22 вересня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 370/3007/24
номер провадження 22-ц/824/10306/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник відповідача Семенченко Я.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року /суддя Сініцина О.С./
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та держави Російська Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь матеріальної шкоди у розмірі 4 356 953 грн та з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 100 000 (один мільйон) гривень. В іншій частині позову - відмовлено. /а.с. 153-157/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути солідарно з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на його користь матеріальну шкоду в сумі 4 356 953,00 грн.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що шкода була завдана джерелом підвищеної небезпеки (військовою зброєю обох сторін конфлікту), що тягне солідарну відповідальність відповідно до норм Цивільного кодексу України (статті 1173, 1187, 1188, 1190 ЦКУ) за аналогією закону (стаття 8 ЦКУ), оскільки прямі норми щодо відшкодування шкоди від збройного конфлікту відсутні. Апелянт вказував, що суд першої інстанції ігнорував його аргументи, не мотивував відхилення норм про джерело підвищеної небезпеки та солідарну відповідальність, що є порушенням статті 263 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (права на справедливий суд). Крім того, апелянт стверджував, що встановлення факту шкоди (4 356 953 грн) тягне право на її відшкодування (статті 11, 15, 16, 1166 ЦКУ), а відмова в позові порушує принципи цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Апелянт наголошував, що дії Збройних Сил України (авіаудари) та Збройних Сил РФ (детонація боєприпасів) були співпричинними, і обидві держави як володільці джерел підвищеної небезпеки несуть солідарну відповідальність незалежно від вини. Також апелянт посилався на практику ЄСПЛ щодо обов'язку суду розглядати аргументи сторін (справи "Олюджіч проти Хорватії", "Мала проти України" тощо) та на звільнення від судового збору (пункти 6 та 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір").
Апелянт в судове засідання, в режимі відеоконференції не підключився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка з'явилась у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Встановлено, що 10 липня 2020 року позивач розпочав будівництво пекарні потужністю 2,5 т на добу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням про початок будівельних робіт, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 квітня 2017 року № 84578460 (земельна ділянка кадастровий номер 3222782602:02:005:0152, площею 0,3893 га) та Витягом від 22.09.2022 № 310504984 (пекарня загальною площею 1200,64 кв.м).
У період з 11 липня 2020 року по 24 лютого 2022 року позивач збудував приміщення пекарні загальною площею 1200 кв.м, навіс, встановив огорожу, виконав благоустрій території.
24 лютого 2022 року РФ розпочала військову агресію проти України. У період з 27 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року с. Березівка було у тимчасовій окупації РФ.
28 лютого 2022 року Збройні Сили України, атакували колону військової техніки Збройних Сил РФ, яка рухалася по трасі Е40 Київ-Чоп у селі Березівка в напрямку Києва.
Ударами авіації ЗСУ навпроти належної позивачу пекарні була знищена колона військової техніки ЗС РФ, було пошкоджене приміщення пекарні та прилегла територія (паркан, благоустрій) та повністю знищено одну господарську будівлю.
Згідно з висновком головного судового експерта відділу будівельних досліджень та оціночної діяльності Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 23 листопада 2023 року № СЕ-19-22/10110-БТ, вартість відновлювальних робіт складає 4 356 953 грн.
Позивач вказує, що витратив на будівництво всі заощадження, зазнав психологічної травми, душевного болю та страждань через пошкодження майна внаслідок агресії РФ.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 3 ЦКУ про те, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність; ст. 599 ЦКУ про те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; ст. 509 ЦКУ про те, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості; ст. 540 ЦКУ про те, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства; ст. 541 ЦКУ про те, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що у правовідносинах між відповідачами відсутній договір чи закон, що передбачає солідарну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, тому в задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди солідарно відмовив. Щодо моральної шкоди суд дійшов висновку про її стягнення з РФ у розмірі 1 000 000 грн, оскільки внаслідок агресії РФ позивач зазнав душевних страждань, з урахуванням статей 23, 1167 ЦКУ, норм міжнародного права (Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав, Женевські конвенції, Додатковий протокол І) та постанови Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 (відсутність судового імунітету РФ за агресію).
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності солідарної відповідальності держав України та Російської Федерації за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (військовою зброєю), є необґрунтованими.
Суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст. 541 ЦК України, відповідно до якої солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У цій справі відсутні будь-які договірні чи законодавчі підстави для солідарної відповідальності відповідачів за заподіяну матеріальну шкоду. Аналогія закону (ст. 8 ЦК України), на яку посилається апелянт, не застосовується, оскільки прямі норми цивільного законодавства (статті 1173, 1187, 1188, 1190 ЦК України) не передбачають солідарної відповідальності держави Україна за дії, спрямовані на відсіч збройної агресії Російської Федерації, яка є єдиним джерелом шкоди.
Ця позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, де вказано на відсутність судового імунітету Російської Федерації за шкоду, заподіяну внаслідок її агресії, але водночас підкреслено, що відповідальність за таку шкоду лежить виключно на державі-агресорі, без солідарного обов'язку з боку держави, яка захищається. Солідарна відповідальність за нормами ст. 541 ЦК України не виникає автоматично за принципом джерела підвищеної небезпеки у контексті збройного конфлікту, оскільки дії Збройних Сил України є правомірними заходами самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН та норм міжнародного гуманітарного права (Женевські конвенції 1949 року та Додатковий протокол І 1977 року), а не співпричинними факторами шкоди. Застосування аналогії закону можливе лише за відсутності спеціального регулювання, тоді як механізм відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації, врегульовано спеціальним законодавством України.
Зокрема, механізм відшкодування за пошкоджене чи знищене майно передбачено Законом України від 23 лютого 2023 року № 2923-IX "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України". Цей закон встановлює процедуру подання заяви на компенсацію через державні органи України, де компенсація надається з державного бюджету з подальшим регресним стягненням з держави-агресора через міжнародні механізми, такі як Міжнародний реєстр збитків від агресії Російської Федерації (створений відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/ES-11/5 від 14 листопада 2022 року). Таким чином, відмова у солідарному стягненні не порушує права апелянта на відшкодування, оскільки існує спеціальний механізм, який апелянтом не був використаний.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: