Унікальний номер справи № 755/1721/25 Головуючий у суді першої інстанції - Яровенко Н.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12596/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
25 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Ольшевська Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Літвіновою Олесею Григорівною на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про зобов'язання виключити з особового рахунку заборгованості,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про зобов'язання виключити з обліку особового рахунку заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01.09.2020 року на підставі договору дарування ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . За цією 1/2 частиною квартири в автоматичному режимі був присвоєний особовий рахунок № НОМЕР_1 .
05.03.2024 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . За цією 1/2 частиною квартири в автоматичному режимі був присвоєний особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Після укладання договору купівлі - продажу 1/2 частини квартири ОСОБА_1 звернувся до відповідача надав всі копії документів підтверджуючі право власності за ним для укладання договору з утримання будинків і споруд та прибудинковою територією.
За цією 1/2 частиною квартири в автоматичному режимі був присвоєний особовий рахунок № НОМЕР_3 .
Особовий рахунок № НОМЕР_2 та особовий рахунок № НОМЕР_3 були об'єднанні в особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Під час укладання договору співробітниками відповідача було повідомлення про факт заборгованості попереднього власника зазначеної частини квартири за послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, яка станом на момент укладання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири становила 51 114,58 грн.
У договорі купівлі-продажу 1/2 частини квартири відсутні умови щодо переходу на позивача, як покупця частини квартири, обов'язків щодо сплати боргу за комунальні послуги попереднього власника.
Бажаючи врегулювати питання заборгованості, позивач звертався з письмовими заявами щодо припинення пред'явлення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, яка виникла з вини попереднього власника 1/2 частини квартири.
Листом від 02.12.2024 року відповідач повідомив, що у програмному комплексі Підприємства, обліковується інформація, що 24.09.2024 року споживачем ОСОБА_1 укладено договірні відносини з КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) зі зміною опалювальної площі з 05.03.2024 року та датою початку розрахунку за комунальні послуги від 05.03.2024 року.
Відповідно у вересні 2024 року закрито особовий рахунок № НОМЕР_3 попереднього власника квартири ОСОБА_2 терміном дії до 04.03.2024 року. В результаті чого, у платіжному документі за жовтень 2024 року за особовий рахунок № НОМЕР_2 відображені донарахування за комунальні послуги загальною сумою 1074,36 грн, починаючи з 05.03.2024 року.
Заборгованість у розмірі 51114,58 грн обліковується за закритим особовим рахунком № НОМЕР_3 попереднього власника та не стосується ОСОБА_1 .
На даний час від відповідача позивачу продовжують надходити квитанції про сплату боргу попереднього власника 1/2 частини квартири, що порушує його права, як споживача комунальних послуг, тому позивач просив суд зобов'язати відповідача виключити з обліку особового рахунку заборгованість у розмірі 51 114,58 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_3 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щов рахунках - повідомленнях, які надходять на адресу позивача, станом на 01.05.2025, зазначено особовий рахунок № НОМЕР_2 опалювальна площа 51,80 м. кв., переплата 1720,53 грн та особовий рахунок № НОМЕР_3 опалювальна площа 0,00 м. кв. борг 51397,81 грн.
В особистому кабінеті позивача на сайті «Комуналка» станом на 02.06.2025 також приходить вищевказана заборгованість особовий рахунок № НОМЕР_3 опалювальна площа 0,00 м. кв. борг 51 397,81 грн.
Зазначений борг попереднього власника ніяк не стосується позивача, тому відповідачем порушуються права позивача.
