Справа № 299/1401/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року, ухвалене суддею Кашуба А.В., в справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У березні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 14.08.2017 ОСОБА_1 з метою укладання кредитного договору б/н та отримання кредиту надав свої персональні дані та іншу інформацію, підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом із Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, як договір приєднання. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Станом на 17.02.2025 заборгованість складає 76 663,97 грн, в тому числі 45 200,16 грн заборгованість за кредитом, 31 463,81 грн заборгованість за відсотками.
Позивач просить стягнути з відповідача кредитну заборгованість в загальному розмірі 76 663,97 гривень та сплачений судовий збір в розмірі 3 028 гривень.
Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісій, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Не обумовлено страхових платежів, платежів за послугою «Безпечний ліміт».
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом був ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи у 2014 році заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), страхових платежів, платежів за послугою «Безпечний ліміт».
Наданий позивачем «паспорт споживчого кредиту» у формі письмової інформації з порівнянням різних пропозицій кредитодавця, суд визнає таким доказом, що не містить інформації про обставину, що підлягає доказуванню - про фіксацію волі сторін договору кредиту та його змісту (неналежний доказ). Крім того, номер мобільного телефону у паспорті споживчого кредиту відрізняється від номера мобільного телефону, вказаного у Анкеті-заяві клієнта ОСОБА_1 . Це породжує обґрунтований та не спростований сумнів, чи саме ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту.
Суд вказав, що за весь період користування платіжними картками в межах кредитного ліміту відповідач фактично отримав у тимчасове користування 130 103,40 грн. При цьому, в свою чергу відповідач за цей період зарахував на картку гроші у сумі 156 193,60 грн - тобто, грошові кошти, внесені в рахунок повернення отриманих грошових коштів у межах кредитного ліміту у користування (погашення заборгованості). Суд констатує, що відповідач повернув банку більшу суму грошових коштів у гривні, ніж фактично отримав у користування.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке, прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та не відповідає чинному законодавству.
Зазначає, що відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та зобов'язався знайомитись з подальшими змінами, про що свідчить поставлений ним підпис на анкеті-заяві.
Щодо відмови у стягненні процентів, то вважає таку незаконною. У паспорті споживчого кредиту зазначені всі істотні умови кредитування, в тому числі й процентні ставки, строки кредитування, тощо.
З приводу розрахунків, то такі є належним доказом, які підтверджують факт наявності заборгованості відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.12.2014 відповідач ОСОБА_1 надав свої персональні дані та іншу інформацію, підписав власноручним підписом Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку (а.с.9). У анкеті-заяві є підписана відповідачем текстова згода на те, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. У Анкеті-заяві відповідач зазначив номер мобільного телефону НОМЕР_1 . Тобто, при укладанні договору надання банківських послуг сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, як договір приєднання.
На підставі укладеного Договору про надання банківських послуг відповідач отримав можливість користування кредитними грошовими коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна».
Позивач надав суду текст Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», як такий, з яким нібито ознайомлено споживача банківських послуг ОСОБА_1 . Паспорт споживчого кредиту підписано простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком 14.08.2017 з номера телефону НОМЕР_2 .
Позивач надав суду довідку за картами, за змістом якої Гальмашу відкрито рахунок № НОМЕР_3 та видано наступні картки: № НОМЕР_4 строком дії до березня 2021, та № НОМЕР_5 строком дії до жовтня 2027.
За змістом довідки за лімітами, клієнту банку ОСОБА_1 на підставі кредитного договору б/н від 14.08.2017 за період із 14.08.2017 по 17.02.2025 було встановлено кредитні ліміти (від 10 000 грн до 50 000 грн).
Перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст.638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст.633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати, зокрема, надання послуг кожному, хто до неї звернеться (зокрема, банківське обслуговування); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За замістом ст. 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч.1,2 ст.551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Суд першої інстанції відмовляючи у стягненні відсотків керувався тим, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісій, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Не обумовлено страхових платежів, платежів за послугою «Безпечний ліміт».
Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції з приводу відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.01.2025 у справі №336/6542/21 виснував, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, оскільки в підписаній 30.12.2014 ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні обумовлені сторонами умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, то наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна форма укладеного із відповідачем кредитного договору.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умов та правил надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Однак, позивач посилається на підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».
Як правильно зазначив суд першої інстанції, паспорт споживчого кредиту не слід розцінювати як фіксацію волі сторін договору та його змісту.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредиткредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту(частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
Апеляційний суд вважає, що застосування в даному випадку висновків, які зробив Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного від 23.05.2022 у справі №393/126/20 є релевантним до даної справи, оскільки чітко відображають ключові особливості паспорту споживчого кредиту.
Апеляційний суд також звертає увагу, що з паспорту кредиту вбачається, що інформація зазначена в ньому зберігає чинність та є актуальною до 31.12.2017.
Зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.
Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Як встановлено вище, підписана ОСОБА_2 заява-анкета не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, в тому числі прострочених відсотків за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, не свідчить про те, що сторони обумовили між собою процентні ставки за користування кредитом, штрафи, пеню, тощо.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що Виноградівським районним судом Закарпатської області в цій частині не допущено порушень норм процесуального чи матеріального права.
Проте, судом першої інстанції також було відмовлено у стягненні фактично отриманої суми кредитних коштів, які просив стягнути позивач на свою користь в розмірі 45 200,16 грн, які становлять тіло кредиту.
Суд вказав, що згідно виписки доданої до матеріалів справи, відповідач погасив більшу суму, ніж отримав.
Апеляційний суд вважає, що зроблені в цій частині висновки судом першої інстанції є передчасними та помилковими з огляду на таке.
Так, слід погодитись, що між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 дійсно існували певні кредитні правовідносини, оскільки відповідач отримав платіжні картки та користувався такими.
Однак, судом першої інстанції не враховано, що згідно виписки по карті, яку долучено до позовної заяви, за період з 14.08.2017 по 17.02.2025 сума витрат за цей період склала 231 367,46 гривень, а сума зарахувань за період становить 156 193,60 гривень, тобто витрати значно перевищують зарахування.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 14.08.2017 по 17.02.2025 загальний залишок заборгованості за наданим тілом кредиту становить 45 200,16 гривень.
Враховуючи все вищевказане, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги, яка стосується стягнення з відповідача суми тіла кредиту, оскільки сумнівів у колегії суддів щодо наявності кредитних правовідносин між банком та відповідачем немає, а також у тому, що відповідачу було видано такі кредитні кошти в особисте користування.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 45 200,16 гривень.
Враховуючи приписи статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій пропорційно розміру задоволених вимог.
Апеляційним судом задоволено позовні вимоги на 58,96% (45 200,16 : 76 663,97 х 100) від заявлених позовних вимог, а тому стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає судовий збір за подання позову в розмірі 1 785,30 гривень (3 0228 х 58,96%) та за подання апеляційної скарги в сумі 2 142,37 гривень (3 633,60 х 58,96%).
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», задовольнити частково.
Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ЄДРПОУ: 14360080, адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, заборгованість за кредитним договором б/н від 14.08.2017 у розмірі 45 200,16 гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ЄДРПОУ: 14360080, адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 785,30 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 142,37 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: