03.09.2025 року м.Дніпро Справа № 912/1022/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 (суддя Глушков М.С.)
у справі № 912/1022/24
про неплатоспроможність ОСОБА_1
Ухвалою від 06.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 912/1022/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Ввів процедуру реструктуризації боргів боржника. Ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Волторніста С.І.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі № 912/1022/24 провадження у справі № 912/1022/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) закрито. Припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. Припинено повноваження керуючого реструктуризацією боргів у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Волторніста Сергія Івановича. Заяву від 21.06.2024 Акціонерного товариства "Акцент-Банк" про визнання кредиторських (грошових) вимог повернуто без розгляду через закриття провадження у справі.
Не погодившись з вказаним рішенням фізичною особою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 року у справі № 912/1022/24 та направити справу для подальшого розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- Боржником в частині належного чоловіку Боржника майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3520587500:02:000:1251, площею 2 га, квартири, загальною площею 101,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гаража, загальною площею 20,6 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то суд не врахував, що частка Боржника в цьому майні відсутня;
- в частині належного Боржнику майна, а саме автомобіля марки СНЕRУ ЕLАRА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шасі (кузов) № НОМЕР_3 , то на підставі нотаріального доручення від 31.10.2021 року НРВ 502773, зареєстрованого в реєстрі за № 4424 та посвідченого приватним нотаріусом Панчишиною С.С. вищевказаний автомобіль фактично був проданий громадянам ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;
- Боржник не має та не мав наміру приховати від кредиторів та суду належне йому та членам його сім'ї майно, яке може бути реалізовано з метою погашення визнаних судом вимог кредиторів та перелік якого наведено в поданих суду деклараціях та підтверджене звітом арбітражного керуючого;
- суд першої інстанції перебравши на себе повноваження арбітражного керуючого та закриваючи провадження у справі передчасно ставить питання про визначення частки кожного подружжя в спільно сумісному майні подружжя, визначення якої при необхідності мало б відбуватися в процедурі погашення боргів шляхом пред'явлення відповідного позову, в тому числі на належний чоловіку Боржника автомобіль марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 . А ні судом а ні арбітражним керуючим не було встановлено ціну вище вказаного автомобіля, вартість якого, враховуючи рік випуску та процент зносу, може включатися в дрібний правочин, який не потребує згоди іншого з подружжя і може вважатися особистим майном ОСОБА_4 ;
- в частині не подання керуючим реструктуризацією Боржника у встановлений судом строк плану реструктуризації боргів боржника, то враховуючи, що судом першої інстанції не було винесено ухвали про визнання вимог кредиторів, арбітражний керуючий не мав жодних правових повноважень для формування та подачі на затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника;
- в частині позиції суду першої інстанції на можливість Боржника припинити соціальну відпустку по догляду за дитиною, то висновок суду про те, що Боржник може залишити дитину і йти працювати з метою погашення боргів є втручанням в особисте сімейне життя в розумінні положень Конвенції.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
Учасники справи про неплатоспроможність своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 03.09.2025 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували. Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв'язок з представником скаржника та арбітражним керуючим в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак облікові записи представника скаржника та арбітражного керуючого були неактивними та на зв'язок не вийшли, тому засідання в режимі відеоконференції відбулося без їх участі, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції».
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Представник скаржника брав участь в судовому засіданні 04.06.2025 та надав пояснення по апеляційній скарзі, підтримавши її доводи та вимоги.
Також, боржник, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 03.09.2025 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку постанови суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2024 відкрито провадження у справі №912/1022/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Волторніста С.І.
Зокрема, 01.10.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, де вона зазначає, що 20.10.2021 придбано автомобіль марки СНЕRУ ЕLАRА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шасі (кузов) № НОМЕР_3 . Боржниця зазначає, що на підставі нотаріального доручення від 31.10.2021 року НРВ 502773, зареєстрованого в реєстрі за № 4424 та посвідченого приватним нотаріусом Панчишиною С.С. вищевказаний автомобіль проданий громадянам ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Дане доручення було виписане строком на 3 роки, до 31.10.2024. ОСОБА_1 пояснює, що їй невідомо, з яких причин ОСОБА_2 або ОСОБА_3 не зняли з обліку даний автомобіль та не переоформили його на себе чи інших осіб, оскільки зв'язку з даними особами в неї не має (а.с. 148).
Разом з поясненнями боржниця надала до суду довідку Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради, у якій міститься інформація наступного змісту. Довідка видана ОСОБА_1 про те, що вона дійсно з 18.02.2020 працює на посаді адміністратора відділу реєстрації місця проживання особи управління у сфері державної реєстрації департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради. З 17.05.2022 по 19.02.2025 перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 150).
02.10.2024 від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Кіровоградській області (Філія ГСЦ МВС) на виконання ухвали суду надійшов лист наступного змісту. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів на ім'я наступним фізичних осіб, а саме: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дійсно зареєстровано на праві власності автомобіль марки СНЕRУ ЕLАRА 2007 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. куб., номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 20.10.2021, яка відбулась в ТСЦ 3541 РСЦ ГСЦ МВС в Кіровоградській області на підставі договору купівлі продажу (СГ); ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , дійсно зареєстровано на праві власності автомобіль марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , дата реєстрації 28.08.2021, яка відбулась в ТСЦ 3541 РСЦ ГСЦ МВС в Кіровоградській області на підставі договору купівлі продажу (СГ) (а.с. 155).
04.10.2024 до суду від ОСОБА_5 надійшла заява з доданим Протоколом інвентаризації майна боржника (т. 2 а.с. 166). Відповідно до поданого протоколу арбітражний керуючий зазначає наступну інформацію. В рамках інвентаризації встановлено, що боржниця володіє на праві власності транспортним засобом CHERY ELARA, 2007 року випуску. Місцезнаходження транспортного засобу: Україна, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, буд. 111, кв. 79. Вартість автомобіля складає 100 000,00 грн. Дані відомості підтверджуються даними з Кабінету водія, а також відомостями наданими Сервісним центром МВС України.
Будь-яке нерухоме майно у боржника відсутнє.
04.10.2024 арбітражним керуючим подано до суду звіт про перевірку декларації про майновий стан боржника (а.с. 174). ОСОБА_5 зазначає, що разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником подавались декларації про майновий стан боржника за 2021-2024 роки. ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується витягом про місце проживання боржника. До членів сім'ї боржника належать:
Мати: ОСОБА_6 , Паспорт № НОМЕР_6 , виданий 08.10.2020 року (Швеція);
Чоловік: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Донька: ОСОБА_7 , Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_7 .
В деклараціях вказане місце роботи боржниці: Департамент надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради (25006, м. Кропивницький, вул. Архітектора Паученка, 41/26, email: cnap@krmr.gov.ua) посада - адміністратор відділу реєстрації місця проживання особи управління у сфері державної реєстрації (декретна відпустка).
Арбітражний керуючий повідомив, що до декларації внесені відомості про доходи боржниці та членів сім'ї (чоловіка), а також, джерело походження грошових коштів, відомості про що відповідають довідкам про доходи. До декларацій внесені відомості про нерухоме та рухоме майно боржниці та членів сім'ї, що відповідає Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостям, що містяться на сайті Сервісного центру УМВС України.
Також у поданому звіті ОСОБА_5 вказано, що при перевірці декларації про майновий стан боржника арбітражним керуючим не виявлено подання неповної, чи недостовірної інформації боржником.
Інших відомостей до суду не подано.
Проаналізувавши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням імперативних норм ст. 123 КУзПБ господарський суд дійшов висновку, що поведінка боржниці не відповідає стандартам добросовісності та про наявність правових підстав для закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у зв'язку з тим, що боржницею у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Предметом судового розгляду є питання обґрунтованості рішення суду про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Щодо особливостей правового регулювання інституту неплатоспроможності фізичних осіб, необхідно зазначити, що із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, фізичної особи-підприємця та не тотожний за метою і механізмом реалізації до інституту банкрутства юридичних осіб.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою КУЗБ "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 КУзПБ).
Як убачається з пояснювальної записки до проекту Кодексу України з процедур банкрутства метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації не з їх вини та потребують допомоги з боку держави.
Тому, призначенням цих норм законодавець визначив забезпечення допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації їх боргів, а у разі неможливості у майбутньому погасити борги - заслужити їх списання.
У преамбулі КУзПБ закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої КУзПБ - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами обох судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, слід враховувати, що на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб КУзПБ не встановлена.
За змістом статті 116 КУзПБ лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Таким чином, КУзПБ запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Частиною другою статті 6 КУзПБ визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд серед іншого зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (стаття 1 КУзПБ).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
Саме на цьому акцентував Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постановах від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 та від 26.05.2022 у справі № 903/806/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Подібну позицію розділяє й суд апеляційної інстанції, адже за такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).
Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 КУзПБ), отже обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 частини третьої статті 116 КУзПБ), тому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
- подати проект плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 КУзПБ);
- повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (стаття 125 КУЗПБ);
- погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (частина перша статі 128 КУзПБ).
Також, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема, передбачає:
- відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (пункти 3, 4 частини четвертої статті 119 КУзПБ), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених частиною сьомою статті 123 КУзПБ;
- закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 КУзПБ);
- відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству; боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з частиною третьою статті 125 КУзПБ або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 2, 5, 6 частини восьмої статті 126 КУзПБ);
- дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (частина одинадцята статті 126 КУзПБ).
Системне тлумачення цих приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах КУзПБ принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Щодо закриття провадження у справі про неплатоспроможність в межах судової процедури реструктуризації боргів боржника
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
За частиною першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою КУЗБ "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 КУзПБ).
За такого правового регулювання у справі про неплатоспроможність фізичної особи застосовні загальні підстави закриття провадження у справі про банкрутство, передбачені частиною першою статті 90 КУзПБ з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними нормами цього Кодексу, отже тією мірою, якою ці підстави можуть стосуватися боржника - фізичної особи.
Системне тлумачення положень частини першої статті 90 КУзПБ у взаємозв'язку зі статтею 113 КУзПБ свідчить, що наведена норма та визначені нею підстави закриття провадження у справі про банкрутство (за винятком, визначених пунктами 1, 2, 5, які стосуються виключно юридичних осіб) є загальними приписами стосовно підстав закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за Книгою четвертою цього Кодексу, адже застосовуються як до банкрутства юридичних осіб, так і фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців.
Тож, за змістом частини першої статті 90 КУзПБ термін "справа про банкрутство" слід тлумачити широко, як універсальне поняття, адже банкрутство боржника є одним з етапів провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а підстави закриття провадження, які стосуються лише юридичних осіб, законодавець виділив у цій нормі відповідним уточненням щодо особи боржника або властивих лише банкрутству юридичних осіб судових процедур.
Окрім того, з урахуванням положень статей 3, 12 ГПК України, 2 КУзПБ та відсилочного припису пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ у справі про неплатоспроможність фізичної особи можуть бути застосовані підстави закриття провадження у справі за статтею 231 ГПК України в тих межах, що стосуються фізичної особи та особливостей банкрутства.
Щодо спеціальних підстав закриття провадження у справі, які можуть бути застосовані лише у справі про неплатоспроможність фізичної особи, то аналіз приписів Книги четвертої КУзПБ свідчить, що така процесуальна можливість передбачена на всіх стадіях судової процедури реструктуризації боргів боржника, за різних підстав та з неоднаковим ступенем імперативності відповідних норм.
Так, частиною сьомою статті 123 КУзПБ визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція цієї норми побудована як безумовний захід відповідальності боржника за дії на шкоду кредиторам, тому не передбачає альтернативного вирішення та необхідності з'ясування мотивів боржника - фізичної особи, за встановлення відповідних фактів господарським судом.
До того ж, розширене коло ініціаторів застосування частини сьомої статті 123 КУзПБ та відсутність процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи забезпечують невідворотність такого наслідку очевидно недобросовісних дій боржника.
Враховуючи призначення цієї норми та можливість застосування її судом з власної ініціативи, апеляційний суд наголошує на тому, що господарський суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 КУзПБ, тому з власної ініціативи, зокрема, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку, про що зазначити у відповідному судовому рішенні.
У абзаці п'ятому частини сьомої статті 123 КУзПБ визначено, що господарський суд протягом одного року з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність з підстав, визначених цією частиною, не може відкрити провадження у новій справі про неплатоспроможність щодо того самого боржника.
Таким чином, зібравши певний перелік підстав для закриття провадження у справі в окремій нормі (частина сьома статті 123 КУзПБ), законодавець акцентував насамперед на спеціальних наслідках її реалізації - неможливості протягом року повторно скористатися такою процедурою для очевидно недобросовісного боржника.
Тому, перелік підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 КУзПБ слід тлумачити як вичерпний лише в аспекті застосування передбачених цією ж нормою обмежувальних наслідків такого закриття.
Варто наголосити, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
Апеляційний суд зазначає, що пунктом 11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ визначено, що до заяви боржника про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно ч. 5 ст. 116 КУзПБ декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували року подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Боржник також подає декларацію про майновий стан за рік, в якому подається заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, станом на перше число місяця, що передує місяцю подання заяви до суду.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
При цьому положення ст. 3 Сімейного кодексу України не застосовуються, ч. 5 ст. 116 КУзПБ самостійно і вичерпно визначає перелік членів сім'ї боржника (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20).
Як свідчать матеріали справи, у деклараціях про майновий стан за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки зазначено, що чоловіку заявниці, - ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3520587500:02:000:1251. Вартість зазначеної земельної ділянки на дату набуття у власність або за останньою грошовою оцінкою заявницею у поданих суду деклараціях не вказана, також заявницею не зазначено дата та підстави набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 . Крім того, у деклараціях також не зазначено про вартість та підстави набуття квартири та гаражу, які належать на праві власності ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту 9 Примітки до Наказу Міністерства юстиції України від 21.08.2019 №2627/5 "Про затвердження форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність" боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію".
Відтак, отримання інформації щодо членів сім'ї може здійснюватися боржником альтернативним способом, як безпосередньо від членів сім'ї так і з офіційних джерел. Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 904/1454/20 (п. 28.1, 28.2).
Також, інформація, яка міститься в державних реєстрах прав на нерухоме майно, рухоме майно тощо має офіційний характер, тож з метою забезпечення повноти та достовірності відомостей та усунення сумнівів у наявності прихованих активів, така інформація має бути отримана боржником та відображена в декларації про майновий стан, а в подальшому належно перевірена керуючим реструктуризацією задля складання звіту про результати перевірки декларації боржника. При цьому саме на боржникові у справі про неплатоспроможність фізичної особи лежить обов'язок якнайповнішого розкриття суду та його кредиторам інформації про свій майновий стан та стан осіб, зазначений боржником у декларації (див. постанову Верховного Суду від 22.05.2022 у справі № 916/1482/21 (п. 76)).
Доказів того, що ОСОБА_4 не було повідомлено щодо зазначеної вище інформації з приводу нерухомого майна, матеріали справи не містять та у поданих деклараціях не зазначено.
Суд першої інстанції зазначив, що заявницею не додано доказів неможливості отримання боржником інформації із відповідних офіційних джерел щодо членів сім'ї, яка необхідна для заповнення відповідних розділів декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Такі реєстри та інформація знаходяться, зокрема, але не обмежуючись на таких ресурсах:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відомості про транспортні засоби та їх власників);
- https://e-driver.mvs.gov.ua/login (Кабінет водія);
-https://ukrpatent.org/uk/articles/bases2 (Бази даних та інформаційно-довідкові системи щодо охорони інтелектуальної власності);
-https://data.gov.ua/dataset/d3aee671-a29b-494e-877f-29f78a3e4581/resource/99f84a43-f4a2-488f-907f-f9435dd9471a (Державний судовий реєстр України);
-https://avia.gov.ua/state-civil-aircraft-register-of-ukraine/ (Державний реєстр цивільних повітряних суден України);
-https://data.gov.ua/dataset/6698a32c-560c-40ad-bdc9-f6ee0b2abc3a (Державний реєстр технічних засобів для агропромислового комплексу України);
-https://data.gov.ua/dataset/0ec928d3-8657-4628-aca8-73b8e4078daa (Державний реєстр свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір);
- Державний реєстр обтяжень рухомого майна.
Отже, ОСОБА_1 не дотрималася вимог п. 11 ч. 3, ч. 5 ст. 116 КУзПБ щодо зазначення повної, достовірної інформації в декларації, зокрема, щодо вартості майна члена сім'ї боржника та підстав його набуття, які належало відобразити в декларації.
Враховуючи, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що ненадання заявницею відповідних відомостей позбавляє суд можливості встановити чи перебуває майно зазначене у деклараціях у спільній сумісній власності подружжя та яка саме частина майна належить боржниці.
Як вже було зазначено раніше, за змістом приписів статей 116, 119, 123, 125, 126, 128 КУзПБ щодо вимог до боржника та процесуальних наслідків їх невиконання, законодавець визначив принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог, тому до боржника - фізичної особи за приписами Книги четвертої КУзПБ установлено спеціальні вимоги до його добросовісності, інше б суперечило засадам цивільного законодавства, зокрема таким, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника та членів його сім'ї з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема, шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Саме тому реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи, тому надання повної і достовірної інформації у декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20).
Враховуючи викладене, обставини допущеної боржником процесуальної бездіяльності щодо надання інформації про дійсний майновий стан члена сім'ї, яка необхідна для розроблення реально виконуваного Плану реструктуризації, свідчать про відсутність необхідної взаємодії з судом та ухилення від конструктивної співпраці з кредиторами.
Така поведінка Боржника містить ознаки недобросовісної поведінки, в той час, як учасники справи мають активно використовувати визначені законом права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надані. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню у судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
При цьому варто зазначити, що керуючий реструктуризацією не пізніше ніж за 10 днів до дня попереднього засідання зобов'язаний направити суду, кредиторам та боржнику звіт про результати перевірки декларації боржника (частина третя статті 122 КУзПБ).
Поданий керуючим реструктуризацією суду Звіт про перевірку декларацій боржника (далі - Звіт) містить висновок про те, що при перевірці декларації про майновий стан боржника арбітражним керуючим не виявлено подання неповної, чи недостовірної інформації боржником.
Тобто має місце й неналежне виконання керуючим реструктуризацією своїх обов'язків щодо ґрунтовного аналізу відомостей, вказаних у декларації боржника.
В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 903/264/21 зазначено, що аналіз положень статті 116 КУзПБ дає підстави для висновку, що законодавцем не передбачено право суду щодо зобов'язання боржника подавати виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.
Самим же боржником не використано всіх засобів щодо контролю за діяльністю арбітражного керуючого, як і не виконано покладений на неї обов'язок зазначення повноти даних декларації, шляхом її виправлення.
Неподання виправленої декларації може свідчити про намагання боржниці приховати відомості, що дозволили б встановити її реальне фінансове становище.
А відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові дві 29.08.2024 у справі № 918/806/21: «нормами КУзПБ не передбачено здійснення перевірки керуючим реструктуризацією виправленої декларації», тому навіть в такому разі, якби ОСОБА_1 було подано виправлену декларацію, відображена в ній інформація підлягала б оцінці судом та використанню при подальшому розгляді справи.
Посилання скаржниці на відсутність її частки у майні чоловіка обґрунтованість цих висновків не спростовують.
Більше того, Верховний Суд з цього приводу у постанові від 03.08.2023 у справі №926/2987-б/20 зауважив, що КУзПБ не містить виключень щодо майна боржника та членів його сім'ї, які підлягають включенню у декларацію. Встановлений ст. 116 КУзПБ обов'язок боржника відобразити в декларації свій майновий стан та членів своєї сім'ї не обмежується певним правовим режимом майна боржника та членів його сім'ї, позаяк Розділ ІІІ "Відомості про нерухоме майно боржника та членів його сім'ї" Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність (Наказ Міністерства юстиції України 21.08.2019 № 2627/5) передбачає відображення відомостей щодо майна, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування боржника (п. "А" Розділу ІІІ) та членів сім'ї боржника (п. "Б" Розділу ІІІ).
Крім того, судом першої інстанції слушно підмічено, що боржник, ініціюючи справу про власну неплатоспроможність, фактично свідомо надав у заяві про відкриття провадження у справі та у деклараціях про майновий стан за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки неповну та недостовірну інформацію щодо автомобілів марки СНЕRУ ЕLАRА, Volkswagen Passat та що стосується нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_4 .
