Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5936/25 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 55 Доповідач Коломієць О. С.
22 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Борисюка Р.М., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 295/5936/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 травня 2025 року,ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г.
У травні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, на обґрунтування якого зазначав, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 у справі № 240/14524/21 зобов'язано ГУ ПФ України в Житомирській області здійснити йому з 01.12.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Згідно Закону України на 2025 рік вона складає 3 200,00 грн.
З січня 2025 року виплату підвищення до пенсії згідно ст. 39 Закону № 796 - XII ГУ ПФ України в Житомирській області взагалі припинило, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з запитом. У відповіді ГУ ПФ України в Житомирській області від 14.03.2025 зазначено, що підвищення до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення проводиться на підставі ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в розмірі 2 361,00 грн. та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня № 1524. Однак з 01.01.20205 року підвищення до пенсії не встановлено через не надходження інформація на позивача до ПФУ з Єдиного державного демографічного реєстру.
Звертає увагу, що 31.01.2025 заявник подав необхідні дані до Єдиного держаного демографічного реєстру (далі - ЄДДР) та отримав в ЦНАПі с. Лугини витяг з реєстру територіальної громади із зазначенням, що з 26.04.1986 р він постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим він в черговий раз звернувся до відповідача із запитом, але листом від 04.04.2025 отримав аналогічну відповідь.
Через ненадходження даних з ЄДДР до ПФУ, він звернувся із запитом до Державної міграційної служби України, яка листом від 22.04.2025 роз'яснила, що для встановлення виплат, передбачених ст. 45 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Пенсійний фонд України забезпечує звірення відомостей про постійне проживання одержувачів доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями ЄДДР та інших державних реєстрів. Принагідно зазначено, що відомості про нього в зазначених реєстрах присутні. Таким чином вважає, що у даному випадку ГУ ПФ України в Житомирській області не забезпечив звірення відомостей про постійне місце проживання позивача із відомостями ЄДДР, протиправно та умисно не виконав свої ж функції щодо правомірності встановлення доплат, передбачених ст. 45 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у зв'язку з чим позивач недоотримав до своєї невеликої пенсії додатково 2 361,00 грн.
Стверджує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку оцінив у розмірі 11 805,00 грн., адже він зазнав погіршення стану здоров'я, переніс душевні страждання та був позбавлений можливості підтримувати належний життєвий рівень, лікування і харчування як особи з ІІ групою інвалідності.
З урахуванням вищевикладеного просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФ України в Житомирській області щодо незабезпечення звірення відомостей про постійне проживання ОСОБА_1 як одержувача доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями ЄДДР та інших державних реєстрів, а також стягнути з ГУ ПФ України в Житомирській області моральну шкоду в сумі 11 805,00 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема суд першої інстанції не звернув увагу, що для встановлення виплат, передбачених ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Пенсійний фонд України забезпечує звірення відомостей про постійне проживання одержувачів доплат за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями ЄДДР та інших державних реєстрів. Враховуючи, що позивач вперше звернувся до відповідача після внесення необхідних даних до ЄДДР одразу після 31.01.2025, тому ГУ ПФ України в Житомирській області мало можливість та повинно було забезпечити звірку з Державною міграційною службою, що останнім не було зроблено.
При цьому суд не звернув увагу, що згідно абзацу 1 підпункту 6 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, останній відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення ними своєчасної та у повному обсязі виплати сум пенсій, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надання соціальних послуг відповідно до закону та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та згідно ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і повному обсязі фінансування виплат пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області для продовження виплат за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачених ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», не забезпечив звірення відомостей про постійне проживання позивача із відомостями ЄДДР, протиправно та умисно не виконав свої функції щодо встановлення правомірності доплат, у зв'язку з чим позивач недоотримував 2 361,00 грн. Однак районний суд під час розгляду справи не розглянув відповідні вимоги та не надав оцінку бездіяльності відповідача під час виконання покладених на нього завдань, незважаючи на те, що у позовні заяві позивач просив визнати її протиправною.
Також звертає увагу, що позивачем доведено наявність всіх умов для зобов'язання відповідача відшкодувати заподіяну шкоду. Протиправна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був змушений витрачати значних зусиль для відновлення порушеного права, докладати додаткових зусиль для організації свого часу, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, що негативно відобразилось на психоемоційному і фізичному стані, спричинених неправомірними діями та бездіяльністю відповідача.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до частини першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (пункт перший частини першої статті 19 КАС України).
Справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відносно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат віднесені КАС України до адміністративних справ незначної складності (пункт 3 частини шостої статті 12 КАС України).
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин та методу правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 Положення).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його управління в районах, містах є суб'єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незабезпечення останнім звірення відомостей про постійне проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями ЄДДР для продовження нарахування виплат по підвищенню до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що призвело до неотримання позивачем вказаної доплати в розмірі по 2 361,00 грн. за кожен місяць у період з 01.01.2025 по 30.04.2025, а також відшкодувати заподіяну неправомірною бездіяльністю відповідача моральну шкоду в розмірі 11 805,00 грн.
При цьому даний позов пред'явлений до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб'єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату підвищення до пенсії позивачу.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір щодо недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Спір стосовно недоотриманих сум пенсії також є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії, а тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19 (провадження №14-588цс19).
З урахуванням викладеного, оскільки спори стосовно недоотриманих сум підвищення до пенсії виникли з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії та мають розглядатися адміністративними судами, то колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі також підлягає вирішенню адміністративним судом.
В свою чергу, вимога про стягнення моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч. 5 ст. 21 КАС України.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про те, що справа за вказаним позовом підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції за вказаних вище обставин, приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 травня 2025 року скасувати.
Провадження у справі № 295/5936/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий Судді