30 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/18222/24
Провадження № 22-ц/4815/835/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Левчук О.В.
Час, дата і місце проголошення скороченого
рішення суду першої інстанції:
12 год. 21 хв. 11 березня 2025 року у м. Рівне
Рівненської області
Дата складення повного тексту рішення:13 березня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіс К6"; про стягнення заборгованості,
У вересні 2024 року Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" або підприємство) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в розмірі 79 282,26 гривень.
Мотивуючи свої вимоги, позивач покликався на те, що відповідачі користувалися житлово-комунальними послугами з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який обліковується за адресою: АДРЕСА_1 , проте їх своєчасно не оплатили.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 січня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідачів про закриття провадження у справі відмовлено. Клопотання представника позивача задоволено та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіс К6" (далі - ТОВ "Інтерсервіс К6").
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в розмірі 52 726,60 гривень.
Стягнуто на користь підприємства з кожного із відповідачів по 335,63 гривень судового збору.
На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про неврахування судом першої інстанції того, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачем є власник або інша особа, яка за згодою власника користується комунальними послугами. Натомість між сторонами у справі відсутні будь-які договірні відносини щодо користування житлом, відповідачі не є власниками відповідного нерухомого майна, а фактичним місцем їхнього проживання є АДРЕСА_2 .
Також вважав, що відсутні й договірні відносини щодо комунальних послуг, ними вони не користувалися, а відтак сплачувати за них повинен лише власник - ТОВ "Інтерсервіс-К6" або інші особи, які були власниками приміщення. За таких обставин сам по собі лише факт реєстрації місця проживання відповідачів не є підставою для нарахування плати за водопостачання та водовідведення. На думку заявника, до участі у справі як співвідповідачі мали бути залучені ТОВ "Інтерсервіс-К6" та інші особи, які були власниками квартири, до набуття останнім її у власність. Тобто позивач неправильно визначив коло осіб, які мають відповідати за позовом.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в позові відмовити.
У поданому відзиві позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зверталась увага на те, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , і це підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління державної міграційної служби України в Рівненській області. Позивачем визнавалося, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ "Інтерсервіс К6" з 30 червня 2021 року є власником квартири, якій надаються відповідні послуги.
Натомість відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Так, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Оскільки від відповідачів на адресу РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" не надходило жодних заяв та повідомлень про відмову від отримання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, то вони вважаються такими, що приєдналися до публічного договору та зобов'язані виконувати обов'язки, зазначені в ньому. Проте ними не було доведено, що вони не користувалися відповідними послугами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як з'ясовано судом, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" надає послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).
За цією квартирою зареєстровані відповідачі, а ТОВ "Інтерсервіс К6" є її власником з 30 червня 2021 року.
За особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 вересня 2024 року надано послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на загальну суму 79 282,26 гривень, однак оплати за ці послуги здійснено не було.
Оскільки відповідачі зареєстровані по АДРЕСА_1 , то вони є споживачами житлово-комунальних послуг, іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ними та будь-якими іншими особами не встановлено і ними не спростовано, що в обліковий період вони не були зареєстровані за цієї адресою.
Разом з тим суд вважав, що стягненню підлягає заборгованість в меншому розмірі, позаяк позовна давність спливла до позовних вимог про стягнення боргу щодо тих щомісячних платежів, від моменту прострочення яких і до 02 квітня 2020 року минуло три роки.
Відповідно до пунктів 5, 6, 13 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Споживач житлово-комунальних послуг - це індивідуальний або колективний споживач.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Частиною 1 ст.6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг споживачів (індивідуальні та колективні), управителів, виконавців комунальних послуг.
Пунктами 1, 5 ч.2 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц).
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не зобов'язані були сплачувати комунальні послуги з огляду на те, що вони цими послугами не користувалися, з ними не існувало відповідних договірних відносин, а також що вони не проживають у квартирі, за якою обліковується заборгованість, і що оплату послуг мали здійснювати інші особи, на увагу не заслуговують.
Як правильно на це покликається позивач, відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Оскільки відповідачі зареєстровані в одному житловому приміщенні, то вони є споживачами житлово-комунальних послуг, які надає РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", а відсутність укладення договору з підприємством не виключає обов'язку оплатити надані послуги в межах позовної давності.
Як передбачено ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Однак презумпція винуватості боржників та неналежного виконання відповідачами своїх обов'язків не була спростована, тоді як позивач належним чином та в достатній мірі обґрунтував свої вимоги та розмір заборгованості.
При цьому саме відповідачі повинні були надати суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження зокрема того, що в облікований період заборгованості в них був відсутній обов'язок зі сплати комунальних послуг через певні обставини. Натомість, оскільки такі покликання не обґрунтовані доказами, тому вони носять характер припущень.
Отже, аргументи заявника не спонукають до скасування оскаржуваного рішення, вони були предметом дослідження попереднім судом та фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків