вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№910/4465/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025
у справі №910/4465/25 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Гаманюка Романа Володимировича
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 299 121,58 грн
Фізична особа - підприємець Гаманюк Роман Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором про надання лісозаготівельних послуг №8 від 04.01.2024 (далі - договір) у розмірі 299 121, 58 грн, що складається з суми основної заборгованості у розмірі 273 781, 18 грн, інфляційних втрат у розмірі 18 924, 24 грн та 3% річних у розмірі 6 416, 16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (наданих послуг), внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 273 781, 18 грн. У зв'язку із порушенням взятих на себе грошових зобов'язань, позивач на суму основної заборгованості нарахував 3 % річних та інфляційні втрати.
Господарський суд міста Києва рішенням від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 позов задовольнив. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Фізичної особи - підприємця Гаманюка Романа Володимировича суму заборгованість у розмірі 273 781, 18 грн, 3% річних у розмірі 6 416, 16 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 924, 24 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 589, 46 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
При ухваленні рішення у справі №910/4465/25 судом першої інстанції встановлено, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 273 781, 18 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Також судом першої інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат, а також 3% річних та встановлено, що їх розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 6 416, 16 грн 3% річних, 18 924, 24 грн інфляційних втрат задоволені у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги розмір заявлених позовних вимог, об'єм та вид роботи проведеної адвокатом, а також враховуючи повне задоволення заявлених позовних вимог та відсутність заперечень відповідача щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими та задоволені у розмірі 5 000, 00 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що у відзиві відповідач надавав свої заперечення проти позову, де зазначав, що у зв'язку з значним фінансовим навантаженням, відповідач не має можливості оплатити всю суму заборгованості одразу, а тому, 19.05.2025 звернувся з листом щодо узгодження мирової угоди та проектом мирової угоди. Проте, позивач не надав відповіді на дану пропозицію. Відтак, при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано даний факт, а також не проаналізовано в сукупності всі наявні докази.
Щодо стягнутих витрат на правничу допомогу, відповідач зазначає, що наданий позивачем Акт приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2025 не може за своїм змістом вважатись детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, оскільки є загальним описом та не містить деталізації щодо конкретного обсягу роботи, витраченого часу та підтвердження фактичного надання таких послуг, що унеможливлює оцінку їх обґрунтованості та необхідності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.08.2025 відкрив апеляційне провадження у справі №910/4465/25. Розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 01.09.2025 та попередив учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача не надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.01.2024 між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - Замовник) та фізичною особою-підприємцем Гаманюком Романом Володимировичем (далі - Виконавець) укладено Договір №8 про надання лісозаготівельних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується на свій ризик, власними силами, засобами та матеріалами надати лісозаготівельні послуги, а саме: підготовчі робот та допоміжні роботи на лісосіці, лісосічні роботи, трелювання деревини/провести розробку лісосік рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок пов'язаних та не пов'язаних з веденням лісового господарства, вибірково-санітарних і суцільно-санітарних рубок (вітровально-буреломних) (далі - послуги) за завданням Замовника (технічне завдання), а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги в порядку та на умовах, визначених цим Договором. (п.1.1. Договору)
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є правонаступником Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство».
Згідно з п.2.1. Договору ціна цього Договору визначається сукупною вартістю усіх наданих послуг протягом дії цього Договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг.
Загальна ціна Договору орієнтовно складає 2500000 грн. (п.2.2. Договору)
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Замовник сплачує вартість наданих Виконавцем послуг на підставі рахунку-фактури, що надається Виконавцем після підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг.
Замовник здійснює оплату за надані послуг, виконанні роботи протягом місяця, наступного за місяцем складення Акту виконаних робіт. (п.3.2. Договору)
Відповідно до п.5.2. Договору приймання-передача наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з п.9.1. Договору в редакції Додаткової угоди №3 від 30.09.2024 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024.
Специфікаціями 1 та 2 до Договору (Додатки 1, 2) сторони визначили, зокрема, перелік послуг та їх вартість.
Додатковими угодами №1 від 01.02.2024 та №4 від 01.10.2024 сторонами викладався Додаток 1 (Специфікація 1) в новій редакції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
На виконання умов Договору позивачем було виконано, а відповідачем прийнято замовлені та передбачені Специфікацією роботи (послуги) на загальну суму 1 526 724,35 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача без претензій та зауважень актами виконаних робіт №1 від 29.02.2024 на суму 359 487,17 грн з ПДВ; №1 від 31.03.2024 на суму 504 354,96 грн з ПДВ; №1 від 30.04.2024 на суму 139 101,04 грн з ПДВ; №1 від 31.10.2024 на суму 120 942,52 грн з ПДВ; №1 від 30.11.2024 на суму 43 173,19 грн з ПДВ; №1 від 30.11.2024 на суму 359 665,47 грн з ПДВ;
Відповідач вартість робіт (послуг) згідно п.3.2 Договору сплатив не в повному обсязі та з порушенням строку, здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 1 252 943,17 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями із відповідними призначенням платежів №2932 від 29.11.2024 на суму 50 000 грн за послуги у жовтні 2024 року; №2502 від 28.08.2024 на суму 259 487,17 грн за послуги у лютому 2024 року; №2274 від 17.07.2024 на суму 100 000 грн за послуги у лютому 2024 року; №2005 від 17.05.2024 на суму 139 101,04 грн за послуги у квітні 2024 року; №1911 від 29.04.2024 на суму 504 354,96 грн за послуги у березні 2024 року; №152 від 30.12.2024 на суму 100 000 грн за послуги у листопаді 2024 року; №130 від 26.12.2024 на суму 100 000 грн за послуги у листопаді 2024 року.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №2 від 25.02.2025, в якій вимагав сплатити кошти у розмірі 273 781, 20 грн за надані послуги згідно з Договором. Претензія позивача залишена без виконання.
Позивач, ураховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку за Договором щодо оплати за надані послуги у розмірі 273 781, 20 грн звернувся до суду з даним позовом, який правильно задоволений судом першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частинами 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 зі справи №910/17838/17).
Враховуючи надання позивачем відповідачу послуг частково оплачених відповідачем, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу на суму 273 781, 18 грн правильно задоволені судом першої інстанції.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує про його скрутне фінансове становище, а тому відповідач 19.05.2025 звернувся до позивача з листом про узгодження мирової угоди.
Одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову. Право сторін спору в господарському процесі на укладення мирової угоди передбачено Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять ні доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією укласти мирову угоду, ні копії такого звернення, а також укладення сторонами мирової угоди, а тому посилання апелянта в цій частині на неврахування судом першої інстанції даного факту відхиляються апеляційним судом.
Крім того, бажання відповідача укласти мирову угоду не звільняє його від відповідальності.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 3 % річних у розмірі 6 416, 16 грн та інфляційних втрат за період з у розмірі 18 924, 24 грн є правомірними оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.
Щодо заявленого Фізичною особою - підприємцем Гаманюком Романом Володимировичем стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
На підтвердження понесених витрат у суді першої інстанції на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 03.04.2025 №2025/03/04, ордер на надання правової допомоги Серія АІ №1866918 від 03.04.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2025 та платіжну інструкцію №7 від 08.04.2025 про оплату послуг у сумі 5 000, 00 грн.
Апеляційним судом встановлено, що 03.04.2025 між адвокатським Бюро «Вапельник і Партнери» (адвокатське бюро) та Фізичною особою-підприємцем Гаманюком Романом Володимировичем (клієнт) було укладено договір про надання правничої допомоги №2025/03/04 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатом правничої допомоги.
Відповідно до п. 5.1 Договору за послуги надання правничої допомоги в суді першої інстанції, передбачені п. 1.1. даного договору клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар у розмірі 5 000, 00 грн.
Згідно з вимогами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позовній заяві позивачем було заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2025 адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв послуги правового характеру, у справі господарського судочинства в Господарському суді місті Києва, щодо стягнення заборгованості в розмірі 299 121, 58 грн в обсязі та на умовах, передбачених Договором, зокрема: ознайомлення з матеріалами, надання консультації; аналіз підстав позову, формування предмету позову, збір доказів, сканування документів; складання та подання процесуальних документів до суду; представництво.
Сума гонорару обчислена у фіксованому розмірі та складає 5 000, 00 грн.
Фізична особа-підприємець Гаманюк Роман Володимирович сплатив адвокатському бюро 5 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №7 від 08.04.2025.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
За приписами частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19)»;
« 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку»;
« 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18»;
« 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права»;
« 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Доводи відповідача про те, що акт не може за своїм змістом вважатись детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, оскільки за посиланням відповідача є загальним описом та не містить деталізації щодо конкретного обсягу роботи та витраченого часу, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо»
Разом з тим, відповідач не вказує на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів.
На переконання суду апеляційної інстанції, розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що підтверджується наданими позивачем до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказами та доказами виконання певних процесуальних дій, що підтверджується матеріалами даної справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 і в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/4465/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/4465/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська