30 вересня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/1188/17
Чернівецький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Лисака І.Н., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Половінкіної Наталії Юріївні у справі за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , про усиновлення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Реу Кристина Павлівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2017 року,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2017 року заяву ОСОБА_1 про усиновлення дітей задоволено.
21.07.2025 року до Чернівецького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_3 подав на зазначене рішення суду апеляційну скаргу, в якій, крім іншого, просив поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 липня 2025 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2017 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Реу К.П., на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2017 року.
21 серпня 2025 року ОСОБА_1 подано до Чернівецького апеляційного суду заяву про відвід судді Половінкіної Н.Ю.
Заява обґрунтована тим, що, на думку, заявника мало місце порушення порядку визначення судді для розгляду справи, оскільки станом на 21 липня 2025 року не було законних підстав для виключення судді Височансьої Н.К. з автоматичного розподілу справи №727/1188/17, оскільки 07.08.2025 року остання здійснила ухвалення судових рішень.
Стверджує, що суддя Половінкіна Н.Ю. розглядала справу 727/3681/16 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , досліджувала ті самі фактичні обставини, на які посилається скаржник, що мають значення і для розгляду цієї справи про усиновлення.
Вважає, що під час провадження в рамках справи №727/1188/17 суддею Половінкіною Н.Ю. були допущенні суттєві процесуальні порушення, що унеможливили реалізацію учасником судового процесу заінтересованою особою Провадження 22-з/822/74/25
ОСОБА_2 процесуальних прав, дисциплінарна скарга ОСОБА_2 та дисциплінарна скарга ОСОБА_1 перебувають на розгляді у Вищій раді правосуддя, що створює обґрунтовані сумніви в неупередженості судді щодо тих самих осіб.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Половінкіної Н.Ю. визнано необґрунтованою.
Заяву про відвід судді Половінкіної Н.Ю. передано для вирішення іншому судді.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2025 року вирішення питання про відвід зазначеної судді передано судді Лисаку І.Н.
Дослідивши зміст заяви про відвід головуючої судді Половінкіної Н.Ю. суд констатує наступне.
Частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Так, статтею 39 ЦПК України передбачено право учасника справи заявити відвід судді.
Не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Статтею 36 ЦПК України визначені підстави для відводу (самовідводу) судді.
Відповідно до ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Щодо доводів заяви з приводу порушення порядку визначення судді для розгляду справи (п.4 ч.1 ст.36 ЦПК України).
Відповідно до розділу І «Положення про автоматизовану систему документообігу суду» (далі - Положення) вказане Положення розроблено відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінального процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В силу п.п.1.3.1. п.1.3. Положення визначає порядок функціонування автоматизованої системи документообігу в судах загальної юрисдикції (далі - автоматизована система), яка, крім іншого, забезпечує: об'єктивний та неупереджений розподіл судових справ між суддями з додержанням принципів випадковості та в хронологічному порядку надходження судових справ, з урахуванням завантаженості кожного судді (збалансованого навантаження).
Автоматизована система забезпечує автоматизацію технологічних процесів обробки інформації в суді, а саме, крім іншого: розподіл судових справ між суддями (колегіями суддів), визначення запасного судді, слідчого судді, присяжних та народних засідателів (розділ ІІ).
В пп.2.3.1. п.2.3. розділу ІІ Положення обумовлено, що розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ.
Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням (пп.2.3.2. п.2.3. розділу ІІ Положення).
Згідно пп.2.3.3. п.2.3. розділу ІІ Положення не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли: за два місяці до закінчення повноважень судді; за чотирнадцять днів, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки (якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів); за три робочих дні до початку відпустки, якщо її тривалість становить менше чотирнадцяти календарних днів; у період відпустки судді; за один робочий день до відрядження (за три робочі дні - якщо тривалість відрядження становить більше семи календарних днів) та в дні перебування судді у відрядженні; під час тимчасової непрацездатності судді; за один робочий день до направлення судді на навчання, підвищення кваліфікації, для участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду); у дні перебування судді на навчанні, підвищенні кваліфікації, участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду); у разі призначення судді членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - з моменту прийняття рішення про призначення; в інших передбачених законом випадках, у яких суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.
Отже, законодавець передбачив формування колегії суддів для розгляду справ у апеляційному суді, так само як і заміну судді, який з поважних причин не може брати участі у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень), із залученням інших суддів цього суду, виключно автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності.
Суддя Чернівецького апеляційного суду Височанська Н.К. з 28.07.22025 року по 22.08.2025 року перебувала у щорічній відпустці на підставі наказу по Чернівецькому апеляційному суду від 14.07.2025 року №05-07/268-в.
У зв'язку із службовою необхідністю відкликалась з частини щорічної основної відпустки на підставі наказу по Чернівецькому апеляційному суду від 04.08.2025 року №05-07/315-в, а саме 07.08.2025 року, що й обумовлює підстави ухвалення нею у цей день ряду судових рішень.
Виходячи з наведеного, суддя Височанська Н.К. не могла бути включена до складу суддів, які були включені до автоматичного розподілу справ 21.07.2025 року, що свідчить про неспроможність доводів заяви ОСОБА_1 у вказаній частині.
Що стосується доводів заяви з приводу існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності суді, вважаю зазначити наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.11.2021 року у справі №11-202сап21 звернула увагу на те, що головна мета відводу гарантування безсторонності суду, зокрема для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Визначення належного та безстороннього суду є первинним щодо вчинення процесуальних дій у справі.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 09.11.2006 року у справі «Білуха проти України» (заява №33949/02), практику якого суд застосовує як джерело права (стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), ЄСПЛ зазначив, що не зважаючи невстановлення обставин, що свідчили б про упередженість конкретного судді, але все одно визнав порушення статті6 Конвенції через наявність лише сумнівів в його упередженості.
Так, ЄСПЛ зауважив, що за його усталеною практикою наявність безсторонності відповідно до пункту1 статті6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. А згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Суд зазначив, що не переконаний, що у цій справі достатньо ознак, щоб вирішити, що судді національного суду, які розглядали справу Заявниці, проявляли особисту упередженість. Але навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість; важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.
Аналогічну позицію ЄСПЛ повторив щодо України у своєму рішенні від 25.09.2018 року у справі «Денисов проти України» (заява №76639/11), зазначивши, що між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді може викликати не тільки об'єктивні сумніви щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), але також може бути пов'язана з питанням особистих переконань суддів (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову важливу гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється».
Відповідно до положень статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Згідно з висновком Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської Комісії) від 11.12.2020 № 1012/2020 для суддів важливим є не лише діяти неупереджено, а й доносити до громадськості сприйняття неупередженості.
На наведені приписи звернуто увагу в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 року у справі №705/4763/22 з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема рішення від 18.02.1999 у справі «Бускаріні проти Сан-Марино» та від 12.10.1978 року у справі «Занд проти Австрії».
Як зазначено в названій постанові, правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Неповноважним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду виснувала, що склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі. Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, за наявності сумнівів у безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав перегляду судових рішень.
Відповідно до ч.4 цієї статті незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (п. 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (п. 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; п. 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»).
Європейським судом з прав людини в рішенні по справі «Білуха проти України» (Заява №33949/02) від 09 листопада 2006 року зазначено, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного».
Згідно практики ЄСПЛ, несприятлива позиція суду з питань права сама по собі не породжує сумнівів в неупередженості (Castillo Algar 44). Сумніви мають бути засновані на фактичних обставинах; неприпустимими є гіпотези про можливий розвиток подій (Bulut).
Крім того, за змістом п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006 /23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, допускається відвід (самовідвід) судді у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
В процесуальному судочинстві діє презумпція безсторонності суду, яка може бути спростована.
Дослідивши підстави для відводу судді Половінкіної Н.Ю., суд вбачає, що останні не знайшли свого належного підтвердження, оскільки заявником не надано доказів щодо порушення Порядку визначення судді та необ'єктивності й упередженості судді, отже не вбачаються підстави для її відводу з підстав пп.4-5 ч.1 ст.36 ЦПК України, а обґрунтування заяви зводяться до незгоди із прийнятим рішенням за участі головуючої судді Половінкіної Н.Ю. в іншій справі, проте з іншим предметом спору, що виключає відвід судді з підстав ч.4 ст.36 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.36, 40 ЦПК України, апеляційний суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Половінкіної Наталії Юріївни у справі №727/1188/17 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя І.Н. Лисак