17 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 1202410008003627 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 04.03.2011 Солом'янським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, 27.07.2012 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк 2 місяці 28 днів;
- 22.06.2015 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 2 роки;
- 24.01.2018 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі;
- 20.02.2019 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України на 3 роки позбавлення волі, 18.01.2023 звільненого по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року,
Справа №11-кп/824/3449/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_1
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , 08.11.2024 приблизно о 18 год. 30 хв., прибув до магазину «ФОРА», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 62, та проходячи повз підсобного приміщення вказаного магазину, користуючись тим, що працівники відсутні та ніхто з відвідувачів магазину за ним не спостерігає, шляхом вільного доступу проник до підсобного приміщення, підійшов до стойки, на якій розміщена комп'ютерна техніка, та, діючи таємно, умисно, повторно, шляхом вільного доступу, заволодів чужим майном, яке належить ТОВ «ФОРА», а саме мобільним телефоном «Samsung» SM-F145F Galaxy F14LTE 4/64GB IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , в кількості 1 шт., вартістю 4 576,25 грн. (без урахування ПДВ).
Після чого ОСОБА_7 з місця вчинення злочину втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), а також невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд, призначивши покарання ОСОБА_7 , необґрунтовано дійшов до помилкового висновку про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства, незаконно звільнивши від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
Так, під час ухвалення вироку судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_7 , будучи неодноразово судимим за аналогічні злочини, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, та 08.11.2024 знову вчинив кримінальне правопорушення, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_7 та необхідність призначення йому покарання лише з реальним його відбуттям.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_7 неодноразово судимий, постійного місяця роботи не має, не одружений, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв'язків.
Також місцевим судом належним чином не враховано підвищений ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів та конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану. Без належної оцінки суду лишились ті обставини, що з метою полегшення вчинення кримінального правопорушення обвинувачений використав найбільш несприятливий для суспільства час, тяжкі обставини та умови, в яких опинилося суспільство, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та особи обвинуваченого. Саме тому покарання для осіб, визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень в період воєнного стану, суд повинен призначати з урахуванням особливо кваліфікованого складу злочину.
Вказує й на те, що у ході судового розгляду не здобуто даних, які дозволяють обґрунтовано застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання. Саме тому суд не зміг послатися на них у вироку. Всі обставини, які місцевий суд вказав у вироку, обґрунтовуючи застосування ст. 75 КК України, вже враховано при визначенні винному мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією відповідної правової норми. Повторне врахування тих самих обставин для обґрунтування звільнення від відбування призначеного покарання є неприпустимим.
Отже, висновки суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, як ним, так і іншими особами.
Таким чином, вважає, що всупереч вимогам закону, суд незаконно і невмотивовано застосував до обвинуваченого ОСОБА_7 ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, і внаслідок такої помилки обвинуваченому ОСОБА_7 призначено явно несправедливе, невиправдано м'яке покарання, яке є м'якшим за покарання такого саме виду та розміру, яке належить відбувати реально.
Обвинувачений ОСОБА_7 в заперечення на апеляційну скаргу прокурора у провадженні, вважаючи її необґрунтованою, просить вирок суду залишити без змін.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 проти її задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, які, за встановлених судом фактичних обставин, кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, колегія суддів не перевіряє, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не оспорюються вони прокурором і в апеляційній скарзі.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Поряд з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону в частині безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та, як наслідок, невідповідність призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання та реєстрації, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, що свідчить про його осудність, неофіційно працює, є пенсіонером, є інвалідом ІІІ групи, проходить лікування, раніше неодноразово засуджений, а також його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як обставини, які пом'якшують його покарання, та відсутність таких обставин, які його обтяжують, та призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто у мінімальних межах санкції, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК України.
Разом із цим, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання. Але, на переконання колегії суддів, не навів у вироку достатніх мотивів на обґрунтування такого рішення, про що слушно зазначає прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Так, згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
При цьому положення ст. 75 КК України вимагають обов'язково враховувати дані, які характеризують особу винного, вирішуючи питання, чи є можливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, й, ухвалюючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суду необхідно навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
Між тим, наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді 5 років позбавлення волі; ґрунтується такий висновок і на відсутності настання тяжких наслідків, зважаючи на ту обставину, що шкода заподіяна злочином відшкодована шляхом повернення майна, однак останнє стало можливим мало внаслідок проведених слідчих дій, а до того ж всі ці обставини у своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого, і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого як у загально-соціальному аспекті, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, та залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово засуджувався за скоєння кримінальних правопорушень проти власності, та відбував покарання у виді позбавлення волі на різний термін, що не мало свого результату та мета покарання не була досягнута, адже ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та, в чергове, звільнившись з місць позбавлення волі, повторно та ще й в умовах воєнного стану, вчинив корисливий тяжкий злочин, що в своїй сукупності переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 .
Також судом не враховано й те, що на момент вчинення кримінального правопорушення і постановлення вироку ОСОБА_7 офіційно не працював, суспільно-корисною працею не займався, адже ці обставини жодним чином не підтверджені, а отже, вчинив корисливий злочин, з метою особистого збагачення, не бажаючи вживати заходів для пошуку законних джерел отримання доходу, тобто наполегливо прагне вести злочинний спосіб життя.
Тому застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_7 та неефективність застосування щодо нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням для його перевиховання та попередження нових кримінальних правопорушень і визнає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність застосування судом першої інстанції щодо обвинуваченого ст. 75 КК України.
Враховуючи, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, вирок суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, на підставі ст.ст. 409, 413, 414 КПК України, підлягає скасуванню з постановленням за правилами ст. 420 КПК України апеляційним судом у цій частині нового вироку, за яким ОСОБА_7 , з урахуванням наведених вище обставин, повинен реально відбувати покарання у виді позбавлення волі у розмірі, визначеному судом першої інстанції, відповідно до санкції ч. 4 ст. 185 КК України, тобто строком на 5 років, бо саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими, та домірним вчиненому.
Разом з тим, для призначення ОСОБА_7 покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів, враховуючи наведені вище обставини та й стан здоров'я обвинуваченого, який є інвалідом 3 групи, має ряд захворювань та проходить лікування, підстав не вбачає.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора у провадженні підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України - скасувати та вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного його затримання у зв'язку з виконанням вироку.
В решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок Київського апеляційного суду може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді:
____________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3