01 жовтня 2025 рокуСправа №160/17523/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
16.06.2025 року (15.06.2025 року направлено засобами поштового зв'язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 588,40 грн;
- визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 19.07.2022 року, виплаченої 31.05.2025 року.
- зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 19.07.2022 року, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128 588,40 грн.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 до 01.06.2023 року проходив службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, зокрема, у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Означені обставини підтверджені листом відповідача від 06.09.2023 року, а також рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24, яке набрало законної сили 27.03.2025 року. Цим же судовим рішенням зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно в розмірі 195 032,77 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №160/22546/24 апеляційну скаргу 1 державного пожежно-Рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 залишено без змін. На виконання рішення та постанови суду, 31.05.2025 року відповідачем на картковий рахунок виплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 186 469,36 грн. Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 02.06.2023 року по день фактичного розрахунку 31.05.2025 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, що і слугує підставою для звернення до суду з цим позовом.
07.08.2025 року від 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Позивач проходив службу цивільного захисту у підрозділі 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Дніпропетровській області (далі - ДПРЧ) відповідно до Кодексу цивільного захисту України та Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593. Наказом № 266 від 01 червня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений зі служби цивільного захисту за п. 176 п.п. 1 (у зв'язку із закінченням строку контракту) згідно Положення. Після звільнення з кадрів ДСНС України та заняття з усіх видів забезпечення згідно наказу Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області у позивача не виникло претензій до відповідача щодо складових та розміру належних йому при звільненні сум. Відповідний спір позивач ініціював лише у червні 2025 року (згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/22546/24 від 21.10.2024). 28.05.2025 та 20.06.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/22546/24 на розрахунковий рахунок Позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 215220,92грн. Як наслідок, у цьому позові позивач вимагає компенсувати йому середній заробіток як за роки, протягом яких він не ставив перед відповідачем питання про неповний розрахунок, так і за період з дня ініціювання спору по день фактичного розрахунку за наслідками розгляду його заяви про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Зазначаємо, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з підприємства, установи, організації середнього заробітку відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України за вказаних особливостей. У постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2022 у справі № 380/693/20. Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах № 825/742/16, № 380/693/20, 8 ДПРЗ вважає про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він звертався до 1 ДПРЗ щодо виплати компенсації втрати частини доходів. Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 пов'язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. Таким чином, законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів, шляхом подання відповідної заяви до уповноваженого органу, та виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. Однак позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Тому позовні вимоги є передчасними.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 17.06.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: довідку про середній заробіток за період з квітня 2023 року по травень 2023 року із зазначенням середньоденної заробітної плати з урахуванням податків та зборів (також без урахування податків та зборів), а також засвідчену належним чином копію наказу про звільнення ОСОБА_1 . Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 31.07.2025 року. Судом попереджено про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
В період з 15.08.2025 року по 29.08.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що повивач, ОСОБА_1 проходив службу у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
На підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 01.06.2023 №266 згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено зі служби цивільного захисту: за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв'язку із закінченням контракту) старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення 7 державної пожежно-рятувальної частини 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023.
Вислуга років на день звільнення складає:
у календарному обчисленні: 27 років 00 місяців 19 днів;
у пільговому обчисленні: 00 років 01 місяць 08 днів.
Загальна вислуга: 27 років 01 місяць 27 днів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено та вирішено:
Визнати протиправними дії 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року. із застосуванням базового місяця - січень 2008р.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно в розмірі 195 032,77 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №160/22546/24 апеляційну скаргу 1 державного пожежно-Рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 - залишено без змін.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №160/22546/24 ОСОБА_1 на картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 31 травня 2025 року на виплату індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року виплачено суму в розмірі 36 294,13 грн та у розмірі 150 176,23 грн., що підтверджується витягом з картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.07.2022 року по день фактичної виплати компенсації.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для: 1) стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.07.2022 по день її фактичної виплати 31.05.2025 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю та діями 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 звернувся з вказаною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулювались наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», який втратив чинність 14.09.2018 на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 623 від 20.07.2018 (далі - Інструкція № 475), якою було визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання (пункт 2 Інструкції № 475); до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 3 Інструкції № 475).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Відповідно до пунктів 2-4 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).
Пунктом 14 розділу І Інструкції № 623 встановлено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
Суд встановив, що позивач виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року у справі №160/22546/24 лише 31.05.2025 року.
Отже, станом на день виключення з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України(в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення кадрів ДСНС, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «…передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення з кадрів ДСНС у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Згідно з витягом із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 01.06.2023 №266, ОСОБА_1 , командира відділення 7 державної пожежно-рятувальної частини 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 01.06.2023.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.05.2025 року.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 02.06.2023 року по 31.05.2025 року (включно).
Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (31.05.2025 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 184 календарні дні з 01.06.2023 року (перший день після звільнення) по 31.05.2025 року (включно).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отож, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.
Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України(в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).
Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить стягнути з відповідача, суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої відповідачем довідки №169/15 від 06.05.2025 року доходи, за останні два місяці служби, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (квітень, травень 2023 року) становив 42 630,00 грн. (21 315,00 грн за квітень 2023 року та 21 315,00 грн за травень 2023 року).
Середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 698,85 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачеві середнє грошове забезпечення, з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 184 календарні дні.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 128 588,40 грн. (698,85 грн. х 184 календарний день).
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт163.1 статті 163 Податкового кодексу України.
У підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Щодо позовних вимог в частині не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
За правилами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі Закон№2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів індексації грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, положення статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів (зокрема, індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зворотні доводи скаржника є безпідставними.
Суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення повинна бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки тривала відсутність виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року сталася у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому суд враховує, що дохід (індексація грошового забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем не з власної вини, оскільки за отриманням індексації грошового забезпечення останній був вимушений звертатися до суду через невиплату відповідачем такої індексації й тільки на виконання рішення суду йому виплачена індексація грошового забезпечення (дохід) з порушенням строків виплати.
Ураховуючи наведені норми права та застосовуючи у спірних відносинах вказані правові висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, у зв'язку з чим набуваю права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.
В той же час, оскільки відповідачем не було проведено (виплачено) компенсацію в тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення (31.05.2025), то в спірному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, і захист цих прав підлягає шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів.
При вирішені спору у цій частині позовних вимог суд враховує висновки Третього апеляційного адміністративного суду, наведені у постанові від 28.11.2024 року у справі №160/14477/24, відповідно до яких колегія суддів при розрахунку суми компенсації застосувала норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ.
Так, 184 календарних дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) затримки * 698,85 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 128 588,40 грн.
Означений спосіб відновлення порушеного права підтриманий Третім апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постановах від 13.08.2025 року у справі №160/835/25 та від 03.09.2025 року у справі №160/6302/25
Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 151 163,36грн.
Посилання відповідача позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору шляхом звернення із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів судом до уваги та з цього приводу враховуються висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 щодо того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Під час розгляду спорів щодо оскарження дій суб'єктів владних повноважень суд перевіряє відповідність спірних дій вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Цей обов'язок виникає із завдань адміністративного судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 588,40 грн.
Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 19.07.2022, виплаченої 31.05.2025 року, у розмірі 128 588,40 грн.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя С. В. Прудник