Зазначає, що суд вказаного не урахував, тому дійшов помилкового висновку про відсутність порушень права позивача з боку відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця позивача ОСОБА_1 адвокат Літвінова О.Г, яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що на підставі договору дарування від 01.09.2020 року ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 05.03.2024 року ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Листом КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» від 02.12.2024 року адвокату О.Літвіновій повідомило, що 24.09.2924 року ОСОБА_1 укладено договірні відносини з КП «Київтеплоенерго» за адресою АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) зі зміною опалювальної площі з 05.03.2024 року та датою початку розрахунку за комунальні послуги. Відповідно у вересні 2024 року закрито особовий рахунок № НОМЕР_3 попереднього власника квартири ОСОБА_2 терміном дії до 04.03.2024 року. Заборгованість загальною сумою, що складає 51114,58 грн. обліковується за закритим особовим рахунком № НОМЕР_3 попереднього власника, та не має відношення до ОСОБА_1
16.12.2024 року представниця позивача адвокат Літвінова О.Г. звернулась до відповідача з заявою про припинення пред'являти заборгованість у рахунку-повідомленні за закритим особовим рахунком № НОМЕР_3 у розмірі 51 114,58 грн.
Листом КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» від 13.01.2025 року адвокату О.Літвіновій повідомлено, що відповідно до наданих споживачем ОСОБА_1 право установчих документів, особовий рахунок попереднього власника (особовий рахунок № НОМЕР_3 закрито з 05.03.2024 року, та на вимоги споживача, особовий рахунок № НОМЕР_2 залишено за ОСОБА_1 з відповідним збільшенням опалювальної площі з 05.03.2024 року). Зазначені зміни внесені до програмного комплексу Підприємства. Оскільки, у програмному комплексі Підприємства за закритим особовим рахунком № НОМЕР_3 донині обліковується заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та централізованого постачання гарячої води у розмірі 51 114,58 грн., що підлягає обов'язковій сплаті боржником, тому за адресою: АДРЕСА_1 надходять два окремі рахунки-повідомлення по кожному особовому рахунку. Заборгованість попереднього власника квартири не відображається в платіжних документах ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_2 . З боку підприємства будуть вчинені відповідні заходи, що унеможливлять надходження рахунку-повідомлення попереднього власника за адресою: АДРЕСА_1 та буде проведена робота зі стягнення заборгованості в межах чинного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 встановлено право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364 цс 19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84 гс 20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 176/552/22 (провадження № 61-12657св22) зазначено, що: «Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Проте новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.
Отже, діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604 св 20), від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033 св 20)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження №61-2572св22) зроблено висновок: «новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_1 у позовній заяві й посилається у свої касаційній скарзі; від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).
При цьому у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зроблено висновок про те, що діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за теплопостачання попередніх власників вказаної квартири. На неї не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 04 червня 2020 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири».
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що уклавши 05.03.2024 року договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_2 він став власником всієї квартири. За цією частиною квартири в автоматичному режимі був присвоєний особовий рахунок № НОМЕР_3 . Особовий рахунок № НОМЕР_2 , який був присвоєний після укладання договору дарування 1/2 частини квартири від 01.09.2020 року, та особовий рахунок № НОМЕР_3 були об'єднанні в особовий рахунок № НОМЕР_2 .
З матеріалів справи встановлено, що за ОСОБА_4 , як споживачем послуг, рахується особовий рахунок № НОМЕР_2 , за яким не обліковується заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та централізованого постачання гарячої води/постання гарячої води у розмірі 51 114,58 грн.
Особовий рахунок № НОМЕР_3 , згідно з розрахунком заборгованості за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води рахується за споживачем ОСОБА_5 , який був попереднім власником частини квартири, яка відчужена за договором купівлі-продажу. Саме за вказаним особовим рахунком обліковується заборгованість у розмірі 51 114,58 грн.
Такі обставини свідчать про відсутність порушеного права позивача ОСОБА_4 , та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позову про зобов'язання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» виключити з обліку за особовим рахунком № НОМЕР_3 заборгованість попереднього власника квартири за період до 05.03.2024 року у сумі 51 114,58 грн, оскільки даний особовий рахунок закритий і не стосується споживача послуг ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення його прав з боку відповідача, оскільки у справі, що переглядається, судом встановлено, що заборгованість попередніх власників в розмірі 51 114,58 грн не відображається в платіжних документах ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_2 та відповідачем не ставиться питання про стягнення цієї заборгованості саме з ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність порушених прав та законних інтересів позивача з боку відповідача.
Доводи апеляційної скарги позивача в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Літвіновою Олесею Григорівною залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено01 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома