29 вересня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2868/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Аксьонової Н. М.
від 13 вересня 2024 року
у цивільній справі № 760/31314/21 Солом'янського районного суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В листопаді 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 13 вересня 2011 року у розмірі 22 996,66 грн станом на 17 жовтня 2021 року та судові витрати у розмірі 2 270 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 13 вересня 2011 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 17 жовтня 2021 року становить 22 996,66 грн, з яких 18 465,06 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 531,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками. А тому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 22 996,66 грн за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2011 року, яка утворилася станом на 17 жовтня 2021 року.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 вересня 2011 року № б/н у розмірі 18 465 грн 06 коп.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 2 270 грн в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Ніколаєнко О. М., 19 вересня 2024 року безпосередньо до Київського апеляційного суду через засоби поштового зв'язку подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 4 531,60 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати у розмірі сплаченого судового збору у розмірі 3 405 грн.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювався відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами кредитного договору.
Представник апелянта вказував, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.
Зазначає, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. На переконання представника апелянта, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
В своїй апеляційній скарзі представник апелянта посилається також на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17, від 08.07.2019 у справі № 923/760/18.
Відзиву від відповідача на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електронну адресу АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 115, 117, 118) та направленням копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги з додатками до неї на поштову адресу відповідача ОСОБА_1 (а.с. 116), однак вказану поштову кореспонденцію суду апеляційної інстанції відповідач не отримав, поштове відправлення повернулось до суду без вручення, причини невручення зазначені АТ Укрпошта «за закінчення терміну зберігання».
З приводу неотримання відповідачем ОСОБА_1 поштової кореспонденції, яка направлялась апеляційним судом, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
За відомостями від 08.12.2021 № 75358124 Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований з 06.07.2001 по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 72).
Відповідачу ОСОБА_1 направлялася копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги на його поштову адресу (а.с. 116), зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі, та яка є зареєстрованою адресою місця проживання відповідача. Зазначена кореспонденція була повернута до суду апеляційної інстанції з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання».
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу на дійсну (зареєстровану) його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.
Перевіривши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вирішуючи даний спір та ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 18 465,06 грн та відмовляючи у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4 531,60 грн, суд першої інстанції застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Тобто, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині незадоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому не становить предмет даного апеляційного розгляду.
Суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягненні заборгованості по процентам не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Встановлено, що 13 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, тому підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 19).
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач зазначив, що вона згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг, а також Тарифами, які було надано йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с. 19 зв.).
При укладанні договору № б/н від 13 вересня 2011 року сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лиш шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, згідно яких обслуговується відповідач.
Згода відповідача підтверджена його власноручним підписом у Анкеті-заяві.
Згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг) (а.с. 37 зворот).
Відповідно до п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його користування, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором (а.с. 39 зворот).
Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити Банк штраф в розмірі 500 грн ( в еквіваленті 500 грн по кредитним картам, відкритим у валюті USD) + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій. Штраф враховується на окремому рахунку та підлягає сплаті насамперед (а.с. 40).
Встановлено, що 13.09.2011 відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 20). В кінці довідки зазначено: «З фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений(а)».
У вказані довідці зокрема зазначено:
- базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5% на місяць),
- розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості,
- строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним,
- порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, а саме (ПЕНЯ=пеня(1)+пеня (2), де пеня(1)=(базова % ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2)=1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн та більше);
- розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн +5% від суми боргу).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 21-44).
Згідно із довідкою про зміну умов кредитування старт карткового рахунку почався 13.09.2011, вбачається, що кредитний ліміт збільшувався та станом на 04.02.2021 кредитний ліміт був установлений на рівні 0,00 грн (а.с. 17).
Відповідно до довідки банку відповідачу надавались кредитні картки: № НОМЕР_1 від 13.09.2011, термін дії до червня 2015 року; № НОМЕР_2 від 27.01.2012, термін дії до січня 2016 року; № НОМЕР_3 від 17.12.2015, термін дії до грудня 2019 року; № НОМЕР_3 від 01.06.2016, термін дії до грудня 2019 року; № НОМЕР_4 від 19.10.2018, термін дії до серпня 2022 року (а.с. 18).
Встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти, активно користувався кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, а також поповнював картку, про що свідчить виписка за рахунком за період з 13.09.2011 - 01.10.2021 (а.с. 54-67).
Таким чином, апеляційний суд вважає, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився, про що розписався у анкеті-заяві та у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2020 року по справі № 534/1072/18-ц вказав на те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявна підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач отримує послуги від банку - позивача з 2011 року, отже твердження суду першої інстанції про порушення прав відповідача, як споживача банківських послух не відповідають встановленим у справі обставинам, адже у відповідача було достатньо часу для вивчення Правил та Умов надання банківських послуг, крім того відповідач фактично погоджувався з ними, оскільки неодноразово отримував нові кредитні картки.
Також позичальнику (відповідачеві) роз'яснено, що умови та правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті банку. Позичальник зобов'язувався виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а також враховуючи принцип суперечливої поведінки, не можна стверджувати про порушення споживчих прав відповідача, оскільки останній отримував неодноразово в цьому ж банку інші картки, після закінчення їх дії.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Банком виконано свої зобов'язання, а саме, на підставі Договору надання банківських послуг, відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, яка додається до позову, а відповідачеві надано у користування кредитну картку.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції та посилання суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки анкета боржника підписана у 2011 році, отже боржник мав можливість користуватись банківською карткою та ознайомитись із усіма правилами надання банківських послуг. Разом з цим, відповідач користувався коштами, частково погашав заборгованість, тобто погоджувався із умовами договору, в тому числі і нарахованими відсотками. При цьому відповідач не заперечує ні факту укладання договору, ні умов кредитування, ні розміру заборгованості.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 4 531,60 грн. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 536, 1048, 1056-1 ЦК України.
Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті кредиту, колегія суддів вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами станом на 17.10.2021 у розмірі 4 531,60 грн, обов'язковість сплати яких позичальником передбачена положеннями договору та нормами цивільного законодавства.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до розрахунку заборгованості розмір якої станом на 17.10.2021 становить - 22 996,66 грн, з яких: 18 465,06 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4531,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 14-16).
Розрахунок заборгованості не викликає сумнівів щодо його правильності у колегії суддів, адже містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань, й ОСОБА_1 не був спростований.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати із сплати судового збору у розмірі 5 675 грн, а саме, 2 270 грн за подання позову (а.с. 53) та 3 405 грн за подання апеляційної скарги (а.с.101).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному наданні оцінці доказів та тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині відповідно до ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 4 531 (чотири тисячі п'ятсот тридцять одна) грн 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 5 675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
В. В. Саліхов