30 вересня 2025 року м. Рівне №460/14939/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 22.06.2021 року по 20.08.2025 рік; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 22.06.2021 року по 20.08.2025 рік, у сумі 729372грн (сімсот двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят дві гривні). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 10.11.1995 по 22.06.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. З 28.08.2023 року позивач проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №2 4 від 24.01.2025 року позивача звільнено з військової служби, виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 460/2654/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 22.06.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 20.08.2025 виплачено кошти в сумі 6716,01грн. Проте, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки при звільненні. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що спору щодо виплати сум при звільненні не існувало, його вина у невиплаті грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні позивача відсутня, тому підстав застосування ст. 117 КЗпП України немає. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 26.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 10.09.2025 витребувано додаткові докази у відповідача.
Ухвалою суду від 12.09.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 10.11.1995 по 22.06.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що не заперечується останнім.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 124 від 22.06.2021 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З 28.08.2023 року позивач проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 10.01.2025 року № 28, позивач звільнений на підставі ст. 26 ч. 1 п. «б» (у відставку) ч. 4 п. 2 пп «б» (за станом здоров'я) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 24 від 24.01.2025 позивача виключено зі списків особового складу зонального відділу та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 460/2654/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 22.06.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем 20.08.2025 виплачено кошти в сумі 6716,01грн.
Отже, дане рішення суду відповідачем виконано в повному обсязі 20.08.2025, при цьому, відповідачем не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Положенням ст. ст. 116, 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116).
В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117).
Відповідно до ст.116 КЗпП України в редакції після 19.07.2022, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Також аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 22.06.2021.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 460/2654/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 22.06.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017.
Отже спірні правовідносини виникли з 23.06.2021.
На виконання рішення суду, відповідач 20.08.2025 провів розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив грошове забезпечення у розмірі 6716,01грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку.
Тобто, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки грошове забезпечення позивачу не виплачене в повному обсязі в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Поряд з цим, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин № 2352-ІХ.
На момент звільнення і на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку як за весь час затримки по день фактичного розрахунку, так і не більш як за шість місяців.
Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 23.06.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 18.07.2022 та з 19.07.2022 (день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин № 2352-ІХ) по 18.01.2023 (за шість місяців) та становить 391 та 184 календарних днів, відповідно.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Так, з довідки про доходи позивача за останні два календарні місяці перед звільненням від 11.09.20256 № 274 вбачається, що розмір його місячного грошового забезпечення становив у квітні 2021 року 19846грн, у травні 2021 року 19846грн, всього 39692грн. Середньоденний заробіток складає 650,69грн.
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 за період з 23.06.2021 по 18.07.2022 становить: 650,69грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 391 (кількість календарних днів затримки розрахунку) = 254419,79грн.
При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов'язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Оскільки сума виплаченого 20.08.2025 з затримкою грошового забезпечення (6716,01грн), є меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (254419,79грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 6716,01грн (виплачене грошове забезпечення) / 254419,79грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0264.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки за період з 23.06.2021 по 18.07.2022 становить: 650,69грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,0264 х 391 (кількість днів затримки у вказаному періоді) = 6716,72грн.
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції після 19.07.2022 за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (за шість місяців) становить: 650,69грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 184 (кількість календарних днів затримки розрахунку) = 119726,96грн (до даного періоду принцип співмірності не застосовується, оскільки законом і так встановлено обмеження строку виплати середнього заробітку - шість місяців).
Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню становить 126443,68грн, (6716,72грн + 119726,96грн), а не 729372грн, як стверджує позивач.
Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають до часткового задоволення.
Правові підстави для відшкодування судового збору у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 126443,68грн (сто двадцять шість тисяч чотириста сорок три гривні, 68коп).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Т.О. Комшелюк