30 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/24681/24
Провадження № 22-ц/4815/1067/25
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Гнатущенко Ю.В.
Рішення суду першої інстанції ухвалено:
19 травня 2025 року в м. Рівне
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллфін" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін" (далі - ТОВ "Веллфін") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором про споживчий кредит № 1826669 від 23 січня 2022 року в розмірі 24 000 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що ТОВ "Веллфін" є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги з надання у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності, а договір про споживчий кредит було укладено в електронній формі. За його умовами ТОВ "Веллфін" надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування нею. Проте взяті на себе зобов'язання за договором позики, зокрема, щодо своєчасного повернення суми отриманої позики та сплати нарахованих за користування нею відсотків у встановлені договором терміни, відповідач не виконав Внаслідок цього утворилась заборгованість, яка складалася з 8 000 гривень тіла кредиту та 16 000 гривень процентів.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Веллфін" заборгованість за договором про споживчий кредит № 1826669 від 23 січня 2022 року в розмірі 24 000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Веллфін" судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.
На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав про те, що матеріали справи не містили копій первинних бухгалтерських документів як доказів здійснення перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок позичальника на виконання умов кредитного договору. Крім того, кредит надавався 23 січня 2022 року строком на 15 днів - до 07 лютого 2022 року, а проценти за користування кредитом в цей період складали 2 160 гривень - як про це зазначалося в кредитному договорі та додатку до нього.
Проте позивачем нараховано заборгованість за відсотками поза межами узгодженого строку кредитування і це суперечить усталеній судовий практиці, викладеній, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 та від 18 січня 2022 року у справі 910/17048/17. Так, у цих постановах стверджено, що положення другого абзацу ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого ними строку кредитування. Натомість право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.
У поданому відзиві позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зважав на те, що в ході судового розгляду судом правильно встановлено наявність між сторонами кредитних правовідносин, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором та наявність заборгованості в сумі 24 000 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2022 року між ТОВ "Веллфін" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит №1826669. За умовами пункту 1.1 укладеного договору позикодавець (позивач) надає позичальникові (відповідачу) грошові кошти в сумі 8 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а той зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
При цьому пунктом 1.3 договору про споживчий кредит встановлено, що позика надається строком на 15 днів.
Відповідно до пункту 1.4 договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору про споживчій кредит між позичальником і позикодавцем.
Як з'ясовано судом, у порядку пункту 1.4 договору на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 8 000 гривень від позивача, що підтверджувалося інформаційною довідкою ТОВ "Платежі онлайн" вих. №1086/11 від 21 листопада 2024 року, яке надавало ТОВ "Веллфін" технічну можливість для проведення операцій.
Відповідно до пункту 1.5 договору строк та проценти за користування позикою обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: 1.5.1 протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір основних процентів складає: 1.8% від суми позики, але не менше ніж 50 гривень за перший день користування позикою; 1.8 % від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в пункті 1.3 цього договору; 1.5.2 у разі, якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений пунктом 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами (понадстрокове користування грошовими коштами), в розумінні частини другої статті 625 ЦК України (проценти за понадстрокове користування позикою). При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
Порядок отримання та надання позики регламентувались Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ "Веллфін", затверджених наказом його директора № 60 від 30 грудня 2020 року, які розміщуються на офіційному веб-сайті https://creditup.com.ua (далі - Правила).
Згідно із пунктами 4.1, 4.2 цих Правил заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в особистому кабінеті на сайті Товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Веллфін" покликалося на те, що електронний договір укладено належним чином, усі його істотні умови узгоджено сторонами, позичальником кредитні кошти отримано, проте у зв'язку з неналежним виконанням ним зобов'язань в нього виникла станом на 21 листопада 2024 року заборгованість в розмірі 24 000 гривень, з яких заборгованість за тілом кредиту - 8 000 гривень, заборгованість за відсотками - 16 000 гривень.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку ,коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із дослідженого договору про надання кредиту видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З поданих позивачем документів видно, що при укладенні кредитного договору кредитор встановив особу позичальника, його персональні дані, а саме, серію і номер паспорту, місце реєстрації, ідентифікаційний номер, номер оператора стільникового зв'язку.
Підстав вважати, що персональні дані ОСОБА_1 були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, надано не було. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій він не звертався.
Не спростовано й того, що банківська платіжна картка за номером НОМЕР_1 не належала позичальнику або, що на неї не було здійснено переказу кредитних коштів.
Відповідно до наявної у відкритих джерелах інформації в мережі Інтернет банком-емітентом з ідентифікаційним номером (BIN) №414960, який складає перші шість цифр від номеру картки, є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", марка картки: VISA, тип: CREDIT: категорія: CLASSIC.
Отже, презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами відповідного зобов'язання ОСОБА_1 не спростовано.
Разом з тим обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про неправомірне здійснення передбачених умовами кредитних договорів нарахувань поза межами узгодженого строку кредитування, а також узгодженій вартості кредиту, які в договорі, графіку платежів до нього складають лише 15 днів та 10 160 гривень відповідно.
Також відсутні підстави вважати пролонгованим строк кредитування.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказувалося, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в тому числі графіком платежів, а не завуальованими, двозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування та загальної вартості кредиту.
При цьому колегія суддів не може погодитися з тим, що строк кредитування був пролонгований, адже відповідні умови кредитного договору встановлювалися як міра відповідальності за неповернення кредитних коштів і, безсумнівно, спонукали кредитора збільшувати суму грошового зобов'язання в більшому розмірі, аніж протягом первинно узгодженого строку кредитування. Тобто на вигідніших умовах.
Отже, до стягнення підлягала заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8 000 гривень та 2160 гривень процентів за користування кредитом упродовж п'ятнадцятиденного строку кредитування.
Крім того, колегія суддів бере до уваги постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі 132/1006/19, предметом якої було стягнення заборгованості за позовом ТОВ "Веллфін" за подібним договором про споживчий кредит, де касаційний суд встановив, зокрема, що його положення про розмір процентів не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Оскільки в іншій частині заборгованість стягненню з відповідача не підлягала, подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллфін" заборгованість за договором про споживчий кредит № 1826669 від 23 січня 2022 року в розмірі 10 160 (десять тисяч сто шістдесят) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін"; код ЄДРПОУ 39952398; місцезнаходження: вул. Академіка Шалімова (колишня вулиця Героїв Севастополя), буд. 48, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків