Житомирський апеляційний суд
Справа №285/1770/25 Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
29 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/1770/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - Ломакіна Володимира Володимировича на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Помогаєва А.В. в м. Звягель Житомирської області,
У березні 2025 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 78 990 грн відшкодування матеріальної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що 01 лютого 2025 року о 20 год 00 хв в с. Проліски Бориспільського району Київської області по вул. Броварській, 4 сталося зіткнення з електроопорою автомобіля MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 . Вказує, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.02.2025, справа №285/1770/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Зазначає, що вантажний автомобіль MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 , що отримав механічні пошкодження належить ОСОБА_1 на праві власності. Вказує, що вартість ремонту автомобіля складає 78 990 грн., що підтверджується рахунком-фактурою. Зазначає, що ОСОБА_2 відмовився добровільно відшкодувати спричиненні матеріальні збитки. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 78 990,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що рахунок-фактура №ПТ-000000178 від 07.03.2025 не відповідає вимогам Методики та Національного стандарту №1, викликає сумнів у його правильності та не може вважатися належним і достовірним доказом, який визначає дійсний розмір матеріального збитку при пошкодженні транспортного засобу. Зазначає, що рахунок-фактура №ПТ-000000178 від 07.03.2025 не підтверджує понесених позивачем витрат, а є орієнтовно-попередньою пропозицією щодо ремонту транспортного засобу. Крім того вказує, що зазначений вище рахунок-фактура не доводить того, що інформація вказана в ньому має відношення до ДТП, що мала місце 01.02.2025. Звертає увагу на те, що розмір збитків має бути підтверджений висновком експерта або актом виконаних робіт, що підтверджує факт проведеного ремонту. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 01.02.2025 о 20 год 00 хв по АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на електричну опору. Внаслідок ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2025 року, справа №285/1770/25 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 04.03.2021 транспортний засіб MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 .
Наявність пошкоджень транспортного засобу MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 підтверджується актом огляду від 03.02.2025, за підписом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно рахунку-фактури №ПТ-000000178 від 07.03.2025 року, виданого ТОВ «АВАНТІ ГРУП», вартість ремонту вантажного автомобіля MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 , визначено у сумі 78 990,03 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на власний розсуд визначено спосіб відновлення пошкодженого автомобіля та обрано виконавця ремонтних робіт - ТОВ «АВАНТІ ГРУП», яке здійснює господарську діяльність з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів. Відповідачем не вжито заходів для виконання ремонту пошкодженого автомобіля іншим виконавцем. Оскільки завдана шкода відповідачем добровільно не відшкодована, доказів на спростування її розміру відповідачем не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Статтями 28 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системний аналіз статті 22 ЦК України, частини другої статті 1192 ЦК України, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнав чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Колегія суддів зауважує, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі №922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі №913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі №916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі №905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі №922/3308/20.
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Згідно ч. 1 ст. 102 Цивільного процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
У постанові Верховного суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17 зроблено висновок, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, суд зазначив, що ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
У даній справі встановлено, що сторонами не оспорюється факт ДТП та вина відповідача.
Предметом спору є відшкодування матеріального збитку заподіяного в результаті ДТП у розмірі 78 990,00 грн.
ОСОБА_1 на підтвердження наявності пошкоджень автомобіля надано акт огляду від 03.02.2025, який складений самим позивачем.
Відповідно до п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів технічний огляд КТЗ здійснюється оцінювачем (експертом), що дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об'єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Відтак, акт огляду від 03.02.2025 не є належним доказом на підтвердження наявності пошкоджень автомобіля MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 .
Також, на підтвердження розміру завданої шкоди ОСОБА_1 надано рахунок-фактуру №ПТ-000000178 від 07.03.2025, виданий ТОВ «АВАНТІ ГРУП», згідно якого вартість ремонту вантажного автомобіля MAN TGX 26.440, р.н. НОМЕР_1 , визначено у сумі 78 990,03 грн.
У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-50гс15, у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №910/1272/18 та від 03.07.2019 у справі №910/12722/18 зроблено висновок про те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Відтак, сам по собі рахунок-фактура №ПТ-000000178 від 07.03.2025 не є належним доказом на підтвердження розміру завданої шкоди, оскільки до позовної заяви не додано акту виконаних робіт та квитанції чи чеку про оплату, які би підтверджували дійсний ремонт автомобіля на суму вказану в рахунку.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Інших доказів, які б свідчили про дійсний розмір шкоди, завданої при ДТП, позивач до суду не надав.
Клопотання про призначення відповідної експертизи для визначення дійсної вартості заподіяного матеріального збитку ОСОБА_1 також не заявляв.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не доведено дійсний розмір матеріальних збитків.
За наведених обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки, висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне в силу вимог статті 376 ЦПК України скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Ломакіна Володимира Володимировича задовольнити.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1816,80 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді