Унікальний номер справи № 761/46514/24 Головуючий у суді першої інстанції - Осаулов А.А.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12237/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
18 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 09 грудня 1993 року позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на підставі службового ордеру на житлове приміщення, що був виданий його батьку ОСОБА_2 .
Вказану квартиру було надано ОСОБА_2 на сім'ю з 4 чоловік: дружину ОСОБА_3 , сина ОСОБА_1 сина ОСОБА_4 .
На теперішній час позивач є єдиною особою, яка зареєстрована у вказаній квартирі, право на приватизацію ним не було використано.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 віднесена до службових, а тому не підлягає приватизації за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Позивач вказував, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Службова квартира за адресою: АДРЕСА_1 обліковується за Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».
Позивач звернувся до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо вчинення дій для виключення квартири з числа службових.
Однак, громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, розглядаючи клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про включення спірної квартири з числі службових, відмовила, оскільки квартира була надана на період роботи двірнику ОСОБА_2 , який не зареєстрований та не проживає у вказаній квартирі, а ОСОБА_1 не мав трудових відносин з підприємством, яке надавало службову квартиру.
Вказане рішення позивач вважає незаконним, оскільки відпала потреба у використанні спірної квартири як службової, про що повідомило Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».
Вказані дії позбавляють позивача можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, що стало підставою для звернення до суду.
Посилаючись на викладене просив суд:
визнати дії Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про виключення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 з числа службових жилих приміщень незаконними;
зобов'язати відповідача виключити квартиру АДРЕСА_2 з числа службових жилих приміщень.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач має законний інтерес щодо приватизації квартири АДРЕСА_3 . Статус квартири, визначений як «службова» перешкоджає в реалізації інтересу на приватизацію цієї квартири.
Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» підтвердило, що потреба у службовому використанні спірної квартири відсутня і направило відповідне клопотання до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, яка уповноважена приймати рішення щодо виключення житла з числа службового.
Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила у виключенні спірної квартири з числа службових і не навела законних підстав для такої відмови та не обґрунтувала свою позицію наявністю будь-якого інтересу.
Стверджує, що суд першої інстанції, порушуючи норми процесуального права і неправильно застосувавши норми матеріального права, з формальних підстав відмовив ОСОБА_1 в задоволені позову.
Зазначає, що, реалізуючи своє право на інтерес в приватизації спірної квартири ОСОБА_1 , як громадянин, фізична особа, особа з інвалідністю III групи з дитинства зіштовхнувся з необґрунтованими та незаконними рішеннями органу державної влади і наразі опинився в стані правової невизначеності щодо подальшої реалізації права на житло.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця третьої особи Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Від Шевченківськоїрайонної в м. Києві державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що рішенням Виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих №73 від 28.01.1980 закріплено службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана на період роботи двірнику ЖЕК-608 ОСОБА_2 на сім'ю з 4 чоловік: дружину ОСОБА_3 , сина ОСОБА_1 сина ОСОБА_4 (а.с. 14).
Згідно з довідкою Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.05.2024, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований позивач ОСОБА_1 з 09.12.1993 (а.с. 15).
Як вбачається з довідки Відділу (органу) приватизації державного житлового фонду Управління ЖКГ Шевченськівської РДА від 22.05.2024 та довідки АТ «Ощадбанк» від 22.05.2024, ОСОБА_1 не використав право на приватизацію державного житла за адресою: АДРЕСА_1 , у списках на приватизацію за вказаною адресою не значиться (а.с. 16, 17).
Службова квартира за адресою: АДРЕСА_1 обліковується за Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (а.с. 20).
19.06.2024 позивач звернувся до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з заявою про вчинення дій щодо виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових (а.с. 22).
01.07.2024 Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» направило клопотання до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових, оскільки відпала потреба у такому використанні даного приміщення (а.с. 23).
Як вбачається з відповіді Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.10.2024 р. службова квартира була надала ОСОБА_2 на період роботи двірника ЖЕК-608 на родину з 4 осіб, з 1989 року ОСОБА_5 зареєстрований за іншою адресою, фактично не проживає у квартирі, в квартирі зареєстрований син ОСОБА_1 , який не має та не мав трудових відносин з підприємством, яке надало службову квартиру. Громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації рекомендувала відмовити у виключені квартири з числа службових (а.с. 25).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 72).
Згідно зі ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Обґрунтовуючи своїх вимоги, позивач вказував, що дії відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про виключення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 з числа службових жилих приміщень є незаконними та просив зобов'язати відповідача виключити квартиру АДРЕСА_2 з числа службових жилих приміщень
Правовий статус службового житла визначений Житловим кодексом України, Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення».
Згідно з ч. 1 ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
За правилом ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до статей 119,121 ЖК України перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також порядок надання службових жилих приміщень, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
В свою чергу, постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення.
Вказаною постановою затверджено також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).
Пунктом 2 вказаного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Відповідно до п.3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.
Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п.5 Положення).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.
У зв'язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , якому було надано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на період роботи двірника ЖЕК-608.
Відповідно до п. 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.
Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.
Між тим, сама лише подача підприємством клопотання про виключення житла зі складу службового не передбачає обов'язку адміністрації приймати позитивне рішення з цього питання. Вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов'язком виконавчого комітету відповідної ради. Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.
Сам по собі факт довгострокового проживання позивача не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що громадська комісія з житлових питань при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації обґрунтовано рекомендувала відмовити у виключені квартири з числа службових, оскільки позивач ОСОБА_1 , не має та не мав трудових відносин з підприємством, яке надало службову квартиру, що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 31.01.2022 у справі № 759/4457/17.
Судом також враховано, що на теперішній час відповідач та третя особа не порушували питання про примусове виселення позивача із займаного ним житла, перешкоди у користуванні службовим житлом також не створювались.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
На суд покладено обов'язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.
При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Судом першої інстанції встановлено, що у виключенні квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з організацією.
Встановивши, що правові підстави для визнання дій Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації незаконними відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При цьому, суд першої інстанції також правильно зауважив, що право позивача на житло не порушено, оскільки його не позбавляють можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставиться також питання і про виселення позивача зі спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги позивача в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 24 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома