17 вересня 2025 року м. Київ
Справа №755/5565/24-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/8100/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Новака Р.В., 20 січня 2025 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві про стягнення моральної шкоди завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування,
У березні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 100000,00 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував на те, що 10 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100000001186 за його заявою внесені відомості щодо можливих неправомірних дій старшого слідчого з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 при розслідуванні кримінальної справи № 02-39956, порушеної стосовно позивача за ч. 2 ст. 191 КК України. Враховуючи, що слідство у зазначеному кримінальному провадженні тривало понад дев'ять років, процесуальні рішення про закриття провадження тричі оскаржувались позивачем та скасовувались за його заявами у судовому порядку, він вважає, що незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням йому спричинено моральну шкоду. Зокрема, за твердженнями позивача з вини відповідачів він відчуває глибокі моральні страждання, протягом тривалого часу змушений готувати документи та виїжджати до судів, щоб викрити посадових та службових осіб у прийнятті незаконних рішень і примусити через ухвали слідчих суддів розслідувати кримінальне провадження, тому просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Заявлений розмір заподіяної позивачу незаконною бездіяльністю органів досудового розслідування моральної шкоди, він також обґрунтовує тим, що саме з бездіяльністю органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000001186 він переніс ішемічний інсульт на тлі загострення цукрового діабету і гіпертонічної хвороби про що свідчить довідка Черкаської обласної лікарні від 16 лютого 2023 року № 579, загострення хронічного цукрового діабету, підвищення цукру в крові у три рази понад допустимих норм, про що свідчить аналіз ДНК-Лабораторії від 15 лютого 2022 року (т. 1 а.с .1-45).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві про стягнення моральної шкоди завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не підтверджено заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій працівників органів досудового розслідування, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) працівників зазначеного органу та їх вини в заподіянні цієї шкоди. Оскільки позивачем не доведено як факту заподіяння йому шкоди, так і наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями працівників органів досудового розслідування та шкодою, завданою позивачу, на його думку, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Не погодився із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , ними подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що оскаржуване рішення є необ'єктивним, необґрунтованим та ухвалене з неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Позивач зазначає, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви позивача про злочин, ігнорування клопотань про проведення слідчих дій, не внесення до ЄРДР всіх складів злочинів, порушення норм ст. 214 КПК України, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи відповідачів.
Позивач також просить врахувати, що бездіяльність органів досудового розслідування ГПУ, ТУ ДБР в м. Києві призвело до ішемічного інсульту, інвалідності першої групи «Б», який виник на тлі загострення хронічних захворювань гіпертонічної хвороби ІІІ стадії, цукрового діабету про що свідчить довідка № 579 Черкаської обласної лікарні. Стан цукру в крові станом на 17 лютого 2022 року склав 19,28, що в тричі перевищував норму про що свідчить аналіз ДНК лабораторії.
Також позивач вказує на те, що Державна казначейська служба України у даній справі є відповідачем не як заподіювач шкоди, а як орган, який відповідно до законодавства здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У відзивах на апеляційну скаргу представники Офісу Генерального прокурора та Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві вказують на те, що судом першої інстанції було ухвалено законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та з урахуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В свою чергу доводи апеляційної інстанції є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених ним вимог.
Представник Офісу Генерального прокурора Дикий О.В. та представник Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві Ковальова А.Г. заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи всіх апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі - ТУ ДБР у м. Києві) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014100000001186 від 10 жовтня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 374, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 372 КК України.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні розпочато за заявою ОСОБА_1 від 15 вересня 2014 року щодо можливих неправомірних дій старшого слідчого з ОВС Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 при розслідуванні кримінальної справи № 02-39956, порушеної стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК України.
Постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України Гронського В.В. від 22 лютого 2016 року кримінальне провадження № 42014100000001186 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діях старшого слідчого з ОВС ГСУ Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 374 КК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року постанову старшого слідчого Генеральної прокуратури України Гронського В.В. від 22 лютого 2016 року про закриття кримінального провадження № 42014100000001186 скасовано.
27 лютого 2018 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невиконанні ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у кримінальному провадженні № 42014100000001186 та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: зобов'язано уповноважених осіб Генеральної прокуратури України виконати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у кримінальному провадженні №42014100000001186.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області Сейка Д.В. від 28 травня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42014100000001186 скасовано.
У зв'язку з початком роботи Державного бюро розслідувань та ліквідацією слідчих підрозділів в органах прокуратури, подальше розслідування кримінального провадження 21 серпня 2019 року було доручено слідчим ТУ ДБР у м. Києві. Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснюється групою прокурорів Київської міської прокуратури з 21 квітня 2021 року (за наслідками визначення прокурорами Київської обласної прокуратури 12 квітня 2021 року підслідності кримінальних правопорушень за слідчими першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Києві) ТУ ДБР у м. Києві).
Слідчим другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Києві Братіновим І.І. 01 червня 2022 року прийнято рішення про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2024 року скасовано.
Після надходження ухвали на адресу ТУ ДБР у м. Києві, 14 квітня 2024 року відновлено закрите провадження. Слідство у кримінальному провадженні триває.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 755/2839/22 розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейського служби України, Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування у кримінальному провадження № 42014100000001186. У цій справі позивач посилався на те, що з 2014 року незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням йому спричинено моральну шкоду, у зв'язку з тим, що з вини відповідачів він відчуває глибокі моральні страждання, протягом тривалого часу змушений готувати документи та виїжджати до судів, щоб викрити посадових та службових осіб у прийнятті незаконних рішень. Позивач просив з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України у відшкодування моральної шкоди 300000, 00 грн.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення, оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами існування одночасно трьох умов: неправомірних дій органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які є необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у спосіб відшкодування моральної шкоди.
У справі № 755/2839/22 апеляційним судом також було встановлено, що позивач вже звертався з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої державою, внаслідок безпідставного порушення щодо нього кримінальної справи, яка в подальшому була закрита за відсутності події та складу порушення і на відшкодування такої шкоди, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року у справі №2604/931/2012 було стягнуто шкоду з держави. У вказаній справі позивач пов'язував свої моральні страждання та погіршення свого фізичного стану з незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Встановивши дійсність нанесення моральної шкоди позивачу, суд стягнув на користь останнього моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Матеріали справи містять копії медичних документів, згідно з якими ОСОБА_1 знаходися на лікуванні з 29 лютого 2012 року по 17 березня 2012 року з приводу цукрового діабету 2 тип середньої важкості, стан компенсації, в 2017 році за результатами лабораторних досліджень рівень глюкози у його крові визначений 19,28, в 2023 році ним перенесений мозковий ішемічний інсульт в басейні лівої СМА на тлі гіпертонічної хвороби ІІ ст., цукрового діабету, церебрального атеросклерозу у вигляді вираженого правобічного геміпарезу з порушенням функції кінцівок та ходи, помірно виражених когнітивних порушень.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
За ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
За висновками Європейського суду з прав людини, нездатність будь-якого конкретного розслідування дійти певних результатів саме по собі не означає, що воно було неефективним: зобов'язання розслідувати - «це зобов'язання не результату, а засобів» (див. рішення у справі «Mikheyev проти Росії» від 26.01.2006, № 77617/01, §§ 107-109).
Відповідні принципи практики Суду були також наведені в рішенні у справі «Блумберга проти Латвії» (Blumberga v. Latvia), заява № 70930/01, п.п. 67 і 68, від 14.10.2008 і Суд вкотре повторив їх під час розгляду справи «Коротюк проти України» (заява № 74663/17, рішення від 19.01.2023, п. 36).
Аналогічні висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25.07.2001, заява № 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006, заява № 33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в тому числі, як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі.
Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22 зазначав, що в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Тож саме по собі скасування (в тому числі неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачу, оскільки таке повинно підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Задоволення процесуальних звернень спрямоване на забезпечення повноти та об'єктивності здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, тому сама по собі ухвала слідчого судді про задоволення скарги не є правовою підставою для відшкодування учасникам кримінального провадження моральної шкоди.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
З наведених обставин справи вбачається, що за заявою позивача від 15 вересня 2014 року було розпочато кримінальне провадження, яке триває і на час розгляду даної справи. За цей час позивачем неодноразово оскаржувались процесуальні дії вчинені у цьому кримінальному провадженні, які були задоволені судами.
Також позивач вже звертався з вимогами до Держави про відшкодування моральної шкоди і в одному із проваджень такі вимоги були задоволені та стягнута сума в порядку відшкодування моральної шкоди.
У цій справі позивач посилається на дії, які мали місце починаючи з 2014 року і до 2024 року, вказує на нові обставини і підстави, а отже його позови не є тотожними.
У кожній справі суди виходять з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак вирішення питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.
Отже у цій справі позивач посилається на тривалість кримінального провадження, відкритого за його заявою і безпідставне його закриття, що останній раз мало місце в 2024 році і це встановлено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2024 року.
Разом з цим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, звертаючись до слідчих суддів зі скаргам в межах кримінального провадження № 42014100000001186, реалізовував свої права прямо передбачені нормами КПК України та неодноразове скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про наявність вини та завдання цим моральної шкоди позивачу, діями або бездіяльністю працівників органу досудового розслідування. Тобто наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які б знаходилися у причинно-наслідковому зв'язку з негативними наслідками для позивача.
Так з наданої позивачем медичної документації вбачається наявність певних вад здоров'я, проте з урахуванням характеру цих захворювань, віку позивача, стверджувати про те, що вони виникли саме внаслідок тривалості і безрезультативності кримінального провадження, як на то вказує позивач, не вбачається можливим.
Загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов'язання визначають наведені вище норми ЦК України. Такими умовами є: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), вина особи, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов'язання по відшкодуванню моральної шкоди.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що під час судового розгляду позивачем не доведено співвіднесення моральних страждань позивача і покладених у основу позову обставин щодо тривалості кримінального провадження і діями Держави, як відповідача, а також доказів причинного зв'язку між діями, вказаними обставинами та наслідками у виді спричинення моральної шкоди позивачу.
Таким чином під час судового розгляду залишилась недоведеною наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода (моральна) зі встановленням її розміру; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.
Враховуючи вищевикладене, колегія судді приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив всі матеріали справи, рішення суду повністю відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 02 жовтня 2025 року.