Справа № 761/42669/23
Провадження № 2/761/4332/2024
24 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б.С.,
за участю:
представника відповідача - Ярка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, треті особо: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту, -
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України, треті особи Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києва, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту транспортного засобу марки «Toyota Lexus» LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №6726/21/058081
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.04.2021 року ОСОБА_1 придбав у ТОВ «М.В.Л. ГРУП» транспортний засіб марки «Toyota Lexus» LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №6726/21/058081. Цього ж дня він подав заяву до ТСЦ 5641 про перереєстрацію автомобіля на нового власника. Проте під час проведення перереєстрації було встановлено, що на автомобіль накладено арешт постановою ГСУ СБУ №6/1554 від 09.03.2005 року за фактом «контрабанда» у межах кримінальної справи №206, про що ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні операції з перереєстрації.
Позивач звернувся до Головного слідчого управління СБУ та отримав відповідь, що арешт на автомобіль накладено у кримінальній справі №206, яку у грудні 2005 року скеровано до Шевченківського районного суду м. Києва. Подальші адвокатські запити до СБУ, Офісу Генерального прокурора та Шевченківського районного суду встановили, що вироком цього суду від 30.06.2006 у справі №1-176/2006 гр. ОСОБА_2 визнано винним за ст. 201 ч.1, ст. 212 ч.3, ст. 358 ч.3 КК України, а предмет контрабанди - автомобіль Lexus LS 430, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 - підлягав конфіскації. Водночас питання про скасування арешту транспортного засобу вироком суду не вирішувалося, через що арешт досі залишається чинним.
Додатково було з'ясовано, що автомобіль проходив декілька реєстрацій та зняття з обліку ще до його придбання позивачем. Проте на момент купівлі-продажу арешт не був знятий, що створює перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 на придбане майно, зокрема у користуванні та розпорядженні ним.
Позивач вважає, що накладений у 2005 році арешт втратив актуальність, оскільки кримінальне провадження завершено вироком суду, а питання арешту майна не було вирішено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
06 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого зазначає, що добросовісна поведінка під час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.04.2021 № 6726/21/058081 з боку позивача попередила б порушення його прав. Вважає, що до участі у справі позивачем залучено Службу безпеки України як неналежного відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року у справі закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
20.04.2021 року гр. ОСОБА_1 у відповідності до договору купівлі-продажу транспортного засобу №6726/21/058081 було придбано у ТЗОВ «М.В.Л. ГРУП» транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
20.04.2021 року ОСОБА_1 було подано заяву №293593991 до ТСЦ 5641 про проведення операції «308 - перереєстрація на нового власника» вказаного вище транспортного засобу».
Під час проведення перереєстрації транспортного засобу марки Lexus LS 430 (номер кузова НОМЕР_2 ) сервісним центром подано запит до ТСЦ 8041 за вих. №114463792 щодо підтвердження реєстрації та відсутності обмежень на транспортний засіб.
У відповіді №114463792 від 20.04.2021, яка надійшла з ТСЦ 8041 зазначено, що транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 значиться в арешті (Тип «Арешт, Заборона на відчуження», постанова №6/1554 від 09.03.2005, вхідний №2868 від 15.03.2005, постановив: СУ СБУ, Примітки: К/С 206 за фактом «контрабанда», постанова «про накладення арешту на т/з» ініціатор слідч. СУ СБУ Рекмет І. (тел. 256-93-76)»), у зв'язку з чим ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні операції «308- перереєстрація на нового власника» вказаного вище транспортного засобу».
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГСУ Центрального управління СБУ із заявою про надання інформації про чинність постанови №6/1554 від 09.03.2005 «Про накладення арешту на ТЗ».
25.08.2021 року ОСОБА_1 Головним слідчим управління СБ України надано відповідь №6/У-1444/2, в якій зазначено, що арешт на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 був накладений у кримінальній справі №206, яку в грудні 2005 року було скеровано з обвинувальним висновком до Шевченківського районного суду м. Києва, а тому вирішення питання про чинність постанови виходить за межі компетенції Головного слідчого управління СБ України.
15.06.2023 року, позивач звернувся до Адвокатського об'єднання «Роман Новіков і Партнери» (код ЄДРПОУ 44741845) за правовою допомогою у вирішенні питання, щодо арешту на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
23.06.2023 року в ході надання правової допомоги ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит №1506/23-2 до Головного слідчого управління СБ України, щодо надання відомостей та наявних копій документів, що стосуються накладення арешту на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
13.07.2023 року засобами поштового зв'язку надійшла відповідь з Головного слідчого управління СБ України у відповідності до якої встановлено, що ГСУ СБУ здійснювалось досудове розслідування у кримінальній справі №206, порушеній 28.05.2004 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України, яка 14.12.2005 року по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.1 ст. 201, ч. 3 ст. 212 та ч.3 ст. 358 КК України направлено до Генеральної прокуратури України для подальшої передачі до Шевченківського районного суду міста Києва.
20.07.2023 року до Офісу Генерального прокурора, було направлено адвокатський запит №1506/234, щодо надання відомостей та копій документів, що стосуються накладення арешту на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Згідно відповіді, отриманої з Офісу Генерального прокурора встановлено, що кримінальну справу №206, порушеній 28.05.2004 по обвинуваченню ОСОБА_2 , 21.12.2005 за №04./4/1-1927-04 надіслано до Шевченківського районного суду м. Києва.
