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «УКРСИББАНК, код ЄДРПОУ 351005 після підписання та посвідчення цього Договору до 18 год. 00 хв. 25.05.2021 року.
Наведені обставини підтверджують доводи ОСОБА_2 про те, що нею здійснено оплату забезпечувального авансового платежу за Попереднім договором № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 та забезпечувального авансового платежу за Попереднім договором № 12687/СДР2/367 купівлі- продажу квартири від 07.07.2021 за рахунок коштів отриманих від продажу її майна.
В свою чергу, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що з 2006 року сторони проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство за адресою АДРЕСА_1 , а згодом в АДРЕСА_2 . Тому майно (зокрема, майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ), набуте ОСОБА_2 за період з 2006 року по 2022 рік є спільною сумісною власністю сторін.
Відхиляючи ці доводи ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
За змістом частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071 св 21) сформовано правову позицію, відповідно до якої спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Тому суд першої інстанції обґрунтовановідхилив долучені позивачем спільні фотографії з відповідачкою, оскільки вони не доводять факт їх спільного проживання однією сім'єю з 07 квітня 2014 року по 16 лютого 2022 року.
Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу на умовах міжнародної системи автомобільного страхування «зелена карта» UA/011/12895230, а також заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживанням також не є належними доказами спільного проживання як подружжя.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивач просить встановити факт спільного проживання однією сім'єю з 07 квітня 2014 року по 16 лютого 2022 року, а даний поліс датований 08 червня 2023року.
Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) зазначено: «.пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю», тому необґрунтованими є доводи позивача і в цій частині.
Позивачем також не надано суду жодного доказу, яким підтверджено внесення ним коштів на рахунок № НОМЕР_4 , відкритого на ім'я Відповідачки в АТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ГЛОБУС».
Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що за спільні грошові кошти позивача та відповідача сплачено забезпечувальні авансові платежі за Попереднім договором № 12686/СДР2/360 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021 та за Попереднім договором № 12687/СДР2/367 купівлі-продажу квартири від 07.07.2021.
При цьому, суд першої інстанції допитаву судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 , який на запитання суду не зміг повідомити в якій саме сумі він взяв участь у купівлі майна.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили суду, що сторони проживали разом, вели спільний побут, мали спільні речі.
Натомість, свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що є колишнім чоловіком відповідачки, все її майно придбано нею особисто, або спільно з ним під час перебування у шлюбі. Діти про позивача нічого не говорили, він його бачив два рази на спільних сімейних заходах.
Свідок ОСОБА_9 суду повідомив, що знайомий з відповідачкою 25 років, з позивачем бачився декілька разів, відповідачка нічого не розказувала про нього.
Тобто, покази свідків є суперечливими та не дають можливості достеменно встановити факт проживання сторін однією сім'єю протягом спірного періоду часу, зокрема, на час придбання спірного майна.
Враховуючи встановлені судом обставини, наявні у матеріалах справи письмові докази та відібрані у судовому засіданні покази свідків, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів того, що він та відповідачка ОСОБА_2 складали сім'ю, були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, мали спільний бюджет, між ними були наявні взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги позивача повторюють доводи його позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Першою заявою по суті спору від відповідачки є відзив, поданий до 22 вересня 2023 року, до якого не додано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Підстав пропущення строку подання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і очікує понести в зв'язку із розглядом справи відповідачем не вказано.
Крім того, колегія суддів враховує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст.2 ЦПК України).
Так, згідно з ч.1 ст.246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, з урахуванням принципу розумності: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21 (провадження №61-4799св23).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Тесля С.М. у відзиві на позов не навів попереднього розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу та не надавав доказів понесення таких витрат.
06 січня 2025 року, тобто після ухвалення рішення по суті заявлених вимог, представник ОСОБА_2 - адвокат Тесля С.М. подав до Печерського районного суду м. Києва заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат. На підтвердження вимог заяви 13 січня 2025 року адвокат Тесля С.М. надав копію договору про надання правової допомоги від 04 вересня 2023 року з додатком №1 до вказаного договору.
Однак жодних обґрунтувань поважності причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі, заява про ухвалення додаткового рішення не містить.
Також заявник не звертався до суду з окремою заявою про зазначення поважних причин неподання ним доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до судових дебатів.
Положеннями п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України передбачено повноваження суду постановити ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Теслі С.М. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржувані рішення та ухвала суду першої інстанції підлягають залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційніскарги ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду містаКиєвавід 17 грудня 2024 року та ухвалуПечерського районного суду містаКиєвавід 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено01 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома