Справа № 761/2436/24 Головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.
Провадження № 22-ц/824/9045/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», третя особа - приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі», про зобов'язання вчинити дії,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є власником садового будинку та земельної ділянки площею 0,1025 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також у його власності є трансформаторна підстанція.
07 жовтня 2003 року між позивачем та ПАТ «Київенерго», правонаступником якого стало ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», було укладено договір № 141036-508-20 про користування електричною енергією (далі - договір).
Зазначений договір укладений на користування та постачання електричної енергії в будинку АДРЕСА_1 та при його укладанні було враховано, що позивачу належить трансформаторна підстанція - 6051 (далі - ТП), до якої здійснене підключення будинку.
Позивачем виконувалися умови договору та завжди сплачувалися рахунки за фактично спожиту електроенергію згідно показів лічильника. На час укладання договору він був єдиним споживачем електроенергії, яка постачалась на цю підстанцію.
В подальшому, розподіл електричної енергії на приватний садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , почав здійснюватися на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - публічний договір), до умов якого позивача було приєднано згідно із пунктом 4 постанови НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 на умовах договору про користування електричної енергії, укладеного з постачальником за регульованим тарифом за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Отже, на момент звернення до суду існує договір від 2003 року, який в подальшому був визнаним дійсним, та договір від 2018 року, до якого позивача приєднали, і склалась ситуація, що він сплачує за двома договорами: за 1 кВт електроенергії по новому договору, а за те, що він є власником ТП по договору від 2003 року, незважаючи на те, що разом із втратами холостого ходу та незрозумілим коефіцієнтом, там є вартість і за кВт.
Тобто в складі щомісячного платежу позивача є дві складові: спожита електроенергія та холостий хід; спожита енергія ТП.
Так як до ТП підключені 9 будинків крім будинку позивача, то сума споживання ТП відповідно до угод про спільну експлуатацію ТП, яку 7 будинків підписали під час отримання від позивача дозволу на підключення пропорційно розподіляється між іншими будинками.
Проте власники цих семи будинків вимагають від ОСОБА_1 надати їм відомості про суму, яка розподіляється на всіх, адже у ній може бути і заборгованість позивача за спожиту електроенергію, проте він не може надати таких розрахунків через що і потрібно зробити два окремих рахунки. Але наразі з рахунку не вбачається, де сума за спожиту електроенергію, а де за ТП, тобто немає відповідного розподілу.
Позивач вважав, що цю проблему можна вирішити лише шляхом створення двох рахунків, а саме один рахунок згідно договору 2003 року, а другий по новому договору від 2018 року.
Таким чином позивачу необхідно, щоб утворилась ситуація, за якої на кожен договір буде окремий рахунок, що дозволить проводити належні розрахунки із підключеними до ТП іншими споживачами.
Саме додаткові нарахування у вигляді «777 квт. ч. (ежемес. ППХ) +2,41 % (от собствен.расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02 % (от собств. расх. и 141036-507-20) в мес.» позивач вважає такими, що були неправомірно зазначені у загальній сумі заборгованості та їх необхідно визнати недійсними.
У зв'язку із вищенаведеним, ОСОБА_1 просив суд зобов?язати ТОВ «Київські енергетичні послуги»зробити йому (споживач о/р № НОМЕР_1 ) по будинку за адресою: АДРЕСА_1 , два окремих особових рахунки: перший - окремий рахунок на ТП (трансформаторну підстанцію) щодо холостого ходу та інших показників ТП; другий - окремий рахунок на будинок (показання згідно лічильника).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що суд зробив висновки, які не відповідають дійсності, зазначивши, що доводи позивача не були обґрунтовані належним чином.
Суду були надані усі пояснення та докази того, що відповідач грубо порушив та продовжує порушувати права позивача, а саме незважаючи на те, що було укладено новий публічний договір, відповідач продовжує здійснювати незаконні нарахування за єдиним пунктом старого договору, який втратив чинність.
У даному випадку відповідач і третя особа незаконно стягують з позивача суми, які він не повинен сплачувати, а також заборгованість інших осіб, які приєднались до його підстанції, незаконно нараховуються втрати холостого ходу в трансформаторі, втрат короткого замикання та втрати в лінії електропередач.
При цьому відповідач самостійно здійснив такі дії та надав дозвіл необмеженому колу осіб користуватись електричною енергією від підстанції позивача і вважає, що саме він повинен сплачувати усю їх заборгованість. Позивач не може отримувати пропорційні кошти від кожного із підключених споживачів, бо відповідач відмовляється зробити його два окремих рахунки за лічильник та за технологічні витрати (холостий хід).
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав аргументи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ТОВ «Київські енергетичні послуги» - адвокат Жовтун О.В. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» - Сапсай О.В. в судовому засіданні також заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що 07 жовтня 2003 року між ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», та ОСОБА_1 був укладений договір про користування електричною енергією № 141036-508-20, згідно з яким позивачу здійснювалося постачання електричної енергії в помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , на платній основі.
Договором було передбачено умови та порядок оплати.
Згідно з додатком № 8 до договору «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» та схемою електроустановок та точок розподілу мереж, в балансовій належності позивача перебувають, зокрема, КЛ (кабельна лінія) 10 кВ, ТП 526, опора № 1, ТП 6051, КЛ 0,4 кВ, тобто, електричні мережі напругою понад 0,4 кВ. Межа розподілу відповідальності сторін встановлена на ізоляторах опори № 1.
Прилад обліку № 0305553 встановлений не на межі розподілу електромереж.
У 2018 році позивач звертався до суду із позовом, в якому просив визнати пункт 16 договору № 141036-508-20 від 07 жовтня 2003 року частково недійсним, а саме в частині додаткових нарахувань.
Рішенням Шевченківського районного суду від 23 червня 2023 року у справі № 761/22952/18 та постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року встановлено, що договір, в тому числі в частині пункту 16, яким визначено порядок нарахувань та розрахунку технологічних втрат, не суперечив цивільному законодавству, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б вказували на порушенням його прав зі сторони відповідача, а обставини, на які він посилався, не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується сплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі, на час виникнення спірних правовідносин визначали Закон України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику», Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (далі - ПКЕЕ) та Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня1999 року № 1357 (далі - ПКЕЕН), Закон України від 13 квітня 2017 року «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII), Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14 березня 2018 року (далі - Постанова № 312) про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ).
ОСОБА_1 при укладенні договору № 141036-508-20 від 07 жовтня 2003 року мав статус побутового споживача, а відтак відносини між ним та енергопостачальником регулювалися договором про користування електричною енергією для населення, укладеного відповідно до норм ПКЕЕН.
Пунктом 3 ПКЕЕН, які діяли до 26 червня 2018 року, встановлено, що споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і електропостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається на три роки. Договір про користування електричною енергією вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він уклав договір з відповідачем шляхом приєднання до публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, проте нарахування оплати за спожиту електроенергію провадиться за договором 2003 року.
Вважав, що такими діями відповідача порушуються його права, оскільки він має сплачувати лише за використану електроенергію, яка обліковується засобом обліку, а щодо додаткових нарахувань за трансформаторну підстанцію, то вони мають бути визначені за окремим особовим рахунком, що надасть можливість їх поділити між усіма споживачами, які підключились до цієї ТП.
Таким чином із змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з приводу розміру нарахувань, проведених відповідачем за спожиту електричну енергію, які складаються як із фактично використаної електричної енергії, яка обліковується засобом обліку, так і за нарахування втрат електричної енергії на ділянці від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку, з якими позивач не погоджується. А тому способом захисту позивач обрав зобов'язання відповідача вчинити дії щодо відкриття на його ім'я двох особових рахунків: окремо на будинок і окремо на трансформаторну підстанцію.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який полягав в тому, що позивач не довів порушення відповідачем його прав.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно із пунктом 2 Постанови № 312 укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 312 до укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб'єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.
Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.
Позивач приєднався до публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з 01 січня 2019 року на умовах комерційної пропозиції «Побутова» (далі - КП).
Відповідно до пункту 5 КП обсяг фактично спожитої електричної енергії визначається адміністратором комерційного обліку у відповідності до Кодексу комерційного обліку електричної енергії затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 311, та включає, зокрема, технологічні втрати в мережах до межі балансової належності та/або на роботу елементів електричної мережі за наявності у власності/користуванні споживача елементів електричної мережі (силовий трансформатор, автотрансформатор, лінії електропередавания і реактори, тощо)
Отже, з 01 січня 2019 року договір про користування електричною енергією від 07 жовтня 2003 року продовжив свою дію лише в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цим договором, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії. В іншій частині цей договір припинив свою дію.
Умовами публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а саме комерційної пропозиції «Побутова» також передбачено, що споживач оплачує технологічні втрати в мережі до межі балансової належності та/або на роботу елементів електричної мережі за наявності у власності/користуванні споживача елементів електричної мережі.
Відповідно до пункту 5.1.6 Кодексу комерційного обліку електричної енергії у разі розміщення вузла обліку не на комерційній межі фактичні обсяги електричної енергії в ТКО мають визначатися на основі результату вимірювання електричної енергії в точці вимірювання з урахуванням втрат електричної енергії в елементах електричних мереж між точкою вимірювання та ТКО, що визначаються відповідно до методичних рекомендацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, та взаємоузгоджених алгоритмів формування даних комерційного обліку.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21 червня 2013 року за № 399 затверджено Методичні рекомендації визначення технологічних витрат електричної енергії в трансформаторах і лініях електропередавання (далі - Рекомендації).
Згідно із пунктом 5.1 Рекомендацій у разі технічної неможливості або економічної недоцільності вимірювання втрат, їх (втрати) визначають розрахунковим шляхом відповідно до цих Методичних рекомендацій як суму втрат в окремих елементах електричної мережі. Розрахунок втрат проводиться для схеми нормального режиму.
Отже, розрахунок використаної електроенергії проводиться відповідачем відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії на підставі показань засобів обліку електричної енергії із застосуванням Рекомендацій, а не на підставі договору від 07 жовтня 2003 року.
Тому посилання позивача на те, що нарахування за користування електричною енергією йому проводять за двома різними договорами, а саме за договором від 07 жовтня 2003 року та за публічним договором від 01 січня 2019 року є помилковими.
Правовідносини між сторонами з 01 січня 2019 року урегульовані публічним договором про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальної послуги за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Пунктом 3.1.6 ПРРЕЕ встановлено, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється якщо:
1) об'єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку;
2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи;
3) споживач є стороною діючих договорів:
про надання послуга розподілу (передачі) електричної енергії;
про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії";
про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач;
4) за усіма точками комерційного обліку на об'єкті (об'єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії;
5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики;
6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі.
Пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ надано визначення об'єкту побутового споживача: квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об'єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об'єктів житлової нерухомості.
Відповідно до пункту 1.1.2. ПРРЕЕ точка комерційного обліку - це точка на комерційній межі розподілу електричної мережі або умовна точка, в якій відбувається зміна власника електричної енергії і до якої відносяться дані комерційного обліку електричної енергії, що використовуються для розрахунків на ринку електричної енергії. Наскільки це можливо, точка комерційного обліку повинна збігатися з точкою вимірювання.
Пунктом 5.1.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії встановлено, що усі точки комерційного обліку мають бути оснащені вузлами обліку, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Улаштування вузлів обліку та інших ЗКО необхідно здійснювати відповідно до вимог цього Кодексу, Правил роздрібного ринку, Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21 липня 2017 року № 476 (далі - ПУЕ), та проектних рішень.
За пунктом 5.1.19 цього Кодексу у квартирах, будинках, приватних домогосподарствах або інших об'єктах індивідуального побутового споживача, розташованих за однією адресою, установлюється один ЗКО для побутових потреб незалежно від кількості господарських будівель.
Пунктом 5.1.21 Кодексу визначено, що розділення обліку та встановлення окремих ЗКО на об'єкті користувача системи (зокрема споживача) здійснюється у разі:
створення додаткових площадок комерційного обліку на об'єкті для забезпечення окремого комерційного обліку на побутові та непобутові потреби або використання різних тарифів, тарифних планів, тарифних коефіцієнтів, різної вартості електричної енергії тощо;
поділу або виділу в натурі частки/часток з об'єкта нерухомого майна, що перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників) та належить їм на праві спільної власності, для забезпечення окремого комерційного обліку споживання електроустановок кожного власника відповідних часток об'єкта.
Відповідно до пункту 5.2.2 Кодексу вузли обліку у замовників встановлюються відповідно до технічних рекомендацій, технічних умов (у разі приєднання до електричних мереж) та проектних рішень (проектів).
Виходячи з наведеного, договір укладається на постачання електричної енергії до конкретного об'єкту побутового споживача, які зазначені в 1.1.2 ПРРЕЕ. Таким об'єктом є будинок АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві власності.
На кожному об'єкті встановлюється один засіб комерційного обліку.
На кожний договір, отже і об'єкт укладається один особовий рахунок, який використовується постачальником для обліку розрахунків за спожиті послуги.
Таким чином вимога позивача про зобов'язання відповідача розділити особовий рахунок позивача на два, а саме на будинок та трансформаторну підстанцію за одним договором про постачання електричної енергії і за одним приладом комерційного обліку суперечить усім наведеним нормам, які регулюють вказані правовідносини.
Аргументи апеляційної скарги, які фактично зводяться до повторного викладення обґрунтування позовної заяви, висновків суду першої інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право па вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»),
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж доводи апеляційної скарги позивача.
Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Київські енергетичні послуги», третя особа - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», про зобов'язання вчинити дії.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2024 року у даній справі - без змін.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній