вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№910/4751/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025
у справі № 910/4751/25 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення коштів у розмірі 20 000,00 грн
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі по тексту - відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 20 000, 00 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 6, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. ст. 512, 514, 516, 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що у позивача наявне право на отримання раніше здійсненої виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи, яку мав би здійснити відповідач, а тому він просить суд стягнути безпідставно набуті грошові кошти за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №ЕР-210034903 від 13.07.2022.
Господарський суд міста Києва рішенням від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 позовні вимоги задовольнив. Присудив до стягнення з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» 20 000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів та 2422,40 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції перевіряючи документи надані позивачем до суду, враховуючи, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №753/16471/22 визнано недійсним з моменту укладення поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-210034903, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб "VOLKSWAGEN" д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ), на момент настання ДТП зазначений транспортний засіб не було забезпечено договором обов'язкового страхування, а тому відповідач є особою, відповідальною за збитки в ДТП, яка відбулась 25.10.2022 та зберегло виплату, яку б мало здійснити на користь потерпілої особи, після зміни кредитора на користь позивача, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання від відповідача здійсненої виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 та прийняте нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що МТСБУ не є учасником деліктного правопорушення, не є учасником цивільно-правових відносин щодо ДТП, яка сталась за участю на момент ДТП забезпечених транспортних засобів.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.07.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4751/25.
Матеріали справи №910/4751/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 17.07.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.07.2025 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
04.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач наголошує, що скаржник за рахунок позивача зберіг у себе регламентну виплату, яку був зобов'язаний виплатити за умови завдання шкоди водієм, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а тому, до спірних правовідносин слід застосувати приписи ст.1212 Цивільного кодексу України. На думку позивача, скаржник є особою відповідальною за завдані збитки у вищезазначеній ДТП та зберіг регламентну виплату, яку мало б здійснити на користь потерпілої особи, а після зміни кредитора - на користь позивача.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.07.2022 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_2 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії та №EP-210034903, згідно якого було застраховано цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ).
25.10.2022 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки "BMW" д.н.з. НОМЕР_3 .
Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17.11.2022 у справі №753/13481/22 ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні вищевказаної ДТП.
15.09.2023 власник пошкодженого транспортного засобу (який є потерпілою особою) звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" з заявою про страхове відшкодування.
Пунктом 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі Закон № 1961-IV) страховику встановлено присічні строки для здійснення виплати страхового відшкодування - не більше 90 днів, та передбачено санкції за несвоєчасне виконання зобов'язань.
В ході розслідування страхової справи, Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» було встановлено, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210034903 (надалі - поліс) було укладено з порушенням вимог Закону №1961-IV.
Зважаючи на це, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» звернулось до Дарницького районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210034903, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ).
Однак, у зв'язку з настанням строків, встановлених п. 36.2. ст. 36 Закону №1961-IV, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група «Оберіг» здійснило виплату страхового відшкодування до факту отримання кінцевого рішення суду про визнання недійсним полісу, оскільки до цього часу поліс - як двосторонній договір вважається дійсним згідно загальних положень Цивільного кодексу України.
16.10.2023 Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 16.10.2023 №7028.
02.11.2023 Дарницьким районним судом міста Києва у справі №753/16471/22 було прийнято рішення, відповідно до резолютивної частини якого було визнано договір страхування № EP-210034903 з моменту його укладення недійсним.
Враховуючи вказане рішення суду, позивач зазначає, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, договір страхування №EP-210034903 не діяв, а цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ) у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» забезпечена не була. Інших чинних договорів страхування цивільно-правової відповідальності на момент ДТП відносно даного ТЗ не було.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскільки поліс визнано недійсним з моменту його укладення, то ДТП не являється для нього страховим випадком, а тому відповідно до підпункту а) пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов'язаний відшкодовувати шкоду заподіяну транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди, зокрема завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовані статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зокрема, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
За наведеним у статті 1 Закону України "Про страхування" визначенням, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Зазначеним Законом у статті 7 встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, МТСБУ, потерпілі (ст. 4 Закону №1961-IV).
МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. До основних завдань МТСБУ віднесено, зокрема, здійснення виплати із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим законом (п. 39.1, пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону №1961-IV).
Регламентні виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ передбачені статтею 41 Закону №1961-IV, згідно з підпунктом (а) пункту 41.1 якої МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Порядок здійснення страхового відшкодування на території України, у тому числі МТСБУ у передбачених Законом випадках, врегульовано розділом ІІІ Закону №1961-IV.
У положеннях статей 33-36 Закону №1961-IV регламентовано порядок дій осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати); дій страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати); прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати.
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (п. 36.4 ст. 36 Закону №1961-IV).
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц та від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом №1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
На думку позивача, у зв'язку із визнанням судом недійсним укладеного між позивачем та ОСОБА_2 договору страхування №EP-210034903 з моменту його укладення, МТСБУ є боржником перед позивачем, оскільки позивачем виплачено страхове відшкодування за договором страхування №EP-210034903 потерпілій особі в ДТП ОСОБА_3 .
Відповідач, в свою чергу, просить суд застосувати до позивача принцип недобросовісної поведінки, яка полягає в тому, що на момент укладення договору страхування позивача не турбувало чи пройшов обов'язковий технічний контроль застрахований транспортних засіб, а отже страховик діяв суперечливо задля отримання страхового платежу, щоб, в подальшому, не сплачувати кошти за настання страхового випадку.
Дарницьким районним судом міста Києва рішенням від 02.11.2023 у справі №753/16471/22 визнано недійсним з моменту його укладення поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210034903, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ) на підставі частини 1 статті 230 ЦК України. Зазначене рішення набрало законної сили.
Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку спірним правовідносинам, дослідивши правове обґрунтування позовної заяви, встановив, що позивач у зв'язку із недійсністю полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210034903 має на меті повернути сплачені ним кошти на виконання полісу, шляхом пред'явлення позову до МТСБУ.
Згідно частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до частини другої статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Дарницький районний суд міста Києва дійшов висновку, що ОСОБА_2 ввів в оману іншу сторону Поліса (позивача) про істотні умови договору страхування, у зв'язку з чим вказав, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-210034903 було укладено з порушенням вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Позивач зазначає, що після визнання недійсним з моменту його укладення полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210034903, МТСБУ зберегло у себе регламенту виплату, яку було зобов'язане виплатити за умови завдання шкоди водієм, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність та просив суд застосувати до спірних правовідносин приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поз підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Виплата позивачем (страховиком) власнику пошкодженого транспортного засобу коштів на суму 20 000, 00 грн за наявним, на момент вчинення ДТП винною особою - ОСОБА_2 , полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-210034903, визнаним недійсним Дарницьким районним судом міста Києва рішенням від 02.11.2023 у справі №753/16471/22 на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, з урахуванням правових наслідків вчинення правочину під впливом обману визначеним частиною 2 статті 230 ЦК України, а також приписів статті 1212 ЦК України, не свідчить про наявність підстав для стягнення з МТСБУ коштів на користь позивача на загальну суму 20 000, 00 грн, як збережених МТСБУ без достатньої правової підстави.
Судом першої інстанції неправильно застосовані до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем положення статей 512, 514 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом; до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не заслуговують на увагу посилання позивача на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №910/17324/19. Так, в зазначеній справі збагаченням відповідача було притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону №1961-IV мав виплатити потерпілому, таке зменшення обов'язку відповідача відбулось за рахунок позивача.
Разом з тим, у справі №910/17324/19 позивач виплатив відшкодування на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, однак згодом виявилось протилежне. Натомість у даній справі позивач виплатив відшкодування на виконання умов полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-210034903 визнаного недійсним судом, як вчиненого під впливом обману на підставі частини першої статті 230 ЦК України, правові наслідки недійсності якого передбачені частиною 2 статті 230 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2).
Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).
Як визначено статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права, залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення; та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення, або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Водночас наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред'явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №920/1261/21 зазначено, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у справі №916/3574/21 виснував, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлене у заявлений спосіб. Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (постанова Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155).
На переконання суду апеляційної інстанції, Моторним (транспортним) страховим бюро України не порушувались права позивача, та у даному випадку, ним не повинні вчинятись дії, спрямовані на відновлення порушеного цивільного права позивача у зв'язку зі сплатою позивачем суми страхового відшкодування на виконання правочину, який після оплати коштів визнаний судом недійсним з моменту його укладення на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.
Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтями 76,77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір) за подання позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/4751/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 39433769) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) 2 906, 88 грн (дві тисячі дев'ятсот шість гривень) 88 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Судові витрати за подання позову покласти на Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група "Оберіг».
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/4751/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова