Дата документу 17.09.2025 Справа № 334/4665/23
Єдиний унікальний № 334/4665/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/698/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України
17 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, маючий на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та йому призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за наступних обставин.
6 травня 2023 року, приблизно о 20.40 годині, знаходячись навпроти 5 під'їзду будинку АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, ОСОБА_7 наніс один удар кулаком правої руки по обличчю ОСОБА_9 , внаслідок чого спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа з синцем та саднами, синець на лівій ділянці очної ямки з розповсюдженням на ліву виличну ділянку, крововилив під білкову оболонку лівого ока, синець на правій ділянці очної ямки, які самі за собою кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 6 травня 2023 року близько 20.40 години, у дворі будинку по АДРЕСА_2 , між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник раптовий конфлікт через проїзд автомобіля. За твердженням обвинуваченого, ОСОБА_9 спочатку застосував до нього фізичну силу, двічі штовхнувши у тулуб, від чого ОСОБА_7 падав на асфальт, а також ударив предметом, схожим на металеву трубу, по голові та намагався завдати повторного удару.
Лише з метою негайного припинення нападу ОСОБА_7 наніс один зустрічний удар у обличчя потерпілому.
Захисник додатково звертає увагу на подальше погіршення стану здоров'я ОСОБА_7 та його звернення 18.05.2023 до КНП «Міська лікарня № 9» із проведенням КТ головного мозку, за результатами якого виявлено ознаки лакунарного ішемічного інфаркту та прояви церебральної мікроангіопатії.
Вказує на суперечливість і непослідовність показань свідків обвинувачення та потерпілого.
Так потерпілий ОСОБА_9 вказував у різний час відмінні версії щодо кількості ударів та власної поведінки, зокрема щодо того, чи виходив він з автомобіля і чи штовхав ОСОБА_7 , фактично підтвердив наявність активних дій, спрямованих на завдання тілесних ушкоджень обвинуваченому.
Показання свідка ОСОБА_10 не узгоджуються як із показаннями самого потерпілого, так і з іншими доказами. Натомість свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , допитані у судовому засіданні, підтвердили факт нанесення ОСОБА_9 удару по голові ОСОБА_7 предметом, схожим на металеву трубу та замах на повторний удар, після чого ОСОБА_7 завдав один оборонний удар кулаком в обличчя потерпілому.
Крім того, суд першої інстанції відмовив у допиті неповнолітньої очевидці події ОСОБА_13 (2004 р.н.), про що сторона захисту заявляла відповідне клопотання.
Вважає, що така відмова позбавила суд можливості безпосередньо перевірити істотні для справи обставини конфлікту, а захист реалізувати право на збирання та дослідження доказів.
Також зазначає про суперечності у висновках експертів: висновок № 742п від 07.05.2023 вказує на щонайменше п'ять ударів, у той час як висновок № 863/к від 23.05.2023 - на один удар.
Вказані розбіжності, на думку захисту, не були належно оцінені судом, що позбавляє вирок внутрішньої узгодженості й переконливості.
При цьому органом дізнання, всупереч ч. 2 ст. 9 КПК України не було своєчасно забезпечено всебічність і повноту дослідження обставин, зокрема не призначено судово-медичне обстеження самого ОСОБА_7 для фіксації його ушкоджень одразу після події, попри заяви останнього про удар по голові металевим предметом.
Вважає, що дії ОСОБА_7 відповідали ознакам необхідної оборони, передбаченим ст. 36 КК України, шкода була заподіяна особі, яка посягала, і лише в обсязі, необхідному та достатньому для негайного відвернення посягання.
На підтримку цієї позиції апелянт посилається на правові висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема постанову від 15.06.2021 у справі № 570/1055/19), відповідно до яких за наявності підтвердженого суспільно небезпечного посягання та оборонного характеру дій особи відсутні підстави для її кримінальної відповідальності за заподіяння легких тілесних ушкоджень.
Просить вирок скасувати та ухвалити нове рішення про виправдання ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Також просить допитати свідка ОСОБА_13 як очевидця події для повного й об'єктивного з'ясування всіх обставин.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_14 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 відмовилися від клопотання про допит свідка ОСОБА_13 у суді апеляційної інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення у зв'язку з тим, що сторона захисту його не підтримала.
По суті доводів апеляційної скарги адвокат ОСОБА_8 зазначив, що апеляційну скаргу підтримує, потерпілий поводив себе агресивно, намагався завдати ОСОБА_7 тілесні ушкодження, наніс йому удар металевою трубою. ОСОБА_7 захищався, наніс потерпілому один удар в обличчя. Також зазначив, що суд першої інстанції не врахував сімейний стан та факт працевлаштування обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу свого захисника без доповнень, зазначив, що потерпілий його вдарив, а він вдарив його «у відповідь». В лікарню він одразу не звернувся, вважаючи, що ушкодження є несильним.
Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та зазначила, що наявність труби у потерпілого нічим не підтверджується, а СМЕ спростовує версію обвинуваченого. Крім того, безпосередньо в судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 особисто повідомив, що потерпілий його штовхнув, а він вдарив його у відповідь. Зазначила, що відомості про працевлаштування обвинуваченого відсутні.
Потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що ніяких ударів трубою він обвинуваченому не наносив.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора та потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та у відповідності до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями потерпілого та свідків, дослідженими в судовому засіданні документами.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що 6 травня 2023 року він зі своєю донькою та ОСОБА_11 під'їхали до під'їзду будинку та вийшли з машини покурити. У цей час під'їхав мікроавтобус та почав мигати фарами, було зрозуміло, що йому потрібно було проїхати. Він подав знак, щоб той від'їхав назад. Після чого водій мікроавтобуса ОСОБА_9 відкрив вікно та почав лаятися. Він підійшов до мікроавтобуса, тримаючи цигарку в руках та попрохав його від'їхати назад, щоб ОСОБА_11 зміг виїхати. ОСОБА_9 сказав, що він чекає вже 30 хвилин та від'їжджати він не буде. Почувши словесне обурення, він направився у кінець мікроавтобуса, при цьому викинув недопалок цигарки, але куди саме не бачив. Саме в той же час він побачив, що ОСОБА_9 відкрив водійські двері та почав направлятися до нього. При цьому, у правій руці він тримав якийсь предмет, схожий на кусок труби, приблизно 40 см. Цим предметом він наніс один удар по голові, після чого, він відчув біль, похитнувся та впав, а піднявшись наніс удар по обличчю ОСОБА_9 , куди саме він не пам'ятає.
Після конфлікту він повернувся до дому, де втратив свідомість. За медичною допомогою не звертався, оскільки вважав себе здоровим, проте 16 травня 2023 року знову втратив свідомість. 18 травня 2023 року він звернувся зі скаргами до лікарні, де після комп'ютерної томографії головного мозку у нього було виявлено ознаки ішемічного інфаркту.
Таким чином, в суді першої інстанції обвинувачений та в апеляційній скарзі його захисник повністю заперечують факт умисного нанесення потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Позиція обвинуваченого зводилась до того, що він намагався захистити себе від посягань ОСОБА_9 , який спочатку нецензурно виражався, а потім наніс йому один удар трубою по голові, у зв'язку з чим, в його діях наявна необхідна оборона.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність такої версії обвинуваченого та доведення в повному обсязі його вини саме в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
Так, потерпілий ОСОБА_9 у суді першої інстанції показав, що 6 травня 2023 року він на своєму автомобілі заїхав у двір будинку та зупинився попереду авто. Оскільки дорога була вузька, то він не міг об'їхати цей автомобіль. Деякий час він чекав поки водій даного автомобіля дасть змогу проїхати. Біля авто стояли двоє чоловіків та дівчина. Чоловіки подивилися, що позаду їх авто стоїть автомобіль, який чекає на проїзд, але продовжили розмовляти. Тоді він подав сигнал фарами, щоб його пропустили. Один з двох чоловіків підійшов до водійських дверей та грубим жестом дав зрозуміти, щоб він здав назад та пропустив його. При цьому водій авто, який загородив дорогу, сів за кермо та різко здав назад, потім різко зупинився прямо біля бамперу його авто, створюючи аварійну ситуацію. Він відкрив вікно та сказав, що так ніхто не робить, зав'язалася словесна перепалка. ОСОБА_7 підійшов зі сторони водійських дверей до його авто та почав грубо наполягати на тому, щоб він від'їхав. Потім ОСОБА_7 мовчки кинув недопалок сигарети у салон його автомобіля, який впав на його дружину, яка сиділа поруч. Така поведінка дуже обурила його та він силою відштовхнув його від свого автомобіля. При цьому, ОСОБА_7 перечепився через мотузку, яка була прив'язана до кілків та впав на ґрунт. Піднявшись, ОСОБА_7 наніс йому кулаком правої руки один удар в область обличчя, а саме - у верхню ліву частину голови, у ліве око, ніс з лівої сторони. Відразу пішла кров з носу, він почав її витирати. ОСОБА_7 вів себе агресивно та по-хамськи, перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції показала, що вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9 заїхали у двір біля будинку, де стояв автомобіль. Даний автомобіль заважав їм проїхати до свого під'їзду, тому ОСОБА_9 зупинився та очікував, що чорний автомобіль проїде, уступивши дорогу. Вони трохи почекали, потім ОСОБА_9 показав сигнал фарами «уступи дорогу». Біля автомобіля стояли двоє чоловіків та дівчина. Чоловіки стояли курили та розмовляли. Вони побачили їх та зрозуміли, що автомобіль заважає проїхати, але при цьому продовжили розмовляти. ОСОБА_9 знов подав сигнал фарами, щоб їм уступили дорогу. Тоді водій чорної іномарки подав їм знак рукою, щоб вони здали назад та пропустили його. Обурений такою поведінкою, ОСОБА_9 відкрив двері свого автомобіля та сказав водію чорної іномарки, що він не правий та закрив двері свого авто. Чоловік сів за кермо чорного автомобіля, різко здав назад та потім різко зупинився прямо біля бамперу їх авто. Другий чоловік, який також стояв біля іномарки підійшов до них зі сторони водійських дверей та почав нецензурними словами вказувати чоловіку, щоб він від'їхав, тобто пропустив чорне авто. Між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 почався словесний конфлікт, який невдовзі перейшов у бійку. ОСОБА_7 кинув недопалок сигарети у салон їх автомобіля, який впав їй на ноги. ОСОБА_9 відштовхнув незнайомця від дверей їх мікроавтобусу. Той впав, а коли піднявся відразу вдарив її чоловіка кулаком правої руки в область обличчя. Удар прийшовся у ліве око та ніс. У чоловіка відразу пішла кров з носу, око набрякле. Поведінка ОСОБА_7 була дуже агресивна, він явно був не правий, поводив себе дуже зухвало.
Додатково показала, що у ОСОБА_9 не має в салоні автомобіля будь-яких предметів, схожих на трубу або палицю, а свідок ОСОБА_12 не міг бачити удар трубою, який наніс ОСОБА_9 , оскільки він вигулював свою собаку з іншої сторони місця події та фізично не міг бачити бійку.
Свідок ОСОБА_11 у суді першої інстанції показав, що він з ОСОБА_7 та донькою останнього зупинились у дворі біля будинку. Усі втрьох вони вийшли з машини та вони з ОСОБА_7 залишилися біля автомобіля покурити. Через деякий час біля під'їзду зупинився мікроавтобус, водій почав подавати сигнал фарами. У свою чергу, він махнув рукою водієві мікроавтобусу, щоб він сам від'їхав назад задля проїзду авто. Він сів за кермо та здійснивши рух «заднім ходом» побачив, що мікроавтобус стоїть без руху. Тоді він заїхав на стоянку та вийшов з свого автомобіля. У той час коли він йшов до ОСОБА_7 , побачив, що водій мікроавтобусу замахнувся якимось предметом в бік ОСОБА_7 . Підійшовши до мікроавтобуса він побачив, що у водія розбитий ніс, з якого йшла кров. Він зрозумів, що удар водію мікроавтобусу наніс ОСОБА_7 . Самого удару він не бачив.
Додатково показав, що він не бачив, чи наносив водій мікроавтобусу удар ОСОБА_7 , а також не бачив предмету, схожого на трубу або палицю.
Свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції показав, що він почув, як ОСОБА_9 кричав на ОСОБА_7 , щоб той убрав автомобіль. У свою чергу ОСОБА_7 відповів ОСОБА_9 , щоб той почекав. При цьому, ОСОБА_9 увесь цей час знаходився у автомобілі. Згодом він побачив, що ОСОБА_7 підійшов до водійської двері мікроавтобуса та між ним та ОСОБА_9 почалась груба розмова. Словесна перепалка мала нецензурну лайку та зводилась до того, що автомобіль BMW перекрив дорогу іншому транспорту. Після того, як ОСОБА_7 сказав ОСОБА_9 від'їхати назад, для того, щоб автомобіль BMW від'їхав та звільнив дорогу, ОСОБА_9 відчинив двері та направився у бік ОСОБА_7 . Потім він побачив, як ОСОБА_9 наніс ОСОБА_7 по голові один удар правою рукою, в якій була труба приблизно 50 см. Після чого, вже ОСОБА_7 наніс один удар в обличчя ОСОБА_9 .
Додатково повідомив, що самого моменту нанесення удару ОСОБА_7 ОСОБА_9 він не бачив, оскільки ОСОБА_7 стояв спиною. Висновок про те, що саме ОСОБА_9 вдарив ОСОБА_7 , він зробив з того, що донька ОСОБА_7 почала кричати, що б'ють батька.
Колегія суддів критично оцінює показання свідка ОСОБА_15 , оскільки він особисто не бачив момент нанесення удару обвинуваченому, а висновок про це зробив лише у зв'язку з емоційною реакцією та висловлюваннями доньки ОСОБА_7 , тобто вказана позиція свідка ОСОБА_15 є лише припущенням та його суб'єктивним відношенням до події, що відбулася.
Разом з тим, підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду не було, а в апеляційній скарзі не вказані ймовірні причини обмови обвинуваченого з боку потерпілого та вказаних свідків.
Показання вищезазначених потерпілого та свідків у суді першої інстанції є логічними та послідовними, оскільки вони переконливо повідомили про відомі їм обставини вчиненого кримінального правопорушення, їх пояснення повністю узгоджуються між собою та дослідженими судом першої інстанції документами.
Також суд першої інстанції на вимогу процесуального закону дослідив надані сторонами інші докази, яким зробив обґрунтовану оцінку.
З протоколу огляду місця події від 6 травня 2023 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є ділянка дороги біля під'їзду №5 по вул. Кияшко будинок 42 у м. Запоріжжя, де відбувся конфлікт між обвинуваченим та потерпілим (а.с. 86-89).
З протоколів проведення слідчих експериментів від 23 травня 2023 року за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вбачається, що під час проведення вказаної слідчої дії кожен з них повідомив про події, які відбувалися в ході конфлікту 6 травня 2023 року і їх пояснення є аналогічними тим, які вони надали під час допиту в суді першої інстанції (а.с. 112-116, 117-121).
З висновку експерта № 742п від 8 травня 2023 року вбачається, що у ОСОБА_9 виявлено закритий перелом кісток носа з синцем та саднами, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Синець на лівій ділянці очної ямки з розповсюдженням на ліву виличну ділянку; крововилив під білкову оболонку лівого ока; синець на правій ділянці очної ямки, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Виявлений комплекс тілесних ушкоджень утворився від не менш ніж 5-ти травматичних впливів тупого предмета (предметів). Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну, зазначеного в обставинах справи. (а.с. 93-94).
З висновку експерта № 863/к від 24 травня 2023 року вбачається, що характер (перелом кісток носу, синці в обох очно-ямкових ділянках тощо), локалізація тілесних ушкоджень (зони розташовані одна біля одної) з урахуванням можливого просочування кров'ю жирової клітковини параорбітальної ділянки, дані проведення слідчого експерименту про характер травмуючого предмету (кулак людини діє на тіло як тупий предмет), локалізацію травматичного впливу та кількість нанесення ударів, експертна комісія вважає, що утворення даного комплексу тілесних ушкоджень від одного травматичного впливу в ділянку обличчя дещо ліворуч (носу, лівого ока) - не виключається (а.с. 98-101).
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги сторони захисту про наявність суперечностей у висновках експерта № 742п від 8 травня 2023 року та № 863/к від 24 травня 2023 року, з огляду на наступне.
Висновком експерта № 742п від 8 травня 2023 року дійсно було встановлено утворення комплексу тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 від не менш ніж 5-ти травматичних впливів тупого предмета (предметів).
Враховуючи показання самого потерпілого ОСОБА_9 про заподіяння йому лише одного удару по обличчю, з метою усунення вказаних неузгодженостей, постановою від 23 травня 2023 року дізнавач СД Запорізького РУП ГУНП призначив комісійну судово-медичну експертизу (а.с. 96-97).
В подальшому, експертна комісія у висновку експерта № 863/к від 24 травня 2023 року встановила, що утворення наявного у ОСОБА_9 комплексу тілесних ушкоджень від одного травматичного впливу не виключається.
З висновку експерта № 864п від 23 травня 2023 року вбачається, що будь-яких видимих тілесних ушкоджень, слідів загоєння, які по давності могли б бути віднесені до строку вказаного в обставинах справи, на тілі ОСОБА_7 не виявлено. Діагноз «Ознаки лакунарного ішемічного інфаркту в басейні ПСМА; церебральної мікроангіопатії. Хронічний лівобічний гайморит. Поліп основної пазухи», який зазначений у протоколі комп'ютерної томографії головного мозку на ім'я ОСОБА_7 від 18 травня 2023 року, не має травматичного походження (а.с. 105-107).
На переконання колегії суддів, вказаний висновок експерта додатково підтверджує недостовірність показань свідка ОСОБА_12 про завдання ОСОБА_9 удару металевою трубою ОСОБА_7 , оскільки на тілі останнього не були виявлені будь-які тілесні ушкодження чи сліди загоєння.
Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності і в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, на переконання апеляційного суду, прийшов до правильного висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив саме умисне заподіяння легких тілесних потерпілому ОСОБА_9 і підстави для визнання дій обвинуваченого такими, що були вчинені в стані необхідної оборони з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів, у суду першої інстанції були відсутні.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами підтверджуються винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції врахував лише показання потерпілого та свідка ОСОБА_10 і не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_12 , що їх спростовують.
Так, потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_10 надали суду повністю логічні та змістовні пояснення з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення, їх показання повністю узгоджуються з між собою та з іншими дослідженими доказами.
Крім того, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції вірно та об'єктивно оцінивши всі докази, в тому числі і надані стороною захисту, прийшов до висновку про неспроможність позиції захисту та зазначив підстави, з яких він приймає до уваги докази сторони обвинувачення та відкидає докази захисту.
Також судом першої інстанції були належним чином оцінені показання свідка ОСОБА_12 , які були обґрунтовано визнані такими, що надані з метою уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності, оскільки, по-перше, вони повністю не узгоджуються з показаннями допитаних у судовому засіданні потерпілого, інших свідків та дослідженими документами, а по-друге, суперечать поясненням, які були надані обвинуваченим ОСОБА_7 безпосередньо в суді апеляційної інстанції (він вказував, що потерпілий його штовхнув, а він вдарив його «у відповідь»).
Враховуючи викладене вище колегія суддів вважає, що показання свідка ОСОБА_12 не можуть бути враховані як об'єктивні та неупереджені.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну оцінку і колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Вирішуючи питання про спрямованість умислу винуватого, необхідно зважати на сукупність всіх обставин вчиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, характер поранень, заподіяних потерпілим, а й спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину.
Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину). Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
Виходячи з обставин даного кримінального провадження, між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 конфлікт виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, у ході якого спочатку потерпілий штовхнув обвинуваченого, а після цього обвинувачений один раз вдарив потерпілого кулаком руки по обличчю.
Вказана поведінка обвинуваченого та потерпілого, тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, а також наявність конфлікту з потерпілим, спростовують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_7 наносив удар виключно для самозахисту та свідчать про наявність в діях обвинуваченого умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 після падіння на землю піднявся та наніс потерпілому цілеспрямований удар кулаком по обличчю.
Окремо слід звернути увагу на різницю у фізичному стані та віці обвинуваченого та потерпілого, зокрема те, що потерпілому на момент події було 66 років.
Враховуючи характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених обвинуваченим, спосіб нанесення тілесних ушкоджень, кількість і локалізацію тілесних ушкоджень, які потерпілому завдані у життєво важливий орган - голову, а також поведінку обвинуваченого, який після нанесення ударів швидку допомогу не викликав та взагалі покинув місце вчинення кримінального правопорушення - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 мав умисел на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.
Діяння, до якого вдався обвинувачений, дають підстави вважати, що він мав намір спричинити потерпілому будь-які тілесні ушкодження, якими в даному випадку виявились легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
З урахуванням викладеного, немає будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 діяв з умислом на заподіяння тілесних ушкоджень.
Безпідставними також є й доводи апеляційної скарги сторони захисту про нанесення потерпілому ударів у стані необхідної оборони.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, встановлене ч. 3 ст. 27 Конституції України.
Відповідно до абз. 2, 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
До того ж, стан необхідної оборони існує протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
З огляду на ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Колегія суддів зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку.
При цьому, суд констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, тобто умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, і з цією позицією суд апеляційної інстанції повністю погоджується.
Суд першої інстанції навів переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому колегія суддів визнає його правильним та вважає доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Частина 2 статті 125 КК України передбачає відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
З об'єктивної сторони даний злочин характеризується діянням, спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження, наслідком у виді спричинення легкого тілесного ушкодження та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідком, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (або у випадку умислу на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю та фактичного заподіяння саме середньої тяжкості тілесного ушкодження) й бажає або свідомо припускає її настання.
Відсутність умислу виключає застосування ст. 125 КК України, а заподіяння легких тілесних ушкоджень в стані необхідної оборони або навіть при перевищенні меж необхідної оборони не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Обов'язковою ознакою перебування особи в стані необхідної оборони є мотив - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, показання потерпілого та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні дійсно мав місце факт вчинення потерпілим ОСОБА_9 дій, які могли б бути розцінені ОСОБА_7 як посягання на охоронювані законом права та інтереси обвинуваченого - поштовх ОСОБА_7 , від чого останній впав на землю.
Проте обвинувачений, піднявшись з землі, наніс потерпілому кулаком удар по обличчю, зламавши ніс.
На переконання колегії суддів, обвинувачений заподіяв потерпілому неспіврозмірну шкоду, і враховуючи, що обвинувачений усвідомлював відсутність необхідності подальшого застосування засобів захисту, він підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що дії обвинуваченого свідчать про бажання розправитися з потерпілим шляхом заподіяння йому невизначеної шкоди здоров'ю, якою в даному випадку стало легке тілесне ушкодження, що причинило короткочасний розлад здоров'я.
Інші доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними та спростовуються наведеними доказами.
З матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання вбачається, що впродовж судового розгляду були ретельно досліджені докази по справі, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинуваченого.
Доводам обвинуваченого у вироку обґрунтовано наведено критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням йому покарання у виді 240 годин громадських робіт, і підстави для призначення йому більш м'якого покарання відсутні.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4