Дата документу 18.09.2025 Справа № 334/8456/24
Єдиний унікальний № 334/8456/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/714/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.3 ст.152, ч.1 ст.126 КК України
18 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 ,
представників - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши в апеляційному порядку у закритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Новомиколаївка, Запорізького району, Запорізької області, українця, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
визнано винувати у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.126, ч. 3 ст. 152 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді 200 годин громадських робіт; за ч. 3 ст. 152 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 21.07.2024 р.
Задоволено частково цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 600000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта: (висновок експерта №СЕ-19/108-24/13902-Д від 26.07.2024) у сумі 1514 гривень 56 копійок; (висновок експерта №СЕ-19/108-24/15012-Д від 08.08.2024) у сумі 2271 гривень 84 копійок.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 152 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою подолання опору потерпілої ОСОБА_12 , діючи з прямим умислом на спричинення фізичного болю останній, 21 липня 2024 року у період часу з 00 години 00 хвилин до 08 години 00 хвилин, перебуваючи наодинці з неповнолітньою ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_2 долонею своєї правої руки періодично наносив потерпілій ОСОБА_12 побої шляхом завдання ударів по обличчю.
Крім того, вчинив насильницькі дії шляхом стискання шиї пальцями правої руки, тим самим завдавши фізичного болю неповнолітній потерпілій, при цьому не спричинивши тілесних ушкоджень.
Крім того, 21 липня 2024 року, у період часу з 00:00 до 08:00 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи з прямим умислом, спрямованим на задоволення своєї статевої пристрасті, перебуваючи наодинці з неповнолітньою ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_2 , скориставшись тим, що вона перебувала в стані алкогольного сп'яніння, намагався вступити з нею у статеві зносини, на що отримав відмову. Після цього ОСОБА_7 з метою подолання спротиву ОСОБА_12 , застосував до неї фізичне насильство, яке виразилось в ударах долонею правої руки по обличчю потерпілої та стисканні її шиї, чим подолав її спротив та оголивши свої геніталії, почав задовольняти свою статеву пристрасть шляхом вагінального проникнення більше двох разів у тіло потерпілої з використанням власних геніталій.
Тим самим ОСОБА_7 вчинив відносно неповнолітньої ОСОБА_12 дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням без добровільної згоди, порушивши її статеву недоторканість.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується з вироком суду першої інстанції та вважає його таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом неправильно кваліфіковано його дії за ст. 152 та ст. 126 КК України.
Обвинувачений вважає, що потерпіла самостійно спричинила собі тілесні ушкодження, а також провокувала його на статеві зносини своєю поведінкою.
Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що потерпіла не мала наміру викликати поліцію - виклик було здійснено продавцем магазину, після чого, на думку апелянта, у потерпілої не залишалося іншого варіанту, окрім як звинуватити його у зґвалтуванні, аби постати не дівчиною «легковажної поведінки», а потерпілою.
Також обвинувачений звертає увагу на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Він наголошує, що не знав про вік потерпілої, яка сама підійшла до його автомобіля в нічний час у період дії комендантської години, добровільно сіла до нього в салон, вживала алкогольні напої, висловлювалася нецензурною лексикою та своєю поведінкою демонструвала, що є повнолітньою і дієздатною особою.
На цій підставі апелянт вважає припущенням висновок суду про його обізнаність із віком потерпілої.
Крім того, у скарзі обвинувачений зазначив, що потерпіла сама зайшла до його помешкання, добровільно сіла в автомобіль, вживала алкогольні напої і відкрито заявляла про намір вступити в статеві стосунки. На переконання апелянта, така поведінка свідчила про добровільність та наявність у потерпілої відповідного віку.
У потерпілої було виявлено сліди сперми іншого чоловіка, що, на думку обвинуваченого, доводить її попередні статеві стосунки з іншими особами до моменту подій, які стали предметом розгляду.
Усі її показання, на думку апелянта, є вигаданими і не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 також вказує, що при призначенні покарання суд не врахував наявність у нього хронічних захворювань, які потребують постійного лікування. Заявляє про порушення своїх процесуальних прав, зокрема - обмеження в наданні пояснень, порушення права на висловлення думки, а також зазначає, що суддя під час провадження спілкувався російською мовою, що є неприпустимим відповідно до вимог законодавства щодо використання державної мови в судовому процесі.
У зв'язку з викладеним апелянт просить скасувати вирок суду першої інстанції, кримінальне провадження щодо нього закрити, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою замінити на більш м'який, зокрема на домашній арешт. Також просить забезпечити йому належне лікування у зв'язку з хронічними захворюваннями.
У доповненнях до апеляційної скарги апелянт зазначає, що у вироку міститься вказівка на те, що під час вчинення інкримінованих дій він перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Проте, за твердженням обвинуваченого, жодних об'єктивних експертних досліджень для встановлення такого стану не проводилось і жодних доказів, що підтверджують його перебування в стані сп'яніння, у матеріалах справи немає.
Крім того, обвинувачений зазначає, що потерпіла просила його відвезти її до м. Чернігова, де проходив навчання її родич, а також повідомила, що її мобільний телефон перебуває в ремонті. Це, на його думку, свідчить про наявність дружніх відносин між ним і потерпілою.
Також апелянт вказує, що його заяви та клопотання під час судового процесу залишалися без реагування суду та не отримали належного розгляду.
У підсумку обвинувачений просить скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд для всебічного і повного з'ясування обставин кримінального правопорушення. Крім того, просить змінити запобіжний захід на більш м'який.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не погоджується з вироком суду першої інстанції та вважає його таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з порушеннями норм процесуального та матеріального права, які вплинули на обґрунтованість та справедливість судового рішення.
За доводами захисника суд дійшов висновку про винуватість обвинуваченого без достатнього, достовірного і всебічного аналізу доказової бази. Обвинувальний вирок базується переважно на свідченнях потерпілої, які є суперечливими, позбавленими логічної узгодженості з поведінкою обвинуваченого та обставинами, які могли бути встановлені об'єктивним шляхом.
Суд не лише не розглянув альтернативну версію подій, викладену стороною захисту, але й не мотивував, чому окремі докази було відхилено, а інші прийнято без належної критичної оцінки.
Захист підкреслює, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зокрема, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, передбачає насильницьке статеве проникнення, вчинене без добровільної згоди, із застосуванням фізичного примусу.
Натомість показання самого ОСОБА_7 , логіка розвитку подій та поведінка потерпілої (вільний прихід до помешкання обвинуваченого в нічний час, спільне вживання спиртних напоїв, відсутність спроб уникнути інтимної ситуації, тощо) - свідчать про іншу мотивацію та характер відносин, які згодом набули конфліктного забарвлення.
Крім того, суд проігнорував обставини, які могли б свідчити про вигоду, яку потерпіла намагалась отримати після інтимного контакту, а згодом - у зв'язку з відмовою обвинуваченого її задовольнити - змінила позицію та сформулювала обвинувальні твердження.
Таким чином, висновки суду щодо спротиву та відсутності згоди не мають під собою достовірної доказової бази, а є результатом довільного тлумачення фактів.
Щодо застосування насильства, то навіть із наданої потерпілою інформації, обвинувачений не вдавався до фізичного примусу для досягнення інтимного контакту.
Одинокий ляпас, про який йдеться в справі, має інше, пост-фактум емоційне підґрунтя й жодним чином не свідчить про злочинний умисел у контексті ст. 152 КК України.
Аналогічно, суд не розкрив суб'єктивну сторону злочину. Відсутні мотиви та психоемоційний стан обвинуваченого, не вказано чітких доказів умислу саме на вчинення сексуального насильства без згоди.
Це є суттєвою вадою вироку, яка відповідно до ст. 374 КПК України унеможливлює його залишення в силі.
Захисник також акцентує на тому, що суд невірно оцінив судово-медичні експертизи.
Виявлені у потерпілої тілесні ушкодження, зокрема перелом, не були прямо пов'язані з діями ОСОБА_7 .
У слідчому експерименті потерпіла сама зазначила, що вдарила себе об стіл. Ігнорування цього свідчить про однобічність судового аналізу та порушення вимог ст. 94 КПК України.
Загалом, вирок не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
Суд, всупереч ст. 370 КПК України, не навів переконливих мотивів, чому дійшов саме таких висновків, не пояснив, на яких підставах окремі свідчення були взяті до уваги, а інші - відкинуті.
З огляду на викладене, захисник просить апеляційний суд скасувати вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 152 КК України закрити за реабілітуючими обставинами, передбаченими ч. 2 ст. 284 та ч. 1 ст. 417 КПК України.
До початку судового засідання прокурором ОСОБА_13 були подані письмові заперечення на апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , в яких прокурор заперечує доводи сторони захисту, вказує на їх надуманість, непослідовність, відсутність під собою реальних доказових підстав і просить апеляційний суд залишити вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року без змін, як такий, що відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості.
У запереченнях прокурор, по-перше, наголошує на тому, що судом першої інстанції було повністю дотримано принципів змагальності, процесуального балансу та об'єктивного розгляду справи.
Суд у повному обсязі дослідив як докази сторони обвинувачення, так і ті, які подавалися стороною захисту і зробив виважені правові висновки, що спираються на сукупність допустимих, достовірних і взаємопов'язаних доказів.
До таких доказів належать: послідовні та логічні показання потерпілої ОСОБА_12 , підтверджені численними слідчими діями, протоколами впізнання, судово-медичними, молекулярно-генетичними, психіатричними та психологічними експертизами, а також висновками щодо її психоемоційного стану, ступеня травматизації та відсутності схильності до навіювання.
Прокурор категорично спростовує твердження захисника про добровільність статевих відносин між обвинуваченим та потерпілою. Зібрані в ході слідства та судового розгляду докази не лише підтверджують наявність факту вагінального проникнення без згоди потерпілої, але й вказують на застосування до неї фізичного насильства у формі численних ударів по обличчю, стискання шиї, домінування обвинуваченого, його дій у стані алкогольного сп'яніння, зневажливого ставлення до особи неповнолітньої потерпілої.
Усі ці обставини не можуть бути трактовані як такі, що вказують на «психологічну гру», «взаємну симпатію» чи іншу форму добровільного сексуального контакту, як намагається це представити захист.
Вирок ґрунтується на показаннях не лише потерпілої, але й показаннях численних свідків, зокрема продавчині кіоску, працівників поліції, експертів і медичних працівників.
Потерпіла ОСОБА_12 відразу після події, перебуваючи у шоковому стані, звернулася за допомогою, повідомила про зґвалтування, надала опис нападника, записала номер його авто, вказала адресу. У неї виявлено тілесні ушкодження, у тому числі перелом кисті, численні синці та крововиливи, підтверджені судово-медичними висновками, які за своїм характером не можуть бути наслідком побутової травми чи самоушкодження.
У вмісті піхви потерпілої були виявлені поодинокі сперматозоїди, генетичний матеріал ОСОБА_14 , а також об'єктивні сліди контакту з ним у квартирі, в якій відбулося зґвалтування (зокрема сліди відбитків пальців, ДНК, пляшки, білизна та одяг).
Доводи про те, що потерпіла нібито погоджувалась на інтимний контакт в обмін на матеріальну винагороду, є не лише образливими для потерпілої, але й абсолютно бездоказовими. Жодного доказу того, що ОСОБА_12 вимагала кошти або поводила себе як особа, яка шукає матеріальну вигоду, стороною захисту не надано.
Навпаки, саме після відмови з боку обвинуваченого надати будь-яку допомогу або людське ставлення, вона втекла з його квартири та звернулася по допомогу. Саме в цей момент вона публічно повідомила, що їй 16 років, що вона була зґвалтована і потребує захисту.
Що стосується твердження захисту про те, що ОСОБА_7 не знав вік потерпілої, прокурор звертає увагу на показання самої ОСОБА_12 , яка неодноразово, у тому числі до сексуального акту, повідомляла про свій вік. Крім того, зовнішній вигляд, манера поведінки та розмова потерпілої не давали об'єктивних підстав вважати її повнолітньою.
Таким чином, твердження захисту про відсутність обізнаності щодо віку потерпілої є спробою уникнення відповідальності.
Прокурор також звертає увагу на численні суперечності у показаннях самого ОСОБА_7 , який спочатку заперечував навіть факт перебування ОСОБА_12 у своїй квартирі, а згодом почав змінювати показання, визнаючи інтимну близькість, але представляючи її як добровільну.
Подібна зміна версій є типовою тактикою захисту в разі наявності беззаперечних доказів обвинувачення. Вона свідчить не про істину, а про пошук зручної лінії виправдання, яка не витримує критики при зіставленні з об'єктивною доказовою базою.
У контексті доводів про стан здоров'я ОСОБА_7 , психіатричний висновок засвідчив, що на момент вчинення злочину обвинувачений перебував у стані алкогольного сп'яніння, однак був осудним, усвідомлював свої дії, керував ними, виявляв цілеспрямовану поведінку, демонстрував агресивність, домінування та ігнорування волі потерпілої.
Психологічна характеристика вказує на риси особистості, що підтверджують схильність до жорстокості, егоцентризму, безвідповідальності та відсутності емпатії.
Щодо твердження про те, що суддя використовував російську мову, прокурор зауважує: суд здійснював провадження українською, а в разі звернення до неповнолітньої потерпілої вживав доступні їй формулювання, відповідно до її вікових та когнітивних особливостей, що не є порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.
Таким чином, вирок суду першої інстанції є повністю вмотивованим, логічно побудованим, ухваленим на підставі повного й об'єктивного дослідження доказів, не містить жодних ознак упередженості чи порушення прав сторони захисту.
Апеляційні скарги не розкривають жодних нових обставин, які б ставили під сумнів обґрунтованість судового рішення, натомість містять численні маніпулятивні твердження, які не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
З огляду на викладене прокурор просить апеляційний суд вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2025 року залишити без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційні скарги без доповнень та просив їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти доводів апеляційних скарг, наголосив, що вирок є законним, а доводи обвинуваченого та його захисника спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами.
Встановлено, що обвинувачений, діючи всупереч волі потерпілої, вчинив щодо неї зґвалтування.
Законний представник потерпілої - мати ОСОБА_9 заперечила проти доводів апеляційних скарг.
Представник законного представника - адвокат ОСОБА_10 - заперечив проти доводів апеляційних скарг.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_11 - заперечила проти доводів апеляційних скарг та вказала, що вирок суду є законним.
Щодо участі обвинуваченого в судовому засіданні, колегія суддів наголошує наступне.
Обвинуваченого було належним чином повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду: повістку вручено під розписку, клопотань від обвинуваченого про забезпечення його участі в судовому засіданні не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду за умови їх належного повідомлення та відсутності повідомлення про поважні причини неявки, а відтак сама по собі відсутність обвинуваченого не є підставою для відкладення розгляду справи.
Суд також враховує, що в апеляційних скаргах не порушено питання, пов'язані з можливим погіршенням становища обвинуваченого (зміна правової кваліфікації на суворішу, посилення виду чи розміру покарання тощо).
Згідно з ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику у разі, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає його участь обов'язковою, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також за його клопотанням.
Отже, за відсутності обставин, які погіршують становище обвинуваченого, відсутності клопотання обвинуваченого, немає процесуальних перешкод для продовження розгляду за відсутності обвинуваченого, коли його участь суд не визнавав обов'язковою.
Разом з тим закон визначає випадки обов'язкового виклику обвинуваченого в апеляційну інстанцію. Згідно з ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику у разі, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає його участь обов'язковою, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також за його клопотанням. Вказані підстави у даному провадженні відсутні.
Належне повідомлення учасників забезпечується у порядку, визначеному КПК. Зокрема, виклик до суду апеляційної інстанції здійснюється за правилами ст. 134 КПК України, що передбачає фіксацію факту сповіщення та способу його здійснення. У матеріалах апеляційного провадження міститься доказ такого повідомлення обвинуваченого під розписку.
Таким чином, обов'язок суду зі створення умов для реалізації процесуальних прав останнього виконано, а відсутність клопотань про відкладення чи забезпечення участі в режимі відеоконференції додатково свідчить про відсутність перешкод для розгляду справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого можуть бути розглянуті за відсутності самого обвинуваченого.
Такий підхід узгоджується та не порушує меж перегляду, визначених ст. 404 КПК України, і відповідає умовам ст. 401 КПК України щодо обов'язковості виклику.
Перешкод процесуального характеру для продовження апеляційного розгляду суд не також не встановив.
Захисник також не заперечував проти проведення розгляду справи в апеляційному суді без участі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційні скарги, прокурора, представника неповнолітньої потерпілої, законного представника та представника законного представника, які заперечували про доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано дійшов до висновку про винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
Вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями свідків, потерпілої та дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції документами.
Так, в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вини не визнав. Показав суду, що ввечері 20 липня після роботи приїхав до магазину, де близько опівночі познайомився з дівчиною.
За його словами, вона сіла до його авто, вони спілкувалися й вживали пиво, потерпіла користувалася його телефоном для входу у власні акаунти, зазначивши, що її телефон у ремонті.
Близько 04:00 вони за взаємною згодою піднялися до його квартири, де продовжили спілкування й уживання алкоголю (пиво, горілка), їли, співали в караоке.
Обвинувачений стверджував, що потерпіла не заперечувала проти інтимної близькості, самостійно роздягалася у ванній, однак їй стало зле.
Насильства, погроз або обмеження волі не було, двері квартири залишалися відчиненими. Вік потерпілої він не з'ясовував, проте вважав її повнолітньою (близько 18-19 років). Інтимний контакт, за його словами, відбувався за взаємною згодою, однак через сильне сп'яніння він не зміг завершити статеві зносини та «нервував».
Вранці розбудив дівчину й попросив її піти. Згодом прибула поліція та висунула обвинувачення у зґвалтуванні.
Обвинувачений наполягав, що інтимні відносини були добровільними.
Разом із тим, в супереч версії обвинуваченого, у суді першої інстанції було безпосередньо досліджено й оцінено показання неповнолітньої потерпілої ОСОБА_12 та низки свідків, які у сукупності спростовують версію обвинуваченого про те, що потерпіла добровільно була згодна на статеві зносини з ОСОБА_7 .
Зокрема, в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_12 показала, що 20 липня 2024 року, повертаючись додому незадовго до комендантської години, познайомилася з чоловіком приблизно 46-47 років, який підізвав її зі свого автомобіля «шевроле» червоного кольору.
Після розмови вона сіла в машину, де вони випили пива.
Згодом він поїхав до свого будинку під приводом перепаркувати автомобіль, а потім попросив її допомогти занести пакети до квартири на 6 поверсі.
У квартирі вони продовжили спілкування на кухні, вживаючи горілку. Через деякий час потерпілій стало дуже зле. Вона пішла до ванної кімнати, щоб вмитися, але від поганого самопочуття заснула прямо у ванні з холодною водою.
Обвинувачений витягнув її звідти, звинувативши в тому, що вона «витрачає його воду», поклав на ліжко і, будучи голим, почав приставати.
Попри її постійні прохання зупинитися та неодноразові наголошення, що їй 16 років, він почав її бити по обличчю.
Протягом ночі він неодноразово її ґвалтував вагінально та намагався вчинити інші насильницькі дії. Коли потерпіла кликала на допомогу, він бив її, щоб змусити замовкнути та погрожував.
Вона намагалася чинити опір, била його ключами, за що він у відповідь душив її до потемніння в очах.
Також вона пробувала привернути увагу людей з балкона, але він силою затягнув її назад.
Коли вранці з'явилася можливість, вона змогла втекти. Перебуваючи в шоковому стані, вона добігла до найближчого кіоску, де попросила папір і записала номер автомобіля кривдника. Продавець викликала поліцію та швидку допомогу. Потерпіла повідомила, що запам'ятала характерні татуювання («зірки» на колінах) та шрами на руках нападника.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні суду першої інстанції показав, що в липні 2024 року під час денної зміни разом із напарником ОСОБА_16 близько 08:20-08:30 отримали від продавця кіоску повідомлення про зґвалтування.
Орієнтовно через десять хвилин вони прибули на вул. Звенигородську, 1, де вже працювала бригада швидкої медичної допомоги, а потерпіла перебувала в автомобілі ШМД.
Потерпіла повідомила, що вночі познайомилася з чоловіком біля магазину «АТБ», разом уживали алкоголь, після чого він запросив її додому і вчинив щодо неї зґвалтування. На шиї, обличчі та руках у неї були наявні подряпини. Дівчина надала записаний нею номер автомобіля червоного кольору марки «Chevrolet». За базами поліції було встановлено дані водія та адресу проживання.
Поліцейські піднялися на шостий поверх, де спершу відчинила сусідка та повідомила, що за цією адресою мешкає чоловік, а згодом вийшов і сам обвинувачений. Він підтвердив знайомство з дівчиною біля «АТБ», спільне вживання пива та під'їзд до будинку, однак заперечив факт входу потерпілої до квартири і від подальших пояснень відмовився.
Правоохоронці звернули увагу на рану на його руці. На запитання про походження ушкодження він відповів, що це не пов'язано з подією, тоді як зі слів потерпілої подряпини могли виникнути під час її спроби вийти з квартири.
До помешкання поліцейські зайшли з дозволу обвинуваченого, викликали слідчо-оперативну групу та очікували її прибуття близько однієї години. Загалом у квартирі перебували до 18:00, забезпечуючи охорону місця. Після короткого спілкування СОГ із обвинуваченим свідок із напарником, діючи за вказівкою СОГ, доставили його до ЗРУП.
Квартира була орендованою і приблизно через тридцять хвилин після входу поліцейських обвинувачений викликав власницю житла.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні суду першої інстанції показала, що працює продавцем у кіоску на вул. Звенигородській. Вона зазначила, що між 07:00 і 09:00 до кіоску підійшла заплакана дівчина приблизно сімнадцяти років із довгим світлим волоссям, на тілі якої були червоні смуги та плями, а також неглибокі подряпини. Дівчина тихо попросила аркуш паперу і ручку, записала номер автомобіля і повідомила, що чоловік тримав її до ранку в квартирі. Одяг на ній був цілий. Вона також сказала, що її батько перебуває на війні, після чого повідомила, що стала жертвою зґвалтування.
Свідок самостійно викликала поліцію. Першою прибула бригада швидкої і на момент приїзду поліції дівчина вже перебувала в автомобілі ШМД.
За словами дівчини, вона пізно йшла додому, погодилася, щоб її підвезли, не кричала через страх або сором, а згодом показала автомобіль обвинуваченого та під'їзд.
Окрім показань обвинуваченого, потерпілої та свідків, суд першої інстанції всебічно дослідив письмові й матеріальні докази, які за змістом та процедурою отримання відповідають вимогам належності й допустимості, визначеним КПК України.
Зокрема, протоколом огляду місця події від 21 липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 , зафіксовано вилучення низки об'єктів побутового та біологічного походження: двох склопластикових стаканів об'ємом 50 мл, двох пластикових стаканів об'ємом 100 мл, трьох банок з-під алкогольного напою 0,5 л, скляної пляшки з-під горілки 0,5 л, чотирьох недопалків, двох СПУ, полімерної пляшки 0,5 л, блакитної наволочки, блакитного простирадла, ковдри, чорної сорочки, чорних шортів, синіх трусів, а також змивів і контрольних зразків. Хід і результати огляду додатково підтверджено відеозаписом на DVD-R носії.
Відповідно до протоколу затримання від 21 липня 2024 року о 17:15 було затримано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Того ж дня проведено пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_12 , під час якого вона впевнено вказала на особу під № 3 ( ОСОБА_7 ) як на чоловіка, що вчинив щодо неї зґвалтування; вказану слідчу дію зафіксовано на окремому DVD-R відеозаписі.
Протоколом огляду від 21 липня 2024 року оформлено добровільну видачу потерпілою особистих речей для долучення як речових доказів: білого топіка-бюстгальтера, чорних джинсових шортів «Jeans Wear», червоної жіночої білизни та металевого ключа. Іншим протоколом огляду того ж числа оглянуто запаковані в полімерні пакети «Zip-lock» об'єкти гінекологічного огляду (марля з вагінальними виділеннями, вміст піхви та контроль марлі).
З метою подальших експертних досліджень 21 липня 2024 року у підозрюваного ОСОБА_7 відібрано зразки: зрізи вільних країв нігтьових пластин обох кистей та букальний епітелій (із застосуванням тампон-зонда EximLab за встановленою процедурою герметизації й опечатування).
За висновком судово-медичної експертизи № 1195п від 22 липня 2024 року у неповнолітньої ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) встановлено закритий підголовчатий (субкапітальний) перелом 5-ї п'ясткової кістки правої кисті, що кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; в ділянці дівочої пліви - крововилив.
Характер ушкоджень свідчить щонайменше про два травматичні впливи тупим предметом, а їх давність не суперечить зазначеним в обставинах справи подіям.
Судово-медичним оглядом ОСОБА_7 (висновок № 1201п від 22 липня 2024 року) зафіксовано свіжі садна: у ділянці лівого променево-зап'ясткового суглобу та на передній поверхні грудної клітки. Ці ушкодження кваліфіковано як легкі, отримані від окремих травматичних впливів тупими предметами в різний час (орієнтовно в межах 1 доби та 3-5 діб до огляду відповідно).
За результатами дактилоскопічних експертиз установлено: на двох пляшках «Carlsberg», вилучених під час ОМП, виявлено придатні для ідентифікації сліди папілярних візерунків; подальшим дослідженням підтверджено, що вони залишені великим і середнім пальцями правої руки потерпілої ОСОБА_12
03 серпня 2024 року у ОСОБА_12 відібрано зразки букального епітелію та папілярних узорів.
Висновком експерта № 2543 від 05 серпня 2024 року підтверджено наявність у мазках із вмістом піхви поту та поодиноких сперматозоїдів з рекомендацією збереження матеріалу для ДНК-дослідження; кров і слина в цьому об'єкті не виявлені.
Судово-біологічна експертиза № СЕ-19/108-24/17196-БД від 18 вересня 2024 року встановила генетичні ознаки зразка букальних клітин ОСОБА_7 та дослідила кілька об'єктів: матеріал одного з них (за висновком бюро СМЕ від 05.08.2024 № 2543, «об'єкт № 4») належить особі чоловічої статі, причому його генетичні ознаки повністю збігаються з генетичним профілем ОСОБА_7 .
Водночас для іншого об'єкта, що містив змішаний матеріал, ідентифікація з конкретною особою виявилася неможливою, а зразок з «об'єкта № 3» (за висновком бюро СМЕ від 20.08.2024 № 2549) належить чоловічій статі, але не збігається з генетичними ознаками ОСОБА_7 . Матеріал «об'єкта № 5» (за висновком бюро СМЕ від 22.08.2024 № 1195п) належить одній особі жіночої статі.
Слідчий експеримент від 3 жовтня 2024 року, який був зафіксований на відеозапис, деталізує механізм утворення ушкоджень зі слів потерпілої: множинні удари долонею по обличчю, різке стискання руки, утримання за талію з винесенням із балкона, стискання за шию, а також удар правим кулаком по поверхні столу.
Комплексний висновок судово-медичної комісії № 1716/1717к від 11 жовтня 2024 року визнав, що механізм утворення перелому 5-ї п'ясткової кістки правої кисті, який потерпіла демонструвала під час експерименту (удар кулаком об тупий предмет - стіл), не виключається.
Комісія також вказала, що крововилив у ділянці дівочої пліви утворено щонайменше одним травматичним впливом тупого предмета, при цьому індивідуалізувати цей предмет (зокрема відмежувати статевий член в ерегованому стані від іншого тупого предмета) неможливо.
Окремо зафіксовано повідомлення потерпілої про завдання удару ключем по лівому променево-зап'ястковому суглобу ОСОБА_7 ; відповідне садно з давністю до однієї доби підтверджене висновком № 1201п, а характер і локалізація ушкодження узгоджуються з описаним механізмом і, на думку експертної комісії, не виключаються.
Психологічний та судово-психіатричний висновки (зокрема № 495 від 23 серпня 2024 року) засвідчили відсутність у потерпілої до події будь-яких психічних розладів, формування на момент події гострої стресової реакції на тлі легкого алкогольного сп'яніння без розладів свідомості та без дезорганізованої поведінки, достатність когнітивних функцій для правильного сприйняття обставин і надання показань, а також наявність стану розладів адаптації з тривожно-депресивними проявами як наслідок психотравмуючої події.
Колегія суддів, діючи в межах повноважень суду апеляційної інстанції та перевіряючи вирок у межах доводів апеляційних скарг, погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом.
Суд першої інстанції належно і безпосередньо дослідив докази, надав їм оцінку з урахуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності, відкинув неналежні матеріали та поклав у основу вироку лише ті відомості, які утворюють послідовну й внутрішньо узгоджену сукупність.
Показання неповнолітньої потерпілої є послідовними у юридично значущих частинах, отримані в умовах, що виключають сторонній вплив, та підтверджені незалежними об'єктивними даними про характер і механізм тілесних ушкоджень, а також наявними у ОСОБА_7 свіжими ушкодженнями, кореспондованими з описаним нею опором.
Висновки психолога і судово-психіатричного експерта засвідчують її здатність правильно сприймати подію та надавати достовірні показання, що усуває сумніви сторони захисту щодо їх надійності.
Дані біологічних досліджень з виключно високим рівнем імовірності пов'язують ОСОБА_7 з подією та, у поєднанні з іншими доказами, обґрунтовано спростовують версію захисту про «добровільність» статевих зносин, оскільки відсутність вільної та усвідомленої згоди потерпілої у контексті застосованого до неї фізичного впливу підтверджена належними доказами.
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 про недоведеність вини, недостовірність показань потерпілої та неправильну оцінку доказів зводяться до переоцінки фактичних обставин без наведення переконливих підстав для визнання ключових доказів недопустимими або недостовірними.
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту та обвинуваченого про «добровільність» статевих зносин як такі, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та суперечать належним правовим орієнтирам тлумачення згоди. Відповідно до примітки до ст. 152 КК України згода має бути результатом вільного, усвідомленого й недвозначного волевиявлення, яке є зрозумілим іншій особі.
Цей підхід послідовно роз'яснений Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду, зокрема в постанові від 14.05.2024 у справі №201/11859/21: питання наявності згоди є питанням факту і оцінюється в сукупності супутніх обставин події; проникнення в тіло не може визнаватися добровільним, коли воно досягається фізичним насильством, погрозами, іншим психічним тиском або використанням безпорадного стану.
Вживання потерпілою алкоголю, перебування пізно на вулиці, самостійне прибуття до місця події, відсутність активного опору або інша так звана «віктимна» поведінка не усувають кримінальної відповідальності і не перетворюють насильницьку поведінку на добровільний статевий акт. Виконавець злочину діє умисно вже тоді, коли усвідомлює відсутність згоди або свідомо уникає перевірки її наявності.
Колегія суддів наголошує, що у цьому кримінальному провадженні сукупність встановлених обставин переконливо свідчить саме про відсутність вільної та усвідомленої згоди потерпілої.
Вона негайно після події звернулася по допомогу до сторонньої особи, ідентифікувала обвинуваченого та його автомобіль, перебувала в емоційно травматичному стані, що узгоджується з типологією поведінкових реакцій на насильницький злочин.
Психологічний і судово-психіатричний висновки підтверджують її здатність правильно сприймати обставини та надавати достовірні показання.
Об'єктивні медичні ознаки також не залишають простору для інтерпретації «добровільності», оскільки у потерпілої встановлено ушкодження, включно з переломом 5-ї п'ясткової кістки правої кисті та крововиливом у ділянці дівочої пліви, з часовими та механічними характеристиками, що відповідають насильницькому сценарію.
На тілі ОСОБА_7 зафіксовано свіжі ушкодження, логічно пояснювані активною обороною потерпілої (зокрема ударом ключем). Біологічні дослідження пов'язують обвинуваченого з подією.
У поєднанні з дактилоскопічними даними та слідами діяльності на місці події це підтверджує факт статевого контакту саме з обвинуваченим і, враховуючи насильницькі маркери, характер цього контакту.
Посилання захисту на «віктимність» потерпілої не мають самостійної правової ваги.
Верховний Суд чітко вказав: уживання алкоголю потерпілою, пізній час, самостійна поява в автомобілі чи входження до житла обвинуваченого не є індикаторами згоди і не нівелюють насильницької природи події за наявності тілесних ушкоджень та інших об'єктивних підтверджень примусу (постанова від 14.05.2024, №201/11859/21).
Додатково, у постанові від 04.09.2023 у справі №149/2435/20 ККС ВС конкретизував, що згода має бути чітко й переконливо виражена назовні - словом, жестом, поведінкою і не може презюмуватися з мовчання, розгубленості, страху чи пасивності.
Окремо суд апеляційної інстанції відхиляє довід обвинуваченого про «необізнаність» із віком потерпілої.
Практика ККС ВС виходить з того, що зґвалтування неповнолітньої інкримінується не лише коли винний достеменно знає про її вік, але й тоді, коли за обставинами події він принаймні міг і повинен був це передбачити, діючи щонайменше з непрямим умислом щодо віку (постанова від 20.10.2022, №684/289/20).
У цьому кримінальному провадженні потерпіла прямо вказувала на свій неповнолітній вік під час подій, а загальна сукупність ознак об'єктивно зобов'язувала дорослого чоловіка відмовитися від будь-яких сексуальних дій до належного з'ясування віку. Ігнорування цих вимог не знімає вину, а додатково підтверджує факт зґвалтування обвинуваченим неповнолітньої.
Посилання апелянтів на «самоушкодження» та «провокативну поведінку» потерпілої є безпідставними.
Судово-медичним висновком №1195п від 22.07.2024 у потерпілої встановлено, зокрема, крововилив у ділянці дівочої пліви та субкапітальний перелом 5-ї п'ясткової кістки; комісійний висновок №1716/1717к від 11.10.2024 підтвердив узгодженість механізму утворення перелому з поведінкою оборони (удар кулаком об тупий предмет - стіл) під час протиправних дій обвинуваченого.
Твердження, що перелом не пов'язаний з діями ОСОБА_7 спростовується саме цим комплексним висновком: травма виникла у динаміці події як реакція на насильство, а не як симуляція чи стороння побутова травма.
Наявні у ОСОБА_7 свіжі садна (висновок №1201п від 22.07.2024) за локалізацією та давністю узгоджуються з показаннями потерпілої про удар ключем під час її опору; експертна комісія прямо вказала, що такий механізм не виключається. Отже, об'єктивні медичні дані є зовнішніми маркерами саме насильницького сценарію.
Твердження апелянтів про те, що потерпіла не мала наміру викликати поліцію (виклик зробила продавчиня кіоску), не підриває достовірності її повідомлення.
Негайне звернення до сторонньої особи, запис і передача номеру авто, виклик ШМД і поліції - типова для жертв насильницького злочину лінія поведінки.
Як правильно зазначено у запереченнях прокурора, уже на місці події потерпіла послідовно виклала обставини та вказала на кривдника; її початкові дії жодним чином не свідчать про вигадування або корисливий мотив.
Твердження про «сперму іншого чоловіка» не спростовує вини ОСОБА_7 і не має жодного стосунку до добровільності. Висновок судово-біологічної експертизи № СЕ-19/108-24/17196-БД від 18.09.2024 засвідчив збіг генетичних ознак матеріалу з об'єкта №4 із зразком ОСОБА_7 з імовірністю не менше 99,99 %.
Судова колегія наголошує, навіть за умов іншого, змішаного або неідентифікованого біологічного матеріалу у відокремлених об'єктах сама по собі не нейтралізує ідентифікаційний збіг щодо обвинуваченого і не доводить, що подія була добровільною.
Посилання на життя потерпілої не виключає винуватості обвинуваченого, оскільки припущення про попереднє статеве життя потерпілої не мають значення для вирішення питання згоди на конкретний статевий акт.
Колегія суддів відхиляє посилання обвинуваченого на «відсутність насильства» та спробу звести подію до «одного ляпаса».
Цю версію переконливо спростовує сукупність належних і допустимих доказів: послідовні показання потерпілої про множинні удари по обличчю, стискання шиї та утримання силоміць; зафіксовані судово-медичні ушкодження; узгоджені свідчення очевидців її стану невдовзі після події, а також результати слідчого експерименту, яким відтворено механізми застосованого примусу.
У своїй єдності ці відомості свідчать, що йшлося не про поодинокий ляпас, а про послідовне й неодноразове застосування фізичного насильства, після чого обвинувачений учинив зґвалтування.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про нібито «дружні стосунки», «матеріальну вигоду» чи «зміну позиції» потерпілої є безпідставними.
Вони є суто декларативними припущеннями апелянтів, не підкріпленими жодним належним і допустимим доказом.
У матеріалах провадження відсутні будь-які повідомлення, аудіо- чи відеозаписи, свідчення третіх осіб, що бодай опосередковано підтверджували б вимагання коштів, шантаж або іншу «вигоду». Натомість захист обмежується описовими оцінками поведінки потерпілої, намагаючись надати їм доказового значення, чого кримінальний процес не допускає.
Навпаки, поведінка потерпілої після події є швидкою, послідовною і логічною. Зокрема, негайна втеча з місця події, звернення по допомогу до найближчого кіоску, фіксація й передача номера автомобіля, виклик поліції та швидкої, первинні пояснення на місці - усе це узгоджується між собою та з об'єктивними слідами злочину (тілесні ушкодження, у т. ч. перелом кисті та крововилив у ділянці дівочої пліви; сліди біологічного походження; відбитки; результати пред'явлення для впізнання та слідчого експерименту).
Така модель поведінки несумісна з версією про «вигоду» чи штучне конструювання обвинувачень: особа, яка прагне наживи, зазвичай діє інакше, ніж жертва, що в шоковому стані біжить по допомогу, ідентифікує кривдника та максимально швидко фіксує деталі події.
Судова колегія окремо звертає увагу на обґрунтовані заперечення прокурора, де наголошується на непослідовність позиції самого ОСОБА_7 .
Спершу він взагалі заперечував сам факт перебування потерпілої у квартирі, згодом - визнав інтимний контакт, але назвав його «добровільним».
Така зміна версій корелює не з «новими фактами», а з появою неспростовних об'єктивних доказів і фактів.
Твердження апелянтів про відсутність доказів алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 не спростовують ані правильності правової кваліфікації, ані доведеності складів інкримінованих йому правопорушень.
По-перше, стан сп'яніння обвинуваченого не є елементом жодного зі складів (ч. 1 ст. 126 та ч. 3 ст. 152 КК України) і тому не впливає на саму кваліфікацію.
Для зґвалтування достатньо встановити факт сексуального проникнення без добровільної згоди, а у кваліфікуючому складі - також неповнолітній вік потерпілої.
Отже, навіть гіпотетична відсутність доказів сп'яніння не змінює висновку про наявність події та складу злочину; питання сп'яніння може мати значення лише для індивідуалізації покарання.
По-друге, стан сп'яніння ОСОБА_7 у справі підтверджено належними та взаємопов'язаними доказами: власними детальними поясненнями обвинуваченого про вживання значної кількості алкоголю (пиво й горілка протягом ночі); матеріальними слідами події: під час огляду місця події вилучено кілька порожніх пляшок і стаканів; на частині пляшок («Carlsberg») ідентифіковано відбитки потерпілої, що кореспондує її показанням про спільне вживання напоїв у квартирі; показаннями потерпілої та свідків про характер вечора/ночі (спільне пиття, «караоке» тощо) і зовнішні прояви стану обвинуваченого.
По-третє, КПК України не вимагає виключно лабораторного підтвердження для встановлення факту сп'яніння. Відповідно до ст.ст. 85-89, 94 КПК, суд оцінює будь-які належні, допустимі та достовірні докази в їх сукупності; факт сп'яніння, як і будь-яка інша обставина, може встановлюватися сукупністю прямих та непрямих доказів (пояснення, речові докази, поведінкові ознаки, показання свідків).
Відсутність окремого виду доказу не нівелює решту доказового масиву, якщо останній формує стійкий, логічно узгоджений ланцюг події.
Твердження про неповноту дослідження доказів, ігнорування клопотань, процесуальні порушення носить загальний, неконкретизований характер.
Вирок першої інстанції відповідає вимогам статей 94 і 370 КПК, оскільки суд навів мотиви, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку сукупності доказів, відкинув деякі докази сторони обвинувачення, які є неналежними, чим засвідчив неупередженість і дотримання процесуального балансу.
Доводи про те, що суддя користувався російською мовою, є недоречними та такими, що не ставлять під сумнів законність висновків суду.
Матеріали провадження свідчать, що розгляд здійснювався державною мовою, а звертаючись до неповнолітньої потерпілої, суд уживав спрощені й доступні формулювання та, за потреби, перефразовував і повторював запитання, аби пересвідчитися в розумінні.
Такий спосіб комунікації спрямований на забезпечення ясності показань і відповідає вимогам КПК України щодо доступності процесу.
Скарги обвинуваченого на його стан здоров'я не є підставою для скасування вироку; потреби лікування забезпечуються у встановленому законом порядку в умовах варти і не нівелюють доведеності вини.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, є співмірним тяжкості вчиненого та досягає цілей кримінального покарання.
Зґвалтування неповнолітньої особи є таким злочином, який належить щонайменше до категорії особливо небезпечних посягань на статеву свободу й недоторканість, а з огляду на максимальну межу санкції - до особливо тяжких.
Відповідно до ст. 50, 65 КК України покарання має забезпечувати відплату за вчинене, виправлення засудженого і запобігання новим злочинам - як індивідуально, так і загально-превентивно.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер і ступінь суспільної небезпеки діяння: насильницький сексуальний контакт без добровільної згоди з неповнолітньою, багатоепізодність і тривалість подій протягом ночі, застосування фізичного впливу (множинні удари по обличчю, стискання шиї, утримання силоміць), фактичну безпорадність потерпілої внаслідок сп'яніння, спричинення їй реальних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень та психологічної травми.
Додатково враховано поведінку обвинуваченого після події: відсутність каяття, послідовні спроби дискредитувати потерпілу, зміну версій від заперечення факту перебування її у квартирі до тверджень про «добровільність».
Такі дані свідчать про високий рівень зневаги до прав і гідності неповнолітньої та про підвищений ризик рецидиву за відсутності ізоляції.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд слушно визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК). Натомість істотних пом'якшуючих обставин, передбачених ст. 66 КК України, не встановлено.
Формальна відсутність судимості чи соціально-побутові дані обвинуваченого не нівелюють підвищеної небезпеки посягання на статеву свободу дитини та не виправдовують зниження меж покарання.
З огляду на наведене та з урахуванням конституційних приписів про найвищу соціальну цінність життя, здоров'я, честі й гідності людини (ст. 3, 27, 28 Конституції України) і особливий обов'язок держави охороняти дитинство (ст. 52 Конституції), менш суворе покарання або строк нижче 10 років не забезпечив би цілей ст. 50 КК України.
Лише реальна ізоляція у виді позбавлення волі на 10 років здатна гарантувати спеціальну та загальну превенцію й безпеку потерпілої та суспільства.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 є необґрунтованими, а вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що не підлягає зміні чи скасуванню.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 152 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4