30 вересня 2025 року м. Рівне №460/13795/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради, Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Володимирецької селищної ради, Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області №102 від 20 червня 2025 року; 2) визнати протиправною відмову Володимирецької селищної ради у придбанні для сім'ї ОСОБА_2 квартири у АДРЕСА_1 ; 2) зобов'язати Володимирецьку селищну раду на власний вибір придбати для сім'ї ОСОБА_2 одне із наведених у позові житлових приміщень, за визначеною власником ціною; 3) зобов'язати Володимирецьку селищну раду видати на придбане житлове приміщення стягувачу ордер для заселення в неї сім'ї ОСОБА_2 ; 4) стягнути з Володимирецької селищної ради моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 200000грн, яку перерахувати до благодійної організації “Міжнародний благодійний фонд «Повернись живим», ЄДРПОУ 39696398, призначення платежу, - благодійна допомога військовослужбовцям, рахунок в «Приватбанку» (IBAN) НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки дане приміщення не є житловим та не відповідає вимогам ст. 48, 50 ЖК України, основним положенням ДБН В.22.2-15:2019. Крім цього це приміщення не є вільним, оскільки за даною адресою проживає ОСОБА_3 . Також зазначає, що площа приміщення не відповідає нормі, оскільки його сім'я складається із 4 осіб. Оскільки відповідач тривалий час не виконує рішення судів, то йому завдано і моральної шкоди. Просить позов задовольнити.
Відповідач 1 подав відзив на позов (через систему «Електронний Суд»), в якому заперечує проти вимог. Свої заперечення аргументує тим, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Володимирецької селищної ради № 102 від 20.06.2025 року «Про забезпечення житлом ОСОБА_1 », у розпорядженні селищної ради знаходилась чинна технічна документація, а саме: технічний паспорт на житлове приміщення (інвентаризаційна справа № 7), реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності - ТІ01:0293-4025-8900-5331, дата виготовлення - 25.03.2025 ( АДРЕСА_2 ,) що підтверджує статус приміщення як житлового. Житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з технічним паспортом обладнане пічним опаленням, що є типовим для більшості житлових будинків у цьому населеному пункті через відсутність централізованого теплопостачання. У приміщенні забезпечене централізоване водопостачання. Система централізованого водовідведення у селищі Рафалівка відсутня, проте житло обладнане автономною каналізаційною системою (септик), яка відповідає санітарно технічним вимогам і створює належні умови для проживання. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 14.05.2025, Володимирецька селищна рада є власником даного житлового приміщення. Жодного офіційного висновку про непридатність цього приміщення для проживання позивачем не надано. У матеріалах справи також відсутні будь-які документи, які б підтверджували неможливість використання цього приміщення як житлового. Щодо членів сім'ї позивача, то звертає увагу, що відповідно до витягів з реєстру територіальної громади, доданих до заяви, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за місцем проживання ОСОБА_1 з 13 травня 2025 року. При цьому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, станом на 03.07.2025 сім'я ОСОБА_1 має у приватній власності наступні житлові площі: ОСОБА_1 : квартира, АДРЕСА_3 , загальна площа - 36,1кв.м, житлова площа - 20,5кв.м; Спільна часткова власність (5/6): загальна площа - 30,08кв.м, житлова - 17,08кв.м. ОСОБА_6 : квартира, АДРЕСА_4 , загальна площа - 43,1кв.м, житлова - 21,7кв.м, частка - 100 %. ОСОБА_4 : квартира, АДРЕСА_5 , загальна площа - 63,4кв.м, житлова - 31,4кв.м, частка - 100%. Крім того, у декларації за 2024 рік ОСОБА_6 зазначила, зокрема, об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок у селищі Володимирець, загальна площа - 189,7кв.м, власність - 100 %. На даний час ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_6 фактично у двох проживають у житловому будинку розташованому в селищі Володимирець, зазначений житловий будинок не введено в експлуатацію та право власності на нього не оформлено. Земельна ділянка під забудову цього будинку була надана Володимирецькою селищною радою, що додатково свідчить про забезпечення сім'ї позивача житловою площею. Обставини, на підставі яких було скасовано рішення Володимирецької селищної ради № 163 від 07.11.2019, істотно змінилися, зокрема щодо відповідності приміщення вимогам ст. 50 Житлового кодексу України та нормам житлової площі для сім'ї ОСОБА_1 , враховуючи наявність у сім'ї значної житлової площі у приватній власності. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач 2 подав відзив на позов (засобами поштового зв'язку із доказами направлення позивачу) в якому заперечує проти позову з тих же підстав, що і відповідач 1.
Позивач подав відповіді на відзив в яких підтримує позицію, викладену у позові з тотожних за змістом позову доводів та аргументів. Стверджує про неотримання відзиву відповідача.
Ухвалою суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 20.08.2025 забезпечено позов позивача.
Ухвалою суду від 20.08.2025 залучено до участі у справі другого відповідача.
Розглянувши заяви по суті та матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 у справі № 6-А-4/08 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої, за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов'язалася надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.
В подальшому, за заявою позивача, ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 у справі № 6-А-4/08, змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164004,00грн для придбання житла.
Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі № К-7011/09 абз.2 резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції: змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 та зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 у справі «Кононова та інші проти України» (заява №11770/03 та 89 інших заяв) зобов'язано державу Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_1 (заява № 37355/0828/07/2008). Згідно з текстом рішення та додатку 1 до нього, - ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вказані обставини встановлені рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/3438/19 від 12.03.2020, які в силу ч. 4 ст. 78 доказуванню не підлягають.
На виконання вищевказаних судових рішень, Виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради Рівненської області 07.11.2019 прийнято рішення № 163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_7 ».
Зі змісту даного рішення вбачається, що виконавчий комітет селищної ради вирішив надати позивачу у користування з 02.12.2019 житлове приміщення загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа 26,8кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 . Також вирішено видати 02.12.2019 ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у пункті 1 цього рішення.
Таке рішення органу місцевого самоврядування було оскаржене позивачем до суду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/3438/19 від 12.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов задоволений частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 163 від 07.11.2019 щодо надання ОСОБА_1 в користування у АДРЕСА_2 з 02.12.2019 житлового приміщення, видачу ордеру на заселення та заключення договору найму. Задовольняючи частково позові вимоги, суд виходив із того, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам ст. 47, 48, 50 ЖК України.
Виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради Рівненської області 20.06.2025 прийнято рішення № 102 «Про забезпечення житлом ОСОБА_7 ». Вказаним рішенням вирішено надати позивачу у користування житлове приміщення загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа 26,8кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 . Також вирішено видати ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у пункті 1 цього рішення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням та вважаючи його незаконним і протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За змістом статті 1 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Згідно зі статтею 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Статтею 16 ЖК України визначено, що Виконавчі комітети селищних, сільських рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території відповідної ради:
1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30);
2) керують житловим господарством, забезпечують правильну експлуатацію і схоронність жилих будинків, що є у віданні ради, організують їх капітальний і поточний ремонт;
3) здійснюють управління житловим фондом ради (частина перша статті 18);
4) здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (частина перша статті 36), а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях (стаття 41), затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 39);
5) приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого жилого фонду (стаття 52);
6) здійснюють облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу (частина четверта статті 134), здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків (стаття 138);
7) видають ордери на жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду (частина перша статті 58);
8) здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154);
9) подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).
Виконавчі комітети селищних, сільських рад вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством України.
Відповідно до частини першої та третьої статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №280/97-ВР первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону № 280).
Відповідно до статті 25 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з положеннями статей 27-32, 33-34 Закону № 280 органи місцевого самоврядування наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі будівництва, житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради (частина перша, шоста статті 59 Закону № 280).
Частиною першою статті 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
Згідно з частиною першою статті 50 ЖК Української РСР жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Так, Виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради Рівненської області 20.06.2025 прийнято рішення № 102 «Про забезпечення житлом ОСОБА_7 ». Вказаним рішенням вирішено надати позивачу у користування житлове приміщення загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа 26,8кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 . Також вирішено видати ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у пункті 1 цього рішення.
Суд уважає, що житлове приміщення загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа 26,8кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 відповідає вимогам ст. 48, 50 ЖК України.
Наведене підтверджується технічним паспортом на житлове приміщення (інвентаризаційна справа № 7), реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності - ТІ01:0293-4025-8900-5331, дата виготовлення - 25.03.2025 ( АДРЕСА_2 ,) що підтверджує статус приміщення як житлового.
Також наведене підтверджується актом огляду житлового приміщення від 09.06.2025, складеного Громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Володимирецької селищної ради, за висновком якого об'єкт огляду відповідає вимогам норм ДЬБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», а саме: житлове приміщення - опалювальне приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання, благоустроєне стосовно до умов селища Рафалівка та відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.
Отже, твердження позивача щодо невідповідності приміщення вимогам ст. 48, 50, ДБН В.2.2-15:2019, є безпідставними та необґрунтованими.
Проте, суд погоджується із доводами позивача про невідповідність приміщення вимогам ст. 47 ЖК України з огляду на таке.
Так, згідно довідки Володимирецької селищної ради Рівненської області від 26.10.2018 № 3443 про склад сім'ї позивача, виданої на підставі будинкової книги, за адресою АДРЕСА_6 проживають: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_8 (онук).
Аналогічний склад сім'ї позивача зазначений і в довідці відповідача 1 від 28.04.2021 № 1365.
В подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстровані за вказаною вище адресою 13.05.2025, що стверджується витягом з реєстру Володимирецької територіальної громади.
Таким чином, сім'я позивача станом на час прийняття спірного рішення 20.06.2025, складається із 4 осіб.
Відповідно до статті 47 ЖК Української РСР норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Отже, з урахуванням приписів вказаної норми права, позивач мав би отримати житло у розмірі не менше 54,6кв.м. (13,65кв.м.жилої площі х 4 члени сім'ї).
Навіть, якщо припустити, що сім'я позивача складається із двох осіб (позивач та його дружина), (дочка та онук зареєстровані лише за місяць до прийняття оскаржуваного рішення, при цьому дочка має у власності квартиру), то розмір житла, яке мав би надати відповідач мало складати не менше 27,3кв.м. (13,65кв.м.жилої площі х 2 члени сім'ї).
Натомість, як зазначено у оскаржуваному рішенні відповідача 2, житлове приміщення, є загальною площею 48кв.м., в тому числі - житлова площа 26,8кв.м., що є меншим за розмір, визначений законом.
Отже, рішення відповідача 2 є протиправним з огляду на те, що прийняте всупереч нормі ст. 47 ЖК України, тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною відмову Володимирецької селищної ради у придбанні для сім'ї ОСОБА_2 квартири у АДРЕСА_1 та зобов'язання Володимирецької селищної ради на власний вибір придбати для сім'ї ОСОБА_2 одне із наведених у позові житлових приміщень, за визначеною власником ціною, то такі вимоги є безпідставними з огляду на дискреційність повноважень відповідачів у питанні придбання житла з урахуванням положень ст. 16 ЖК України та ст. 30 Закону № 280 і суд не вправі перебирати на себе такі повноваження органу місцевого самоврядування. Тому такі вимоги задоволенню не належать.
Позовна вимога щодо зобов'язання відповідача 1 видати на придбане житлове приміщення ордер для заселення в неї сім'ї ОСОБА_2 , є похідною від вимоги зобов'язального характеру щодо придбання визначеного позивачем у позові житла. Позаяк, у такій вимозі відмовлено, то і дана позовна вимога задоволенню також не підлягає.
Щодо доводів позивача стосовно моральної шкоди, то суд зважає на наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (п. 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цю частину позовних вимог позивач мотивував душевними стражданнями, біллю, мукою тривогою, страхом, занепокоєнням, стресом розчаруванням, відчуттям несправедливості, тривалою невизначеністю, іншими негативними переживаннями, продовженням порушення житлових прав, приниженні честі, гідності а також ділової репутації як громадянина, так і адвоката та ін.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту, як саме дії відповідачів відображаються на його, зокрема, ділових якостях, репутації адвоката та громадянина, не зазначено з яких міркувань позивач виходив, визнаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Суд враховує, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, станом на 03.07.2025 сім'я ОСОБА_1 має у приватній власності наступні житлові площі: ОСОБА_1 : квартира, АДРЕСА_3 , загальна площа - 36,1кв.м, житлова площа - 20,5кв.м; Спільна часткова власність (5/6): загальна площа - 30,08кв.м, житлова - 17,08кв.м. ОСОБА_6 : квартира, АДРЕСА_4 , загальна площа - 43,1кв.м, житлова - 21,7кв.м, частка - 100 %. ОСОБА_4 : квартира, АДРЕСА_5 , загальна площа - 63,4кв.м, житлова - 31,4кв.м, частка - 100%. Крім того, у декларації за 2024 рік ОСОБА_6 зазначила, зокрема, об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок у селищі Володимирець, загальна площа - 189,7кв.м, власність - 100 %. Тобто і позивач, і члени його сім'ї забезпечені житлом.
Суд стверджує, що під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому діями відповідача моральної шкоди, що є необхідною умовою її відшкодування, не подано виписок з лікарні, показів лікаря, не надано висновків експертизи або медичної комісії, також не обґрунтовано в чому полягає моральна шкода і за якими критеріями вона була оцінена та визначена в грошовому розмірі, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя тощо, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання позивача про встановлення строку відповідачу для надання відповіді щодо виконання заявлених вимог, то такі строки не передбачені вимогами процесуального кодексу, тому клопотання задоволенню не належить.
Щодо встановлення судового контролю за виконання цього рішення суду, то суд зауважує, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача підлягає задоволенню. Тобто спірне рішення скасовується судом і потреби встановлювати судовий контроль у порядку ст. 382 КАС України за цим рішенням не має.
Щодо винесення окремої ухвали стосовно відповідача та його посадових осіб, суд враховує наступне.
Згідно частинами першою, другою статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Варто зазначити, що адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 1340/4560/18.
Суд зауважує, що позивачем не наведено обґрунтованих та достатніх аргументів, які б давали підстави для постановлення судом окремої ухвали, тому підстави для постановлення окремої ухвали відсутні, а скасування оскаржуваного рішення є належним способом захисту порушених прав позивача.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Суд зазначає, що зазначені позивачем в заявах по суті доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і нормах матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, тому позовна заява належить до часткового задоволення.
Правові підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 204, 241-246, 249, 255, 257-262, 295, 381-1, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20.06.2025 № 102 «Про забезпечення житлом ОСОБА_7 ».
В задоволенні решти позовних вимог та клопотань, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Володимирецька селищна рада (вул. Повстанців, 21, с-ще Володимирець, Вараський р-н, Рівненська обл., 34300, ЄДРПОУ/РНОКПП 04388113) Відповідач - Виконавчий комітет Володимирецької селищної ради Рівненської області (вул. Повстанців, буд.21, с-ще Володимирець, Вараський р-н, Рівненська обл., 34300, ЄДРПОУ/РНОКПП 04388113)
Суддя Т.О. Комшелюк