Унікальний номер справи № 369/17121/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4001/2025Головуючий у суді першої інстанції -Янченко А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
22 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року по цивільній справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу,
У жовтні 2024 року до суду звернулось ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послугу з розподілу природного газу.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року відмовлено у видачі судового наказу про стягнення заборгованості за послугу з розподілу природного газу.
Не погодившись з постановленою ухвалою, ТОВ «Газорозподільні мережі України», подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, просило скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зазначено, що правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2494, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу». У відповідності до пункту 3 постанови НКРЕКП від 31 серпня 2023 року №1596 протягом 10 днів ТОВ «Газорозподільні мережі України» має повідомити споживачів природного газу на території ліцензованої діяльності Житомирської, Львівської та Київської філій ТОВ «Газорозподільні мережі України» про зупинення дії ліцензій з розподілу природного газу АТ «ЖИТОМИРГАЗ», АТ «ЛЬВІВГАЗ» та АТ «КИЇВОБЛГАЗ» та щодо зміни місць провадження (розширення території) господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» на територію провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «ЖИТОМИРГАЗ», АТ «ЛЬВІВГАЗ» та АТ «КИЇВОБЛГАЗ», а також про необхідність здійснення споживачами природного газу оплати за надані послуги розподілу природного газу з 01 вересня 2023 року на рахунок ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Апеляційна скарга обґрунтованим тим, що на виконання постанови НКРЕКП 01 вересня 2023 року на офіційному сайті ТОВ «Газорозподільні мережі України» https://grmu.com.ua/ розміщено інформацію щодо зміни місць провадження (розширення території) господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» на територію провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «КИЇВОБЛГАЗ».
Вказано, що у такий спосіб населенню Київської області послуги з розподілу природного газу надаються Київською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України», що діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, яка видана на підставі постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року № 1839 (зі змінами від 31 серпня 2023 року №1596). Доступ споживачів до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за затвердженою формою Типового договору розподілу природного газу.
Скаржник посилається на те, що відповідно до пункту 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Зазначено, що суду надано довідку про фінансовий стан споживача за послуги розподілу природного газу перед Київською філією ТОВ "Газорозподільні мережі", де відображені дані про, місячний осяг річної замовленої потужності на 2024 рік, який становить 215,11 м.куб, фактичне споживання природного газу, із 01.09.2023 по 31.08.2024, тарифи на послуги з розподілу природного газу, обсяги спожитого природного газу та сума заборгованості. Надана довідка КоФ/100.1.6.2.ВИХ2990-24 віл 30.08.2024 із зазначенням показників лічильника газу NPM типорозміру G-4 зав.№218474 у бік збільшення. Так станом на 01.09.2023 показник становив 38283,43 м3 та на 07.02.2024 становив 38682,48 м.3.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд вказав, що заявником до матеріалів заяви не додано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником, а тому суд позбавлений можливості перевірити належність даного майна боржнику на момент звернення з заявою про видачу судового наказу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Установлено, що до суду звернулось ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послугу з розподілу природного газу. До заяви про видачу судового наказу долучено документи, зокрема, - перша - четверта сторінки статуту товариства; довідка про те, що споживачем ОСОБА_1 після початку провадження господарської діяльності на території Київської області Київською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» здійснюється фактичне документально підтверджене споживання природного газу; фото лічильника газу; державний акт на право власності на земельну ділянку, типовий договір розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498; постанову від 30 грудня 2022 року №1944 Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ТОВ «Газорозподільні мережі України»; розрахунок суми заборгованості за послуги розподілу природного газу перед Київською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» щодо ОСОБА_1 (о/р НОМЕР_1 ).
Основним доводом апелянта є те, що відповідно до положень пункту сьомого частини першої статті 168 ЦПК України під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, оскільки на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами. Тому вважає, що не надання до заяви витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу щодо стягнення заборгованості.
З наведеною позицією апелянта апеляційний суд погодитися не може.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Порядок розгляду справ в порядку наказаного провадження регламентовано в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Також відповідно до пункту сьомого частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути виданим і за умови, якщо заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
У пункті 1 частини першої статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, остання містить вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вимогу, визначену п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що обов'язок заявника, визначений пунктом четвертим частини третьої статті 163 ЦПК України, а саме надати інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Враховуючи зазначені положення процесуального закону при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу, заявником не було надано до доказу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником або інше речове право щодо користуванням вказаним майном. Таким чином суд першої інстанції не мав можливості перевірити належність нерухомого майна боржнику за вказаною адресою в заяві, на яке надавалася послуга з розподілу природного газу на момент звернення з заявою про видачу судового наказу.
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявником було надано до суду лише копію типового договору, що оприлюднюється на офіційному сайті ТОВ «Газорозподільні мережі України» в установленому порядку, затвердженого постановою Національної комісії РЕКП від 30.09.2015 року № 2498. Однак, відповідного договору, укладеного між заявником та боржником, з якого б вбачалася інформація про надання послуг розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , до заяви не було надано. Разом з тим, надані до заяви документи не підтверджують виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Посилання скаржника на те, що відсутність витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником не є підставою для відмови стягненні заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки заявник не позбавлений права звернутись з відповідними вимогами до суду в порядку позовного провадження.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд роз'яснив заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина перша статті 166 ЦПК України).
За таких обставин суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.
Враховуючи зазначене доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 7, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач
Судді