Справа №295/12398/25
1-кс/295/4989/25
29.09.2025 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 ,
за участю секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
дізнавача ОСОБА_3 ,
розглянувши внесене в кримінальному провадженні №12025065610000171 заступником начальника СД Житомирського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Житомирській області капітаном поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 клопотання про арешт майна та додані до клопотання матеріали
Заступник начальника СД Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області звернулася до Богунського районного суду м. Житомира із указаним клопотанням, в якому послалася на те, що сектором дізнання відділу поліції № 1 Житомирського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Житомирській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025065610000171 від 16.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 15.08.2025 року о 23:30 год. до відділу поліції № 1 Житомирського РУП № 1 надійшло повідомлення від працівника патрульної поліції УПП в Житомирській області, про те, що за адресою: а/д «Київ-Чоп» поблизу с. Березина, Житомирського району, Житомирської області, було зупинено автомобіль марки «Фольцваген» під керуванням військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якого під час перевірки було виявлено в кишені кофти зіп-пакет з речовиною прозорого кольору.
Як слідує зі змісту клопотання, в період часу з 01 години 45 хвилин по 02 годину 30 хвилин 16.08.2025 року, під час затримання гр. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: а/д «Київ-Чоп» поблизу с. Березина, Житомирського району, Житомирської області у останнього було виявлено та вилучено з кишені кофти зіп-пакет з кристалічною речовиною прозорого кольору, котрий поміщено до спец.пакету PSP1168669, який відповідно підписано, засвідчено підписами понятих, запаковано та вилучено до ВП №1 ЖРУП №1.
Під час проведення огляду місця події, в період часу з 03 години 10 хвилин по 03 годину 45 хвилин 16.08.2025 року за адресою: а/д «Київ-Чоп» поблизу с. Березине, Житомирського району, Житомирської області було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «М-14» у корпусі блакитного кольору, котрий поміщено до спец. пакету WAR0103346, який відповідно підписано, засвідчено підписами понятих, запаковано та вилучено до ВП №1 ЖРУП №1.
З огляду на викладене у клопотанні сторона обвинувачення просить поновити строк на подання клопотання про арешт майна, який пропущений з поважних причин, а також накласти арешт на вищеперелічені зіп-пакет з кристалічною речовиною та мобільний телефон.
Дізнавач ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав, просив його задовольнити. В обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання клопотання пояснив, що після вилучення майна не пізніше наступного робочого дня дізнавачем подано клопотання про арешт зіп-пакету і мобільного телефону, однак при поданні клопотання через підсистему Електронний Суд з технічних причин до супровідного листа були додані документи з іншого клопотання. Пізніше, після неодноразового повернення клопотання на усунення недоліків дізнавачем повторно були подані клопотання про арешт майна в межах визначеного слідчим суддею строку. Додатково зауважив, що за висновком експерта наявна у вилученому зіп-пакеті кристалічна речовина являється наркотичним засобом - PVP, обіг якого заборонено. Наразі готується проєкт підозри.
Володілець майна - гр. ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду клопотання повідомлявся згідно з вимогами КПК України.
Заслухавши пояснення дізнавача, вивчивши й дослідивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Як вбачається із витягу з кримінального провадження №12025065610000171 від 16.08.2025 року, підрозділом дізнання ВП №1 Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування за фактом виявлення 15.08.2025 року під час поверхневої перевірки у гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поліетиленового пакету з подрібненою речовиною, із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України.
Постановою уповноваженої особи на здійснення досудового розслідування кримінальних проступків ВП №1 Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 від 16.08.2025 року зіп-пакет з кристалічною речовиною прозорого кольору, а також мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «М-14» у корпусі світло-блакитного кольору визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Згідно з висновком експерта Житомирського НДЕКЦ від 28.08.2025 надана на експертизу кристалічна речовина білого кольору, містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP.
Положення статті 41 Конституції України закріплюють право кожного на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, дізнавача чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170, ст. 98 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з частиною третьою статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно слідчий суддя вважає, що дізнавачем наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
До того ж, слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
З огляду на наведене, з урахуванням наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, розумності і співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання дізнавача та накладення арешту на згадані зіп-пакет з кристалічною речовиною та мобільний телефон, оскільки незастосування в даному випадку такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Окремо слідчий суддя вважає за необхідне зауважити, що такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна є тимчасовим та у подальшому власник (володілець) майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту, а вилучене майно йому може бути повернуто відповідно до положень ст.174 КПК України у разі доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Щодо додержання стороною обвинувачення процесуальних строків на подання клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Згідно з ч.ч. 1, 6, 7 ст. 115 КПК України строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час.
Частина 1 статті 117 КПК України зазначає, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Пропущений строк у кримінальному провадженні, що здійснюється з урахуванням особливостей, визначених статтею 615 цього Кодексу, може бути поновлений, якщо заінтересована особа подала клопотання не пізніше 60 днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.
В ухвалі від 26.08.2020 у справі № 760/18778/18, провадження № 51-421км20, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду зазначив, що поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені.
Отже, поновити строк можливо лише у тому випадку, коли наведені достатні підстави (переконливі аргументи) поважності причин пропуску такого строку, а також їх належне підтвердження.
Як вбачається із змісту клопотання про арешт майна, протоколу огляду місця події та протоколу затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, від 16.08.2025 зіп-пакет із кристалічною речовиною прозорого кольору та мобільний телефон марки «Самсунг М14» у корпусі блакитного кольору, IMEI № НОМЕР_1 , що належить гр. ОСОБА_6 , були вилучені дізнавачем 16.08.2025 року, а звернувся дізнавач із клопотанням про арешт майна тільки 04.09.2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Таким чином, недотримання строку, встановленого нормами ч. 5 ст. 171 та ч. 6 ст. 173 КПК України, не віднесено законодавцем до підстав для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 КПК України процесуальні строки визначено як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
Оскільки за своєю юридичною природою процесуальні дії або утримання від них виступають засобом реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин, то й процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.
Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв'язку із закінченням строку можливості реалізувати право.
Закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку.
Сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт майна не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, задля досягнення завдань кримінального провадження, не позбавляє таке майно доказової сили, а тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Закон України «Про доступ до судових рішень» зазначає, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч. 3 ст. 6 Закону)
Як було встановлено слідчим суддею в ході розгляду клопотання та слідує із наявних у матеріалах справ №295/11342/25, 295/11343/25 та №295/12398/25 супровідних листів, вперше клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025065640000171 сформовано в системі «Електронний Суд» 18.08.2025 та зареєстровано судом 19.08.2025 року, тобто у визначений ч. 5 ст. 171 КПК України строк.
Разом з тим, до матеріалів клопотання в рамках кримінального провадження №12025065640000171, як стверджував дізнавач, помилково приєднані документи по кримінальному провадженню №12025065640000170 та слідчим суддею під час розгляду справи №295/11342/25 фактично було розглянуто клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025065640000170, яке задоволено 20.08.2025 року та накладено арешт на посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане на ім'я « ОСОБА_7 » від 02.08.2007.
При цьому, у справі 295/11343/25 (номер відрізняється на одиницю) слідчим суддею Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_8 у той же самий день (20.08.2025) також було постановлено ухвалу про задоволення клопотання та накладення в рамках кримінального провадження №12025065610000170 арешту на вилучене в ході затримання посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане на ім'я « ОСОБА_7 » від 02.08.2007.
Згадане призвело до наявності двох ухвал слідчих суддів про накладення арешту на одне й те саме посвідчення водія у кримінальному провадженні №12025065610000170.
Виявивши помилку, сторона обвинувачення звернулась із клопотанням про арешт вилучених 16.08.2025 року зіп-пакета із кристалічною речовиною прозорого кольору, мобільного телефону марки «Самсунг М14» та ухвалою слідчого судді Богунського районного суду міста Житомира від 08.09.2025 року клопотання повернуто прокурору для усунення недоліків, зі встановленням строку для усунення зазначених недоліків, що не перевищує 72 години з моменту отримання копії ухвали. Копія ухвали отримана прокурором 10.09.2025 та 12.09.2025 у системі «Електронний Суд» сторона обвинувачення повторно надіслала клопотання про арешт зіп-пакета та мобільного телефону у кримінальному провадженні №12025065640000171. Останнє зареєстровано судом 15.09.2025.
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду міста Житомира від 17.09.2025 року клопотання повторно повернуто прокурору для усунення недоліків, зі встановленням строку для усунення зазначених недоліків, що не перевищує 72 години з моменту отримання копії ухвали. Сторона обвинувачення втретє звернулась до слідчого судді із клопотанням про арешт зіп-пакета та мобільного телефону у кримінальному провадженні №12025065640000171, сформувавши таке клопотання 22.09.2025 у системі «Електронний Суд». Клопотання зареєстровано судом 23.09.2025.
Проаналізувавши справи №295/11342/25, 295/11343/25, 295/12398/25 та вжиті стороною обвинувачення невідкладні заходи до виконання ухвал слідчого судді про повернення клопотання для усунення недоліків, із урахуванням пояснень дізнавача в судовому засіданні, слідчий суддя дійшов до переконання, що процесуальний строк для звернення із клопотанням про арешт майна є таким, що пропущений із поважних причин та підлягає поновленню, а відтак клопотання дізнавача у цій частині - задоволенню.
Зважаючи на наведене, керуючись ст. 2, 7, 98, 115, 117, 131, 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя
Поновити пропущений із поважних причин строк на подання клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025065610000171.
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на зіп-пакет з кристалічною речовиною прозорого кольору, який було вилучено 16.08.2025 року у ході затримання гр. ОСОБА_6 , мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «М-14» у корпусі блакитного кольору, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_3 без сім карт, який було вилучено у ході огляду місця події від 16.08.2025, поблизу с. Березина, Житомирського району, Житомирської області,а також тимчасово позбавити їх власника (володільця) ОСОБА_6 , третіх осібможливості розпоряджатися й використовувати вищевказане майно.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 5-ти днів з дня її оголошення, а особами, що не були присутні в судовому засіданні - з моменту отримання копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1