Справа № 539/347/24 Номер провадження 22-ц/814/2170/25Головуючий у 1-й інстанції Овчаренко О.Л. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
18 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Карпушин Г.Л., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача - адвоката Бубліченко Н.В., представника відповідача- Балко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником- адвокатом Бубліченко Наталією Вікторівною,
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 лютого 2025 року, постановлене суддею Овчаренко О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно,
29.01.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період із червня 2017 року до дня смерті останнього; та визнати за нею у порядку спадкування за законом право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 20.06.2002 вона, позивачка, разом із родиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Її сусідами, які проживали у квартирі АДРЕСА_3 , було подружжя пенсіонерів ОСОБА_3 , із якими у неї склалися дружні відносини. Вони допомагали одне одному, зокрема, спільно вирішували побутові проблеми, доглядали за житлом. Зазначає, що фактично між їх квартирами не було меж, а тому обидві родини розміщувалися так, як їм було зручно, а коли хтось із подружжя ОСОБА_3 хворів, то завжди залишався у квартирі позивачки, яка і здійснювала за ним догляд.
Наголошує, що подружжя ОСОБА_3 не мало дітей чи інших родичів. Тому після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона, позивачка, стала опікуватися ОСОБА_2 . Із червня 2017 року вона стала фактично проживати разом із ОСОБА_2 однією сім'єю. Вони вели спільне господарство, разом харчувалися, здійснювали спільні покупки, проводили разом родинні свята та вирішували соціально-адміністративні питання. Коли ОСОБА_2 хворів позивачка здійснювала його догляд, придбавала ліки, займалася організацією його амбулаторного лікування, а згодом і стаціонарного. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і родина позивачки взяла на себе усі витрати, пов'язані з його похованням.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що вона прийняла спадщину по факту спільного проживання зі спадкодавцем, за життя, якого її родина здійснювала поточний ремонт житла та оплачувала комунальні послуги. Тому після смерті ОСОБА_2 у шестимісячний термін, як спадкоємиця за законом четвертої черги, вона, ОСОБА_1 , звернулася до приватного нотаріуса Карпець О.М. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно. Із підстав відсутності у спадкоємця документів, які підтверджують факт родинних відносин зі спадкодавцем, ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, про що 24.10.2023 приватним нотаріусом Карпець О.М. видано постанову вих. 402/02-31. Тому позивачка просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2025 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, таких як ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, придбання майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла та його ремонт, пов'язаність спільним побутом, наявність між такими особами взаємних прав і обов'язків.
Позивачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Бубліченко Н.В., оскаржила рішення міськрайонного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не достатньо приділив уваги особливостям спірної ситуації.
Зазначає, що під час допиту свідків міськрайонний суд допустив процесуальні порушення, а саме, перебив свідків, вносив критичні висловлювання щодо наданих ним показів, не давав можливості у повній мірі відповісти на поставлені перед ними питання, частина з яких була свідкам не зрозуміла.
Вважає, що міськрайонний суд неправильно відобразив покази свідків у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Тоді як обставини, які повідомляли суду сторона позивачки та її свідки, міськрайонний суд безпідставно оцінював критично, що на думку позивачки, свідчить про його суб'єктивність.
Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, доводить його обґрунтованість належними доказами, які міськрайонний суд безпідставно піддав сумніву та здійснюючи їх повторне витребування значно перевищив строк розгляду справи. Зокрема, разом із позовною заявою позивачка надала документ, який підтверджує право власності на спадкову квартиру та довідку із ОСББ, які, серед іншого, містять відомості про зареєстрованих у спадковій квартирі осіб. Усупереч наявним доказам, міськрайонний суд витребував ідентичні документи від позивачки та Лубенської МБТІ, а також спадкову справу від приватного нотаріуса.
Вважає доведеним той факт, що родини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодня спільно харчувалися, їжу їм готувала позивачка. Наполягає на тому, що саме позивачка за життя ОСОБА_2 організовувала питання пов'язані з оплатою комунальних послуг. Вона також придбавала ліки для спадкодавця, опікувалася його здоров'ям, а в подальшому займалася похованням. Наразі вона забезпечує утримання місця поховання подружжя ОСОБА_3 .
Просить врахувати надані стороною позивача докази, а саме, відповідь на адвокатський запит від КП Лубенський обласний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради №276 від 27.10.2023, яким підтверджено, що ОСОБА_2 перебував у закладі на стаціонарному лікуванні, а також, що єдиними особами, які його провідували та опікувалися ним, купували ліки була позивачка та її родина. У медичних документах також була зазначена позивачка, якій після його смерті були видані речі останнього, а також документи для поховання.
Як на доказ, яким підтверджено наявність спільних прав та обов'язків, а також ведення спільного побуту, посилається на лист ОСББ «Весна 115», а також відповіді Територіального центру соціального обслуговування Лубенської міської ради від 19.07.2024, 10.09.2024.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу стороні відповідача, якими не спростовано надані позивачкою докази. При цьому, звертає увагу апеляційного суду, що у жодному нормативно-правовому акті чи судовій практиці України відсутня окрема мова - проживання у одному спільному об'єкті нерухомого майна - житловому приміщенні, шо спростовує позицію відповідача, викладену ним у відзиві на позов.
Посилаючись на наявні у справі фотознімки та покази допитаних у суді першої інстанції свідків, вважає доведеним той факт, що позивачка разом зі спадкодавцем: проживали спільно всією сім'єю у квартирах АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , які використовувалися на користь всієї сім'ї за потреби; вели спільний побут; мали взаємні права та обов'язки; спільно харчувалися та відзначали святи. Указані аспекти мали регулярний характер та доводять обґрунтованість позову.
Зазначає, що позивачка дуже поважала ОСОБА_2 , а тому не ставила питання організації переоформлення належної йому квартири на себе, хоча він і наполягав на цього. У квітні 2023 року стан здоров'я ОСОБА_2 погіршився і його було госпіталізовано. Він просив запросити нотаріуса та головного лікаря для складання заповіту, але період із 21.04.2023 по 24.04.2023 припадав на Великодні свята, а тому не знайшлося нотаріуса, який би виїхав на виклик до госпіталю. Крім того, нотаріуси не здійснюють виїзди в умовах воєнного та надзвичайного стану. Тоді як головний лікар у той час перебував у відрядженні, а тому не міг посвідчити заповіт.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.04.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 18.04.2025.
17.04.2025 до апеляційного суду надійшов відзив Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, за змістом якого представник міської ради просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Представник відповідача просив залишити без змін оскаржуване судове рішення, відхиливши доводи апеляційної скарги, як безпідставні.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд установив наступне.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.20-22, 24/
Відповідно до копії свідоцтва на право власності на житло від 17.06.1997, виданого Органом приватизації виконавчого комітету міста Лубни, квартира загальною площею 29,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Згідно з інформацією КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» вих.№248 від 06.03.2024, станом на 29.12.2012 квартира за адресою: АДРЕСА_1 ,зареєстровано в КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 24.06.1997 у книзі №65, реєстровий №8819 за ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності згідно свідоцтва про право власності на житло від 17.06.1997, виданого Органом приватизації виконавчого комітету міста Лубни.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лубни реєстраційної служби Лубенської міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис №562.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Лубенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №455.
Із довідки ОСББ «Весна-115» від 22.05.2023 та 10.11.2023 убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час його смерті за цією адресою разом з ним ніхто не був зареєстрований.
Відповідно до довідки ОСББ «Весна-115» ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі АДРЕСА_4 за вказаною адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 . Обидві квартири розташовані поряд на п'ятому поверсі 2 під'їзду будинку АДРЕСА_6 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично проживали як одна сім'я з червня 2017року, спільно використовуючи обидві квартири за сімейними потребами. ОСОБА_1 здійснювала догляд, організовувала лікування, забезпечувала харчування та задоволення щоденних життєвих потреб ОСОБА_2 , у тому числі організовувала поховання померлого. Також підтверджується, що ОСОБА_1 проводить оплату квартирної плати за квартиру АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_2 , та виконує обов'язки щодо утримання даної квартири.
На підтвердження позовних вимог стороною позивача надано фотознімки, які становили предмет дослідження суду першої інстанції.
З інформації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області вих.№01-16/560 від 30.05.2024 убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , отримував соціальну послугу догляду вдома із 05.02.2008 по 24.04.2023 три рази на тиждень. Зі слів соціального робітника ОСОБА_7 , сторонніх осіб під час обслуговування помешкання не було.
Згідно з інформацією Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області вих.№01-16/588 від 19.07.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , отримував соціальну послугу догляду вдома у відділенні соціальної допомоги вдома з 05.02.2008 по 22.04.2023. Згідно типового договору про надання соціальних послуг та складеного індивідуального плану соціальний робітник ОСОБА_7 відвідувала ОСОБА_2 протягом трьох годин на тиждень. Надавались такі соціальні послуги: оплата комунальних послуг; купівля продуктів харчування; прибирання квартири. Соціальний робітник не здійснював супровід ОСОБА_2 до медичних установ під час лікування напередодні смерті. Заходи по похованню не здійснювались.
З інформації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області вих.№01-16/114 від 10.09.2024 убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , отримував соціальну послугу догляду вдома у відділенні соціальної допомоги вдома з 05.02.2008 по 22.04.2023. Згідно типового договору про надання соціальних послуг та складеного індивідуального плану соціальний робітник ОСОБА_7 відвідувала ОСОБА_2 протягом трьох годин на тиждень. Зі слів соціального робітника він постійно зазначав, що все необхідне для нього зроблять його близькі люди ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . Тому під час відпустки підміна не надавалась. Щодо прибирання були окремі обмеження, ОСОБА_2 не бажав змінювати обстановку в квартирі. З 05.02.2008 відвідування здійснювалися дві години на тиждень, з 20.12.2022 три години на тиждень.
З копії накладної від 03.06.2024, виданої ФО-П ОСОБА_10 , убачається, що за пам'ятник з написом « ОСОБА_2 » сплачено ОСОБА_1 11 700,00 грн.
Відповідно до накладної №018 від 10.06.2024, виданої ФО-П ОСОБА_11 , за виконання робіт з благоустрою могили ОСОБА_2 сплачено ОСОБА_1 кошти в загальній сумі 7 255,00 грн.
Із копій квитанцій №327679189480 від 03.10.2023 та №329262287207 від 19.10.2023 убачається, що ОСОБА_1 сплатила на рахунок ОСББ «Весна-115» 174,83 грн. (призначення платежу: липень-серпень 2023 р. ОСОБА_12 оплата за АДРЕСА_7 ) та 191,38 грн. (призначення платежу: вересень-жовтень 2023 р. ОСОБА_12 оплата за АДРЕСА_7 ).
Із копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вих. №402/02-31 від 24.10.2023 убачається, що приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Карпець О.М. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_1 на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки спадкоємець не надала документів, що підтверджують факт родинних відносин з ОСОБА_2 .
У суді першої інстанції допитано в якості свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог міськрайонний суд виходив із того, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності (ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, придбання майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла та його ремонт, пов'язаність спільним побутом, наявність між такими особами взаємних прав і обов'язків), тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на квартиру у порядку спадкування.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі №334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 310/7480/19 (провадження № 61-7764св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 523/17895/16-ц (провадження № 61-6355св20) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи становлять сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 751/3254/22 (провадження № 61-3359св23).
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків. Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21 (провадження № 61-7570св23), від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20 (провадження № 61-9778св23).
Наведені норми процесуального права позивачем не дотримано та не доведено належними і допустимими доказами здійснення ним разом із спадкодавцем спільних витрат, наявності спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання спільного майна, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з рішенням суду. Твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, що міськрайонний суд недостатньо приділив уваги особливостям спірної ситуації, колегією суддів відхиляються, як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Натомість посилання сторони позивача, що міськрайонний суд допустив процесуальні порушення під час допиту свідків, по-перше, зводиться до незгоди із оцінкою судом показань свідків, що жодним чином не свідчить про його суб'єктивність; по-друге, показання свідків мають стосуватися предмету спору, а тому дії суду щодо конкретизації показів свідків чи відхилення питань є процесуальним обов'язком суду, який за приписами пункту першого частини п'ятої статті 12 ЦПК України керує ходом судового процесу.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що самими по собі показаннями свідків, які були допитані у суді першої інстанції, а також фотознімками відпочинку не може бути встановлений заявлений юридичний факт, що відповідає позиції Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 569/10171/21.
Утримання квартири позивачем за життя спадкодавця в контексті того, що останнього якого відвідував соціальний робітник, а також після його смерті позивач здійснює на власний розсуд, а тому викладене не свідчить про її проживання разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Натомість, власне ставлення позивача до нині померлого ОСОБА_2 , періодичне придбання продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і поховання, не є підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розрізі зі ст.1264 ЦК України - дає право на спадщину.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на квартиру у порядку спадкування. Оскільки, вимоги про визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом є похідними від встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, тому суд дійшов до вірного висновку і про необхідність відмови у задоволенні цих вимог.
Інші доводи позивача є ідентичними підставам звернення до суду, нічим не підтверджені та є припущеннями позивача, на яких не може ґрунтуватися рішення суду. Натомість, посилання позивача, що міськрайонний суд безпідставно піддав сумніву надані ним докази та здійснив їх повторне витребування, що мало наслідком перевищення строку розгляду справи, що в порядку статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Бубліченко Наталією Вікторівною, - залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 лютого 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.09.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Г.Л. Карпушин
О.В. Чумак