27.07.202023 року представником ОСОБА_1 скеровано адвокатський запит №1506/23-5 до Шевченківського районного суду м. Києва, щодо надання відомостей та копій документів, які стосуються накладення арешту на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Відповідно до вироку №1-176/2006 Шевченківського районного суду від 30.06.2006 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 358 КК України. Зі змісту зазначеного вироку встановлено, що на транспортний засіб марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 був переміщений гр. ОСОБА_2 через митний контроль з приховуванням від митного контролю.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва №1-176/2006 від 30.06.2006 року, гр.. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 201 ч.1, 212 ч.3 КК України, і призначено йому покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 5 років позбавлення волі, з конфіскацією предмета контрабанди - автомобіля «Toyota Lexus» LS 430, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 та відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком на 3 роки.
Питання щодо скасування арешту на автомобіль марки «Toyota Lexus» LS 430, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 накладеного постановою ГСУ СБ України №6/1554 від 09.03.2005 року вироком суду не віршувалося.
11.09.2023 року представником ОСОБА_1 було направленого адвокатський запит №1506/23-6 до Головного сервісного центру МВС.
14.09.2023 року, з Головного сервісного центру МВС отримано відомості, в яких зазначено, що перша реєстрація в Україні автомобіля марки «Toyota Lexus» LS 430, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 була здійсненна 22.08.2002 гр. ОСОБА_3 (ТСЦ 8043 ), який 31.08.2002 року було знято з обліку для реалізації (ТСЦ 8043). В подальшому, а саме 29.03.2003 року, вказаний автомобіль було придбано ОСОБА_4 (реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації (ТСЦ 8041)), який 11.04.2003 було знято з обліку для реалізації, яка відбулась того ж дня для ОСОБА_5 . Далі саме гр. ОСОБА_5 у відповідності до договору купівлі продажу транспортного засобу №6726/21/058081, через посередника ТЗОВ «М.В.Л. ГРУП» здійснила продаж транспортного засобу марки Lexus LS 430, 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 для ОСОБА_1 .
Водночас вбачається, що автомобіль «Тоyота Lexus LS 430», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_2 конфісковано в дохід держави.
Водночас важливим питанням для правильного вирішення даної справи є встановлення факту реалізації автомобіля «Тоyота Lexus LS 430», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_2 після його конфіскації відповідно до вироку суду .
Автомобіль «Тоyота Lexus LS 430», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_2 реалізовувався на відкритих торгах після ухвалення відповідного вироку. Особа, в якої позивач придбав вказаний автомобіль ( ОСОБА_5 ), в 2021 році мала право на відчудження рухомого майна.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України від 28.12.1960 вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
Аналіз договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.04.2021 № 6726/21/058081, договору комісії від 20.04.2021 № 6726/21/058081 та листа Головного сервісного центру МВС від 14.09.2023 № 31/1574АЗ-20524-2023 свідчить про те, що ОСОБА_5 у період з 11.04.2003 по 20.04.2021 була власником автомобіля «Тоyота Lexus LS 430», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , що виключає реалізацію цього автомобіля на відкритих торгах, тобто вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 30.06.2006 у справі № 1-176/2006 не був виконаний у вказаній частині.
Таким чином ОСОБА_5 не вживалось заходів щодо скасування арешту у період 2005 року по 20.04.2021, який міг «порушувати» її права з урахуванням презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав , виснувана у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 913/610/18. Зокрема, ОСОБА_5 не порушувалось питання звернення прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому ст. 400-7 КПК України від 28.12.1960.
Положення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 20.04.2021 № 6726/21/058081 містять покликання на Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, згідно із п. 41 якого передбачено, що забороняється перереєстрація на нового власника та зняття з обліку транспортних засобів, які перебувають в розшуку або щодо яких у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів є відомості про накладення арешту або заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію на підставі судового рішення чи постанови державного або приватного виконавця.
Відповідно до п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 (про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав) набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
Вищенаведене положення п. 25 даної постанови відповідає принципу римського права caveat emptor, що дослівно означає «покупець, будь обачним».
Щодо належного відповідача у справі.
Важливим питанням для правильного вирішення даної справи є встановлення факту реалізації автомобіля «Тоyота Lexus LS 430», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_2 після його конфіскації відповідно до вироку суду у справі № 1-176/2006.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України від 28.12.1960 вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830) відомості про припинення обтяження реєструються на підставі судового рішення або заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. На підставі судового рішення або заяви щодо припинення обтяження виключенню підлягає запис стосовно всього рухомого майна, що є предметом обтяження.
Відповідно до правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Позивач не доводить неможливість реалізації ним своїх прав через створення з боку СБУ протиправних перешкод та/або обмежень у здійсненні відповідного права власності (відповідні обмежувальні заходи застосовувались правомірно і по відношенню до іншої особи).
Також матеріали справи не містять доказів звернення позивача до СБУ або відповідного реєстратора, уповноваженого Міністерством юстиції України, для вирішення питання зняття арешту; Шевченківського районного суду м. Києва для вирішення в межах № 1-176/2006 питання про ухвалення додаткового рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 270 ЦПК України (відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства).
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Вказані правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16- ц, від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19) викладено правовий висновок, відповідно до якого належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. За положенням ЦПК України належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з позовом до СБУ як до неналежного відповідача
Позивачем у порядку та строки, визначені ст. 51 ЦПК України, клопотання про залучення належного відповідача не заявлялись.
Відповідно до висновків, викладених у постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року по справі № 280/119/16-ц, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позові про зняття арешту з рухомого майна, слід відмовити.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз'яснень наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 317, 391 ЦК України, ст. 10,11, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України, треті особо: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ,
Служба безпеки України, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33, код ЄДРПОУ 00034074,
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Арсенальна, буд. 9/11, код ЄДРПОУ 43611844,
Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, код ЄДРПОУ 34967593.
Повний текст рішення виготовлений 03 жовтня 2024 року.
Суддя: