Постанова від 03.09.2025 по справі Б29/334-09

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2025 року м.Дніпро Справа № Б29/334-09 (904/430/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2024 (суддя Первушин Ю.Ю.)

у справі № Б29/334-09 (904/430/24)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада"

відповідача-2: Акціонерного товариства "Сенс Банк"

про визнання договору оренди дійсним, зобов'язання виконати умови договору з правом викупу та визнання права власності

в межах справи № Б29/334/-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада"

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (відповідач-1); Акціонерного товариства "Сенс Банк" (відповідач-2) про визнання договору оренди дійсним, зобов'язання виконати умови договору з правом викупу та визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2024 у справі № Б29/334-09 (904/430/24) в задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада", відповідача-2 Акціонерного товариства "Сенс Банк" про визнання договору оренди дійсним, зобов'язання виконати умови договору з правом викупу та визнання права власності - відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2024 у справі № Б29/334-09 (904/430/24) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (відповідач-1); Акціонерного товариства "Сенс Банк" (відповідач-2) про визнання договору оренди дійсним, зобов'язання виконати умови договору з правом викупу та визнання права власності скасувати. Прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Господарський суд Дніпропетровської не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 на момент укладання Іпотечного договору № 17 від 18.01.2008р. не була повідомлена про укладання Іпотечного договору, та не мала можливості дотриматись вимог частини 2 статті 811 Цивільного кодексу України, так як умови Договору № 1 оренди будинку з правом викупу від 03.01.2008р. на той час не були виконані;

- Господарський суд Дніпропетровської області не надав належної оцінки тому факту, що сторонами Договору №1 від 03.01.2008р. досягнуто згоди з істотних умов Договору, визначено предмет договору, об'єкт оренди, порядок передачі, плату за оренду з викупом, порядок проведення розрахунків, права та обов'язки сторін та інші умови договору. А також, тому факту, що умови вказаного Договору зберігають свою силу протягом усього строку його дії, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 10.2. Договору);

- навколо спірного майна починаючи з 2009 року триває низька судових спорів, за результатами яких позивач опинилася у стані правової невизначеності та змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права. Позивач до 2023 року не звертався до Відповідача ТОВ "МБК "Україна- Канада" із заявою про нотаріальне оформлення правочину, так як із-за зазначених протиправних дій відповідача з ухилення виконання свого зобов'язання позивач тривалий час з даного питання відстоює своє порушене право на житло в судах;

- при винесені рішення Господарський суд Дніпропетровської області не взяв до уваги та не надав належної оцінки тому факту, що ТОВ "МБК "Україна-Канада" визнало позов в повному обсязі та просило суд задовольнити його в повному обсязі;

- в Постанові Верховного суду від 28 вересня 2022 року прописано, що перехід права власності на об'єкт від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного договору купівлі- продажу. Договір купівлі-продажу об'єкта повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (розділ 8 «Порядок викупу об'єкта»).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

17.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання у справі, в якому просить розгляд справи відкласти у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі.

02.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, в якому просить розгляд справи відкласти в зв'язку з тим, що адвокат Стасовська Є.А. з 01.09.2025 року знаходиться на лікарняному (медичний висновок про непрацездатність:1111-НН7М-5С9А-НКХН).

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 03.09.2025 приймали участь представники ліквідатора ТОВ "МБК "Україна-Канада" арбітражного керуючого Дєлова В.В. та відповідача-2. Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Телегіною В.І. апеляційної скарги, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Щодо неможливості забезпечення явки у судове засідання адвоката Стасовської Є.А., то колегія суддів зауважує, що представник скаржника брав участь в судовому засіданні 09.04.2025 та надав пояснення по апеляційній скарзі, підтримавши її доводи та вимоги.

В свою чергу, 18.06.2025 суд оголошував перерву в судовому засіданні на 03.09.2025, в тому числі через неявку представника апелянта та подання Телегіною В.І. заяви про відкладення судового засідання у справі.

Також, позивач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 03.09.2025 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник арбітражного керуючого ліквідатора відповідача-1 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача-2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.09.2006 виданого Виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради, відомостей про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.09.2006 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 розділ відомості про об'єкт права власності на нерухоме майно (том-1, арк.с. 62-63, 67) власником спірного майна 01.09.2006 була зареєстрована ТОВ "МБК "Україна-Канада".

Позивач, в якості орендаря, та ТОВ "МБК "Україна-Канада", як орендодавець, у простій письмовій формі уклали Договір №1 оренди з правом викупу від 03.01.2006.

Згідно з п.1.1, п.1.2 вищевказаного Договору №1, ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» передала, а ОСОБА_1 прийняла у строкове платне користування житловий будинок №1 по вул. Бульварній, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, що складається з двох квартир загальною площею 234,8 кв.м. Вартість об'єкта складає 670 000,00 грн.

Будинок належить ТОВ «МБК «Україна-Канада» на праві власності з наступним переходом права власності на об'єкт, та зобов'язалася прийняти об'єкт у строкове платне користування, а згодом і у власність, та сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації за весь об'єкт, яка в цілому складає 670 020 грн. за весь строк оренди (п. п. 1.1, 1.2, 5.1 Договору №1).

Розділ 8 Договору №1 передбачає порядок викупу об'єкту оренди. Згідно вимог п.8.1 Договору №1 об'єкт, що орендується переходить у власність Орендаря, після закінчення строку оренди, у разі внесення Орендодавцю всієї належної до сплати орендної плати за весь час оренди.

Згідно з п. 8.2 Договору №1 перехід права власності на об'єкт оренди від Орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) Сторонами відповідного договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 8.3 договір купівлі-продажу об'єкта повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Факт передачі об'єкта оренди від Відповідача-1 Позивачу підтверджується актом приймання-передачі від 10.01.2008 підписаним сторонами.

Строк оренди сторони визначили у п. 4.1 Договору №1 тривалістю 2 роки та шість місяців, який відраховується від дати укладання Акту передання-приймання.

З наведеного вбачається, що строк оренди скінчився 10.06.2011.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1

23 листопада 2007 між ОСОБА_2 , як замовником, та ТОВ "МБК "Україна-Канада", як підрядником, було укладено Договір підряду на будівництво індивідуального житлового будинку №182/07-ПД/ЗК (том-1, арк.с. 220-222).

На виконання умов Договору підряду ОСОБА_2 23.11.2007 сплатив на рахунок ТОВ "МБК "Україна-Канада" 677 331,25 гривень за рахунком №М-0000201 від 23.11.2007.

На підтвердження даних обставин Позивач надала до матеріалів справи копії Договору підряду від 23.11.2007, платіжного доручення №1123528080 від 23.11.2007 (том-1, арк.с. 223) та виписки з банківського рахунку ОСОБА_2 (том-1, арк.с. 13).

07.02.2008 ОСОБА_2 та ТОВ "МБК "Україна-Канада" уклали додаткову угоду до Договору підряду №182/07-ПД/ЗК від 23.11.2007, за змістом якої дійшли згоди розірвати договір підряду достроково - з 08.02.2008.

Також сторони домовились суму, сплачену Замовником ( ОСОБА_2 ) 23.11.2007 в розмірі 677 331,25 грн. зарахувати як оплату по Договору №1.

В свою чергу, 12.02.2008 ОСОБА_1 та ТОВ "МБК "Україна - Канада" уклали додаткову угоду до Договору №1 (том-1 а.с. 12 зворот).

За змістом додаткової угоди від 12.02.2008 сторони дійшли згоди, що орендарем орендна плата за договором внесена у повному обсязі, об'єкт, що орендується, переходить у власність Орендаря після закінчення строку оренди. Додаткова угода від 12.02.2008 була укладена у простій письмовій формі та підписана сторонами.

Наведені вище обставини Відповідачем-1 не заперечувались.

Виходячи з умов наведених правочинів сторони Договору №1 повинні були укласти договір купівлі-продажу об'єкта оренди у розумний строк після спливу строку оренди - 10.06.2011, проте цього не зробили.

Крім того, ТОВ "МБК "Україна-Канада", як Іпотекодавець, та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", як Іпотекодержатель, уклали Іпотечний договір №17 від 18.01.2008, предметом іпотеки було саме спірне майно - житловий будинок.

В подальшому ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2009 по справі № Б29/334-09 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "МБК "Україна-Канада".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2009 по справі №Б29/334-09 прийнято рішення ввести процедуру розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 28.03.2014 клопотання керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" арбітражного керуючого Самошоста І.І. №02-01/01/02 від 14.03.2014 задоволено частково; затверджено план санації боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (код ЄДРПОУ 32475980); продовжено строк процедури санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада", повноваження керуючого санацією арбітражного керуючого Самошоста І.І., до 29.09.2015.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2020 припинено процедуру санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (код ЄДРПОУ 32475980) - банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 21.05.2021; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Горба Володимира Андрійовича (свідоцтво №988 від 27.05.2013; 49069, місто Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, 53, офіс 4; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.24 по справі №Б29/334-09 прийнято рішення - продовжити строк ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора Горба Володимира Андрійовича (свідоцтво №988 від 27.05.2013) у справі у №Б29/334-09 про банкрутство ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" до 25.09.2024.

Під час процедури банкрутства спірне майно та правовідносини навколо житлового будинку були предметом низки судових спорів.

30.03.2015 за результатами аукціону між керуючим санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" Самошоста І.І. та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: лоту №2: Будинок (матеріали стін: пінобетонні блоки), загальною площею 234,8 кв.м., житловою площею 164, 4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира №1 - загальна площа 117, 4 кв.м.; житлова площа 82, 1 кв.м.; квартира АДРЕСА_1 - загальна площа 117,4 кв.м.; житлова площа 82,3 кв.м.; з господарськими спорудами: замощення літ. І (тротуарна плитка), огорожа літ. №1-6 (метал), що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, буд. 1, проведеного 30.03.2015.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 по справі №Б29/334-09 заяву гр. ОСОБА_1 від 16.02.2017р. про визнання частково недійсним аукціону та визнання недійсним договору купівлі-продажу було задоволено. Судом було визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" в частині продажу лоту №2: Будинок (матеріали стін: пінобетонні блоки), загальною площею 234, 8 кв.м., житловою площею 164,4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира №1 - загальна площа 117,4 кв.м.; житлова площа 82, 1 кв.м.; квартира №2 - загальна площа 117, 4 кв.м.; житлова площа 82, 3 кв.м.; з господарськими спорудами: замощення літ. І (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного 30.03.2015р.; та визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна - будинку (матеріали стін: пінобетонні блоки), загальною площею 234, 8 кв.м., житловою площею 164, 4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_2 - загальна площа 117, 4 кв.м.; житлова площа 82, 1 кв.м.; квартира АДРЕСА_1 - загальна площа 117, 4 кв.м.; житлова площа 82,3 кв.м.; з господарськими спорудами: замощення літ. І (тротуарна плитка), огорожа літ. №1-6 (метал), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 30.03.2015 між керуючим санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" Самошоста І.І. та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк".

Апеляційна інстанція скасувала наведену ухвалу суду першої інстанції, але постановою Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № Б29/334-09 рішення апеляційної інстанції було скасовано, ухвалу Господарського суду від 22.05.2018 - залишено в силі.

Таким чином, власником спірного майна залишилося ТОВ "МБК "Україна-Канада".

Крім того, предметом судового розгляду в межах справи №175/4242/16-ц Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області був спір про право власності ОСОБА_1 на означене вище майно.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 у справі №175/4242/16-ц позов ОСОБА_1 було задоволено, серед іншого було визнано право власності за позивачем на нерухоме майно - житловий будинок, який також є предметом даного спору.

Натомість 28.09.2022 Верховним Судом прийнято постанову, якою вирішено:

- рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в частині позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 9346654, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 617031812214, змінити, виклавши у такій редакції:

«Скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариси Леонідівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 20627749 від 09 квітня 2015 року».;

- рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в частині позовних вимог про визнання права власності скасувати та ухвалити нове судове рішення.

- у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок загальною площею 234,8 кв.м, житловою площею 164,4 кв.м, що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_3 (метал), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Бульварна, буд. 1 - відмовити.

В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін".

Зі змісту постанови Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №175/4242/16-ц слідує, що підставами для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 за вимогою про визнання права власності були визначені наступні підстави:

"За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України пред'являється на захист існуючого (наявного) права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач за позовом про визнання права власності - це особа, яка вже є власником спірного майна, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або особа, що має до майна власний інтерес.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (див. пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03 січня 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1 оренди будинку з правом викупу.

Відповідно до умов вказаного договору об'єкт оренди переходить у власність орендаря після закінчення строку оренди у разі внесення орендодавцю всієї належної до сплати орендної плати за час оренди. Перехід права власності на об'єкт від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу об'єкта повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (розділ 8 «Порядок викупу об'єкта»).

12 лютого 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до вказаного договору, за умовами якої ОСОБА_1 орендна плата за договором була внесена у повному обсязі, а об'єкт, що орендується, переходить у власність ОСОБА_1 після закінчення строку оренди (2 роки і 6 місяців).

Зазначене свідчить про існування іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права в частині визнання за Телегіною В.І. права власності на житловий будинок загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_3 (метал), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, буд. 1, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин у контексті цієї справи положень статті 392 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про задоволення позовних вимог у зазначеній частині, не звернули увагу на викладене вище, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності".

Одночасно з наведеним вище, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020 в межах справи про банкрутство №Б29/334-09 було застосовано наслідки недійсності правочинів. Повернуто сторони в попередній стан. Повернуто у власність ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (ЄДРПОУ 32475980, вулиця Харківська 14а, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область, 52005) Будинок (матеріали стін: пінобетонні блоки), загальною площею 234,8 кв.м., житловою площею 164,4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_2 - загальна площа 117,4 кв.м.; житлова площа 82,1 кв.м.; квартира АДРЕСА_1 - загальна площа 117,4 кв.м.; житлова площа 82, 3 кв.м.; з господарськими спорудами: замощення літ. І (тротуарна плитка), огорожа літ. №1-6 (метал), що знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, буд. 1; зобов'язано ліквідатора ТОВ “МБК “Україна-Канада у справі №29/334-09 про банкрутство ТОВ “МБК “Україна-Канада», арбітражного керуючого Горба Володимира Андрійовича прийняти зазначене майно та забезпечити його схоронність, а також вжити заходів щодо відновлення запису про право власності на вказане майно за ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В подальшому 03.11.2022 постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі № Б29/334-09 ухвалу першої інстанції від 13.08.2020 було скасовано, у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (вх. №37052/20) - відмовлено.

За наслідками касаційного оскарження постанова апеляційної інстанції була залишена в силі.

В січні 2023 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ "МБК "Україна-Канада" із заявою про оформлення в письмовій формі Договору купівлі-продажу житлового будинку (т. 1 а.с. 56, 57), однак відповіді не отримала, що і стало причиною виникнення даного спору та звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність правочину, який є предметом спору, відповідно відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про зобов'язання відповідачів виконати умови Договору №1. Щодо вимог про визнання права власності, то суд виснував, що такі є неналежним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (відповідач-1); Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (відповідач-2) про визнання договору оренди дійсним, зобов'язання виконати умови договору з правом викупу та визнання права власності.

Позовна заява подана в межах справи №Б29/334-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вулиця Харківська, 14а, код ЄДРПОУ 32475980).

Згідно прохальної частини позовної заяви Позивач просив суд:

- визнати дійсним Договір №1 оренди будинку з правом викупу від 03 січня 2008 року житлового будинку літ. «А» загальною площею 234,8 кв.м., житловою площею 164,4 кв.м., що складається з двох квартир, квартира АДРЕСА_4 . № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський район (колишня назва Дніпропетровський район), смт. Слобожанське (колишня назва смт. Ювілейне), вул. Бульварна, буд.1, укладений в письмовій формі між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» (код ЄДРПОУ 32475980, 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Харківська, 14а) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ).

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та Акціонерне товариство «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, Ліцензія НБУ №61 от 01.12.2022 г., 03150, м. Київ. вул. Велика Васильківська, 100) виконати умови Договору №1 оренди будинку з правом викупу будинку від 03 січня 2008 року, який складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 234,8 кв.м., житловою площею 164,4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_3 (метал), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський район (колишня назва Дніпропетровський район), смт Слобожанське (колишня назва смт. Ювілейне), вул. Бульварна, буд.1

- визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 234,8 кв.м., житловою площею 164,4 кв.м., що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_6 Дніпровський район (колишня назва Дніпропетровський район), смт. Слобожанське (колишня назва смт. Ювілейне), вул. Бульварна, буд.1.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» (код ЄДРПОУ 32475980, 52005 Дніпропетровська область, Дніпровським район, смт. Слобожанське вул. Харківська, 14а) та Акціонерного товариства «Сенс Банк» ( код ЄДРПОУ 23494714, Ліцензія НБУ №61 от 01.12.2022, 03150, м. Київ. вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) суму судових витрат по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Позивач звернулася до суду з огляду на відсутність правової визначеності відносно її майна, а саме вказала, що на даний момент вона володіє житловим будинком, але право власності за нею не зареєстровано. Земельна ділянка, на який розташоване спірне майно зареєстровано саме за Позивачем. Зареєстрованим власником спірного майна - житлового будинку є ТОВ МБК "Україна-Канада".

На даний час Господарським судом Дніпропетровської області розглядається справа про визнання банкрутом ТОВ "МБК "Україна-Канада" №Б29/334-09, триває процедура ліквідації боржника. Спірне майно, як частина ліквідаційної маси, може бути реалізовано на користь третіх осіб, що порушує інтереси позивача та може призвести до втрати позивачем спірного майна.

Також позивач вказав, що спірне майно було передано Відповідачем-1 в іпотеку Відповідачу-2 та знаходиться під обтяженням.

Позивач вважає, що набула спірне майно згідно умов Договору №1 оренди з правом викупу від 03.01.2006 укладеним у простій письмовій формі між нею, як Орендарем, та ТОВ "МБК "Україна-Канада" (далі - Договір №1). Позивач наполягає, що виконала всі умови Договору №1, повністю розрахувалась, але Відповідач-1 не здійснив оформлення договору купівлі продажу, в порядку передбаченому умови пунктів 8.1 - 8.3 Договору №1.

В січні 2023 року позивачем на адресу ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" та арбітражного керуючого - ліквідатора ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" Горб В. А. було направлено заяву про оформлення у письмовій формі Договору-купівлі продажу об'єкта, який підлягає нотаріальному посвідченню та держаній реєстрації. Однак, відповіді позивач не отримала. За твердженням позивача, на даний час існують правові підстави для визнання дійсним в судовому порядку вищевказаного Договору з подальшим визнанням права власності на об'єкт нерухомості за позивачем у справі.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області, так як у відповідності до вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ МБК «Україна - Канада».

Навколо спірного майна тривала низька судових спорів, за результатами яких вона опинилася у стані правової невизначеності та змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права.

ОСОБА_1 в позовній заяві посилалася до вимог та правил встановлених ст. ст. 11, 220, 316, 317, 319, 328, 334, 386, 391, 392, 628, 638, 640, 657, 810-1, 814 Цивільного кодексу України.

ТОВ "МБК "Україна-Канада" не заперечувало фактів та обставин на які посилався Позивач. За змістом останнього відзиву на позовну заяву від 06.08.2024 відповідач-1 просив суд позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Відповідач-2 АТ "Сенс Банк", який є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", проти задоволення позову заперечував.

18 січня 2008 року між ТОВ "МБК "Україна-Канада" та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №085/001-8. В якості забезпечення виконання Боржником своїх зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги Боржником було укладено Іпотечний договір №17 від 18.01.2008, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко ЛЛ. та зареєстрований в реєстрі за №91, відповідно до якого ТОВ Міжнародна Будівельна Компанія "Україна-Канада" передано в іпотеку нерухоме майно (будинок), який складається з житлового будинку, пінобетонні блоки, літ. "А", (двохквартирного): квартира №1, заг. пл. 117,4 кв.м. житловою пл. 82,1 к.в.м.та квартира №2, заг. пл. 117,4 кв.м., житловою пл. 82,3 к.в.м., з господарськими будівлями та спорудами: замощення тротуарна плитка , літ. "І", огорожа металева, №1-6, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, смт. Юбілейне, вул. Бульварна, буд. 1. Заставна вартість - 234 000, 00 дол. США.

Таким чином, Іпотечний договір був укладений відповідно до чинного законодавства України. На момент укладення договору, право власності на предмет іпотеки належало ТОВ "МБК "Україна-Канада" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 вересня 2006 року, виданого виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради на підставі рішення №288 від 18.08.2006 року; право власності зареєстроване відповідно до витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 11711517, виданого Дніпропетровським районним КП "БТІ" 01.09.2006, реєстраційний номер 15912868.

Згідно п. 1.7 Іпотечного договору, за наявності прав чи вимог інших осіб на Предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, АКБ СР "Укрсоцбанк" має переважне право задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета іпотеки.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2012 по справі Б29/334-09 затверджено реєстр вимог кредиторів, грошові вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого наразі є АТ «Сенс Банк") в сумі 34 181 360,75 грн включені до першої черги (забезпечені заставою майна боржника).

На даний час майно, що належить ТОВ "МБК "Україна-Канада" на праві власності, знаходиться у володінні ОСОБА_1 , та не повернуто власнику чим, на думку АТ «Сенс Банк», вчиняються перешкоди у здійсненні заходів ліквідаційної процедури, що в свою чергу порушує інтереси не тільки банкрута, а й інших кредиторів по справі.

Відповідач-2 звертав увагу суду на нікчемність Договору №1, з огляду на порушення порядку його укладання. На думку Відповідача-2 спірний правочин є договором оренди з правом викупу та в силу вимог статті 655 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню. Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору вказує на нікчемність такого правочину (стаття 220 ЦК України).

Також, Відповідач-2 вказував на пропуск Позивачем строку позовної давності.

Апеляційний суд зазначає, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За змістом позовних вимог та підстав позову, Позивач прагне захистити право власності на спірне майно, яке вона використовує, для чого просила суд визнати дійсним Договір №1 в порядку передбаченому статтею 220 ЦК України, зобов'язати відповідачів виконати умови Договору №1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок.

Статтею 379 Цивільного кодексу України, яка має назву "Поняття житла", визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Частинами першою та третьою статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Цивільні правовідносини з приводу оренди житла з викупом врегульовано ст. 810-1 ЦК України.

Відповідно до вимог частин 2, 6, 7 статті 810-1 Цивільного кодексу України:

- за договором оренди житла з викупом одна сторона - підприємство-орендодавець передає другій стороні - фізичній особі (особі-орендарю) житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря;

- до договору оренди житла з викупом застосовуються положення статей 811, 813-820, 823, частини другої статті 825, статей 826, 1232-1 цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених законом;

- договір оренди житла з викупом є документом, що свідчить про перехід права власності на нерухоме майно від підприємства-орендодавця до особи-орендаря з відкладальними обставинами, визначеними законом.

Форма договору найму житла встановлена статтею 811 ЦК України, за змістом частини 2 даної статті договір оренди житла з викупом підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджується, що Договір №1 оренди будинку з правом викупу було укладено 03.01.2008 у простій письмовій формі на строк 2 роки та 6 місяців.

Згідно вимог частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правові наслідки недодержання вимоги закону при нотаріальне посвідчення установлені статтею 220 ЦК України.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 статті 220 ЦК України передбачено - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З огляду на наведене, Позивач наполягав на визнанні Договору №1 дійсним.

Пунктом 8.1 Договору №1 сторони встановили - об'єкт, що орендується, переходить у власність Орендаря, після закінчення строку оренди, у разі внесення Орендодавцю всієї належної до сплати орендної плати за час оренди.

Водночас, умовами пунктів 8.2 та 8.3 передбачено додаткове оформлення права власності окремим договором купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

При цьому варто зауважити, що встановлений сторонами договору окремий обов'язок укладання договору купівлі-продажу орендного майна, не звільняє учасників цивільних правовідносин від виконання встановленого законом порядку нотаріального посвідчення правочину - договору оренди з викупом.

Судом становлено, що Договір №1 було укладено 03.01.2008. Акт приймання передачі майна в оренду сторони підписали 10.01.2008. ТОВ "МБК "Україна-Канада" отримала суму орендних платежів 12.02.2008, що підтверджується Додатковою угодою від 12.02.2008 до Договору №1. Умови договору відповідали волі сторін та не містили протиправних умов.

Таким чином, Сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося часткове виконання договору сторонами, а саме в частині передачі майна в оренду та внесення орендних платежів в повному обсязі.

Водночас, протягом тривалого часу з 2008 року по січень 2023 рік жодна із сторін не намагалася вчинити його нотаріальне посвідчення.

Також, сторони не виконали умови встановлені п.п. 8.2 та 8.3 та не уклали договору купівлі-продажу орендованого майна.

ОСОБА_1 в позовній заяві (як і в апеляційній скарзі) вказує, що не мала можливості оформити договір купівлі-продажу внаслідок обмежень, які виникли у зв'язку із укладанням Іпотечного договору №17 від 18.01.2008.

Як вбачається з обставин справи, ТОВ "МБК "Україна-Канада" 18.01.2008 уклав іпотечний договір №17 із АКБ "Укрсоцбанк" передавши об'єкт оренди в забезпечення грошових зобов'язань ТОВ "Дніпроцентрбуд".

ТОВ "МБК "Україна-Канада" отримала суму орендних платежів 12.02.2008, що підтверджується Додатковою угодою від 12.02.2008 до Договору №1.

З іншого боку Позивач надала суду докази того, що вона отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, виробила технічний паспорт на житловий будинок, подала Декларацію про готовність об'єкту до експлуатації, отримала рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної Ради від 17 червня 2015 про присвоєння адреси житловому будинку, розташованому на її земельній ділянці.

Також, ОСОБА_1 зверталася до державного реєстратора прав на нерухоме майно у Департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 38193795 від 17 листопада 2017 (том-1 арк.с. 60-61).

Із заявою про оформлення у письмовій формі Договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "МБК "Україна - Канада" лише у січні 2023 року.

Згідно вимог частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правові наслідки недодержання вимоги закону при нотаріальне посвідчення установлені статтею 220 ЦК України.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України.

У постанові від 20.08.2020 року у справі №910/9817/19 Верховний Суд дійшов висновку, що суду надається право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). При цьому з вимогою про визнання недійсним договору, який нотаріально не посвідчений, може звернутись саме особа, яка є стороною за договором. Рішення про визнання недійсним нотаріально непосвідченого правочину може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка повністю або частково виконала договір.

Отже, зміст положень частини другої статті 220 Цивільного кодексу України дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони поширюються лише на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору однією із сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

У постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №305/1468/16-ц зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 Цивільного кодексу України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.03.2019 року у справі №665/2266/16-ц, від 30.10.2019 року у справі №140/2001/17, від 22.02.2021 року у справі №545/440/18 та від 21.04.2023 року у справі № 469/159/13-ц).

Водночас, варто зауважити, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Як вже було зазначено, метою заявлення даного позову є захист Позивачем права власності на спірне майно.

У даному випадку визнання дійсним Договору оренди будинку з правом викупу №1 від 03.01.2008 не призведе до захисту прав Позивача та потребуватиме додаткових звернень до суду, адже перехід права власності на об'єкт від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного договору купівлі-продажу об'єкта, який повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (розділ 8 «Порядок викупу об'єкта»).

Тобто саме по собі укладення Договору оренди будинку з правом викупу №1 від 03.01.2008 не є підставою для набуття Телегіною В.І. права власності на спірне майно. Такою підставою може бути укладення відповідного Договору купівлі-продажу.

Так, у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 175/4242/16 встановлені обставини щодо умов Договору № 1 оренди будинку з правом викупу від 03.01.2008р. та досліджувалося питання належності та ефективності способу захисту Позивача.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд дійшов висновку, що обумовлення сторонами необхідності укладення відповідного договору купівлі-продажу житлового будинку свідчить про існування іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права в частині визнання за Телегіною В.І. права власності на житловий будинок загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_7 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м, з господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. №1-6 (метал), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, буд. 1.

В свою чергу, колегією суддів приймається до уваги, що позовні вимоги про зобов'язання Відповідачів виконати умови Договору №1 взагалі є абстрактними, так як Позивач не визначив які саме дії повинен виконати Відповідач-1 та Відповідач-2, який навіть не є стороною означеного правочину.

Щодо посилання Телегіної В.І. (апелянта) на умови п. 8.1 Договору №1 про те, що об'єкт, що орендується, переходить у власність Орендаря, після закінчення строку оренди, у разі внесення Орендодавцю всієї належної до сплати орендної плати за час оренди, то такі не суперечать умовам п. 8.2 та п. 8.3 Договору №1, якими передбачено, що перехід права власності на об'єкт оренди від Орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) Сторонами відповідного договору купівлі-продажу. Згідно вимог п. 8.3 договір купівлі-продажу об'єкта повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Тобто згадані умови не є взаємовиключними, а доповнюють одна одну, конкретизуючи зміст домовленостей між сторонами, а їх регулювання відповідало діючому на той час законодавству.

Крім того, у даному випадку апеляційний суд вважає за необхідне звернутися до правової доктрини - contra proferentem, за якою слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав (див. постанову Верховного Суду від 19.12.2023 у справі № 925/1205/22).

Зважаючи на те, що сторони досягли згоди про те, що для переходу об'єкта нерухомості у власність ОСОБА_1 укладається саме договір купівлі-продажу і визначили його форму, то сама по собі обставина сплати усіх орендних платежів за час оренди не призводить до автоматичного набуття Позивачем права власності на спірне майно та не створює правових наслідків для заявлення нею відповідних вимог, в тому числі про спонукання Відповідача-1 до укладення такого правочину.

Цей висновок узгоджується із положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, якими визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Відповідно до статті 6, ч. 1 ст. 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зазначила, що якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту. За висновком Великої Палати Верховного Суду, стягнення боргу за поставлений відповідачем товар за результатами часткового виконання вже укладеного договору є ефективним способом захисту його прав, однак вимога про визнання договору укладеним задоволенню не підлягає.

Пунктами 4, 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, у випадку відмови Відповідача-1 від виконання умов Договору №1, що ймовірно малося на увазі від укладення Договору купівлі-продажу спірного майна, орендна плата за яке була внесена Телегіною В.І. у повному обсязі, Позивач не позбавляється можливості захистити свої права іншим чином, як от відшкодування збитків тощо.

Також, Позивач не позбавлений права звернутись із заявою про визнання грошових вимог у справі №Б29/334-09 про банкрутство ТОВ "МБК "Україна-Канада".

Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відтак, слід погодитися з висновком господарського суду про обрання Позивачем неправильного (неналежного та неефективного способу захисту), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Окрім того, колегією суддів враховується, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналіз норм розділу 1 книги 3 ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України.

В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Позивач у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

Тобто підставою для застосування статті 392 ЦК України є оспорювання чи невизнання іншою особою належного позивачу права.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц було визначено, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб; відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, якщо особі належить певне суб'єктивне право на річ, то така особа вправі звернутися до суду з вимогою про визнання за нею цього права.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 07.08.2019 у справі № 902/869/17.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18; судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі № 5006/5/39б/2012, а також висновкам Верховного Суду у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 05.03.2019 у справі № 917/377/17 (п. 6.1.), від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18.

В свою чергу, вимогу щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна містить стаття 657 ЦК України.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Виходячи зі змісту ст.ст. 334, 657 ЦК України виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно пов'язується з укладенням договору купівлі-продажу, його нотаріальним посвідченням та відповідної державної реєстрації, чого зроблено не було.

Оскільки матеріали справи не містять доказів набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно, тому в даній справі суд не може застосувати положення ст. 392 ЦК України, оскільки за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

За таких умов, даний позов фактично заявлено ОСОБА_1 не для визнання, а для набуття права власності, що вказує на необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо доводів скаржниці про те, що при винесені рішення Господарський суд Дніпропетровської області не взяв до уваги та не надав належної оцінки тому факту, що ТОВ "МБК "Україна-Канада" визнало позов в повному обсязі та просило суд задовольнити його в повному обсязі, то відповідно до ч. 6 ст. 46, ч. 5 ст. 191 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, Відповідач-1 ТОВ "МБК "Україна - Канада" перебуває у процедурі банкрутства та знаходиться у стадії ліквідації.

Відповідно до частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (частина 1 статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства).

Статтею 63 Кодексу України з процедур банкрутства визначені особливості продажу майна банкрута.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Кодексу мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Позивач письмово звернувся до Відповідача-1 з вимогою про нотаріальне посвідчення Договору №1 лише у 2023 році, коли відносно ТОВ "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" судом була розпочата ліквідаційна процедура у справі про банкрутство №Б29/334-09.

Відтак, спірне нерухоме майно банкрута підлягає включенню до ліквідаційної маси боржника, а тому у ліквідатора ТОВ "МБК "Україна-Канада" відсутні повноваження щодо відчуження майна підприємства-банкрута у інший спосіб, ніж встановлений Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема, статтею 63 цього Кодексу.

Визнання у даному випадку позовних вимог суперечить нормам КУзПБ та порушує інтереси самого боржника та його кредиторів, а тому не приймається судом.

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України позовна давність застосовується у випадку, коли позовні вимоги визнано судом обґрунтованими, а тому підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності не вбачається.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим та неспростованим апелянтом висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.

З огляду на що, доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення від 14.08.2024, яке відповідає вимогам встановленим ст. 236 ГПК України.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2024 у справі № Б29/334-09 (904/430/24) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2024 у справі №Б29/334-09 (904/430/24) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 29.09.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

130642450

Наступний документ

130642452

Інформація про рішення:

№ рішення:	130642451
№ справи:	Б29/334-09
Дата рішення:	03.09.2025
Дата публікації:	02.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (17.10.2025)
Дата надходження:	03.10.2023
Предмет позову:	визнання недійсним іпотечного договору №17 від 18.01.2008 та скасування запису

Розклад засідань:

Минулі засідання (96)

12.03.2020 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2020 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
21.05.2020 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.08.2020 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.08.2020 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.08.2020 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.10.2020 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.10.2020 16:30	Центральний апеляційний господарський суд
08.12.2020 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.02.2021 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.02.2021 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.02.2021 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.02.2021 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
16.03.2021 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
16.03.2021 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2021 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
30.03.2021 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.05.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
01.06.2021 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.07.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.08.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
31.08.2021 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
14.09.2021 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
14.09.2021 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
23.09.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.10.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.10.2021 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.10.2021 16:00	Центральний апеляційний господарський суд
26.10.2021 16:00	Центральний апеляційний господарський суд
16.11.2021 15:00	Центральний апеляційний господарський суд
30.11.2021 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
30.11.2021 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
21.12.2021 16:00	Центральний апеляційний господарський суд
22.09.2022 14:30	Центральний апеляційний господарський суд
20.10.2022 15:00	Центральний апеляційний господарський суд
03.11.2022 16:30	Центральний апеляційний господарський суд
06.12.2022 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
20.12.2022 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
31.01.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
01.02.2023 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.02.2023 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
07.03.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.03.2023 11:15	Касаційний господарський суд
20.03.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.04.2023 11:00	Касаційний господарський суд
17.04.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.05.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.05.2023 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
16.05.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
23.05.2023 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
23.05.2023 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
30.05.2023 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.06.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.06.2023 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
13.06.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.06.2023 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.06.2023 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
04.07.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
14.08.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
03.10.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.10.2023 14:30	Центральний апеляційний господарський суд
31.10.2023 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.11.2023 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.12.2023 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
09.01.2024 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
13.02.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.02.2024 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
11.03.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.03.2024 09:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
09.04.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
20.05.2024 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
03.06.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.08.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
06.08.2024 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.08.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
14.08.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
14.08.2024 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
14.10.2024 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.11.2024 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
14.01.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
11.02.2025 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
11.03.2025 12:30	Господарський суд Дніпропетровської області
09.04.2025 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
14.04.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.04.2025 16:00	Господарський суд Дніпропетровської області
18.06.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
23.06.2025 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.06.2025 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
04.08.2025 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
25.08.2025 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
03.09.2025 14:10	Центральний апеляційний господарський суд
09.09.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
03.11.2025 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області

Заплановані засідання (2)

25.11.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.11.2025 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області