Так, відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Кіровоградській області (Філія ГСЦ МВС), наданої на виконання ухвали суду, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів на ім'я наступним фізичних осіб, а саме: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дійсно зареєстровано на праві власності автомобіль марки СНЕRУ ЕLАRА 2007 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. куб., номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 20.10.2021, яка відбулась в ТСЦ 3541 РСЦ ГСЦ МВС в Кіровоградській області на підставі договору купівлі продажу (СГ); ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , дійсно зареєстровано на праві власності автомобіль марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 , дата реєстрації 28.08.2021, яка відбулась в ТСЦ 3541 РСЦ ГСЦ МВС в Кіровоградській області на підставі договору купівлі продажу (СГ).
У поясненнях від 01.10.2024 ОСОБА_1 зазначено, що нею 20.10.2021 придбано автомобіль марки СНЕRУ ЕLАRА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шасі (кузов) № НОМЕР_3 та, на підставі нотаріального доручення від 31.10.2021 року НРВ 502773, зареєстрованого в реєстрі за № 4424 та посвідченого приватним нотаріусом Панчишиною С.С. вищевказаний автомобіль проданий громадянам ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до Протоколу інвентаризації майна боржника, який було подано арбітражним керуючим 04.10.2024 (т. 2 а.с. 167) вартість автомобіля СНЕRУ ЕLАRА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить боржниці, складає 100 000,00 грн.
Отже, інформація, надана у поясненнях боржницею суперечить інформації наданій Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Кіровоградській області (Філія ГСЦ МВС), Протоколу інвентаризації майна боржника та може призвести до суттєвого і безпідставного зменшення відповідальності боржника перед кредиторами, чим спростовуються протилежні доводи, викладені в апеляційній скарзі.
В свою чергу, апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не надано і обґрунтованих пояснень з посиланням на відповідні правові підстави щодо незазначення повної та достовірної інформації про належний чоловіку Боржника автомобіль марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 . Аргументація апелянта про набуття транспортного засобу за дрібним правочином, враховуючи рік випуску та процент зносу, що виключає потребу у згоді іншого з подружжя і його належність особисто ОСОБА_4 на праві приватної власності не знаходить свого документального підтвердження та лише засвідчує невиконання ОСОБА_1 свого обов'язку, визначеного приписами ч.ч. 2, 3, 4 та 5 ст. 116 КУзПБ.
Необхідно наголосити, що особиста інтерпретація боржником доцільності вчинення тих чи інших дій у справі про його неплатоспроможність не може суперечити меті, завданням та принципам відповідної судової процедури.
Щодо доводів апеляційної скарги про надання витягів з державного реєстру речових прав щодо набуття майна боржником та членами її сім'ї, то суд акцентує увагу на тому, що надання таких документів не звільняє боржника від обов'язку зазначення повної і достовірної інформації саме у декларації про майновий стан. До того ж, з наданих ОСОБА_1 доказів неможливо у повній мірі усунути згаданий недолік, а саме встановити відсутню у деклараціях інформацію, зокрема, що стосується ціни придбання та вартості майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3520587500:02:000:1251, площею 2 га, квартири, загальною площею 101,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гаража, загальною площею 20,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Похитонова Івана, гараж №14, автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 см.куб., номерний знак НОМЕР_4 .
Усім вищенаведеним спростовуються твердження апелянта про відсутність наміру приховати від кредиторів та суду належне їй та членам сім'ї майно, яке може бути реалізовано з метою погашення визнаних судом вимог кредиторів.
Щодо висновків господарського суду в частині неподання керуючим реструктуризацією Боржника у встановлений судом строк плану реструктуризації боргів боржника, то як зазначає апелянт, враховуючи, що судом першої інстанції не було винесено ухвали про визнання вимог кредиторів, арбітражний керуючий не мав жодних правових повноважень для формування та подачі на затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника.
Так, разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов'язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів) (ч. 4 ст. 113 КУзПБ).
Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі № 918/806/21 наголосив, що особливістю судової процедури реструктуризації боргів боржника є план реструктуризації боргів боржника, метою розроблення якого є відновлення платоспроможності боржника.
Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина перша статті 124, пункти 2, 3 частини другої статті 123 КУзПБ).
Відтак, метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог в межах процедури.
Формальний підхід та вільне трактування норм матеріального права у цьому випадку є неприпустимим, адже, насамперед, метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності, а не формальний перехід до процедур, за результатами яких усі борги боржника будуть погашені, в чому, звісно, зацікавлений лише боржник.
Натомість боржниця не розробила та не подала до суду реального та обґрунтованого проекту плану реструктуризації боргів, що може вказувати на відсутність намірів боржниці щодо досягнення цілей та завдань процедури реструктуризації та містить ознаки ухилення боржниці від виконання покладених на неї Законом зобов'язань.
Посилання на неможливість підготовки та подання на затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника до визнання кредиторських вимог є безпідставним, позаяк розроблення проекту плану реструктуризації має здійснюватися відповідно до вимог статті 124 КУзПБ, зокрема, щодо форми і змісту проекту плану, що дасть змогу зборам кредиторів оцінити перспективу відновлення платоспроможності боржника, прийняти рішення про його схвалення та подати на затвердження господарському суду або відхилити його та прийняти рішення про перехід до процедури погашення боргів.
Тож при поданні до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність обов'язком боржника є складення реального (виконуваного) проекту плану реструктуризації, який після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів розробляється, уточнюється та погоджується з кредиторами.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/8306/20.
З огляду на вищенаведене, відсутність розробленого боржником реального та обґрунтованого проекту плану реструктуризації та його неподання на розгляд кредиторам свідчить, що мета процедури реструктуризації боргів, передбачена КУзПБ, не виконується. Невиконання мети попередньої процедури (реструктуризації боргів) виключає можливість переходу до іншої процедури (погашення боргів) у провадженні про неплатоспроможність фізичної особи (див. висновок Верховного Суду у постанові від 10.08.2021 у справі №918/127/20).
При цьому щодо повноважень господарського суду в частині ініціювання питання про застосування частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, то слід наголосити на відсутності процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи.
Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Водночас, захист приватного інтересу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів (див. висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).
Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Застосування судами законодавства про банкрутство зобов'язує суди відповідно до ч.1 ст. 3 ГПК України також використовувати відображені у нормах цього законодавства особливі принципи інституту неплатоспроможності для забезпечення мети законодавства про банкрутство - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів боржника.
Одним із принципів, які характерні для правового інституту неспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, що зобов'язує суд з достатньою повнотою встановити об'єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства.
Тож на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження.
Застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства.
Крім того, скаржниця не погоджується з позицією суду першої інстанції про можливість Боржника припинити соціальну відпустку по догляду за дитиною, вважаючи висновок суду про те, що Боржник може залишити дитину і йти працювати з метою погашення боргів таким, що становить непропорційне втручання в особисте сімейне життя в розумінні положень Конвенції.
В цій частині рішення колегія суддів вважає передчасними висновки господарського суду, оскільки відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради Боржник перебуває у відпустці для догляду за дитиною, яка народжена 19.02.2022, до досягнення нею трирічного віку, що викликане особливими умовами (необхідністю спеціального догляду та харчування, фізіологічними можливостями жінки годування дитини груддю, тощо).
Пунктом 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері.
«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах в залежності від віку, потреб, вразливого положення дитини (Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3).
Посилання суду на домовленість сторін (батьків) про місце проживання дитини з батьком зроблено без урахування норм національного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 49 СК України яким регламентовано право жінки на материнство, та не може обмежувати відповідальність обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Відтак, домовленість батьків щодо визначення місця проживання дитини з одним із них не змінює обсяг прав та обов'язків щодо дитини іншого з подружжя, і якщо саме ОСОБА_1 перебуває у відпустці для догляду за дитиною, яка народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку, а не ОСОБА_4 , то презюмується, що таким чином батьками було обумовлено дотримання принципу найкращого забезпечення інтересів дитини, що не спростовано учасниками даної справи.
Разом з тим, відповідні висновки суду не впливають на законність і правильність прийнятого рішення, яке є предметом перегляду, адже господарським судом враховано вагомі аспекти поведінки боржника та їй надана відповідна правова оцінка.
Суд першої інстанції належним чином проаналізував обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та використавши надану йому дискрецію, дійшов обґрунтованого правомірного висновку про можливість закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ.
Порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі № 912/1022/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі №912/1022/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 30.09.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко