Постанова від 01.10.2025 по справі 910/4805/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4805/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Коробенка Г.П.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 01.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 (повний текст складено і підписано 27.06.2025)

у справі № 910/4805/25 (суддя - Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД»

про стягнення заборгованості у розмірі 1 414 963,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 221 824,76 грн. за надані за договором про надання послуг №20/05-1 від 20.05.2024, але неоплачені послуги, а також, нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов'язку, пені в сумі 87 216,77 грн., 3 % річних в сумі 18 700,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 87 221,29 грн.

У позові позивач зазначив про те, що на виконання умов спірного договору ним було надано відповідачу послуг на загальну суму 3 720 560,00 грн. з ПДВ, що підтверджується актами надання послуг, а саме:

- № 001 від 27.05.2024, № 002 від 27.05.2024, № 003 від 31.05.2024, № 004 від 31.05.2024, № 005 від 10.06.2024, № 006 від 10.06.2024, № 007 від 10.06.2024, № 008 від 10.06.2024, № 009 від 10.06.2024, № 010 від 17.06.2024, № 011 від 17.06.2024, № 012 від 17.06.2024, № 013 від 17.06.2024, № 014 від 24.06.2024, № 015 від 24.06.2024, № 016 від 24.06.2024, № 017 від 24.06.2024, № 018 від 28.06.2024, № 019 від 28.06.2024, № 020 від 28.06.2024, № 022 від 28.06.2024, № 023 від 08.07.2024, № 025 від 08.07.2024, № 026 від 08.07.2024, № 029 від 15.07.2024, № 030 від 15.07.2024, № 031 від 15.07.2024 року, № 033 від 22.07.2024, № 035 від 22.07.2024. Вказані акти наданих послуг підписані та оплачені відповідачем у повному обсязі;

- № 021 від 28.06.2024, № 024 від 08.07.2024, № 027 від 08.07.2024, № 028 від 15.07.2024, № 032 від 15.07.2024, № 034 від 22.07.2024, № 036 від 22.07.2024, № 037 від 22.07.2024. Вказані акти наданих послуг підписані, проте не оплачені відповідачем;

- № 038 від 31.07.2024, № 039 від 31.07.2024, № 040 від 31.07.2024, № 041 від 31.07.2024, № 042 від 31.07.2024, № 043 від 12.08.2024, № 046 від 12.08.2024. Вказані акти наданих послуг не оплачені, однак підписані відповідачем після направлення вимоги про сплату заборгованості вих. № 01//10-1 від 04.10.2024;

- № 044 від 12.08.2024, № 045 від 12.08.2024, № 047 від 12.08.2024, № 048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024. Вказані акти наданих послуг не підписані відповідачем, однак після отримання вимоги частково сплачені.

Позивач вказав про те, що ним на виконання умов спірного договору відповідачу для підписання були направлені акти наданих послуг, при цьому відповідач проти таких актів не заперечив, а за умовами п. 3.3 спірного договору виконавець направляє підписаний зі свого боку акт надання послуг замовнику, і в разі відсутності заперечень замовника протягом двох днів з моменту отримання акту вважається, що замовник прийняв виконання зобов'язань за цим договором від виконавця. Вказане свідчить про те, що послуги надані ним за спірним договором вважаються прийнятими та підлягають оплаті у повному обсязі.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що заборгованість становить 395 074,76 грн., так як послуги, відображені в актах надання послуг № 044 від 12.08.2024, № 045 від 12.08.2024, № 047 від 12.08.2024, № 048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024 позивачем не надавалися, змінні рапорти роботи техніки не складалися, відповідні вказані акти відповідачем не підписувалися.

Крім того відповідач зазначив про те, що позивачем не було враховано всі проведені відповідачем оплати.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:

- ним суму заборгованості визначено з урахуванням всіх здійснених відповідачем оплат;

- акти надання послуг підписані позивачем та відповідачем на підставі змінних рапортів. При цьому змінні рапорти роботи техніки протягом усього періоду надання послуг за спірним договором підписані одним і тим самим представником відповідача, а відтак твердження відповідача про те, що змінні рапорти роботи техніки за актами надання послуг № 044 від 12.08.2024, № 45 від 12.08.2024, № 47 від 12.08.2024, № 48 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024 не складалися, не відповідають дійсності;

- заперечення відповідачем щодо надання послуг, які відображені в актах наданих послуг № 044 від 12.08.2024, № 45 від 12.08.2024, № 47 від 12.08.2024, № 48 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024 спростовуються частковою оплатою цих наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача н користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 1 221 824,76 грн., 3% річних у розмірі 17 140,53 грн., інфляційні у розмірі 87 221,29 грн., пеню у розмірі 80 457,29 грн. та судовий збір у розмірі 16 879,73 грн., в інші частині позову - відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих за спірним договором послуг, з огляду на що позивач відповідно до умов спірного договору має право на стягнення вартості таких послуг, а відповідно до положень договору та ст. 625 ЦК України - пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження надання відповідачем заперечень щодо підписання отриманих актів наданих послуг протягом двох днів з моменту їх отримання, а тому відповідно до п. 3.3 спірного договору вважається, що замовник прийняв виконання зобов'язань за цим договором від виконавця.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно визначено початок перебігу прострочення відповідача, оскільки обов'язок по оплаті виник у відповідача саме 30.10.2024 (повернення вимоги позивача №01/10-1 від 04.10.2024 на його адресу за закінченням встановленого терміну зберігання в якості дати отримання актів наданих послуг відповідачем, тобто 25.10.2024), а прострочення вказаного обов'язку триває з 01.11.2024.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 та ухвалити у справі нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є протизаконним, необґрунтованим та постановленим без повного та об'єктивного дослідження та надання належної правової оцінки всім обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а саме на те, що послуги, відображені в актах надання послуг № 044 від 12.08.2024, № 045 від 12.08.2024, № 047 від 12.08.2024, № 048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024 позивачем не надавалися, змінні рапорти роботи техніки не складалися, вказані акти відповідачем не підписувалися, а за даними бухгалтерського обліку відповідача станом на 12.06.2025 заборгованість відповідача перед позивачем становить 395 074,76 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 справа № 910/4805/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 9 919,59 грн.

25.07.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 3078 від 23.07.2025 про сплату 10 069,34 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір за апеляційною скаргою ТОВ ПБК АПРБУД на рішення від 27.06.2025 по справі 910/4805/25, Північний апеляц.госп.суд».

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 № 09.1-08/1791/25, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці у період з 28.07.2025 по 01.08.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4805/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 справа № 910/4805/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Коробенко Г.П., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 справу № 910/4805/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Коробенко Г.П., Хрипун О.О.), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/4805/25 призначено до розгляду на 10.09.2025 о 13:40 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4805/25, іншим учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

04.08.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду

11.08.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те ж самі обставини, що і в суді першої інстанції.

26.08.2025 до суду надійшов лист Святошинського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві Національної поліції України вих.. № 331236-2025 від 26.08.2025 за підписом начальника відділення капітана полії Стиржевського Дмитра, в якому підписант, з посиланням на ч. 2 ст. 93 КПК України, просить посприяти досудовому розслідуванню кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120251000800002583 від 14.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому), та, у разі надання Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» під час апеляційного провадження у справі № 910/4805/25, оригіналів змінних рапортів роботи техніки під акти надання послуг, невідкладно повідомити про це слідчий відділ Святошинського УП ГУНП у м. Києві.

02.09.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, в якому заявник просить:

- витребувати у позивача оригінали письмових доказів, а саме: оригінали всіх змінні рапортів роботи техніки під акти надання послуг №044 від 12.08.2024, №045 від 12.08.2024, №047 від 12.08.2024, №048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, №050 від 19.08.2024, №051 від 19.08.2024, №052 від 19.08.2024, №053 від 26.08.2024, №054 від 26.08.2024, №055 від 26.08.2024, №056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, №058 від 10.09.2024 на загальну суму 826 750,00 грн.;

- у випадку ненадання вказаних оригіналів, з урахуванням того, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданих позивачем суду першої інстанції копій оригіналам, порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України, всі змінні рапорти роботи техніки під всі зазначені вище акти надання послуг не брати судом до уваги при прийнятті постанови за наслідками апеляційного провадження (і, відповідно, вважати незаконним взяття судом першої інстанції до уваги всіх змінних рапортів роботи техніки під всі зазначені вище акти надання послуг).

До вказаного клопотання додано копію постанови про визнання особи представником потерпілого від 20.08.2025.

Також 02.09.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, в якому заявник просить врахувати висновки щодо застосування норм права, сформовані в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/4240/23 від 11.01.2024 та в постанові КГС ВС від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20, зокрема, те, що підписаний підрядником в односторонньому порядку акт може бути доказом передання і прийняття робіт за договором будівельного підряду лише у разі реального виконання робіт підрядником за договором.

Крім того 02.09.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про помилкове віднесення судом першої інстанції даної справи до категорії малозначних справ, в якому заявник:

- з посиланням на те, що суд першої інстанції помилково відніс дану справи до категорії малозначних справ, не врахувавши, що:

1) всупереч ч. 5 ст. 12 та ч. 3 ст. 247 ГПК України ця справа не є справою «незначної складності» (ч. 5 ст. 12 ГПК України), адже ціна позову складає 1 414 963,23 грн. (тобто, майже граничний поріг для безумовного віднесення справ до тих, які розглядаються в загальному позовному провадженні згідно ч. 2 ст. 247 ГПК України (безумовний поріг згідно ч. 2 ст. 247 ГПК України складає 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 3028 грн. х 500 = 1 514 000,00 грн.);

2) ця справа має важливе знання для відповідача, оскільки вона пов'язана з будівництвом, яке здійснює відповідач (а послуги по цій справі безпосередньо є лише одним із елементом (частиною) такого будівництва). Будівництво згідно законодавства України є джерелом підвищеної небезпеки за яка має відповідати відповідач;

3) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. Натомість, в цій справі об'єктивна необхідна експертиза для встановлення реального обсягу наданих послуг ;

4) обраний позивачем спосіб захисту та категорію та складність справи,

просить визнати помилковим віднесення судом першої інстанції даної справи до категорії малозначних справ.

Також 04.09.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про призначення у справі комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи, в якому заявник просить:

- призначити у справі комплексну будівельно-технічну та економічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інститут судових експерти Міністерства юстиції України;

- на вирішення комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи поставити наступне запитання:

1) Чи підтверджується наведені в актах надання послуг (акти надання послуг: №044 від 12.08.2024, №045 від 12.08.2024, №047 від 12.08.2024, №048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, №050 від 19.08.2024, №051 від 19.08.2024, №052 від 19.08.2024, №053 від 26.08.2024, №054 від 26.08.2024, №055 від 26.08.2024, №056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, №058 від 10.09.2024 на загальну суму в розмірі 826 750,00 грн.) обсяг та вартість фактично наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» (виконавець) послуг спецтехніки та машин, які надавались на об'єктах будівництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» (замовник) згідно договору про надання послуг №20/05-1 від 20.05.2024 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» (замовник)?»;

- попередити судового експерта про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від проведення судової експертизи та завідомо неправдиву експертизу;

- провадження у справі зупинити до надходження висновку експерта разом за матеріалами даної справи;

- авансування витрат на проведення комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи покласти на відповідача.

08.09.2025 до суду від позивача надішли заперечення на клопотання (заяву) про призначення у справі комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи, в яких позивач зазначив про те, що:

- заперечуючи проти надання позивачем послуг, які зазначені в актах надання послуг №044 від 12.08.2024, №045 від 12.08.2024, №047 від 12.08.2024, №048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, №050 від 19.08.2024, №051 від 19.08.2024, №052 від 19.08.2024, №053 від 26.08.2024, №054 від 26.08.2024, №055 від 26.08.2024, №056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, №058 від 10.09.2024, апелянт замовчує той факт, що ним частково сплачені послуги за актами надання послуг № 050 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024 та № 053 від 26.08.2024;

- представник відповідача всупереч ч. 1 ст. 99 ГПК України не навів та не довів в своєму клопотанні сукупності умов, з якими процесуальний закон пов'язує можливість призначення судової експертизи;

- представник апелянта не довів доцільності призначення експертизи з огляду на предмет та підстави позову у даній справі, не надав належних доказів того, що розгляд справи неможливий без її проведення, не обґрунтував дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, не надав належних письмових доказів, які б свідчили про недостовірність, суперечливість доказів у справі;

- недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/882/21;

- апелянт не надав обґрунтованості наявності поважних причин того, що відповідне клопотання не було заявлене в суді першої інстанції. Неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій).

Також 08.09.2025 до суду від позивача надішли заперечення на клопотання (заяву про помилкове віднесення судом першої інстанції даної справи до категорії малозначних справ, в якому позивач зазначив про те, що:

- виходячи зі змісту положень ст. 250 ГПК України, у випадку задоволення судом першої інстанції клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідач має право у визначений строк подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, проте, якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

- як свідчать матеріали справи, відповідач не надав суду ані заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до положень ч.4 ст. 250 ГПК України, ані клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до положень ч. 7 ст. 252 ГПК України;

- в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення відповідача, та були пов'язані з дійсно перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а відтак можливість подання клопотання із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в установлений строк залежала виключно від волевиявлення та дій самого відповідача.

Крім того 08.09.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання (заяву) про врахування висновків щодо застосування норм права, в яких позивач зазначив про те, що посилання апелянта в клопотанні на висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/4240/23 від 11.01.2024 та від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20 є недоречними, оскільки правові висновки у цих справах стосуються договорів підряду, в той час як предметом розгляду у цій справи є вимоги за договором про надання послуг.

Також 08.09.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання (заяву) про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, в яких позивач зазначив про те, що підстави для витребування оригіналів зазначених у клопотанні доказів відсутні, оскільки представник апелянта належним чином не обґрунтував стверджуваних ним сумнівів щодо невідповідності наявним у справі копій документів їх оригіналів та неможливості заявлення такого клопотання в суді першої інстанції.

Також 08.09.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі в яком заявник просить поновити йому строк на подання додаткових доказів та долучити до матеріалів справи № 910/4805/25 додаткові докази відповідно до додатків.

У вказаному клопотанні позивач зазначив, що він, з метою усунення у суду сумнівів щодо правомірності заявлених позивачем позовних вимог та додаткового доведення обставин, на які позивач посилається у позовній заяві, вважає за необхідне надати додаткові докази:

1. договір № 20/05-2 від 20.05.2024, укладений між позивачем та ТОВ «РБО Україна - ІНВЕСТ» про надання послуг технікою: екскаватор-навантажувач KOMATSU WB93R-5EO, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; акти надання послуг за період з 27.05.2024 по 26.08.2024; акт звірки взаємних розрахунків станом на 04.09.2025;

2. договір № 28/05-1 від 28.05.2024, укладений між позивачем та ТОВ «РБО Україна - ІНВЕСТ» про надання послуг технікою: вантажний самоскид МАЗ 551605-271, державний номер НОМЕР_2 , самоскид-С КАМАЗ 65115, державний номер НОМЕР_3 ; акти надання послуг за період з 06.06.2024 по 26.08.2024; акт звірки взаємних розрахунків станом на 04.09.2025;

3. договір № 29/05-1 від 29.05.2024, укладений між позивачем та ФОП Боркін Юрієм Олеговичем про надання послуг технікою: екскаватор-навантажувач JCB 3CX, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; акти виконаних робіт з 10.06.2024 по 19.08.2024; акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.09.2025;

4. договір-заявка № 161024/О1 від 16.10.2024 на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладений між позивачем та ПП «МЕХБУДТРАНС»; товарно-транспортна накладна № 181021а від 18.10.2024; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1493 від 19.10.2024;

5. свідоцтво про реєстрацію великотоннажного транспортного засобу - навантажувач фронтальний LIUGONG CLG855H, державний номер НОМЕР_5 ;

6. зареєстровані податкові накладні № 48 від 12.08.2024 до акту надання послуг № 44 від 12.08.2024; № 49 від 12.08.2024 до акту надання послуг № 45 від 12.08.2024; № 52 від 12.08.2024 до акту надання послуг № 47 від 12.08.2024; № 53 від 19.08.2024 до акту надання послуг № 48 від 19.08.2024; № 7 від 30.05.2024 до акту надання послуг № 49 від 19.08.2024; № 54 від 19.08.2024 року до акту надання послуг № 50 від 19.08.2024; № 1 від 21.05.2024 до актів надання послуг № 54 від 26.08.2024 та № 50 від 19.08.2024; № 5 від 30.05.2024 до актів надання послуг № 51 від 19.08.2024 та № 54 від 26.08.2024; № 55 від 19.08.2024 до акту надання послуг № 52 від 19.08.2024; № 6 від 30.05.2024 до актів надання послуг № 56 від 26.08.2024 та № 52 від 19.08.2024; № 56 від 26.08.2024 до акту надання послуг № 53 від 26.08.2024; № 2 від 23.05.2024 до актів надання послуг № 58 від 10.09.2024, № 57 від 30.08.2024 та № 53 від 26.08.2024.

Позивач зазначає, що:

- вказані додаткові докази не доводять нової обставини, яка входить до предмету доказування у даній справі, а лише додатково обґрунтовують наявність підстав, на які позивач посилається у позовній заяві в рамках даної справи;

- на момент розгляду зазначеної справи в суді першої інстанції не існувало кримінального провадження № 12025100080002583 від 14.08.2025, відповідачем не заявлялося клопотання про призначення у справі комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи для підтвердження обсягів та вартості фактично наданих позивачем послуг. Саме зазначені обставини зумовили подання цього клопотання, а тому причини пропуску позивачем строку на подання додаткових доказів є поважними.

В судовому засіданні 10.09.2025 оголошено перерву до 01.10.2025 о 10:20 год.

30.09.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 01.10.2025 на 13 годин 20 хвилин на будь-яку іншу дату пізніше 03.10.2025, в якому заявник, з посиланням на те, що:

- на даний час він є потерпілим в кримінальному провадженні 12025100080002583 від 14.08.2025 та отримав лист Святошинського управління поліції ГУ НП в м. Києві № 378331-2025 від 29.09.2025р з якого вбачається, що листом Святошинського управління ГУ НП у м. Запоріжжя № 358119-2025 від 16.09.2025 в порядку ч. 2 ст. 93 КПК України витребувано у позивача оригінали змінних рапортів роботи техніки під Акти надання послуг для їх долучення до матеріалів кримінального провадження та призначення почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні 12025100080002583 від 14.08.202;

- як зазначає слідчий, директор позивача повідомила, що надасть оригінали витребуваних оригіналів змінних рапортів роботи техніки під Акти надання послуг лише 03.10.2025;

- слідчий орган дослівно вказує, що: «Відтак, після отримання оригіналів змінних рапортів роботи техніки під Акти надання послуг та з огляду на наявні обґрунтовані сумніви справжності підписів на цих документах, в рамках кримінального провадження планується призначення почеркознавчої експертизи.»;

- тобто, слідчий орган прямо вказує на те, що в нього існують обґрунтовані сумніви справжності підписів на цих документах і планується призначення почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні,

просить з метою всебічного та повного з'ясування всіх обставин даної справи,відкласти судове засідання на будь-яку дату пізніше 03.10.2025.

До вказаного клопотання додані копії документів,які підтверджують викладені в ньому обставини.

Колегія суддів зазначає про те, що такі документи не можуть вважаться додатковими доказами по суті спору, так як вони надані саме в обґрунтування наявності підстав для задоволення клопотання про відкладення.

Щодо поданих відповідачем клопотань колегія суддів зазначає про таке.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки в судове засідання з'явились представники всіх учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частина 2 ст. 216 ГПК України встановлює, що якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що ймовірне призначення в кримінальному провадженні почеркознавчої експертизи не свідчить про неможливість розгляду спору в цьому судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає про те, що при вирішенні спору сторін по суті будуть враховані всі висновки щодо застосування норм права, які є релевантними до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справи до категорії малозначних справ, адже справа не відновиться до тих справи, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а, як вказано самим відповідачем, ціна позову не перевищує встановлений законодавством поріг для віднесення справ до тих, які розглядаються в загальному позовному провадженні.

При цьому колегія суддів враховує і те, що в суді першої інстанції відповідачем, відповідно до положень ч.4 ст. 250 ГПК України, не було подано заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до положень ч. 7 ст. 252 ГПК України.

Щодо клопотання про призначення експертизи колегія суддів зазначає про таке.

На вирішення експерта відповідач просить поставити питання щодо фактичного підтвердження обсягів та вартості послуг, наданих за актами надання послуг, які відповідачем не були підписані.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 100 ГПК України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначає підстави проведення експертизи.

Отже, судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

При цьому питання призначення судової експертизи повинне вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Очевидне безпідставне призначення судової експертизи є порушенням наведених приписів, що має наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи, у тому числі права на розгляд справи судом, встановленим законом, у розумний строк, тому у такому випадку перегляд цієї ухвали, з урахуванням взаємозв'язку правомірності зупинення провадження як наслідку призначення у справі судової експертизи, та її скасування є виправданим, а також таким, що ґрунтується на засадах верховенства права.

Таку правову позицію висловлено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17.

За змістом ч. 1 ст. 99 ГПК України призначення судом експертизи у справі за клопотанням учасника справи можливо за сукупності визначених п. 1 та п. 2 вказаної частини умов, тобто експертиза може бути судом призначена якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо (п. 1 ч. 1 ст. 99 ГПК України) та якщо відповідне клопотання мотивоване неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів (п. 2 ч. 1 ст. 99 ГПК України).

Колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано жодних обґрунтувань щодо неможливості самостійного отримання висновку експерта. При цьому слід врахувати те, що, як вірно зазначено самим відповідачем у клопотанні, спірні послуги надавались саме на об'єктах відповідача, що, на думку колегії суддів, свідчить саме про те, що відповідач мав можливість отримати необхідні для проведення експертизи матеріалів та, відповідно замовити проведення такої експертизи.

Слід зазначити і про те, що:

- відповідач просить підтвердити обсяги та вартість послуг, проте за своєю природою послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦК України), тобто за результатом надання послуг не створюється матеріальний об'єкт, наявність якого свідчила б про надання такої послуги;

- відповідач просить призначити комплексну будівельно-технічну та економічну експертизу. Згідно з ч. 3 п. 3.3 розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 (далі Інструкція) орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні відповідного виду експертизи, наведено в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) (далі Рекомендації). У Рекомендаціях до орієнтовного переліку питань, які ставляться на вирішення будівельно-технічної та економічної експертиз на віднесено питання щодо встановлення обсягів та вартості послуг.

Також колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано жодних пояснень щодо неможливості звернення з відповідним клопотанням до суду першої інстанції. При цьому за змістом положень ст. 80 ГПК України всі докази (зокрема і висновок експерта) відповідач мав подати до суду першої інстанції разом з поданням відзиву або, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, відповідач повинен був про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В свою чергу ч. 8 ст. 80 ГПК України встановлює, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач дотримався визначеного ГПК України порядку подання доказів, так як не надав доказів неможливості звернення до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про призначення експертизи.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Також колегія суддів зауважує і на наступному.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Призначення у цій справі експертизи фактично матиме наслідком порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку.

Вказане свідчать про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи, з огляду на що у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовляється.

У задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів колегією суддів відмовляється з підстав, які будуть викладені нижче.

Щодо наданих позивачем додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів зазначає про те, що додаткові докази були позивачем надані саме з огляду на викладені відповідачем у апеляційній скарзі доводи, а відтак, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих позивачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів.

Станом на 01.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

20.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ЮНІТ» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» (Замовник) укладено договір про надання послуг №20/05-1 (далі Договір), в п. 1.1 якого сторони погодили, що, в порядку та на умовах, визначених Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати за плату послуги спецтехнікою та машинами (далі по тексту Техніка), а Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Послуги надаються на об'єктах Замовника (надалі - Об'єкт).

Послуги надаються Замовнику на підставі Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору. (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору детальна інформація щодо послуг, а саме: вид і кількість Техніки зазначаються у специфікації; порядок, обсяги, строки початку й закінчення, надання і отримання послуг, необхідної для надання послуг, розмір їх оплати які надаються за цим Договором, обговорюється в кожному конкретному випадку і зазначаються в актах надання послуг.

Вартість послуг та порядок оплати послуг зазначається в Специфікації до Договору. (п.3.1 Договору)

Згідно з п. 3.2 Договору підписання Акту наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Відповідно до п. 3.3 Договору Акт надання послуг складається Виконавцем. Виконавець направляє підписаний зі свого боку Акт надання послуг Замовнику, і в разі відсутності заперечень Замовника протягом двох днів з моменту отримання Акту вважається, що Замовник прийняв виконання зобов'язань за цим Договором від Виконавця. Замовник зобов?язаний підписати Акт, передати його Виконавцю у зазначений термін та оплатити послуги.

Специфікаціями №№1-3 від 20.05.2024, від 28.05.2024, від 29.05.2024 до Договору сторони узгодили найменування техніки, вартість 1 маш/год, місце надання послуг, дата початку послуг.

Згідно з п.9 Специфікацій №№1-3 від 20.05.2024, від 28.05.2024, від 29.05.2024 до Договору сторони узгодили наступний порядок розрахунків:

9.1. Замовник після підписання Договору на підставі отриманого від Виконавця рахунку на оплату здійснює передплату за 60 маш/годин роботи по кожній одиниці техніки. Зазначена передплата є формою забезпечення виконання зобов?язань Замовника за цим Договором (гарантійний платіж). Гарантійний платіж зараховується в рахунок оплати вартості наданих послуг за останній тиждень роботи техніки. Якщо розмір вартості наданих послуг за останній тиждень роботи техніки буде більшим, ніж гарантійний платіж, Замовник зобов?язаний сплатити Виконавцю різницю між встановленим розміром вартості наданих послуг за останній тиждень роботи техніки та гарантійним платежем.

9.2. В подальшому, Виконавець кожного наступного понеділка на підставі змінних рапортів за минулий тиждень складає Акт наданих послуг та направляє Замовнику разом з рахунком на оплату. Оплата наданих послуг здійснюється Замовником протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акту наданих послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору про надання послуг №20/05-1 від 20.05.2024 року позивач надав послуги спецтехнікою та машинами, а відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами надання послуг №001 від 27.05.2024, №002 від 27.05.2024, №003 від 31.05.2024, № 004 від 31.05.2024, №005 від 10.06.2024, № 006 від 10.06.2024, №007 від 10.06.2024, №008 від 10.06.2024, №009 від 10.06.2024, №010 від 17.06.2024, №011 від 17.06.2024, №012 від 17.06.2024, №013 від 17.06.2024, №014 від 24.06.2024, №015 від 24.06.2024, №016 від 24.06.2024, №017 від 24.06.2024, №018 від 28.06.2024 року, № 019 від 28.06.2024, №020 від 28.06.2024, №022 від 28.06.2024, №023 від 08.07.2024, №025 від 08.07.2024, № 026 від 08.07.2024, №029 від 15.07.2024, №030 від 15.07.2024, №031 від 15.07.2024, №033 від 22.07.2024, №035 від 22.07.2024, №021 від 28.06.2024, №024 від 08.07.2024, №027 від 08.07.2024, №028 від 15.07.2024, №032 від 15.07.2024, №034 від 22.07.2024, №036 від 22.07.2024, №037 від 22.07.2024, №038 від 31.07.2024, №039 від 31.07.2024, №040 від 31.07.2024 року, № 041 від 31.07.2024 року, №042 від 31.07.2024, № 043 від 12.08.2024, № 046 від 12.08.2024 року, змінними рапортами (а.с.14-51) та здійснив часткову оплату за надані послуги, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи.

Крім того, як зазначає позивач, на виконання умов Договору він надав послуги спецтехнікою та машинами, що підтверджується Актами надання послуг №044 від 12.08.2024, №045 від 12.08.2024, №047 від 12.08.2024, №048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, №050 від 19.08.2024, №051 від 19.08.2024, №052 від 19.08.2024, №053 від 26.08.2024, №054 від 26.08.2024, №055 від 26.08.2024, №056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, №058 від 10.09.2024, які підписані в односторонньому порядку позивачем й скріплені його печаткою та були надіслані на адресу відповідача, що підтверджується роздруківками з електронної пошти Позивача, копіями опису вкладення у цінний лист від 04.10.2024, накладної. (а.с.52-72, 93-100 т. 1)

11.03.2025 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №11/03-1 про сплату заборгованості у розмірі 1 221 824,76 грн., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 11.03.2025, накладної. (а.с.101-102 т. 1)

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 221 824,76 грн., пеню в сумі 87 216,77 грн., 3 % річних в сумі 18 700,41 грн. та інфляційні втрати в сумі 87 221,29 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено вище, відповідач заперечує проти факту надання позивачем частини з послуг, зазначаючи, що послуги, відображені в актах надання послуг № 044 від 12.08.2024, № 045 від 12.08.2024, № 047 від 12.08.2024, № 048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024, позивачем не надавалися, змінні рапорти роботи техніки не складалися, вказані акти відповідачем не підписувалися.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У Договорі сторонами погоджено наступне:

- підписання Акту наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.2);

- Акт надання послуг складається Виконавцем. Виконавець направляє підписаний зі свого боку Акт надання послуг Замовнику, і в разі відсутності заперечень Замовника протягом двох днів з моменту отримання Акту вважається, що Замовник прийняв виконання зобов'язань за цим Договором від Виконавця. Замовник зобов'язаний підписати Акт, передати його Виконавцю у зазначений термін та оплатити послуги (п. 3.3);

- згідно з п.3.4 Договору сторони погодили можливість відправлення, підписання та узгодження Актів наданих послуг та інших первинних документів бухгалтерського обліку в електронному вигляді з накладенням електронних підписів (УЕП/КЕП) сторін та направлення за допомогою системи КП «М.E.Doc» або сервісу «Вчасно». Документи, надіслані сторонами одна одній в електронному вигляді, є первинними документами, які підтверджують після їх підписання факт надання Виконавцем та прийняття Замовником послуг відповідно до Договору. Момент одержання електронного документа Замовником фіксується програмним забезпеченням шляхом присвоєння йому відповідного статусу, який дозволяє Замовнику прийняти і підписати електронний документ, або ж відхилити, зазначивши зауваження. Електронні документи визнаються та прирівнюються до оригіналів, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що електронний підпис (КЕП) має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису;

- у разі ухилення (ігнорування) Замовником від одержання електронного документа, або у разі не надходження Виконавцю повідомлення про одержання Замовником електронних Актів наданих послуг та інших первинних документів підписаних та відправлених Виконавцем з застосуванням програмного забезпечення «М.Е.Dос» або через сервіс «Вчасно», Виконавець може направити Акти наданих послуг та інші первинні документи з застосуванням кур'єрської служби, або поштового відправлення, передачі під підпис на власний розсуд (п. 3.5).

Отже, за умовами, які визначені сторонами у Договорі та є обов'язковими для них:

- підтвердженням факту надання послуг та їх (послуг) обсягів є Акт надання послуг, який складається Виконавцем та направляється Замовнику для підписання;

- Виконавець може направити Акти наданих послуг в електронному вигляді з накладенням електронних підписів (УЕП/КЕП) сторін та направлення за допомогою системи КП «М.E.Doc» або сервісу «Вчасно», а у випадку ухилення (ігнорування) Замовником від одержання електронного документа, або у разі не надходження Виконавцю повідомлення про одержання Замовником електронних Актів наданих послуг та інших первинних документів підписаних та відправлених Виконавцем з застосуванням програмного забезпечення «М.Е.Dос» або через сервіс «Вчасно», Виконавець може направити Акти наданих послуг та інші первинні документи з застосуванням кур'єрської служби, або поштового відправлення, передачі під підпис на власний розсуд;

- в разі відсутності заперечень Замовника протягом двох днів з моменту отримання Акту вважається, що Замовник прийняв виконання зобов'язань за цим Договором від Виконавця.

Матеріалами справи підтверджено, що разом з вимогою про сплату заборгованості №01/10-1 від 04.10.2024 позивач направив відповідачу на зазначену у Договорі адресу, серед іншого і акти надання послуг № 044 від 12.08.2024, № 045 від 12.08.2024, № 047 від 12.08.2024, № 048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, № 050 від 19.08.2024, № 051 від 19.08.2024, № 052 від 19.08.2024, № 053 від 26.08.2024, № 054 від 26.08.2024, № 055 від 26.08.2024, № 056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, № 058 від 10.09.2024, проти підписання яких відповідач заперечує.

Факт направлення вказаної кореспонденції підтверджується копіями опису вкладення накладної № 4900900010961 від 05.10.2024 та фіскального чеку.

В матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження отримання вказаної вимоги відповідачем, оскільки міститься лише роздруківка з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта» за відстеженням поштового відправлення про повернення 25.10.2024 року вказаного листа за закінченням встановленого терміну зберігання на адресу Позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження надання відповідачем заперечень щодо підписання отриманих актів наданих послуг протягом двох днів з моменту їх отримання, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що, відповідно до п.3.3 Договору вважається, що Замовник прийняв виконання зобов'язань за цим Договором від Виконавця.

При цьому, з огляду на вказане, підстави для витребування у позивача оригіналів змінних рапортів роботи техніки під акти надання послуг №044 від 12.08.2024, №045 від 12.08.2024, №047 від 12.08.2024, №048 від 19.08.2024, № 049 від 19.08.2024, №050 від 19.08.2024, №051 від 19.08.2024, №052 від 19.08.2024, №053 від 26.08.2024, №054 від 26.08.2024, №055 від 26.08.2024, №056 від 26.08.2024, № 057 від 30.08.2024, №058 від 10.09.2024 на загальну суму 826 750,00 грн. відсутні, оскільки наявність вказаних документів не впливає на вирішення спору сторін по суті, а їх витребування призведе лише до збільшення строку розгляду справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що за умовами, які погоджені сторонами у Договорі факт надання послуг підтверджується саме актами надання послуг, а не змінними рапортами роботи техніки.

Слід зауважити і на наступному.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії відповідача, який уклав Договір, отримував протягом дії Договору відповідні послуги, приймав їх без зауважень, проте, допустивши порушення умов Договору в частині оплати послуг фактично намагається уникнути обов'язку з оплати послуг - суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше), є недобросовісними та спрямовані на створення підстав для невиконання грошових зобов'язань з оплати отриманих без зауважень послуг.

Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності підтверджується надання позивачем відповідачу послуг за Договором на заявлену до стягнення суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п.9.2 Договору Виконавець кожного наступного понеділка на підставі змінних рапортів за минулий тиждень складає Акт наданих послуг та направляє Замовнику разом з рахунком на оплату. Оплата наданих послуг здійснюється Замовником протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акту наданих послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- відповідно до п. 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», рекомендовані поштові відправлення, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення;

- відповідно до п.116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» у разі невручення рекомендованого листа, він разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення;

- неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею;

- за таких обставин при визначенні строку оплати наданий послуг слід прийняти дату повернення вимоги позивача №01/10-1 від 04.10.2024 на його адресу за закінченням встановленого терміну зберігання в якості дати отримання Актів наданих послуг Відповідачем, тобто 25.10.2024, що свідчить про те, що обов'язок по оплаті виник у відповідача саме 30.10.2024.

Отже, враховуючи те, що обов'язок відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг на момент розгляду даної справи настав, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідач основного боргу в сумі 1 221 824,76 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 87 216,77 грн., 3 % річних в сумі 18 700,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 87 221,29 грн., слід зазначити про таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Замовником послуг відповідно до Специфікації, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг на загальну суму 1 221 824,76 грн., позивач відповідно до положень ЦК України та Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань пеню, 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує пеню та 3 % річних за період з 18.10.2024 по 15.04.2025, а інфляційні втрати - з листопада 2024 по березень 2025 включно.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку пені та 3 % річних не було враховано те, що обов'язок по оплаті виник у відповідача 30.10.2024, а прострочення, відповідно, розпочалось з 01.11.2024.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 87 221,29 грн., а 3 % річних та пені за розрахунками суду в сумі 17 140,53 грн. та 80 457,29 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АПРОБУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 у справі № 910/4805/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 01.10.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

Г.П. Коробенко