справа № 760/24534/24 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.
провадження № 22-ц/824/9001/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
23 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 поданою представницею - адвокаткою Конончук Зоряною Володимирівною на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , діюча в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання права користування квартирою, у якому просила:
визнати за позивачкою та її сином ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви вказала, що у 2013 році позивачка познайомилась з ОСОБА_3 , в подальшому у них склались близькі дружні стосунки, і вони почали проживати спільно за його місцем проживання у АДРЕСА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син - ОСОБА_2 , біологічним батьком якого є ОСОБА_3 , що встановлено рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06.05.2022 у справі №686/31098/19.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер у віці 30 років.
За життя, на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2012 року у справі №22-2690/9597/12 Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 18 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_3 з сім'єю видано ордер №002872 серії Б на жиле приміщення на право зайняття жилого приміщення площею 15,00 кв.м., яке складається із 1 кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка, як член сім'ї ОСОБА_3 , вселилась у квартиру за його згодою, як наймача квартири, та вони спільно проживали у ній, вели спільне господарство, несли спільні витрати на оплату комунальних та інших послуг, на придбання речей спільного користування. Не було заперечень та перешкод з боку будь-яких осіб щодо проживання її з їх спільною дитиною у зазначеній квартирі. Вона піклувалась про здоров'я її чоловіка, а після його смерті забезпечила поховання. На даний час у квартирі ніхто не зареєстрований. Після смерті чоловіка вона разом з сином постійно проживають у квартирі, вона особисто сплачує комунальні та інші послуги.
Станом на 16 лютого 2023 року спадкоємцем, який прийняв спадщину є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших спадкоємців немає.
Після смерті ОСОБА_3 , позивачка разом зі спільною дитиною фактично проживають у квартирі АДРЕСА_1 та користуються нею на правах членів сім'ї наймача.
11 листопада 2024 року від представника Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшли пояснення, у яких зазначено, що наймачем може бути визнано лише члена сім?ї наймача, який користується житловим приміщенням на підставі діючого договору найму, необхідно встановити наявність такого права у заявника та факт дотримання ним порядку вселення у житлове приміщення. На підставі ордеру на житлове приміщення№002872 серія Б від 18 жовтня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_3 . За інформацією з реєстру територіальної громади м. Києва за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня інформація про зареєстрованих осіб. Отже, не доведено дотримання порядку вселення у житлове приміщення та відсутні підстави для прийняття розпорядження про зміну договору найму квартири АДРЕСА_1 . Крім того, за наявною у відділі приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом?янської районної в місті Києві державної адміністрації інформацією, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , приватизована відповідно до розпорядження органу приватизації Жовтневої районної державної адміністрації міста Києва №2182 від 30 серпня 1994 року на одну особу - ОСОБА_4
04 грудня 2024 року від представника позивачів до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. ОСОБА_3 та позивачі проживали АДРЕСА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, що у своїй сукупності з фактами утримання померлим, свідчить про згоду ОСОБА_3 на проживання у спірній квартирі позивачів, що у свою чергу дозволяє стверджувати про безпідставність та необґрунтованість тверджень державної адміністрації, викладених у поясненнях. Зауважив, що станом на день звернення до суду із позовною заявою, квартира АДРЕСА_1 не є приватною власністю ОСОБА_4 , а належить Київській міській державній адміністрації. Зазначений факт підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №393056252 від 30 серпня 2024 року, що справедливо дозволяє стверджувати про наявність достатніх правових підстав про задоволення позовної заяви у повному обсязі.
Представник позивачів наголосив, що позивачі, з моменту виникнення фактичних сімейних відносин без реєстрації шлюбу і до моменту звернення до суду із позовом у даній справі безперервно проживали і продовжують проживати у квартирі АДРЕСА_1 і до них не зверталися жодні особи стосовно їх виселення чи з претензіями на право власності чи на право проживання у квартирі, що свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволення позовних вимог.
19 березня 2025 року до суду від представника Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли пояснення, у яких зазначено, що відповідно до письмових пояснень від 13 березня 2025 року та в ході бесіди з ОСОБА_1 встановлено, що сім'я проживала за адресою АДРЕСА_2 з 2013 року, за яку сплачувала комунальні послуги. Після народження і до цього часу там проживає дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті ОСОБА_3 , батька дитини, мати з сином продовжують користуватись займаною житловою площею. Працівниками Служби було проведено обстеження умов проживання дитини за вищезгаданою адресою, про що було складено акт від 13 березня 2025 року. Матір'ю створені усі умови для нормального життя і розвитку сина. З'ясовано, що ОСОБА_5 навчається у ліцеї №173 Солом'янського району м. Києва та відвідує гуртки при школі. Відповідно до укладеної декларації з лікарем ОСОБА_6 , дитина обслуговується за місцем проживання у КНП «ЦПМСД №1» Солом'янського району м. Києва. Зважаючи на викладене, з метою недопущення порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , просили суд при розгляді справи та винесенні рішення врахувати інтереси дитини.
21 березня 2025 року до суду від представника Київської міської ради надійшов відзив, де зазначено, що позивачем не доведено дотримання порядку вселення у житлове приміщення, оскільки, у спірній квартирі ніхто не зареєстрований, квартира не приватизована та відсутні докази того, що спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання позивача. Крім того, відсутні жодні докази того, що за життя ОСОБА_3 вчиняв будь-які дії спрямовані на реєстрацію та вселення позивача. Враховуючи вищевикладене, керуючись чинним законодавством, просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представниця ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 - адвокатка Конончук Зоряна Володимирівна 23 травня 2025 року подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Вважає, що суд є непослідовним у своїй позиції, оскільки відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася як член сім'ї наймача.
Суд також залишив поза увагою, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 травня 2022 року у справі №686/31098/19 встановлено, що позивачка перебувала разом з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних стосунках з 2013 року, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний сімейний бюджет, проживали у спірній квартирі.
Крім того, суд безпідставно відхилив надані позивачкою копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за період з вересня 2019 року по 2024 рік.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 поданою представницею - адвокаткою Конончук Зоряною Володимирівною на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
12 червня 2025 року представниця Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації - Гриник Марія Сергіївна подала відзиви на апеляційну скаргу, у яких заперечила проти доводів апеляційної скарги вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Свою позицію мотивувала обставинами, на які відповідачі посилалася у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представниця адвокатка Конончук Зоряна Володимирівна доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
У судовому засіданні представниця Київської міської ради та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації - Гриник Марія Сергіївна заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасниці справи, яка прибула у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №393056252 від 30 серпня 2024 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала Київській міській державній адміністрації на підставі договору дарування, серія та номер: 459, виданий 24 травня 2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В..
18 жовтня 2013 року Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією, на ім'я ОСОБА_3 , на одну особу, видано ордер №002872 серії Б на жиле приміщення на підставі рішення суду від 26 червня 2013 року №22-2690/953/12 на право зайняття жилого приміщення площею 15,00 кв.м., яке складається із 1 кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 22 серпня 2019 року, актовий запис №14082.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 травня 2022 року у справі №686/31098/19 визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов'язано Хмельницький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницькій) внести зміни до актового запису про народження дитини за №2416 від 19 серпня 2014 року, вказавши, що батьком ОСОБА_7 , громадянина України, є ОСОБА_3 та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади міста Києва №120319475 від 07 жовтня 2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою: квартира АДРЕСА_1 , за період з 30 січня 2017 року по 07 жовтня 2024 року ОСОБА_3 був зареєстрований з 31 жовтня 2013 року по 17 вересня 2019 року.
Позивачка ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав доведеним, що вселення позивача в спірну квартиру відбулося з порушенням вимог законодавства, оскільки позивач зберігала за собою право користування квартирою, у якій зареєстрована, а доказів щодо її не проживання за цієї адресою суду не надано, як і не надано доказів, які б підтверджували, що спірна квартира була її постійним місцем проживання та ведення з покійним спільного господарства. Позивачка не довела дотримання встановленого порядку при вселенні та наявності згоди наймача та чи було це приміщення постійним місцем проживання її та сина, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Пояснення щодо того, що причиною її не реєстрації в спірній квартирі була відсутність коштів у неї та померлого ОСОБА_3 на оплату комунальних послуг, суд відхилив. Посилання позивача на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 06 травня 2022 року у справі № 686/31098/19, в частині підтвердження обставин її та сина проживання у спірній квартирі з ОСОБА_3 та вселення у квартиру за його згоди, як наймача вказаного приміщення, суд також відхилив, оскільки предметом позову у вказаній цивільній справі було встановлення батьківства, факт спільного проживання не досліджувався та предметом позову не був, та не встановлювався, як і не досліджувалося питання щодо згоди померлого ОСОБА_3 на проживання позивачки у спірній квартирі, як і не досліджувалося: чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
Право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню національними судами при вирішенні спорів про позбавлення права користування житлом та виселення.
У контексті рішення ЄСПЛ у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
ЄСПЛ констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
З урахуванням того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї (стаття 64 ЖК).
У статті 65 ЖК України зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК України).
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 64 ЖК України).
З аналізу наведених норм права вбачається, що письмова згода на вселення потрібна від всіх членів сім'ї, які проживають разом з наймачем, проте у спірній квартирі крім наймача ОСОБА_3 на момент вселення як позивачки так і малолітнього сина, крім наймача інших членів сім'ї не було.
За встановлених обставин висновки суду першої інстанції про необхідність письмової згоди на вселення у даному випадку є помилковими.
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-60цс12 зроблено висновок, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №200/17337/17).
Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв'язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі №641/7103/19, від 06 жовтня 2021 року у справі №646/660/19, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (див. постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23)).
Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК України іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача» (див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №682/933/16-ц).
Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі №686/15695/15-ц).
За обставинами цієї справи малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_3 , якому за життя на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2013 року у справі №22-2690/9597/12, 18 жовтня 2013 року Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація видала ордер №002872 серія Б на жиле приміщення на сім'ю з 1 особи за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається з 1-ї кімнати жилою площею 15,00 кв.м.
Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. від 16 лютого 2023 року за вих. №24/01-16, ОСОБА_2 є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 станом на 16 лютого 2023 року.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що у спірних правовідносинах на час вселення ОСОБА_2 був неповнолітньою особою, тому на вселення до батька (наймача) згоди всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, не вимагалось та відповідно до статей 64, 65 ЖК України він є членом сім'ї наймача (неповнолітнім сином наймача), що вселився до спірного житлового приміщення на законних підставах.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 953/3382/23.
Більш того, зберігання ОСОБА_1 реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 не є достатньою підставою вважати її такою, що вселилася у спірну квартиру з порушенням встановленого законом порядку, на що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах.
Сам лише факт відсутності реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже проживання за вказаною адресою підтверджується належними доказами.
Крім того, факт постійного проживання малолітнього ОСОБА_2 разом з матір'ю за вказаною адресою також узгоджується з іншими матеріалами справи: копіями квитанцій про сплату ОСОБА_1 комунальних послуг за квартиру; копією декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу; копією акту про фактичне проживання позивачки та сина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , а також актом обстеження умов проживання дитини.
Також обставини постійного проживання позивачки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 з 2013 року ОСОБА_1 та ведення з померлим ОСОБА_3 спільного господарства, наявність спільного побуту та спільного сімейного бюджету і підтримання фактичних шлюбних відносин були встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 травня 2022 року у справі №686/31098/19 щодо визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що помилково не було взято до уваги судом першої інстанції та відхилено як неналежний доказ.
Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції у цій частині такими, що протирічать нормам як матеріального так і процесуального права, оскільки під час встановлення факту батьківства судом поряд з висновком експерта досліджуються та встановлюються і інші обставини, а саме тривалість спільного життя батьків, ведення ними спільного господарства, відношення та дії померлого щодо дитини. А отже, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України такі обставини не потребують доказування при розгляді іншої справи.
За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 у її інтересах та у інтересах малолітнього ОСОБА_2 про визнання права користування спірним житловим приміщенням.
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню слід стягнути з Київської міської ради на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн, за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60, за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у забезпеченні позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 818,00 грн, а всього 4 240,40 грн.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 подану представницею - адвокаткою Конончук Зоряною Володимирівною - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 , діючої в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання права користування квартирою - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 4 240 (чотири тисячі двісті сорок гривень) 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова