Справа № 307/1524/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 червня 2025 року, повний текст якого складено 06 червня 2025 року, ухвалене головуючою суддею Сойма М.М., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини
встановив:
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від спільного проживання вони мають малолітню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На даний час фактичні шлюбні відносини між ними припинені та їх малолітній син проживає разом з нею. Відповідач проживає Німеччині та працює у фірмі K.Braun, де отримує високий дохід. Періодично надсилає кошти у розмірі 13 000, 00 гривень на місяць, проте, надсилає їх нестабільно, у зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду із даним позовом.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання однієї малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи від дня пред'явлення позову.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання однієї малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи з 30 квітня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 гривень.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Визнати подану заяву як таку, що суперечить чинному міжнародному рішенню та містить ознаки шахрайства. Вжити заходи до представника позивача за надання завідомо неправдивих відомостей суду та заборонити повторне подання ідентичних позовів за обставин, що є прямим порушенням міжнародних договорів.
У своїх доводах посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи.
Вказує, що ОСОБА_2 без його дозволу та без рішення суду незаконно вивезла спільну дитину з території Німеччини в Україну. З цього приводу ним було подано заяву до прокуратури в Німеччині. На сьогоднішній день ОСОБА_2 перебуває в офіційному розшуку на території ФРН. Відповідно до законодавства Федеративної Республіки Німеччина дії ОСОБА_2 , яка без дозволу батька незаконно вивезла неповнолітню дитину за межі країни та досі утримує її, можуть кваліфікуватися як викрадення дитини одним із батьків.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Прокудіна К.А., просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до вимог матеріально та процесуального права та є обґрунтованим.
Вказує, що факт проживання сина з нею доведено, а також необхідність стягнення з відповідача аліментів, так як останній є працездатним, молодим за віком, інших непрацездатних осіб на утриманні немає.
ОСОБА_1 подав заперечення на відзив в якому вказує, що посилання позивача на те, що син проживає разом з нею на території України, і на цій підставі просить стягнути з нього аліменти, є незаконним. Так, рішенням суду ФРН м. Нойвід від 31.01.2025 право визначити місце проживання дитини передано йому - ОСОБА_1 . Відповідно до цього рішення, саме він визначає місце проживання дитини, а саме в Німеччині. Самовільне вивезення дитини позивачкою є порушенням вказаного рішення суду та міжнародного права. 22.07.2025 Міністерство юстиції ФРН (м. Бонн) ініціювало процедуру повернення дитини в рамках Гаазької конвенції 1980 року.
Вважає, що позов подано із порушенням закону та міжнародних зобов'язань. Відзив позивача містить свідомо неправдиві дані. Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням Конституції України, ЦПК України та міжнародного права.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 проживали у фактичних шлюбних відносинах та від спільного проживання вони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29.07.2021.
З доданої позивачем довідки переселенця від 20.04.2022 слідує, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4 є внутрішньо-переміщеними особами та фактичне місце їх проживання є АДРЕСА_1 .
Між сторонами виникли спірні правовідносини, які полягають в обов'язку батька утримувати неповнолітнього сина.
Обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Ні в суді першої інстанції, ні апеляційної ОСОБА_1 не зазначено жодних обставин, які б свідчили про незадовільний стан його здоров'я, наявність у нього інших дітей, непрацездатних утриманців, чи інших обставин, що унеможливлюють сплату ним аліменти у визначеному судом розмірі та під час розгляду справи таких не здобуто.
З врахуванням наведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції правильно констатував, що позивачка має право на отримання аліментів у частці від заробітку відповідача. При цьому ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами той факт, що він не має можливості сплачувати аліменти на утримання сина у визначеному розмірі.
Відтак з врахування наведеного правильним є висновок суду про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання сина у частці від доходу батька, таке рішення відповідає інтересам дитини і забезпечує право останнього на належний рівень життя, необхідний для його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності переміщення позивачкою сина з Німеччини до України та права відповідача щодо визначення місця проживання дитини, на переконання колегії суддів не може взятися до уваги, так як не стосується предмету спору щодо стягнення аліментів.
Апелянт посилається на те, що самовільне вивезення сина ОСОБА_3 позивачкою є порушенням рішення суду та міжнародного права. Крім цього апелянт вказує, що 22.07.2025 Міністерство юстиції ФРН (м. Бонн) ініціювало процедуру повернення дитини в рамках Гаазької конвенції 1980 року.
Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного, ОСОБА_1 апеляційному суду не надано, а додані апелянтом документи не містять офіційного перекладу на українську мову і не беруться судом до уваги.
Інші доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та таким була надана оцінка судом першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення аліментів у визначеному розмірі та не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення суду.
Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Зважуючи на встановлене та керуючись вимогами норм статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: