справа № 760/24534/24 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.
провадження № 22-ц/824/9001/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
23 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року у справі заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , діюча в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання права користування квартирою, у якому просила:
визнати за позивачкою та її сином ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. подав заяву про забезпечення позову у справі, у якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви вказав, що у 2013 році позивачка познайомилась з ОСОБА_3 , в подальшому у них склались близькі дружні стосунки, і вони почали проживати спільно за його місцем проживання у АДРЕСА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син - ОСОБА_2 , біологічним батьком якого є ОСОБА_3 , що встановлено рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06.05.2022 у справі №686/31098/19.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер у віці 30 років.
За життя, на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2012 року у справі №22-2690/9597/12 Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 18 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_3 з сім'єю видано ордер №002872 серії Б на жиле приміщення на право зайняття жилого приміщення площею 15,00 кв.м., яке складається із 1 кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка, як член сім'ї ОСОБА_3 , вселилась у квартиру за його згодою, як наймача квартири, та вони спільно проживали у ній, вели спільне господарство, несли спільні витрати на оплату комунальних та інших послуг, на придбання речей спільного користування. Не було заперечень та перешкод з боку будь-яких осіб щодо проживання її з їх спільною дитиною у зазначеній квартирі. Вона піклувалась про здоров'я її чоловіка, а після його смерті забезпечила поховання. На даний час у квартирі ніхто не зареєстрований. Після смерті чоловіка позивачки, вона особисто сплачує комунальні та інші послуги.
Станом на 16 лютого 2023 року спадкоємцем, який прийняв спадщину є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших спадкоємців немає.
Після смерті ОСОБА_3 , позивачка разом зі спільною дитиною фактично проживають у квартирі АДРЕСА_1 та користуються нею на правах членів сім'ї наймача.
Проте, як стало відомо позивачам, вказана квартира приватизована відповідно до розпорядження органу приватизації Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва №2182 від 30 серпня 1994 року на одну особу - ОСОБА_4 , однак, жодних підтверджень зазначеним фактам позивачі не отримували та їм не відомі обставини приватизації вказаного житлового приміщення іншими особами.
Вважають за доцільне та необхідне забезпечити позов шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки до ухвалення рішення по даній справі, особа, яка приватизувала вказаний об'єкт нерухомості, може відчужити в будь-який момент нерухоме майно, в результаті чого захистити свої права та законні інтереси позивачі не можуть мати змоги. А тому і виконати рішення суду по даній справі, у випадку задоволення позову, позивачі не будуть мати фізичної можливості.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С.С. про забезпечення позову.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко Сергій Сергійович 11 березня 2025 року подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року, а заяву про забезпечення позову задовольнити.
Підтримавши доводи заяви про забезпечення позову, вказав на хибність висновків суду першої інстанції щодо недоведення заявницею можливості відчуження спірної квартири.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2005 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року у справі заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
У судовому засіданні представниця Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації - Гриник Марія Сергіївна заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з недоведеності заявником, що його права можуть бути порушені, у разі невжиття заходів забезпечення позову, а також заявлені позивачем заходи забезпечення позову, шляхом накладання арешту на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , є неадекватним співвідношенням та не відповідає заявленій позовній вимозі, яка носить немайновий характер. Ініційований позивачем вид забезпечення позову суперечить меті його застосування, яка полягає в захисті інтересів учасників процесу та, водночас, порушує права інших осіб, становить непропорційне втручання у право мирного володіння майном осіб.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, не повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Встановлено, що предметом позову між сторонами є право користування квартирою АДРЕСА_1 , в тому числі неповнолітньої дитини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову не врахував характер спірних правовідносин. Адже, спір про право користування житловим приміщенням передбачає наявність такого майна в натурі під час розгляду справи і до її завершення.
При цьому, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Накладення арешту на майно, яке є предметом спору, у даному випадку має на меті, зокрема запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості його виконання.
Підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Тлумачення норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Тому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 та спростовує мотиви суду щодо невідповідності обраного позивачкою заходу забезпечення позову заявленій позовній вимозі, яка носить немайновий характер.
Відповідно до пояснень Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 листопада 2024 року, за наявною у відділі приватизації державного майна управління житлово-комунального господарства та будівництва районної адміністрації, квартира за адресою: АДРЕСА_2 приватизована відповідно до розпорядження органу приватизації Жовтневої районної державної адміністрації міста Києва від 30 серпня 1994 року №2182 на одну особу - ОСОБА_4 .
За таких умов, надання ОСОБА_1 доказів щодо доведення нічим не обмеженого права відповідача як титульного володільця майна в будь-який момент розпорядитися ним призведе до застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.
Отже, висновки суду першої інстанції щодо обов'язку заявниці додатково доводити існування об'єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі за умови задоволення позову, є неприйнятними та порушують баланс інтересів сторін.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цим об'єктом нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.
При цьому, такий вид забезпечення позову, як арешт майна не призводить до невиправданого обмеження майнових прав власника оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії щодо розпорядження спірним майном.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.
Враховуючи суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд першої інстанції неповно з'ясувавши обставини справи, постановив оскаржувану ухвалу без додержання норм процесуального права, що мають значення для справи.
Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
З огляду на наведене, ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п. в), ч. 4 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22.
Ураховуючи, що Київський апеляційний суд ухвалив постанову за наслідками розгляду процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції (щодо забезпечення позову), а не рішення по суті позовних вимог, він не є тим судом, який уповноважений здійснювати розподіл витрат на даній стадії судового провадження.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем - задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 .
Інформація про боржника: Київська міська рада, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141.
Постанова апеляційного суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Постанова апеляційного суду про забезпечення позову дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова