Провадження № 22-ц/803/5300/25 Справа № 212/788/25 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
30 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/788/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Борис О. Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПАТ «Суха Балка») про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він працював в ОКСі, Шахтобудівельному управлінні РУ ХХ партз'їзду, правонаступником яких є відповідач, підземним прохідником з повним робочим днем у підземних умовах.
Стаж роботи позивача у шкідливих умовах склав 13 років 05 місяців.
Внаслідок роботи на підприємстві відповідача отримав професійне захворювання, що виникло через тривалу роботу в шкідливих умовах праці, а саме: 1) Вібраційна хвороба другої стадії з синдромом полірадикулонейропатії, переважно на поперековому рівні, в фазі загострення, зі стійким вираженим больовим синдромом, вираженими статико-динамічними порушеннями, остеоартрозом пястково-фалангових суглобів кистей, вираженим периферичним ангіодистонічним синдромом та трофічними змінами на кистях. 2) Нейросенсорна приглухуватість 2 ст.
Позивачу 26 червня 1996 року було встановлено 30% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.
В подальшому позивач неодноразово проходив переогляди, відповідно до довідки від 01 липня 2008 року позивачу було встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково із встановленням третьої групи інвалідності з 01 липня 2008 року безстроково.
Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, чим йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення звичного способу життя, потреба додаткових зусиль для організації життя, порушення нормальних життєвих зв'язків, внаслідок неможливості вести активне життя.
На підставі наведеного вище позивач вважає, що йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 400 000 грн, яку просить стягнути з відповідача на свою користь, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, в розмірі 250 000 грн, без утримання податку з доходів фізичних осіб, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 2 500 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Суха Балка» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Зокрема зазначає, що при укладанні трудового договору позивач був повідомлений про умови праці, наявність небезпечних та шкідливих виробничих факторів, та усвідомлював можливість ушкодження здоров'я. Тож позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки. Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. На думку представника відповідача, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим.
Вважає, що судом залишено поза увагою роз'яснення викладені в п. 3 Пленуму Верховного Суду України у Постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Судом надано перевагу доказам позивача, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог щодо покладення на відповідача обов'язку з відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «Суха Балка» - адвоката Заклецького В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Олешицьку В.Е., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 працював у Тресті Кривбасшахтобуд, Рудоуправлінні ХХ партз'їзду, Шахтобудівельному управлінні Рудніка Суха Балка, правонаступником яких є відповідач ПАТ «Суха Балка», а саме: з 29 грудня 1982 року по 31 грудня 1987 рік позивач працював підземним прохідником у відділі капітального будівництва Рудоуправління ХХ партз'їзду; з 01 січня 1988 року по 31 грудня 1989 року - підземним прохідником на дільниці №19 Шахтобудівельного управління треста «Кривбасшахтобуд» з повним робочим днем у підземних умовах; з 01 січня 1990 року по 28 липня 1996 року - прохідником на дільниці № 18 Шахтобудівельного управління з повним робочим днем у підземних умовах; з 28 липня 1996 року по 04 квітня 1997 року - учнем електрослюсара Шахтобудівельного управління.
04 квітня 1997 року позивач був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с.9-10).
Згідно з копією Акта розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) № 34 від 12 червня 1996 року, у ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: 1) Вібраційна хвороба першої стадії з синдромом вегетативно-сенсорною полінейропатії. Двусторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху (туговухість І ст.).
Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів становить 13 років 05 місяців.
Причиною виникнення професійного захворювання зазначено багаторічну роботу з віброінструментами, а також робота в умовах високого рівня шуму (а.с.11-12).
Відповідно до копії довідки ЛТЕК від 26 червня 1996 року, позивачу було первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. (а.с. 13)\
В подальшому позивач неодноразово проходив переогляди, відповідно до довідки МСЕК від 01 липня 2008 року позивачу було встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково із встановленням третьої групи інвалідності з 01 липня 2008 року безстроково (а.с.13-23).
Також встановлено проходження позивачем індивідуальної програми реабілітації інваліда та перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв'язку із наявністю у нього професійного захворювання, що підтверджується копіями виписок-епікризів із медичної картки стаціонарного хворого (а.с.24-48).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачеві первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року, в редакції станом на 1996 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50% та визнаний людиною з інвалідністю третьої групи, що встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з копією Акта розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) № 34 від 12 червня 1996 року, у ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: 1) Вібраційна хвороба першої стадії з синдромом вегетативно-сенсорною полінейропатії. Двусторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху (туговухість І ст.).
Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів становить 13 років 05 місяців.
Причиною виникнення професійного захворювання зазначено багаторічну роботу з віброінструментами, а також робота в умовах високого рівня шуму (а.с.11-12).
Отже, роботодавець ПрАТ «Суха Балка», під час роботи позивача на своєму підприємстві, допустив перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «Суха Балка», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Так, у зв'язку з захворюванням позивач втратив своє здоров'я, яке не підлягає відновленню через суттєві та безповоротні зміни в його організмі, переносить постійні болі, курси лікування забирають багато часу, віднімають багато сил та енергії, змушують витрачати великі суми коштів на лікування. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Суха Балка» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) № 34 від 12 червня 1996 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Суха Балка» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції, прийнявши до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 13 років 05 мисяців на ПрАТ «Суха Балка», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 50 %, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вірно визначив розмір моральної шкоди у сумі 250 000 грн, що є справедливим у даній ситуації.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 400 000 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: