ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" вересня 2025 р. справа № 300/9577/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Куций Олександр Степанович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасувати рішення № 092350008271 від 10.07.2024, зобов'язання призначити з 02.07.2024 пенсію на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи" із зменшенням пенсійного віку на 5 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та виплатити недоплачені суми пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС третьої категорії. 02.07.2024 позивач звернулася до звернулася до ГУПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року за №796-ХІ1 (далі - Закон №796-ХІІ) із зниженням пенсійного віку на 5 років, однак згідно рішення ГУПФУ в Миколаївській області від 10.07.2024 за №092350008271, у зв'язку із тим, що до заяви про призначення пенсії не подано первинних документів, які б підтверджували участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідачем відмовлено у призначенні даної пенсії на підставі ст. 55 Закон №796- XII. Крім того, відповідач не зарахував до страхового стажу період її роботи з 07.08.1985 по 01.04.1986 у Ланчинському об'єднанні громадського харчування згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.06.1982, оскільки в підставах внесення запису про переведення у зв'язку із ліквідацією відсутня дата наказу. Однак, з оскаржуваним рішенням позивач не погоджується, вважаючи, що наявний страховий стаж роботи та період роботи в зоні відчуження підтверджуються наданими нею документами. Так, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 15.03.2001 позивач є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 3 категорії. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.01.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що позивачем документально не підтверджено право на призначення пенсії, із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796, у зв'язку з відсутністю документів, які могли б підтвердити факт участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Отже, з урахуванням викладеного, вважає, що підстави для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача відсутні. Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 10.07.2024 № 092350008271 про відмову Позивачу в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796, є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
На адресу суду 13.01.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що належність позивача до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофа 3 категорії ніким не оспорювалась, а відповідне посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом порядку, а тому позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
15.01.2025 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення щодо позову, згідно яких ГУПФУ в Івано-Франківській області заперечує проти позову та зазначає, що ГУ ПФУ в Миколаївській області за результатами розгляду заяви та наданих документів прийнято рішення № 092350008271 від 10.07.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 796- XII, оскільки станом позивач не підтвердив факт участі на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС шляхом подання довідки за формою № 122, яка передбачена Порядком № 22-1.
Крім того, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 07.08.1985 по 01.04.1986, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.06.1982, оскільки в підставах внесення запису про переведення в зв'язку з ліквідацією відсутня дата наказу.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серія НОМЕР_3 від 15.03.2001, та наявними в матеріалах справи довідками виконкому Дібролської сільської ради та Надвірнянського об'єднання громадського харчування (а.с.7, 16-17).
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 02.07.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням віку на 5 років, що визнається та не заперечується сторонами.
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Відповідач рішенням № 092350008271 від 10.07.2024 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих факт участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та зазначено, оскільки для підтвердження факту участі на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження не надано довідку за формою № 122, яка передбачена Порядком № 22-1. Також, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 07.08.1985 по 01.04.1986, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.06.1982, оскільки в підставах внесення запису про переведення в зв'язку з ліквідацією відсутня дата наказу. Питання зарахування до страхового стажу періоду роботи протягом травня 1985 року - квітня 1996 року, згідно з архівною довідкою про заробітну плату від 26,06.2022 № П-250/0М5, може бути розглянуто після отримання результатів перевірки обґрунтованості та достовірності поданих відомостей, та у разі звернення особи з відповідною заявою (а.с.19).
Вважаючи рішення відповідача № 092350008271 від 10.07.2024 протиправним та таким, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно із статтею 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 10 Закону № 796-ХІІ передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Статтею 14 Закону № 796-XII, визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. Пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 796-XII передбачено, що до третьої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.
Відповідно до статті 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, - які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, пенсійний вік зменшується на 5 років.
Відповідно до абзацу дев'ятого підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які у встановленому Законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, якими є і довідка форми № 122, і будь-які інші первинні документи.
Згідно частин 3 та 4 статті 65 Закону посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551, передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. від одного до п'яти календарних днів, у 1987 році - від одного до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році» (категорія 3) серії А зеленого кольору.
Згідно частини першої статті 15 Закону підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
В свою чергу довідки про період проживання, роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З наведеного слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином суд приходить до висновку, що основним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене та не скасоване посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3), видане на ім'я позивача, яке підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 року у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 року у справі № 520/7846/17, який враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Таким чином, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком № 551 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Відтак, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС".
Надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серія НОМЕР_3 від 15.03.2001, підтверджує той факт, що позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, що дає їй право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з даним позовом не надано.
Крім того, суд зазначає, що період роботи позивача на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 05.11.1986 по 20.11.1986 підтверджується: довідкою виданою виконкомом Дібровської сільської ради народних депутатів 03.09.1989 про період роботи ОСОБА_1 в зоні особливого контролю на КПП Діброва та довідкою виданою Надвірнянським об'єднанням громадського харчування за №190 від 21.06.1993.
Щодо покликань відповідача на виправлення прізвища позивача у довідці виданій Надвірнянським об'єднанням громадського харчування за №190 від 21.06.1993, то суд зауважує, що закресленим зазначено до шлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_2 », що підтверджується відповідним записом на першій сторінці трудової книжки позивача НОМЕР_1 , тому такі доводи відповідача не обгрунтовані.
Відтак, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні № 092350008271 від 10.07.2024, на відсутність документів, підтверджуючих факт участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС так як для підтвердження факту участі на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження не надано довідку за формою № 122, яка передбачена Порядком № 22-1, є безпідставними, оскільки досліджені судом обставини та їх оцінка свідчать про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, з огляду на достатність наданого позивачем посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серія НОМЕР_3 від 15.03.2001, як доказу його роботи у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії № 092350008271 від 10.07.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду в Миколаївській області призначити йому пенсію на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 02.07.2024, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
При цьому слід врахувати, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак, з огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення від № 092350008271 від 10.07.2024 про відмову в призначенні пенсії, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 02.07.2024 пенсію на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи" із зменшенням пенсійного віку на 5 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, згідно квитанції №0.0.4074164528.1 від 17.12.2024 (а.с.22).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області № 092350008271 від 10.07.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи" із зменшенням пенсійного віку на 5 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 02.07.2024 пенсію на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи" із зменшенням пенсійного віку на 5 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 сплачену ним судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.