17 вересня 2025 року м. Київ
Справа №759/6373/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/9922/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Петренко Н.О. 27 лютого 2025 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У березні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що позивач з 07 лютого 1991 року зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі вона проживала зі своєю бабусею ОСОБА_4 , яка була наймачем житла.
Позивач виховувалася виключно бабусею, оскільки її батьки були позбавлені батьківських прав. Крім позивача та її бабусі, у квартирі зареєстрований ОСОБА_3 , рідний дядько позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві. На момент смерті бабусі позивачу було 14 років.
29 березня 2006 року, відповідно до розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 503, піклувальником над неповнолітньою позивачем було призначено відповідача. У зв'язку зі смертю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розпорядженням № 1444 внесено зміни до договору найму квартири, і новим наймачем став відповідач.
Проте, незважаючи на призначення піклувальником, відповідач не виконував покладених на нього обов'язків: він не проживав у квартирі з позивачем, не піклувався про неї, фактично самоусунувся від своїх обов'язків. Позивач, починаючи з 14 років, проживала одна, навчалася в школі та самостійно забезпечувала себе всім необхідним.
З 2006 року відповідач фактично проживав за іншою адресою зі своєю співмешканкою. Жодних контактів із відповідачем у позивача не було.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 29 лютого 2024 року, що надана Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 07 березня 2024 року, відповідач не звертався до адміністрації із заявою про збереження житла у зв'язку з його тимчасовою відсутністю.
Крім того, починаючи з 2006 року, саме позивач сплачувала всі комунальні послуги за квартиру, що підтверджується квитанціями та рахунками, копії яких додаються до позову.
Близько місяця тому відповідач без попередження з'явився біля квартири та намагався потрапити всередину. Позивач була шокована, оскільки не бачила відповідача з 2006 року. На її запитання про причину візиту відповідач заявив, що має намір вселитися та проживати в квартирі. А тому вона вимушена звернутись до суду з вказаним позовом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що допустимих доказів того, що відповідач не проживає в спірній квартирі без поважних причин, а також доказів того що він втратив інтерес до житла, позивач, не надала, а тому підстав для задоволення позову, суд не вбачав.
Не погодилась із вказаним судовим рішенням позивач, яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 , її представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи. Представник вказує на те, що доказами не проживання відповідача у квартирі є пояснення та свідчення самого відповідача, який засвідчив що з 2000 року не проживав у квартирі і лише на початку 2024 року почав займатись своїм вселенням до квартири. Жодних доказів того, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача до суду надано не було, дані обставини були взяті судом з пояснень відповідача без жодних доказів. Також жодних доказів того, що відповідач тривалий час проживав в квартирі і сплачував комунальні послуги не має, оскільки комунальні послуги сплачує позивач і це підтверджується деякими квитанціями, що додані до справи. Посилання суду на «тривалий зв'язок із спірною квартирою як із єдиним житлом» не є підставою для збереження за відповідачем житла, оскільки саме з вини відповідача він не проживав в квартирі.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх безпідставність та недоведеність заявлених позовних вимог. Також сторона відповідача наголошує на наявності у відповідача перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням та відсутність з його боку свідомої поведінки, яка б свідчила про втрату інтересу до спірного житла та, як наслідок, права користування ним. На підставі викладеного просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 та її представник - адвокат Волтарніст М.О., підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Хорис А.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Третя особа свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи вказана особа повідомлена через систему «Електронний суд», що є належним повідомленням, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності їх представника.
В судовому засіданні апеляційним судом розглянуто клопотання сторони позивача про долучення доказів у справі, а саме: акту обстеження матеріально-побутових умов від 18 серпня 2025 року, акт про не проживання особи від 18 серпня 2025 року та виклик свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .. У задоволені цих клопотань відмовлено, на підставі ч.3 ст. 367 ЦПК України, з огляду на порушення порядку подання доказів визначеного положеннями ст. 83 ЦПК України, так про них не було заявлено в ході розгляду справи судом першої інстанції, а письмові докази одержані після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі ордеру № Г_291927, виданого на підставі рішення виконкому Ленінградської районної ради від 27 грудня 1976 року, було надано ОСОБА_9 та членам його сім'ї: дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_11 . З ордеру також вбачається, що квартира складається з трьох кімнат, житловою площею 47,66 кв.м.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві. /т.1 а.с.11/
Розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації №503 від 29 березня 2006 року, піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_1 було призначено ОСОБА_3 /т.1 а.с.12,54/
Відповідно до розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 1444 від 15 серпня 2006 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 внесені зміни до договору найму квартири і укладено договір з ОСОБА_3 /т.1 а.с.13,56/
24 листопада 2011 року ОСОБА_3 з ПАТ «Київгаз» був укладений договір № 6094 про надання населенню послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_2 . /т.1 а.с.62-65/
Згідно з довідкою КП Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва від 29 лютого 2012 року за адресою АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 /т.1 а.с.60/
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 07 лютого 1991 року. /т.1 а.с.15/
Також за вказаною адресою з 04 липня 2022 року зареєстрований син ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . /т.1 а.с.14,16/
Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 29 лютого 2024 року Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 107-1775 від 07 березня 2024 року відповідач не звертався до адміністрації із заявою про збереження житла у зв'язку з його тимчасовою відсутністю. /т.1 а.с.17/
Також за даними Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації наведеними у листі від 19 березня 2024 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 , не приватизована. /т.1 а.с.88-90/
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року у справі № 2608/5338/11 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, Орган опіки та піклування Святошинської районної державної адміністрації про зміну умов договору житлового найму та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням. З мотивувальної частини рішення вбачається, що предметом спору була квартира за адресою: АДРЕСА_2 . /т.1 а.с.66-67/
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року у справі № 759/4355/24 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави. З тексту постанови вбачається, що 27 лютого 2024 року ОСОБА_1 приблизно об 11.30 год., перебуваючи за місцем свого проживання, а саме за адресою АДРЕСА_2 , умисно не впускала до квартири свого дядька - ОСОБА_3 , який зареєстрований за вказаною адресою, тобто вчинила економічне насильство, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілого, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. /т.1 а.с.70-71/
Матеріали справи також містять копії звернень ОСОБА_12 до правоохоронних органів з привод у перешкод у користування житлом, що вчиняються ОСОБА_1 /т.1 а.с.72-76/
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції, як свідок пояснив, що з 1992 року проживає у спірній квартирі. Більше року племінниця не пускає його до квартири, змінила замки та не дала ключ. Відповідач змушений жити на вокзалі. У березні 2022 року їздив до Іспанії. З 2000 року проживав з цивільною дружиною у її квартирі, але постійно приходив до квартири АДРЕСА_3 та періодично там ночував. У квартирі АДРЕСА_3 у відповідача була своя кімната, наповнена його речами. Після смерті цивільної дружини її діти просили покинути місце проживання у їх квартирі.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що є рідною сестрою відповідача та квартира АДРЕСА_1 є батьківською квартирою, оскільки ордер на житлове приміщення було видано сім'ї ОСОБА_14 . Відповідно до ордеру, житлове приміщення надано батькові ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_3 був включений до ордеру як член сім'ї.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду
Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно із ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 вказав на те, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до ч.1 ст.76, ч.1 ст.81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі зареєстровані у спірному житловому приміщенні.
Доказів, що відповідач відсутній у спірній квартирі та не користується нею без поважних причин суду не надано. Стороною позивача не спростовано інформацію щодо заміни замка та не надання відповідачу доступу до квартири. Даних про наявність у відповідача іншого житла матеріали справи не містять.
За наведених обставин слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , призведе до того, що останній фактично буде позбавлений житла, а виселення покладе на нього надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін.
Доводи апеляційної скарги позивача, що доказами не проживання відповідача у квартирі є пояснення та свідчення самого відповідача, який засвідчив що з 2000 року не проживав у квартирі і лише на початку 2024 року почав займатись своїм вселенням до квартири не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки у своїх поясненнях відповідач також вказував про тимчасовий характер не проживання і періодичне здійснення користування спірним житлом. Крім того з матеріалів справи також вбачається наявність спору між сторонами, який вирішувався судом в 2012 році, а також обставини перешкод у користуванні, що встановленні рішенням у справі про адміністративне правопорушення в 2024 році, що спростовує твердження позивача про відсутність відповідача у спірній квартирі без поважних причин.
Посилання позивача на відсутність доказів того, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача також не можуть біти прийняті до уваги суду, оскільки тягар доказування покладається на обох сторін у справі, і позивач, який ініціює судовий розгляд має надати суду відповідні докази, і певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених нею витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 02 жовтня 2025 року.