30 вересня 2025 року м.Київ №320/55718/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги років 30 років 03 місяці 03 дні та виплатити заборгованість з 03.09.2024 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити з 03.09.2024 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги 30 років 03 місяці 03 дні та виплатити заборгованість з 03.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка проходила службу Державній прикордонній службі. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області позивачці призначено пенсію відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Ураховуючи наявність вислуги років, необхідної для призначення пенсії позивачка звернулася до відповідача про призначення пенсії згідно пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Проте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивачку про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262, у зв'язку із відсутністю необхідної календарної вислуги років на момент звільнення зі служби. Позивачка вважає відмову відповідача протиправною, оскільки в силу вимог чинного законодавства її право на пенсію за вислугу років не залежить від наявності виключно календарної вислуги, а тому вона має право на призначення пенсії, враховуючи вислугу років у пільговому обчисленні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданим Глухівським МС УДМС України в Сумській області 21.07.2016 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.06.2016 №104-ОС (по особовому складу) звільнено старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІІ категорії (тип Б) звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У вказаному наказі зазначено, що вислуга років позивача на день звільнення становить: календарна - 20 років 02 місяці 03 дні; пільгова - 10 років 01 місяць 00 днів; всього військової служби 30 років 03 місяці 03 дні; трудовий стаж - 08 років 08 місяців 11 днів; всього для призначення пенсії - 28 років 10 місяців 14 днів.
З матеріалів справи вбачається, що з 21.06.2021 позивачка отримує пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» Закону №2262 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 03.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у відповідь на це звернення зазначило, що позивачці призначена пенсія відповідно до пункту «б» статті 12 Закону №2262 на підставі подання про призначення пенсії, згідно якого розрахунок вислуги років, так як страхова вислуга років на день звільнення складає 28 років, у тому числі - календарна 20 років.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Приписами статті 1 Закону №2262-ХІІ визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги, зокрема, на військовій службі мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних років і більше.
Згідно з частиною 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова №393).
Вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: «… основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».
При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17.
Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Постановою №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
В свою чергу, встановлені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно з зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
За наслідками розгляду справи №480/4241/18 Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 зробив наступні правові висновки:
1. В цілях Закону №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку №393 Закону №2262-ХІІ.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постановах від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, та від 21.10.2021 у справі №620/940/19, зокрема про те, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови №393.
Враховуючи наведене, період часу 10 років 01 місяців 00 днів (пільгова вислуга) є календарною одиницею виміру та повинен бути врахований до «вислуги років», яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону №2262-ХІІ та Постанови №393, разом із визначеним періодом часу 20 років 02 місяців 03 дні (календарна вислуга).
Як наслідок, вислуга років позивачки з врахуванням пільгового стажу військової служби на дату звільнення становить 30 років 03 місяці 03 дні. Тобто вислуга років позивачки з врахуванням пільгового стажу військової служби становить більше 22 календарних років, у зв'язку з чим позивачка має права на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25.05.2022 у справі №480/4643/20, від 05.10.2023 у справі №300/5663/21 та від 27.11.2024 у справі №420/29256/23.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та перерахувати з 03.09.2024 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з вислуги років 30 років 03 місяці 03 дні та виплатити заборгованість з 03.09.2024, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 50 Закону №2262 пенсії відповідно до цього Закону призначаються: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.
У той же час, частиною третьою цієї статті визначено, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Оскільки із заявою про призначення пенсії позивачка звернулася 03.09.2024, у той час як матеріали справи не містять доказів того, що подання Державної прикордонної служби України визначало призначення позивачці пенсії за вислугу років саме на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, виходячи із вислуги років 30 років 03 місяці 03 дні та здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 03.09.2024.
Щодо позовних вимог в частині виплатити заборгованість, суд зазначає наступне.
Право на захист це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Отже, вимоги є передчасними.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вказаних позовних вимог.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26 вересня 2024 року.
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 969,00 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, виходячи із вислуги років 30 років 03 місяці 03 дні та здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 03.09.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.