Справа № 307/931/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року, ухвалене суддею Ніточко В.В., в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
У березні 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 21 червня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 464422-КС-002, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 6 000 грн., на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,16% в день (фіксована ставка), на засадах строковості, поворотності, платності, строком на 16 тижнів. Зазначає, що даний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить кредитний договір, паспорт кредиту, оферта, акцепт, адреса, реквізити та підпис сторін. Відповідно до п. 1 кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
В порушення умов кредитного договору відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором не виконала і станом на 03.11.2024, її заборгованість перед позивачем становить 16 630,22 грн., з яких: 6 000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 9 730,22 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 900 грн. - сума прострочених платежів за комісією.
Просить стягнути з відповідачки в користь позивача: заборгованість за кредитним договором №464422-КС-002, укладеним 21.06.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , в сумі 16 630,22 грн., з яких: 6 000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 9 730,22 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 900 грн. - сума прострочених платежів за комісією та судові витрати.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №464422-КС-002 від 21.06.2024 в сумі 16 630,22 грн., з яких: 6 000 гривень - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 9 730,22 - сума прострочених платежів по процентах та 900 гривень - сума прострочених платежів за комісією.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» 2 422,40 гривень сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що заперечує факт укладення кредитного договору, надання кредитних коштів та вважає, що позивач не довів обставини на які посилається.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував її клопотання про витребування доказів від позивача. Справу розглянув односторонньо, не врахував її позиції.
Клопотання позивача про витребування з АТ КБ «ПриватБанк» не підлягало задоволенню, оскільки позивачем не було обґрунтовано неможливості отримати такі докази самостійно.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності, а тому не підлягає скасуванню.
Доводи відповідача не спростовують обставин встановлених судом першої інстанції, такі доводи не підкріплені належними та допустимими доказами, а тому є необґрунтованими.
Відповідачка вказує, що між сторонами не було укладено договору, однак не спростовує наданий позивачем кредитний договір та не доводить факт неукладення такого.
ОСОБА_1 зазначає, що не отримувала кредитних коштів, однак не надає виписку зі свого карткового рахунку, з якого б вбачалося, що на такий рахунок кредитні кошти не поступали.
Дані доводи направлені на ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Пропозиції (оферти) укласти Договір №464422-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) ТзОВ «Бізнес Позика» пропонує ОСОБА_1 укласти Договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
21.06.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №464422-КС-002, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 6 000 грн., зі сплатою 1,16% в день (фіксована ставка), строком на 16 тижнів.
Згідно підтвердження АТ «Таскомбанк» на рахунок відповідачки 21.06.2024 було перераховано грошові кошти у розмірі 6 000 грн. згідно кредитного договору №464422-КС-002 від 21.06.2024 (інформація про призначення платежу отримана від ТОВ «Бізпозика»).
Із розрахунку заборгованості за кредитом відомо, що станом на 03.11.2024, заборгованість відповідача перед позивачем становить 16 630,22 грн., з яких: 6 000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 9 730,22 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 900 грн. - сума прострочених платежів за комісією.
З листа АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовану картку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ). Згідно виписки за договором б/н за період 21.06.2024-21.06.2024, на рахунок ОСОБА_1 (картка № НОМЕР_1 ), 21.06.2024, було перераховано кошти в сумі 6 000 грн. від bizpozyka F25, KYIV.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального права.
Щодо порушень процесуального права зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано її клопотання про витребування доказів від ТОВ «Бізнес Позика» та не витребувано оригіналів кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, оферти та акцепту.
Як слідує з матеріалів справи, 06.04.2025 ОСОБА_1 заявила клопотання про витребування від ТОВ «Бізнес Позика» оригіналів вищезгаданих документів.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.04.2025 дане клопотання задоволено та витребувано у позивача оригінали таких документів.
15.04.2025 ТОВ «Бізнес Позика» подало додаткові пояснення в яких зазначило, що не може виконати дану ухвалу суду, оскільки долучені до матеріалів справи документи, згідно норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про споживче кредитування» є оригіналами в електронному вигляді.
Таким чином, судом не було проігноровано заявлене клопотання про витребування документів, а позивачем було надано пояснення з приводу неможливості надання оригіналів таких документів.
Відповідачка зазначає, що суд першої інстанції всупереч норм закону прийняв докази долучені позивачем з порушенням строків для подачі таких та задовольнив клопотання про витребування доказів від АТ КБ «ПриватБанк» з порушенням норм ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Так, позивач обґрунтовує таке клопотання тим, що він згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може витребувати документи самостійно, оскільки такі згідно ст. 60 даного Закону становлять банківську таємницю.
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Зокрема, банківською таємницею є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України та інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
ТОВ «Бізнес Позика» не є банком, а тільки фінансовою установою, яка надає послуги кредитування та не може мати доступ до особистого карткового рахунку відповідачки, який відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, подане позивачем клопотання про витребування інформації чи належить картковий рахунок відповідачці та виписку з такого є законним та відповідає вимогам ст. 84 ЦПК України.
Щодо долучення 10.04.2025 та 08.04.2025 позивачем доказів до матеріалів справи, то слід зазначити наступне.
Статтею 83 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами під час подання позовної заяви, відзиву або письмових пояснень. Позивач подає докази разом з поданням позовної заяви. Якщо докази не може бути подано у встановлений законом строк, то такі подаються разом з клопотанням про поновлення строку подання таких.
З відповіді на відзив від 08.04.2025 слідує, що позивач просить суд поновити позивачу строк для подання доказів у справі та долучити цю відповідь на відзив разом з усіма доданими додатками до матеріалів справи.
В додаткових поясненнях від 10.04.2025 позивач також заявляє клопотання про поновлення строку для подання доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині свого підтвердження не знайшли.
Щодо порушення матеріального права, то відповідачка зазначає, що заперечує факт укладення кредитного договору, надання кредитних коштів та вважає, що позивач не довів обставини на які посилається. Крім цього, вказує, що позивачем так і не було надано оригіналів кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, оферти, акцепту, а також не доведено факту перерахування коштів.
Апеляційний суд не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ч. 1 ст. 6 Закону).
Частиною 1 та 2 статті 7 Закону визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Також, частиною 1 та 2 статті 8 Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
З положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» слідує, що порядок укладення електронного договору наступний: оферта - пропозиція укласти такий договір, що містить всі істотні умови договору, яка надсилається стороні, яка в свою чергу акцептує - приймає пропозицію укласти договір.
Така пропозиція може бути акцептована також шляхом заповнення формуляра заяви(форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що підписання відбувається за згодою сторін одноразовим цифровим ідентифікатором.
З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2024 ТОВ «Бізнес Позика» було направлено ОСОБА_1 оферту на укладення кредитного договору, яку відповідачка акцептувала шляхом підписання кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, та всіх додатків до нього одноразовим цифровим ідентифікатором UA-0478.
Як слідує з візуальної форми послідовностей дій клієнта доданої до матеріалів справи (а.с.59-61), підписання кредитного договору між сторонами було б неможливим без авторизації відповідачки на сайті кредитодавця, обрання суми кредиту, погодження такої з кредитодавцем, тощо. Такі дії свідчать про вільне волевиявлення відповідачки під час укладення кредитного договору, така була повідомлена про всі істотні умови кредитування та підписанням договору підтвердила, що ознайомлена з Правилами відкриття кредитної лінії.
Таким чином, підписання кредитного договору між сторонами відбулося згідно вимог Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Отримані позивачем та відповідачем примірники електронних договорів є оригіналами, а тому доводи відповідачки є безпідставними та не підтвердженими.
Крім цього, в силу положень ст. 204 ЦК України, такі договори зберігають презумпцію правомірності правочину, оскільки відповідачкою не оспорені, в судовому порядку нечинними не визнавались.
Щодо факту перерахування кредитних коштів в сумі 6 000 гривень на рахунок відповідачки, то судом першої інстанції витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію чи дійсно випускалась на ім'я ОСОБА_1 картка № НОМЕР_1 , то згідно наданої відповіді банку, така дійсно випускалась на ім'я відповідачки, а з виписки по картковому рахунку за 21.06.2024 вбачається, що на рахунок відповідачки надходили кошти в розмірі 6 000 гривень (від bizpozyka A2S Kyiv).
Слід погодитись з доводами відзиву на апеляційну скаргу, що відповідачка на спростування отримання нею кредитних коштів не надала самостійно виписку з її карткового рахунку, а тому не спростувала факт отримання нею коштів в розмірі 6 000 гривень від ТОВ «Бізнес Позика».
Однак, аналізуючи нарахування за кредитним договором, апеляційний суд приходить до обґрунтованих висновків, що судом першої інстанції неправомірно задоволено 900 гривень комісії за надання кредиту.
Пунктом 2.5. Договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 900 гривень, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як виснував Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо несправедливості пункту 2.5. Договору, оскільки не передбачено конкретного переліку послуг за які позичальник сплачує таку комісію. Формулювання «за надання кредиту», не відповідає принципам зазначеним у Законі України «Про споживче кредитування» та в Законі України «Про захист прав споживачів», а також означає, що позичальниця сплачує по факту за прийняття позики (кредиту) від позикодавця (кредитора), що апріорі суперечить засадам цивільного права.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» слід стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 730 гривень, з яких: 6 000 гривень - сума прострочених платежів по тілу кредиту та 9 730,22 грн. - сума прострочених платежів по процентах.
Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та прийшов до помилкових висновків щодо задоволення позову в повному обсязі.
Також, у зв'язку зі зменшенням загальної суми кредиту також підлягає і зменшенню відповідно до ст. 141 ЦПК України сума стягнутого на користь позивача сплаченого судового збору в суді першої інстанції.
Так, судом апеляційної інстанції зменшено суму з 16 630 гривень на суму 15 730 гривень, що складає 94,58% задоволених вимог від заявлених позивачем вимог, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2 291,10 гривень (2 422,40 х 94,58%).
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги підлягає також стягненню з позивача на користь відповідачки сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 196,94 гривні (3 633,60 х 5,42%).
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика».
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», ЄДРПОУ: 41084239, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26/411 заборгованість за кредитним договором №464422-КС-002 від 21.06.2024 у розмірі 15 730 гривень та сплачений судовий збір в суді першої інстанції в розмірі 2 291,10 гривень.
У задоволенні позовної вимоги щодо стягнення комісії за надання кредиту в сумі 900 гривень - відмовити.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», ЄДРПОУ: 41084239, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26/411 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 196,94 гривні за подання відповідачкою апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: