Унікальний номер справи № 759/964/25 Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12157/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
18 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шульгою Надією Анатоліївною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району міста Києва» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району» м. Києва про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року у справі № 761/10449/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року, було визнано незаконним та скасовано розпорядження Київського міського голови про його відсторонення від посади та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня 2022 року по 20 січня 2023 року.
Рішення було виконано відповідачем у листопаді 2023 року.
Позивач вказував, що від час розгляду вказаного спору судами, термін дії укладеного Контракту закінчився, тому позивач фактично не був допущений до виконання своїх трудових обов'язків. Відповідно, заробітна плата позивачу не виплачувалася, оскільки він не міг виконувати свої трудові обов'язки з вини роботодавця.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2023 року по дату звільнення - 30 червня 2023 року ОСОБА_1 не виплачений. (період, який пройшов із часу ухвалення Рішення Шевченківським районним судом м. Києва по дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії укладеного Контракту).
Жодних розрахунків про виплату усіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні, після 23 серпня 2023 року, Позивач від Відповідача не отримав.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 284 838,90 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилися норми права, якими врегулювано питання відсторонення, законодавче визначення відсторонення, та правові наслідки визнання такого відсторонення незаконним.
Жодних розрахунків про виплату усіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні, після 23 серпня 2023 року, позивач від відповідача не отримував, поновлення виконання посадових обов'язків не відбулося, тому і процесуальні строки для звернення до суду за захистом його трудових прав з даним позовом, не настали.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні взяла участь представниця позивача ОСОБА_1 адвокат Шульга Н.А., яка підтримала подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.Представниця відповідача Самойлович О.В. проти апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимога про стягнення середнього заробітку за час, коли позивач не був поновлений на роботі, при відсутності оскарження ним рішення суду про відмову у такому поновленні є безпідставною. Середній заробіток за час вимушеного прогулу компенсує втрачений заробіток внаслідок саме незаконних дій роботодавця, що призвели до неможливості працювати, а не наслідки законного припинення трудових відносин чи рішення суду, з яким погодилася сторона.
Крім того, судом встановлено пропуск Позивачем без поважних причин строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу Законів про працю України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Встановлено, що 28 травня 2020 року між Виконавчим органом Київської міської ради та ОСОБА_1 було укладено контракт, строк дії якого визначено з 01 липня 2020 року до 30 червня 2023 року. (а.с. 18-22)
Розпорядженням Київського міського голови від 09 березня 2022 року № 148 ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади начальника Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району» м. Києва з 09 березня 2022 року. (а.с. 34).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року у справі № 761/10449/22, яке набрало законної сили 23 серпня 2023 року, Розпорядження Київського міського голови № 148 від 09 березня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 було визнано незаконним та скасовано.
Цим же рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року було стягнуто з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району» м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 березня 2022 року по 20 січня 2023 року, яке було виконано відповідачем у листопаді 2023 року.
У поновленні ОСОБА_1 на посаді начальника Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району» м. Києва рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року було відмовлено.
Підставою для відмови у позові в цій частині є неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, а саме - те, що внаслідок відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади трудові відносини між сторонами не припинялися, тому відсутні підстави для поновлення його на роботі.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року у справі № 761/10449/22 набрало законної сили 23 серпня 2023 року.
Розпорядженням Київського міського голови № 547 від 27 червня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району» м. Києва на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України у зв'язку із закінченням строку контракту.
Позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2023 року по 30 червня 2023 року.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У рішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Дане положення також закріплене ч 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» згідно з яким, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовільнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ( ст. 235 КЗпП ).
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19).
Якщо буде встановлено, що всупереч статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов працівника про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі №761/12073/18, провадження №61-13444св19, від 01 березня 2023 року в справі №159/22/22, провадження № 61-5700св22).
Як видно зі змісту позовної заяви, позивач просив суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2023 року по дату звільнення - 30 червня 2023 року (період із часу ухвалення рішення про визнання протиправним наказу про його відсторонення по дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії укладеного контракту).
Позивач стверджував, що у зв'язку із оскарженням рішення суду відповідачем, у вказаний період він не був допущений до виконання своїх трудових обов'язків. Відповідно, жодна заробітна плата позивачу не виплачувалася, оскільки він не міг виконувати свої трудові обов'язки з вини роботодавця.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що ОСОБА_1 не оскаржував рішення суду в частині відмови у поновленні його на роботі.
Разом з цим, встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2023 року у справі № 761/10449/22 було визнано незаконним та скасовано розпорядження Київського міського голови про відсторонення ОСОБА_1 , а не про його звільнення.
При цьому, ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії Контракту, відповідно до розпорядження № 547 від 27 червня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України.
Як встановлено судом, позивач не був допущений до виконання трудових обов'язків після ухвалення рішення про визнання незаконним та скасування розпорядження про його відсторонення, не виконував трудові обов'язки та не отримував заробітну плату до дня звільнення у зв'язку із закінченням терміну дії контракту. Жодних доказів того, що ОСОБА_1 .
Отже, зважаючи на відсутність доказів невиконання трудових обов'язків з вини працівника, за період часу з визнання незаконним наказу про відсторонення до закінчення трудових відносин між сторонами зв'язку із закінченням строку дії Контракту позивачу малу бути нарахована та виплачена заробітна плата.
Відповідач не надав суду розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 за вказаний період.
Разом з цим, Шевченківським районним судом міста Києва у справі №761/10449/22 перераховано на підставі наданої відповідачем довідки про середню заробітну плату (дохід), середньоденна заробітна плата Позивача, з врахуванням нарахованої заробітної плати за січень 2022 - 52 169,00 грн та лютий 2022 - 51 859,18 грн з урахуванням 42 робочих днів, становить (52 169,00 грн + 51 859,18 грн)/ 42 = 2476,86 грн в день.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У справі, що переглядається, відповідно до виконаного позивачем розрахунку, середній заробіток за час вимушеного прогулу Позивача за період з 21 січня 2023 року по 30 червня 2023 року (115 робочих днів) склав: 115 х 2476,86 = 284 838,90 гривень.
Перевіривши вказаний розрахунок, у апеляційного суду відсутні підстави для сумнівів у його правильності. При цьому, відповідач вказаний розрахунок не спростував, власного розрахунку не надав.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо наявності підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів також не погоджується із висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Так,середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України. (Правова позиція, Верховний Суд, Велика палата, від 08.02.2022 № 755/12623/19).
Оскільки предметом позову в межах справи, що переглядається, є стягнення саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, а не середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних відносин наслідків спливу строку, встановленого статтею 233 Кодексу Законів про працю України.
Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шульгою Надією Анатоліївною задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Комунального підприємства «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району міста Києва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 284 838 (двісті вісімдесят чотири тисячі вісімсот тридцять вісім) гривень 90 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 24 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома