Провадження № 11-кп/803/2762/25 Справа № 205/5998/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Новокодацького районного суду м. Дніпра від 21 липня 2025 року,
Ухвалою Новокодацького районного суду м. Дніпра від 21 липня 2025 року у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 щодо перегляду та приведення вироку Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2004 року у відповідність з вимогами закону відмовлено.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд посилався на те, що в своєму клопотанні, засуджений фактично порушує питання щодо неправильності застосування Апеляційним судом Полтавської області під час розгляду кримінальної справи та ухвалення вироку закону України про кримінальну відповідальність, що не підлягає вирішенню в порядку ст.ст.537, 539 КПК України та не віднесено до компетенції місцевого суду.
В апеляційній скарзі засуджений просить привести вирок Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2004 року (справа №1-1/2004) у відповідність до чинного Законодавства, до дії закону про кримінальну відповідальність - у часі та зворотну дію закону про кримінальну відповідальність - у часі, на підставі частини 2 ст. 4, ст. 5 КК, відповідно до Закону України №270-VI від 15.04.2008 року, та правильне, застосування кримінального закону ст. 12, ст. 189 КК України (в редакції 2001 року), відносно нього, за вчинення злочинів, передбачених КК України (в редакції 1960 року). Скасувати вирок в частині призначення покарання з приводу неправильного застосування у вироку в основному обвинуваченні в повному об'ємі санкцій частини 4 ст. 189 КК (2001 року), кваліфіковані - за ст. 12 чинного Кодексу (в редакції 2001 року), відносно нього, за обвинуваченням передбаченим КК України (1960 року) (кримінальна справа за №00815048 від 19.09.2000), - а також переглянути санкції обвинувачення за ст. 93 п.п. «а», «и», «і» КК України (в редакції 1960 року) у зв'язку з неправильним застосуванням у вироку кримінального закону, щодо сукупності та кваліфікації кримінальних злочинів, та винести законну Ухвалу відповідно до дії закону про кримінальну відповідальність - у часі, та зворотну дію закону про кримінальну відповідальність - у часі, та правильно, застосувати Кримінальний закон ст.12, ст.189 КК України (в редакції 2001 року) відносно нього за кримінальні правопорушення передбачені КК України (в редакції 1960 року): а) привести у відповідність, - вступну частину вироку відповідно до вимог (ст. 333 КПК 1960 року) ст. 372 КПК чинного Кодексу, згідно обвинувачення по кримінальній справі; в) привести у відповідність, - правильне застосування у вироку ст. 12, ст. 189 КК України (2001 року) відносно нього по обвинуваченню, передбаченого КК (1960 року) та призначити справедливе покарання за Кримінальним законом.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_7 посилається на те, що вирок підлягає приведенню у відповідність із законодавством у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і відсутністю законних підстав для посилення кримінальної відповідальності і неправильною кваліфікацією діяння без законного змінення обвинувачення. Засуджений зазначає, що його дії були кваліфіковані за ч. 4 ст. 189 КК України в редакції 2001 року, в той час вони були вчинені 19.09.2000, тобто до набрання чинності законом, внаслідок чого порушено вимоги ст.ст. 4, 5 КК України. Поряд із цим, кваліфікація за ч. 3 ст. 144 КК УРСР (1960) була безпідставно змінена у вироку на ч. 4 ст. 189 КК України (2001), без складання нового акта прокурором. Окрім цього, у вироку фактично одне й те саме діяння (вимагання від 2000 року) було кваліфіковано двічі за двома різними законами про кримінальну відповідальність - 1960 та 2001 року.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого та захисників, які апеляційну скаргу підтримали, прокурора, який проти задоволення скарги заперечував, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
У відповідності з вимогами п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, наведені вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції були дотримані.
Так, згідно з ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Частиною 1 статті 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 КК України, призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що вироком Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2004 року, ОСОБА_7 засуджено за ст.ст.93 п.п. «а», «и», «і»; 123 ч.2 КК України в редакції 1960 року та ч. 4 ст.189 КК України в редакції 2001 року до покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією належного йому майна.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 липня 2005 року, вирок Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2004 року залишено без змін.
Як вбачається з матеріалів провадження, обґрунтовуючи необхідність приведення зазначеного вироку у відповідність з вимогами закону, засуджений на пом'якшення відповідальності за вчинені ним злочини не вказує, натомість посилається на неправильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 189 КК України в редакції 2001 року та, відповідно, тяжкість покарання, призначеного за цей злочин. При цьому, засуджений вказує також й на процесуальні порушення допущені судом при перекваліфікації його дій.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів погоджуються з тим, що вони підстав для приведення вироку у відповідність з вимогами закону України про кримінальну відповідальність не дають, адже фактично засвідчують лише незгоду ОСОБА_7 з ухваленим відносно нього остаточним рішенням.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного рішення, яке зміні чи скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Новокодацького районного суду м. Дніпра від 21 липня 2025 року про відмову у приведенні вироку Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2004 року щодо ОСОБА_7 у відповідність з вимогами закону, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4