30 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 568/624/24
Провадження № 22-ц/4815/1124/25
Головуючий у Радивилівському районному суді
Рівненської області: суддя Сільман А.О.
Час, дата і місце проголошення скороченого рішення
суду першої інстанції:
о 12 год. 02 хв. 27 травня 2025 року у м. Радивилів
Дубенського району Рівненської області
Дата складення повного тексту рішення: 28 травня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк";
відповідач - ОСОБА_1 ;
представники учасників справи:
позивача - ОСОБА_2 ;
відповідача - адвокат Рідченко Марія Володимирівна;
за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рідченко Марії Володимирівни на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 122 494,86 гривень.
Мотивуючи свої вимоги, позивачем вказувалося, 15 червня 2010 року між сторонами укладено кредитний договір №б/н від 15 червня 2010 року, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв'язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 10 квітня 2024 року складалась з 98 952,93 гривень за тілом кредиту та 23 541,93 гривень за простроченими відсотками.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 122 494,86 гривень заборгованості, яка складалася з: 98 952,93 гривень за тілом кредиту та 23 541,93 гривень відсотків, та 2 422, 40 гривень судового збору.
На судове рішення представником ОСОБА_1 - адвокатом Рідченко М.В. подано апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про те, що суд неналежно оцінив факт утворення заборгованості внаслідок несанкціонованого доступу до рахунків позичальника третіми особами, а саме через шахрайські дії, які пов'язані з неналежним захистом банком своєї системи. Всупереч твердженням позивача ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які могли б призвести до списання чи перерахування грошових коштів з її рахунків, не повідомляла стороннім особам будь-яку інформацію щодо своїх карток.
Звертала увагу на те, що для правильного вирішення спірних правовідносин наявна судова практика, що викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц. Відповідно до цієї практики користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми вважає спеціальними при вирішенні спору. Тому користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Також згідно з постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Втім позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що саме з вини позичальника виникла заборгованість.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити АТ КБ "Приватбанк" у задоволенні позовних вимог повністю.
У поданому відзиві позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає, що в ході перевірки обставин, за яких було здійснено спірні списання грошових коштів з рахунку відповідача, встановлено, що це стало можливим виключно унаслідок дій самої ОСОБА_1 , які полягали в підтвердженні входу до особистого кабінету Приват24 з нового пристрою, і це призвело до втрати інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за допомогою системи Приват24.
До початку судового засідання 30 вересня 2025 року представником АТ КБ "Приватбанк" - Роєм В.Л. подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату. При цьому як на підставу для задоволення заяви посилався на перебування у відрядженні, в зв'язку із чим долучив копію відповідного наказу від 15 вересня 2025 року №Е.19.0.0./2-7933949. За цим наказом за рахунок коштів банку він протягом часу із 25 вересня 2025 року по 30 вересня 2025 року перебуватиме у с. Татарів Івано-Франківської області по вулиці Пігівська, 660.
Заява до задоволення не підлягає, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Натомість АТ КБ "Приватбанк" та його представник були належно повідомлені про день, час та місце розгляду справи, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали, причин, що унеможливили б укладення договору про правову допомогу з іншим адвокатом з метою представництва інтересів банку в апеляційному суді не навели.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18).
Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив неможливості розгляду справи за відсутності представника АТ КБ "Приватбанк", банк реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рідченко М.В. та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України, розгляд апеляційним судом справи здійснено за відсутності зазначеного представника.
Крім цього, тоді ж представником ОСОБА_1 - адвокатом Рідченко М.В. подано два клопотання - про зупинення провадження у справі та відкладення розгляду справи, з якими колегія суддів також не погоджується.
Так, покликається на те, що на розгляді Радивилівського районного суду Рівненської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів та стягнення коштів, провадження у якій відкрито 30 травня 2025 року. Заявник вважає, що ця справа та справа, яка знаходиться на розгляді Рівненського апеляційного суду, є пов'язаними між собою. При цьому вирішення апеляційної скарги на рішення Радивилівського районного суду від 27 травня 2025 року повністю залежить від наслідків розгляду справи, яка розглядається судом першої інстанції. Тому існує об'єктивна неможливість розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Рідченко М.В. у цій справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів та стягнення коштів.
Між тим, колегія суддів не встановила обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України з міркувань, наведених у клопотанні, оскільки зазначені заявником обставини не свідчать про неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи, яка знаходиться у суді першої інстанції.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Рідченко М.В. про відкладення розгляду справи в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю, то з огляду на ті ж самі мотиви і висновок Верховного Суду, що викладені апеляційним судом при відхиленні заяви представника АТ КБ "Приватбанк" - Роя В.Л., це клопотання також не підлягає до задоволення. Більше того, долучена нею копія інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров'я (медичний висновок №1111-СМСВ-2ТЕТ-6ХХА від 2025-09-26) не містить жодних ототожнюючих даних із заявником, адже у цій довідці не зазначено навіть прізвища, імені та по батькові особи. Тобто цей документ не свідчить про те, що адвокат Рідченко М.В. є тимчасово непрацездатною особою і не може безпосередньо з'явитися до апеляційного суду чи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву б/н від 15 червня 2010 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, де, зокрема, зазначено, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку.
Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із кредитним лімітом у розмірі, який неодноразово змінювався.
В ході правовідносин між сторонами кредитодавцем видано такі платіжні картки: "Універсальна" з терміном дії до 06/14, "Gold Credit" з терміном дії до 10/14, WGMMS DebitMasterCard Gold з терміном дії до 08/17, "Універсальна World" з терміном дії до 04/19, "Універсальна Gold" з терміном дії 04/22, "Універсальна" з терміном дії 07/27, "Універсальна Gold" з терміном дії до 10/27.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов кредитного договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконувала, тому утворилася заборгованість, яка станом на 10 квітня 2024 року складалась з: 122 494,86 гривень, з яких: 98 952,93 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 23 541,93 гривня - заборгованість за простроченими відсотками.
Натомість, заперечуючи проти позову, відповідач стверджувала про те, що станом на 12 липня 2023 року заборгованість за кредитним договором складала лише 20 121,12 гривень, проте 14 липня 2023 року невідома особа вчинила три транзакції за її рахунком та неправомірно переказала грошові кошти на інший банківський рахунок в сумі 75 765 гривень. Того ж дня ОСОБА_1 звернулась на "гарячу лінію" АТ КБ "Приватбанк" із заявою про вчинення злочину.
Також 14 липня 2023 року у Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження № 12023181210000164 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме, що 13 липня 2023 року невідома особа, таємно в умовах воєнного стану, здійснила крадіжку грошових коштів в сумі 78 037 гривень, які знаходилися на банківській карті АТ "Приватбанк" № НОМЕР_1 , та 16 676 гривень з рахунка № НОМЕР_2 , власником яких є ОСОБА_1 .
В подальшому, 15 січня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з заявою про повернення коштів та відновлення залишку на рахунку, однак 16 січня 2024 року банк повідомив про неможливість задоволення її вимоги, адже при переказі коштів з її картки було коректно введено номер карти, термін дії, CVV2 код та підтверджено транзакцію. Кредитодавець дійшов висновку, що таке підтвердження транзакції стало можливим лише з телефону власника картки. Тобто переказ коштів з картки відповідача здійснено шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Baking Приват24. Вхід в Приват24 здійснений під авторизацією ОСОБА_1 шляхом введення номеру, CVV2, терміну дії картки, паролю та логіну, які не змінювалися. ?
З інформації старшого слідчого Слідчого відділу № 2 Дубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 18 лютого 2025 року видно, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває.
Відхиляючи заперечення ОСОБА_1 , суд попередньої інстанції виходив із того, що переказ коштів з картки відповідача здійснено через Приват24 під її авторизацією з використанням реквізитів картки, пін-коду та підтвердження 3D-Secure. Вхід відбувся з номера НОМЕР_3 , який належить відповідачу. Тому суд погодився з банком, що витік конфіденційної інформації стався через порушення клієнтом "Умов і правил надання банківських послуг".
Проте з такими висновками колегія суддів не може погодитися.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що "відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції".
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц вказано, що "користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ "Приватбанк" на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ "Приватбанк" не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними".
Подібний висновок наведено також у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц зазначено, що "встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15".
Подібний висновок наведено також у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 766/19614/18 вказано, що "суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову".
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 зроблено висновок, що "при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів".
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20 зазначено, що "апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові".
У постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21 висловлено висновки, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах; правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 квітня 2025 року № 761/43146/21, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляду, звернув увагу на те, що суди не з'ясували, чи сприяв позивач своїми діями чи бездіяльністю втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, оскільки у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, слід виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Суд констатував, що лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. При цьому суди попередніх інстанцій не встановили того, чи перекази коштів з рахунків ОСОБА_1 відбулися за її розпорядженням.
Між тим, всупереч твердженням суду попередньої інстанції, банк у ході розгляду справи зазначених обставин не довів.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Проте матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що саме внаслідок дій (бездіяльності) ОСОБА_1 було здійснено спірне списання її грошових коштів.
Самі лише покликання на існування у АТ КБ "Приватбанк" надійної системи захисту рахунків клієнтів і на те, що без розголошення персональних даних неможливо отримати доступ до цих рахунків, є неспроможними з процесуально-правової точки зору.
Відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила банк та правоохоронні органи про цей факт. Враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, правові підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" в повному обсязі відсутні й за цих обставин.
При цьому колегія суддів зважає на необґрунтованість самого висновку суду першої інстанції і позиції банку про те, що виток конфіденційної інформації стосовно незаконного зняття коштів з карти ОСОБА_1 відбувся через порушення клієнтом "Умов і правил надання банківських послуг".?
Береться до уваги і те, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг безпосередньо позичальником не підписувався, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідні обов'язки, а також ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Щодо паспорту споживчого кредиту, то у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 вказувалося, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Тому оскаржуване рішення не може залишатися чинним та підлягає скасуванню, позаяк стягненню підлягала лише заборгованість в розмірі 20 121, 12 гривень, яка утворилась станом на 13 липня 2023 року, тобто до факту спірних списань грошових коштів, і підтверджена розрахунком заборгованості та інформацією банківської виписки по рахунку позичальника. Подальше нарахування банком заборгованості було неправомірним.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рідченко Марії Володимирівни задовольнити частково.
Скасувати рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 20 121 (двадцять тисяч сто двадцять одна) гривню 12 копійок заборгованості.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"; місцезнаходження: вул. Грушевсбького, буд. 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків