Справа № 303/3443/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бедринець Мирослава Юріївна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2025 року, ухвалене суддею Курах Л.В., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У травні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладеного Кредитного договору №9333 від 27.03.2024 між ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 7 000,00 гривень, строком на 365 днів (до 27.03.2025), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «ПУМБ» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті позивача та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість відповідача за Кредитним договором станом на 30.04.2025 становить: 6 977,00 гри. - заборгованість за кредитом; 60 002,21 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 27.03.2024 по 27.03.2025, що нараховано відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5/ річних) та Графіку платежів.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 гривень та судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2025 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором №9333 від 27.03.2024 у розмірі 66 979,21 грн., з яких: 6 977 грн. - заборгованість за кредитом та 60 002,21 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» суму 2 422,40 сплаченого судового збору та 6 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бедринець М. Ю., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить змінити таке в частині стягуваної суми.
Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутня аферта та акцепт, інформація щодо проходження відповідачкою ідентифікації під час укладення договору, відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину.
Позивачем не надано доказів, що саме на мобільний телефон позичальниці було відправлено одноразовий цифровий ідентифікатор.
Довідка про переказ коштів відповідачці є одностороннім внутрішнім документом банку та не підтверджує отримання кредитних коштів споживачкою.
Просить звернути увагу, що проценти, які намагається стягнути позивач з відповідачки не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, що проявляється у непропорційно великій сумі відсотків.
На переконання відповідачки у задоволенні стягнення відсотків у сумі 31 579,55 гривень слід відмовити за недоведеністю та стягнути з неї на користь позивача заборгованість в розмірі 27 977 гривень, яка складається з: 6 977 гривень - заборгованість за кредитом та 21 000 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 27.03.2024 по 26.03.2025 та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.03.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9333. Згідно умов договору товариство надало позичальниці кредитні кошти в розмірі 7 000 гривень, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у строки визначені Договором.
Згідно п. 1.2. Договору процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожний день користування таким. Річна процентна ставка становить 912,50% річних. Тип ставки - фіксована.
Строк кредитування визначено п. 1.3. Договору та становить 365 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.
Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , який вказаний позичальницею (п.1.7. Договору).
Кредитний договір та додатки укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом підписання такого одноразовим цифровим ідентифікатором 409627 відправленим на вказаний позичальницею номер телефону.
Згідно довідки платіжного екваєра «Fondy» 27.03.2024 відбулось перерахування коштів за договором 9333 від 27.03.2024 на умовах фінансового кредиту. На карту № НОМЕР_2 було перераховано 7 000 гривень.
З детального розрахунку заборгованості за кредитним договором №9333 від 27.03.2024 за період з 27.03.2024 по 30.04.2025 (фактично таке відбулось до 26.03.2025) нараховано заборгованість в розмірі 66 979,21 грн., яка складається з: 6 977 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 60 002,21 грн. - прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи слідує та сторонами не оспорюється, що 27.03.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9333. Згідно умов договору товариство надало позичальниці кредитні кошти в розмірі 7 000 гривень, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти в розмірі 2,50% в день (912,50% річних) від суми кредиту за користування таким строком на 365 днів (до 26.03.2025).
Фактично, відповідачка в доводах апеляційної скарги не заперечує отримання кредитних коштів та визнає частину боргу, оскільки в прохальній частині просить стягнути з неї на користь Товариства суму заборгованості в розмірі 27 977 гривень, яка складається з: 6 977 гривень - заборгованість за кредитом та 21 000 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 27.03.2024 по 26.03.2025.
Проте, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що така оспорює як факт укладення договору, факт отримання кредитних коштів так і факт користування такими та нарахування відсотків за користування.
Оскільки, такі є доводами апеляційної скарги, то апеляційний суд в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України, розглядає справу в межах таких доводів та вимог.
В своїх доводах, ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору №9333 від 27.03.2025, а також відсутні докази перерахування кредитних коштів відповідачці.
З такими доводами, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ч. 1 ст. 6 Закону).
Частиною 1 та 2 статті 7 Закону визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Також, частиною 1 та 2 статті 8 Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
З положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» слідує, що порядок укладення електронного договору наступний: оферта - пропозиція укласти такий договір, що містить всі істотні умови договору, яка надсилається стороні, яка в свою чергу акцептує - приймає пропозицію укласти договір.
Така пропозиція може бути акцептована також шляхом заповнення формуляра заяви(форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що підписання відбувається за згодою сторін одноразовим цифровим ідентифікатором.
Зі змісту вищенаведених положень Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» слідує, що без оферти та акцепту не може бути укладено електронного договору, оскільки така процедура є обов'язковою, так само як і підписання договору за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора.
Порядок укладення договору чітко зазначений в розділі 6 укладеного між сторонами кредитного договору №9333 від 27.03.2024, такий порядок відповідає законодавству, яке регулює дані правовідносини та є погодженим між сторонами.
Крім цього, в матеріалах справи також міститься витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи, а саме анкета-заява на кредит №109371 від 27.03.2024 та хронологія дій щодо укладення кредитного договору (а.с.48-50).
Зокрема, з даних витягів вбачається, що позичальниця подала до кредитодавця заявку на отримання кредиту, після перевірки якого було створено пропозицію на укладення кредитного договору (оферта) в особистому кабінеті позичальниці (яка попередньо ввійшла в такий на сайті кредитодавця), відправлено смс-повідомлення на вказаний позичальницею номер з одноразовим цифровим ідентифікатором для підписання кредиту (акцепт), надіслання копії договору та додатків на електронну пошту позичальниці та перераховано кредитні кошти на вказану платіжну картку.
Таким чином, підписання кредитного договору між сторонами відбулося згідно вимог Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Крім цього, в силу положень ст. 204 ЦК України, такі договори зберігають презумпцію правомірності правочину, оскільки відповідачкою не оспорені, в судовому порядку нечинними не визнавались.
Щодо перерахування коштів, то позивачем було заявлено в суді першої інстанції клопотання щодо витребування інформації з АТ «ПУМБ», зокрема: 1) чи було емітовано картку на ім'я ОСОБА_1 ; 2) виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів за період з 27.03.2024 по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3) про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення інформацій; 4) інформація про всі номера телефону, які знаходяться в анкетних даних ОСОБА_1 .
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.05.2025 задоволено заявлене позивачем клопотання та витребувано з АТ «ПУМБ» вищезазначену інформацію.
Згідно листа №КНО-07.8.5/6305БТ від 15.05.2025 АТ «ПУМБ» повідомило: 1) в банку на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська картка № НОМЕР_2 ; 2) додано виписку по картковому рахунку за період з 27.03.2025 по 01.04.2025; 3) в банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер телефону НОМЕР_3 на який відправляється інформація для підтвердження здійснення операцій за платіжною карткою № НОМЕР_2 ; 4) в анкеті ОСОБА_1 вказано номер телефону НОМЕР_3 .
З виписки наданої АТ «ПУМБ» по картковому рахунку № НОМЕР_2 за 27.03.2025 слідує, що цього дня о 10:02:56 відбулось зарахування коштів на суму 7 000 гривень від платіжного екваєра «Fondy».
З аналізу укладеного кредитного договору та вказаних в такому номера телефону та номера картки, слід зробити висновок, що такі належать ОСОБА_1 , а тому така отримувала кредитні кошти в розмірі 7 000 гривень на вказаний нею фінансовий рахунок.
Крім цього, з розрахунку заборгованості, а саме з тіла кредиту, непогашений залишок якого складає суму 6 977 гривень, вбачається, що така користувалася кредитними коштами (внесла 17.04.2024 платіж на суму 3 675 гривень), оскільки тіло кредиту зменшилося на суму 23 гривні, а тому така погашала кредитну заборгованість та користувалася наданими їй коштами.
Тобто, всі доводи відповідачки, які стосуються не укладення договору, невідповідності такої процедури законодавству та не отримання нею кредитних коштів слід вважати спростованими.
Щодо кредитної заборгованості.
В своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 оспорює нараховану позивачем суму та просить стягнути 27 977 гривень, яка складається з: 6 977 гривень - заборгованість за кредитом та 21 000 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 27.03.2024 по 26.03.2025.
Просить звернути увагу, що проценти, які намагається стягнути позивач з відповідачки не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, що проявляється у непропорційно великій сумі відсотків
Апеляційний суд частково погоджується з такими доводами апеляційної скарги та в контексті цього зазначає наступне.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачено річну ставку 912,50% річних. Однак, з додатку №1 до кредитного договору №9333 від 27.03.2024 вбачається, що реальна річна процентна ставка складе 163 466,77% річних.
Суд першої інстанції вказав, що не вбачає в даному випадку порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, однак така позиція не узгоджується з положенням законодавства в якому держава забезпечує особливий захист більш слабкої сторони кредитних правовідносин (споживача).
Як уже було зазначено, на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідачка є споживачкою кредитних послуг наданих ТОВ «ФК «Процент».
Згідно частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором(п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Таким чином, включаючи в договір такі положення зокрема щодо реальної річної процентної ставки 163 466,77% річних, кредитор мав на меті отримати надмірні прибутки, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Дана позиція апеляційного суду також кореспондується з позицією Верховного Суду викладеною у Постанові від 12.02.2025 у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №679/1103/23. Касаційний суд виснував, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
З усього зазначеного слід зробити висновок, що кредитор передбачив такі положення в укладеному між сторонами договорі, які однозначно призвели до порушення прав споживача - відповідачки ОСОБА_1 і хоча, остання не заявляла зустрічного позову про визнання таких положень договору недійсними, однак, апеляційний суд не вправі задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі з урахуванням всього вищенаведеного, оскільки задоволення таких вимог призведе до отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором та порушення прав споживача.
Крім цього, положення кредитного договору повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони були зрозумілі усім споживачам, оскільки, якщо такі положення будуть незрозумілі пересічним громадянам без відповідної юридичної чи економічної освіти, то такі положення будуть спрямовані на введення споживача в оману. Схожі висновки викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд увід 11.12.2024 у справі №753/25744/21 касаційний суд виснував, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Таким чином, визначаючи заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача слід керуватись положеннями ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.
В даному випадку, формулювання «та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит» слід трактувати і в контексті відсотків за користування кредитом, оскільки не повертаючи суму боргу в строк установлений договором споживач порушує виконання взятих на себе зобов'язань.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що з 01 січня 2024 року встановлено мінімальну заробітну плату на рівні 7 100 гривень, а з 01 квітня 2024 року на рівні 8 000 гривень.
Оскільки, відповідачкою отримано кредитні кошти в розмірі 7 000 гривень, що є меншим за розмір мінімальної заробітної плати станом на 27.03.2024, то ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» поширюється на дані правовідносини.
Тобто, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає кредитна заборгованість в розмірі 20 977 гривень, яка складається з: 6 977 гривень - заборгованість за кредитом та 14 000 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками.
Отже, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково не врахував вищезазначеного, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, а саме таку слід зменшити із загальної суми в розмірі 66 979,21 гривень на суму 20 977 гривень.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі апелянт просить зменшити суму стягуваних з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу з суми 6 000 гривень на суму 2 000 гривень.
Апеляційний суд вважає, що така вимога підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В матеріалах справи міститься Договір про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 укладений між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_2 .
Актом прийому-передачі наданих послуг передбачено, що адвокатом надано наступні послуги: підготовка позовних заяв про стягнення заборгованості в сумі 100 000 гривень.
Витягом з реєстру №1 до Акту приймання-передачі наданих послуг №18 до Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024 передбачено, що підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості адвокат оцінив у суму 9 000 гривень, а складання адвокатського запиту в 1 000 гривень.
Судом першої інстанції задоволено із заявлених 10 000 гривень тільки суму 6 000 гривень.
Проте, відповідач не погодився з такою сумою та оскаржив в апеляційному порядку.
З огляду на складність справи, оскільки така є типовою та не потребує значних зусиль для підготовки нормативної бази, а також не потребує значного аналізу практики з розгляду схожих спорів, аналізу практики ВС, а також враховуючи те, що адвокат не приймав участь в розгляді справи безпосередньо в залі судового засідання як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, то задоволенню підлягає сума 2 000 гривень в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням задоволення апеляційної скарги та зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, апеляційний суд керуючись ст. 141 ЦПК України вважає, що судові витрати потрібно визначити між сторонами пропорційно задоволених вимог.
Так, апеляційним судом зменшено суму задоволених позовних вимог з 66 979,21 грн. на суму 20 977 гривень, що складає 31,31% від заявлених позовних вимог (20 977 : 66 979,21 х 100).
Тобто, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір за подання позову в розмірі 758,45 гривень (2 422,40 х 31,31%).
Стягненню з позивача на користь відповідачки підлягає сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 235,85 гривень (3 255 х 68,69%).
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бедринець Мирослава Юріївна, задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2025 року змінити виклавши абзац другий, третій та четвертий в редакції цієї постанови.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №9333 від 27.03.2024 в розмірі 20 977 гривень, з яких: 6 977 гривень - заборгованість за кредитом; 14 000 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» суму 758,45 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 гривень.
В решті, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», ЄДРПОУ: 41466388, адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , суму 2 235,85 гривень сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: